Справа № 366/2020/25
Провадження № 3/366/1310/25
Іменем України
22 вересня 2025 року с-ще Іванків
Суддя Іванківського районного суду Київської області Корчков А.А., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли від Відділення поліції №1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області щодо притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, студент Катюжанського ПТУ, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 2 ст. 126 КУпАП,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серія ААД № 285981 від 29.06.2025: 29.06.2025 о 12:45 год. в с. Сукачі по вул. Соборна водій ОСОБА_2 керував т.з. ВАЗ днз. НОМЕР_1 без відповідної категорії В1,тобто не маючи права керування таким т.з., чим порушив п.2.1.а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.2 ст.126 КУпАП.
Протокол склав інспектор СРПП ВП №1 Вишгородського РУП ГУ НП в Київській області, ст.лейтенант поліції Слободян М.В.
Відповідно до протоколу авторозподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено суддю Корчкова А.А. Розгляд справи призначено на 15.09.2025 та відкладено на 22.09.2025 за клопотанням захисника ОСОБА_1 , адвоката Голуб Т.І., яка вступила в справу на підставі ордеру на надання правничої допомоги від 14.09.2025 серія ВМ №1072901.
У судове засідання ОСОБА_1 та його законний представник не з'явились, про розгляд справи повідомлені вчасно, належним чином.
Адвокат Голуб Т.І. зазначила, що ОСОБА_1 та його законний представник не бажають брати участь у судовому засіданні, вказала, що інтереси ОСОБА_1 представлятиме вона, як захисник. При цьому зауважила, що оскільки ОСОБА_1 є неповнолітнім, договір про надання правової допомоги укладено 14.09.2025 між нею та законним представником ОСОБА_3 , його матір'ю. З приводу обставин справи, що розглядається, звернулась до суду з клопотанням про закриття провадження у справі посилаючись на відсутність в діях її підзахисного складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП. Вказане клопотання адвокат мотивувала тим, що на підтвердження винуватості вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП (керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом), до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №285981 не було долучено жодних інших доказів, крім самого протоколу про адміністративне правопорушення та рапорту поліцейського. У матеріалах справа відсутня інформація з аналітичної системи ІПНП «Інформаційний портал» про непритягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП, та про неотримання ним станом на дату складання протоколу посвідчення водія.
Крім того, адвокат зазначає, що працівники поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не ознайомили неповнолітнього ОСОБА_1 зі спеціальним правом, передбаченим ст.270 КУпАП, а саме щодо представлення його інтересів законним представником, оскільки він є неповнолітнім, та в порушення норм ст.33 Закону України «Про національну поліцію» та п.17 розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 за №1376, не залучили в обов'язковому порядку законного представника неповнолітнього ОСОБА_1 .
Наведені обставини, на думку адвоката, вказують на істотне порушення права неповнолітнього на захист, що дає підстави дійти висновку про те, що протокол про адміністративне правопорушення серія ААД №285981, який є основним процесуальним документом, на підставі якого встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не можна за таких обставин вважати допустимим доказом у справі.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність доданих до протоколу серії ААД №285981 належних та допустимих доказів на підтвердження присутності законного представника при відібранні у неповнолітнього ОСОБА_1 усних пояснень та складенні стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення, що свідчить про недопустимість зазначеного протоколу, як доказу, вважає недоведеним факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, та відсутність в його діях складу даного адміністративного правопорушення.
У судовому засіданні досліджені наступні докази:
- протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 285981 від 29.06.2025, у якому викладено місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, пункт ПДР, вимоги якого порушено, стаття КУпАП, якою передбачена відповідальність за адміністративне правопорушення, який підписано поліцейським, що його склав та ОСОБА_1 ;
- рапорт інспектора СРПП ВП №1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області майора поліції Ничипоренка Р.С. про обставини виявлення ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом без посвідчення водія;
- копія паспорта громадянина України № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 , за яким встановлено особі, що притягається до адміністративної відповідальності.
Суд, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, беручи до уваги пояснення сторони захисту, приходить до наступних висновків.
Як зазначено у ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення має бути з'ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення у справі.
Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Верховний Суд України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу № 524/5741/16-а зауважив, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб'єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об'єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.
Верховний суд наголошує, що судді при розгляді справ про адміністративне правопорушення не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже, діючи таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ «Малофєєва проти росії» від 30.05.2013 (заява №36673/04) зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Виходячи з практики застосування Європейським судом Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.
У рішенні по справі «Карелін проти росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив про заборону зміни судами у своїх рішеннях фабули правопорушення, усувати певні розбіжності та неточності, які мають місце в протоколах про адміністративні правопорушення, оскільки це становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із перелічених елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності, окрім виключень, зазначених у ст. 258 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення як підстава для притягнення особи до відповідальності та як один із засобів доказування (ст.251 КУпАП) у будь-якому разі повинен відповідати вимогам ст.256 КУпАП.
Аналізуючи практику ЄСПЛ, можна зробити висновок, що оцінюючи докази, національні суди повинні мати на увазі можливості особи, яка притягується до відповідальності, оскаржувати допустимість доказів, заперечувати проти них, а також збирати та подавати суду докази, на підтвердження своєї невинуватості (Постанови ЄСПЛ у справі «Ялло проти ФРН» від 11.07.2006, у справі «Биков проти рф» від 10.03.2009). Більш того, при дослідженні і оцінці доказів суди повинні враховувати подані зауваження і доводи сторін щодо доказів та доказування тих обставин, про які зазначають сторони. Тільки в такому випадку судовий розгляд на підставі п.1 ст.6 Конвенції 1950 року можна вважати справедливим.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. А притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 285981 від 29.06.2025 вбачається, що 29.06.2025 о 12:45 год. в с. Сукачі по вул. Соборна водій ОСОБА_2 керував т.з. ВАЗ днз. НОМЕР_1 без відповідної категорії В1, тобто не маючи права керування таким т.з, чим порушив п.2.1.а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП».
Пунктом 2.1А Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 за № 1306, передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно з пунктом 1.1 Правил дорожнього руху, ці Правила, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Відповідно до пункту 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Частиною 9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.
Положеннями абз. 1 частини 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водій зобов'язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред'являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.
Статтею 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Зокрема частинами 2 вказаної статті КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, […], а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, крім протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №285981, працівниками поліції у якості доказів також долучено рапорт інспектора СРПП ВП №1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області майора поліції Ничипоренка Р.С. про обставини виявлення ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом без посвідчення водія, інших доказів, які б підтверджували вину ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Крім того, суд зауважує, що згідно з положеннями ч.ч. 1, 3, ст. 270 КУпАП, інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).
Законні представники та представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу.
Частина 2 ст. 33 Закону України «Про Національну поліцію» визначає, що проведення опитування неповнолітніх допускається тільки за участю батьків (одного з них), іншого законного представника або педагога.
Відтак, забезпечення права на захист неповнолітньої особи при її притягненні до будь-якого виду юридичної відповідальності здійснюється шляхом обов'язкового залучення законного представника.
При цьому правовий статус неповнолітнього, як особи, що не володіє повним обсягом дієздатності, для належної реалізації права на захист потребує залучення законного представника незалежно від наявності про це клопотання неповнолітнього.
Так, суддею встановлено, що ОСОБА_1 на момент складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення виповнилось повних 17 років, при цьому, вимоги ст.270 КУпАП та ст. 33 Закону «Про Національну поліцію» поліцейськими не були дотримані, права неповнолітньої особи були порушені, зокрема, поліцейськими на місце події не було викликано законних представників (батьків) неповнолітнього ОСОБА_1 , на що у судовому засіданні також звернула увагу суду і адвокат Голуб Т.І.
Суд зауважує, що в порушення вищевказаних норм чинного законодавства, а також абз.5 п.17 розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 за №1376, відповідно до якого проведення опитування малолітніх чи неповнолітніх осіб допускається тільки за участі батьків (одного з них), іншого законного представника або педагога, працівниками поліції не було залучено законних представників неповнолітнього ОСОБА_1 також і під час отримання пояснень від останнього, які написані ним власноруч у протоколі про адміністративне правопорушення.
Згідно з вимогами п. 7 Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються відправлення здійснення правосуддя щодо неповнолітніх, право мати адвоката та право на присутність батьків є основними процесуальними гарантіями захисту прав неповнолітніх.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, насамперед увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відтак, забезпечення права на захист неповнолітньої особи при її притягненні до будь-якого виду юридичної відповідальності здійснюється шляхом обов'язкового залучення законного представника.
При цьому правовий статус неповнолітнього, як особи, що не володіє повним обсягом дієздатності, для належної реалізації права на захист потребує залучення законного представника незалежно від наявності про це клопотання неповнолітнього.
Працівники поліції не переконалась у тому, що ОСОБА_1 правильно розуміє суть правопорушення, вчинення якого йому ставиться у провину, хоча в цьому випадку зобов'язані були такі дії вчинити шляхом повідомлення і залучення до справи захисника та його законних представників, як того вимагають загальні положення норм права як національного, так і міжнародного, зокрема, Конвенції ООН про права дитини, що регламентують захист прав дитини, а також особливість порядку притягнення неповнолітніх до відповідальності за вчинення правопорушення.
Наведені обставини вказують на порушення прав ОСОБА_1 на захист та роблять недопустимими докази у справі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наведені обставини вказують на істотне порушення права на захист неповнолітнього, що дає підстави дійти висновку про те, що протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом, на підставі якого встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, є недопустимими доказами, що тягне за собою очевидну недопустимість всіх інших зібраних доказів, які не підлягають аналізу з огляду на їх очевидну протиправність.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.
Тобто, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», заява 15175/89 ЄСПЛ підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Обов'язок органу (особи), яка склала протокол про адміністративне правопорушення, нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від необхідності доводити свою непричетність до вчинення порушення.
Оцінюючи зібрані та надані суду докази, в їх сукупності, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом» у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП під час розгляду справи судом не знайшла свого підтвердження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Відтак, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
В свою чергу, суд враховує, що Законом України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору.
Керуючись ст.ст. ст. ст. 7, 9, ч.2 ст. 126, ст.ст. 245, 247, 251, 256, 266, 268, 280, 283-285, 294 КУпАП, суддя
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Іванківський районний суд Київської області.
Текст постанови складено 29.12.2025.
Суддя Анатолій КОРЧКОВ