29 грудня 2025 року м. ПолтаваСправа №440/15735/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що ним 02.11.2022 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу терміном на три роки. Рапортом від 01.10.2025 позивач повідомив командира військової частини НОМЕР_1 про небажання продовжувати військову службу після закінчення строку контракту, у зв'язку з чим просив звільнити з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII. Однак, відповідач листом від 04.10.2025 повідомив ОСОБА_1 про відмову у звільненні з військової служби, внаслідок чого позивач звернувся до суду.
2. Позиція відповідачів.
Військова частина НОМЕР_1 позов не визнала, у відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 42-46/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що разом з рапортом про звільнення з військової служби позивач не надав доказів повідомлення Міністерства оборони України про небажання укладати новий контракт, як те передбачено пунктом 4 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.
3. Процесуальні дії у справі, заяви учасників справи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
16.12.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, зазначивши, що Закон №2232-ХІІ не зобов'язує військовослужбовця повідомляти Міністерство оборони про небажання проходити військову службу після завершення терміну дії контракту /а.с. 56-57/.
Того ж дня представник позивача надав до суду заяву про зміну предмету позову /а.с. 58/, що відкликана ним заявою від 24.12.2025 /а.с. 62-63/.
Представники позивача та відповідача надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.
Згідно з частиною третьою статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України /а.с. 13/.
02.11.2022 позивач уклав з Міністерством оборони України контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу терміном на три роки /а.с. 19-20/.
Позивач проходить військову службу у Збройних Силах України, будучи зарахованим до особового складу Військової частини НОМЕР_1 /а.с. 27 - зі звороту/.
Рапортом від 01.10.2025 позивач повідомив командира військової частини НОМЕР_1 про небажання продовжувати військову службу після закінчення строку контракту, у зв'язку з чим просив звільнити з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII /а.с. 25/.
Листом від 04.10.2025 помічник командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальник юридичної служби ОСОБА_2 підготував висновок на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 , у якому зазначив, що рапорт ОСОБА_1 не підлягає погодженню, оскільки позивач не надав доказів повідомлення Міністерства оборони України про небажання укладати новий контракт, як те передбачено пунктом 4 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу /а.с. 30/.
15.10.2025 позивач повторно звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби, у відповідь на який помічником командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальник юридичної служби Русланом Міщенком підготовлено аналогічний попередньому висновок від 22.10.2025 /а.с. 47, 48/.
Не погодившись з доводами відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
За приписами частин першої - третьої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
У силу частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
За змістом абзацу другого частини першої статті 20 Закону №2232-XII (у редакції станом на 02.11.2022) на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, резервісти, військовозобов'язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.
Згідно з частиною другою статті 23 Закону №2232-XII для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 частини дев'ятої статті 23 Закону №2232-XII під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Аналогічні приписи містяться у пункті 35 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
Законом України від 11.04.2024 №3633-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" пункт 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII доповнено підпунктом "ж", відповідно до якого контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується наявності підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII - у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Суд зазначає, що позивач вперше уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу 02.11.2022, тобто під час дії воєнного стану /а.с. 19-20/.
Пунктом 3 контракту передбачено, що він є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки.
У пункті 4 контракту визначено, що сторони зобов'язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.
Відповідач, стверджуючи про ненадання позивачем разом з рапортом про звільнення з військової служби доказів повідомлення Міністерства оборони України не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту про небажання укладати контракт на новий строк, вважав відсутніми підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII.
Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд виходить з таких міркувань.
Згідно з пунктом 12.11 розділу XІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (далі - Інструкція №170, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Своєю чергою, відповідно до пункту 1 додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби за підставами: у зв'язку із закінченням строку контракту подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія контракту про проходження військової служби; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Вимога щодо надання військовослужбовцем доказів повідомлення Міністерства оборони України про небажання укладати контракт на новий строк у зазначеному переліку відсутня.
Суд дослідив залучену до матеріалів справи копію контракту від 02.11.2022 та встановив, що він набрав чинності 02.11.2022, відомості про продовження дії контракту відсутні.
Буквальне тлумачення пункту 4 контракту дає підстави для висновку про наявність у сторін контракту зустрічного обов'язку повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт. При цьому, у контракті не визначено хто має бути ініціатором такого повідомлення: військовослужбовець чи Міністерство оборони України.
Матеріали справи не містять доказів здійснення Міністерством оборони України пропозиції позивачу укласти контракт про проходження військової служби на новий строк.
Посилання представника відповідача на приписи частини восьмої статті 23 Закону №2232-XII щодо продовження дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану суд визнає безпідставними, оскільки на спірні відносини поширюється виняток, передбачений пунктом 2 частини восьмої згаданої статті: для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Небажання позивача укладати контракт про проходження військової служби на новий строк висловлене ним у рапортах від 01.10.2025 та 15.10.2025 про звільнення з військової служби, поданих на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 .
Передбачена підпунктом "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII підстава звільнення з військової служби у період дії воєнного стану у зв'язку з закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, є гарантією встановлення розумного строку військової служби для осіб, які добровільно вступили на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану.
За обставин справи, що розглядається, позивач у віці 22 років добровільно вступив на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану та проходив військову службу протягом строку, визначеного умовами контракту (три роки).
А тому, позивач має право на звільнення з військової служби відповідно до підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII у зв'язку з закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Підсумовуючи вищевикладене та враховуючи, що позивач до рапорту про звільнення з військової служби надав всі необхідні документи, які вимагаються при звільненні з військової служби відповідно до підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII, суд дійшов висновку, що позивач має право на звільнення з військової служби із зазначених ним підстав, проте таке право було порушено.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018, 03.04.2018, 12.04.2018, 21.06.2018, 14.08.2018, 17.10.2019, 12.08.2020, 30.03.2021, 27.09.2021, 22.09.2022, (справи №№ 361/7567/15-а, 569/16681/16-а, 826/8803/15, 274/1717/17, 820/5134/17, 826/521/16, 826/9181/16, 400/1825/20, 380/8727/20, 380/12913/21, відповідно) дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до правової позиції, висловленої в постановах Верховного Суду від 10.09.2020, 27.09.2021 (справа №№ 806/965/17, 380/8727/20, відповідно) якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо застосування вказаних норм процесуального права Верховним Судом висловлена правова позиція, суть якої зводиться до того, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача можливе, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом (постанови від 14.08.2018 у справі №820/5134/17, від 28.02.2020 у справі №806/3304/18, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19).
Крім того, Верховний Суд у постановах від 23.12.2021, 08.02.2022 (справи №№ 480/4737/19, 160/6762/21, відповідно) сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Узагальнюючи наведені доводи, Верховний Суд у постанові від 25.10.2022 у справі №200/13288/21 сформував такі правові висновки: "виходячи з аналізу частини другої статті 2 КАС України, для отримання захисту прав (свобод, інтересів) особи у порядку адміністративного судочинства необхідно встановити факт порушення суб'єктом владних повноважень певних прав у сфері публічно-правових відносин;
виходячи з аналізу частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто, особа яка звертається до суду з адміністративним позовом самостійно визначає предмет спору, підстави позову та способи захисту порушених прав;
виходячи з аналізу частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Тобто, адміністративний суд розглядає спір в межах предмету спору та визначеного позивачем способу захисту. Водночас, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, то для повного, належного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд може вийти за межі заявлених позовних вимог та обрати інший спосіб захисту порушеного права;
виходячи з аналізу частин першої, четвертої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково, у тому числі, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Водночас, якщо під час розгляду справи суд не встановить факту порушення суб'єктом владних повноважень прав (свобод чи інтересів) позивача, то приймає рішення про відмову у задоволенні позову.".
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зауважує, що ОСОБА_1 до рапортів від 01.10.2025 та 15.10.2025 долучив усі необхідні документи, перелік яких визначений у пункті 1 додатку 19 до Інструкції №170.
У ході судового розгляду підтверджено, що позивач під час дії воєнного стану 02.11.2022 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу терміном на три роки, що закінчувався 02.11.2025.
У рапортах від 01.10.2025 та 15.10.2025 про звільнення з військової служби позивач повідомив про небажання укладати контракт на новий строк.
Відповідач виконав повноваження щодо розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби, внаслідок чого прийняв рішення, оформлене висновком від 22.10.2025, затвердженим командиром військової частини НОМЕР_1 , про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За вищевикладених обставин, з метою гарантування позивачу найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене висновком від 22.10.2025, затвердженим командиром військової частини НОМЕР_1 , про відсутність підстав для звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби та зобов'язати відповідача звільнити солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII.
Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково з одночасним виходом за межі позовних вимог з метою гарантування позивачу найбільш ефективного способу захисту порушеного права.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
Тож підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 194, 205, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене висновком від 22.10.2025, затвердженим командиром Військової частини НОМЕР_1 , про відсутність підстав для звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА