26 грудня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/2891/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача ОСОБА_1 про відвід судді Петрової Л.М. від 22.12.2025 (вх. № 94126/25 від 23.12.2025) у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 у справі №440/2891/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо застосування з 01.01.2025 та з 01.03.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2025 та з 01.03.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 у справі №440/2891/25 набрало законної сили 30.07.2025.
Ухвалою суду від 01.10.2025 заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подати протягом тридцяти днів з дати отримання цієї ухвали звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 у справі №440/2891/25.
27.11.2025 до суду від представника відповідача надійшов звіт про результати виконання рішення суду, в якому просив прийняти звіт.
До суду також надійшло клопотання про накладення штрафу на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення суду за неподання звіту про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 у справі №440/2891/25.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 клопотання представника позивача задоволене частково; прийнятий звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 у справі №440/2891/25; встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області новий строк для подання звіту про виконання рішення суду від 07.04.2025 у справі №440/2891/25 та зобов'язане Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подати звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 у справі №440/2891/25 у строк до трьох місяців з відповідними відомостями та підтверджуючими доказами щодо його виконання, у задоволенні іншої частини клопотання - відмовлено.
23.12.2025 до суду надійшла заява позивача від 22.12.2025 (вх. № 94126/25 від 23.12.2025) про відвід судді Петрової Л.М. від розгляду справи №440/2891/25.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2025 постановлено для вирішення питання про відвід судді Петрової Л.М. заяву ОСОБА_1 про відвід судді у справі №440/2891/25 передати для визначення судді у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2025 головуючим суддею з розгляду заяви позивача від 22.12.2025 про відвід судді Петрової Л.М. у справі №440/2891/25 визначений суддя Полтавського окружного адміністративного суду Бевзу В.І.
25.12.2025 суду передані матеріали справи та заява про відвід.
Обґрунтовуючи заяву про відвід, заявник зазначив, що суддею Петровою Л.М. порушуються процесуальні строки розгляду заяв передбачених статтями 382, 383 КАС України. Суддею Петровою Л.М. незаконно відмовлено в задоволенні заяви про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, подану в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у справі №440/2891/25, що підтверджено постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року по справі №440/2891/25. Суддею Петровою Л.М. не розглядаються звіт від 27.11.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі №440/2891/25 та клопотання про накладення штрафу на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Нормативно-правовими підставами для відводу судді у змісті заяви зазначені наступні норми законодавства - стаття 39 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 9, 55 Конституції України, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а фактичною підставою для відводу судді є постановлення суддею Петровою Л.М. ухвали від 01.10.2025 про залишенння без задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, подану в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у справі №440/2891/25, яку Другим апеляційним адміністративним судом 18.12.2025 було скасовано та прийнято постанову, якою справу № 440/2891/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області направлено до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку статті 383 КАС України; та твердження позивача про відсутність судового розгляду звіту від 27.11.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі №440/2891/25 та клопотання про накладення штрафу на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Доводи заяви про відвід судді зводять до порушення процесуальних строків та незгодою позивача із рішеннями постановленими судом у відповідному складі суду.
У той же час, у змісті заяви про відвід не зазначена жодна із підстав визначених у частинах 1-4 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частин 8, 11, 12 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.
Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.
За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність необхідності розгляду заяви позивача про відвід судді Петрової Л.М. від 22.12.2025 (вх. № 94126/25 від 23.12.2025) у судовому засіданні, судом розглядається така заява у порядку письмового провадження.
Суд, оцінюючи доводи, викладені у заяві позивача про відвід судді Петрової Л.М. від 22.12.2025 (вх. № 94126/25 від 23.12.2025), виходить з наступного.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід. За цими самими підставами їм може бути заявлено відвід учасниками справи.
За приписами частин 1, 2 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Частиною 4 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Суд зазначає, що метою запровадження інституту відводу судді (суддів) є гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа "Білуха проти України", заява №33949/02) обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
1) "об'єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
2) "суб'єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
У контексті об'єктивного критерію, крім поведінки судді необхідно визначити, чи існують переконливі факти, які можуть викликати сумніви щодо його або її безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у відповідній справі обґрунтована причина побоюватися, що конкретний суддя або орган, який засідає в якості суду, є небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати таке побоювання об'єктивно обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 06 березня 2018 року у справі «Михайлова проти України», пункт 56).
На підставі суб'єктивного критерію, в контексті якого необхідно враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об'єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності….» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 липня 2010 року у справі «Газета Україна-центр» проти України», пункт 28).
Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Щодо суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України», пункти 49, 50).
Однак в силу імперативних вимог частини 4 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу.
Суд наголошує, що за практикою Європейського суду з прав людини у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді ("Морель проти Франції", пункти 45-50; "Пескадор Валеро проти Іспанії", пункт 23), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду ("Ветштайн проти Швейцарії", пункт 44; "Пабла Кю проти Фінляндії", пункт 30; "Мікалефф проти Мальти", пункт 96).
Щодо посилання заявника на порушення суддею Петровою Л.М. фактично строку розгляду звіту відповідача про виконання рішення суду у даній справі, то суд зазначає, що у КАС України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання "розумного строку", під яким розуміється найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах (пункт 11 частини першої статті 4 КАС України) або встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню адміністративного судочинства (стаття 119 КАС України).
Характерно, що КАС України прямо поняття "розумні строки" використовує чотири рази: процедура врегулювання спору за участю судді проводиться протягом розумного строку, але не більше тридцяти днів з дня постановлення ухвали про її проведення (частина перша статті 187 КАС України); тривалість судових дебатів визначається головуючим з урахуванням думки учасників справи, виходячи з розумного часу для викладення учасниками справи їх позиції по справі; головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється, або істотно виходить за визначені судом межі часу для викладення промов у судових дебатах (частина сьома статті 225 КАС України); у випадках скасування нормативно-правового або індивідуального акта або визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії суд може визначити відповідачу - суб'єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду (частини шостої статті 245 України); суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі (стаття 258 КАС України).
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття "розумний строк" та "своєчасний розгляд" застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття "розумний строк" вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи (судові дебати, виконання рішення суб'єктом владних повноважень).
Зміст поняття "розумні строки" в адміністративному судочинстві охоплює собою такі аспекти: 1) розумний строк - це найкоротший з можливих строків розгляду й вирішення адміністративної справи, однак, такий строк не можна ототожнювати із швидким розглядом справи: тривалість розумних строків повинна бути найкоротшою, але достатньою для того, щоб справа була всебічно досліджена судом з наданням оцінки аргументам та доводам учасників справи, які ґрунтуються на поданих ними доказах; 2) на тривалість "розумного строку" мають вплив різні фактори, як об'єктивного (поведінка учасників справи, складність справи, необхідність залучення та дослідження додаткових доказів, завантаженість суду тощо), так і суб'єктивного характеру (поведінка судді та працівників апарату суду).
Отже, складовими елементами розумного строку є періоди (проміжки часу), протягом яких: 1) суд розглядає справу та приймає по ній рішення; 2) здійснює перегляд судового рішення в апеляційному або касаційному порядку, приймає остаточне рішення у справі; 3) остаточне судове рішення набуває законної сили та може бути звернено до виконання; 4) судове рішення виконується.
Вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття "розумний строк".
КАС України диференціює тривалість строків (звернення до адміністративного суду, розгляду та вирішення справи, здійснення процесуальних дій тощо) залежно від категорії справи, її складності, кількості учасників справи та інших аспектів.
З цього приводу Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституцій України окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних кодексів (у частині, що встановлюють скорочені строки звернення громадян до суду та регулюють порядок здійснення окремих процесуальних дій у різних стадіях судового процесу) № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року роз'яснив, що наведеними нормами встановлені або конкретизовані раніше існуючі процесуальні механізми, що забезпечують судовий процес.
Досліджуючи ці питання, Конституційний Суд України виходив з того, що в Україні права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина перша-друга статті 55 Основного Закону України).
При цьому, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Guincho v. Portugal" (заява № 8990/80, 10 July 1984), у якому підкреслено, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку, Конституційний Суд України дійшов до висновку, що у процесуальних кодексах лише скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено. Відтак, наведені зміни не унеможливлюють ефективного розгляду судових справ, тому не суперечать Конституції України.
Об'єктивними критеріями розумності строків в адміністративному судочинстві є: 1) розгляд та вирішення справи у строки, визначені законом; 2) розгляд та вирішення справи у найкоротші з можливих строків; 3) здійснення процесуальних дій та прийняття судом процесуальних рішень, а також виконання процесуальних обов'язків учасниками справи з безумовним дотриманням встановлених законом або визначених судом строків; 4) своєчасне виконання судового рішення, яке набуло законної сили, зокрема, відкриття виконавчого провадження, а також вжиття заходів до повного виконання рішення суду; 5) можливість відступлення від визначених законом або встановлених судом строків лише з об'єктивних причин, що зумовлені непереборними обставинами, незалежними від волі та поведінки суду та/або учасників справи.
До таких висновків прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 01.02.2022 у справі № 160/12705/19.
У заяві про відвід судді Петрової Л.М. позивачем не наведені факти прояву суддею поведінки, яка б свідчила про його упередженість чи небезсторонність у цій справі або того, що він допустив порушення вимог стандарту безсторонності та неупередженості у своїй процесуальній діяльності.
Доводи заяви про відвід судді Петрової Л.М. ґрунтуються на твердженні позивача про фактичний розгляд звіту відповідача про результати виконання рішення суду у даніц справі більше 10 днів з дня його надходження, а також постановлення судового рішення, яке було скасоване судом апеляційної інстанції, що в свою чергу не викликає обґрунтованих сумнівів у об'єктивності судді, оскільки відсутні у справі та не повідомлені в заяві про відвід докази, які містять належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості суддею Петровою Л.М. як з погляду «суб'єктивного критерію», так і з погляду «об'єктивного критерію».
Додатково суд звертає увагу заявника, що в Україні діє правовий режим воєнного стану, в якому здійснюється правосуддя судами України, що у свою чергу впливає на строк розгляду справ судами. Полтавський окружний адміністративний суд займає восьме місце серед адміністративних судів в Україні за рівнем навантаження, а нормативна чисельність судів, яка затверджена для суду - 21 суддя, проте фактично відправляє правосуддя станом на дату розгляду цієї заяви судом тільки 14 суддів при загальній кількості справ, що надійшли до цього суду більше 17250 справ за 2025 рік, не рахуючи справ, які передані для розгляду із Окружного адміністративного суду м. Києва.
Відповідно до нормативних розрахунків Вищої Ради Правосуддя станом на жовтень 2025 року, суддівський корпус України має налічувати 12 267 суддів першої та апеляційної інстанцій, тобто у 2,5 рази більше від фактичної чисельності суддів.
У той же час Полтавський окружний адміністративний суд відправляє правосуддя та здійснює повноваження в умовах воєнного стану безперервно та постійно, відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
З урахуванням викладеного, суд не встановив існування будь-якої із визначених статтями 36-37 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для відводу судді Петрової Л.М.
Станом на дату розгляду цієї заяви про відвід, звіт відповідача судом розглянутий ухвалою від 22.12.2025, позивач має право висловити свою незгоду із рішенням суду у процесуальний спосіб шляхом подання відповідної скарги до апеляційного суду, і про таке право роз'яснене сторонам в ухвалі суду від 22.12.2025.
Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що заява позивача про відвід судді Петрової Л.М. 22.12.2025 (вх. № 94126/25 від 23.12.2025) у справі № 440/2891/25 необґрунтована, безпідставна і задоволенню не підлягає.
Частиною 12 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України визначене, що за результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 36, 37, 39, 40, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 від 22.12.2025 (вх. № 94126/25 від 23.12.2025) у справі № 440/2891/25.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В.І. Бевза