Справа № 420/23482/25
29 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м. Херсон, вул Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58022, м. Чернівці, площа Центральна, буд. 3, код ЄДРПОУ 40329345) про визнання протиправним та скасування рішення
До Одеського окружного адміністративного суду 16.07.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 07.07.2025 № 212950006422 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , періоди навчання згідно атестатів № 2894 від 15.03.1977 (період навчання з 01.09.1977 по 15.03.1978), № 3714 від 15.07.1977 (період навчання з 01.12.1975 по 15.07.1977), період проходження військової служби згідно військового квитка серія НОМЕР_2 ; періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 з 22.11.1978 по 11.04.1979, з 01.04.1982 по 10.02.1983, з 26.05.1983 по 01.11.1983, з 14.04.1986 по 20.07.1989 на території Республіки Узбекистан; з 01.09.1981 по 02.03.1982, з 15.02.1983 по 20.05.198З на території Республіки Казахстан, період роботи згідно трудовоЇ книжки з 14.04.1978 по 08.08.1978, період роботи на території Республіки Казахстан з 25.11.1983 по 01.04.1986, період роботи з 10.08.1989 по 01.03.1994, та призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з дати звернення - з 30.06.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він 30.06.2025 звернувся до органу Пенсійного фонду України через електронний кабінет з заявою про призначення пенсії за віком та надав необхідні документи: паспорт, РНОКПП, військовий квиток, дипломи про освіту, трудову книжку. Але, 07.07.2025 за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 212950006422, яким розраховано до стажу всього 2 роки 5 місяців 25 днів. Позивач з таким рішенням не погоджується, зазначаючи, що ним при зверненні до пенсійного органу було подано усі необхідні документи, які підтверджують достатній для призначення пенсії стаж позивача.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою судді від 21.07.2025 постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання доказів надсилання її копії та копій доданих документів відповідачу, з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.
22.07.2025 до суду надійшла заява (вх. №ЕС/74437/25), якою недоліки позовної заяви було усунуто у повному обсязі.
06.08.2025 ухвалою судді позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
21.08.2025 до суду надійшов відзив на адміністративний позов від Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вхід №ЕС/86163/25), в якому заявник просить суд відмовити у задоволенні позову.
Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. За наданими документами та даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування до страхового стажу зараховано 2 роки 5 місяців 25 днів. При цому звернуто увагу, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області жодного рішення відносно заяви ОСОБА_1 не приймалося, натомість надано лист - роз'яснення № 2100-0304-8/32496 від 18.08.2025 року, що має виключно інформаційний характер.
Представником відповідача зазначено, що до страхового стажу Позивача не зараховано:
- 01.09.1977 - 15.03.1978 роки - період навчання згідно атестату № 2894 від 15.03.1977 року (атестат № 2894 про отримання кваліфікації виданий на рік раніше, ніж закінчено навчання - 15.03.1977);
- з 01.09.1975 по 15.07.1977 - період навчання згідно атестату № 3714 15.07.1977 року (підстава: в атестаті №3714 від 15.07.1977, виданому Державним комітетом Ради Міністрів Узбецької РСР по професійно - технічній освіті, відсутні відомості по - батькові Позивача, що не відповідає паспортним даним - ОСОБА_1 );
- з 24.04.1979 по 24.04.1981 року - період проходження строкової військової служби відповідно до військового квитка НОМЕР_2 (повідомлено, що період проходження строкової військової служби з 24.04.1979 по 24.04.1981 можливо врахувати до страхового стажу за умови підтвердження факту неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Узбекистану);
- з 14.04.1978 по 08.08.1978, з 22.11.1978 по 11.04.1979, з 01.04.1982 по 10.02.1983, з 26.05.1983 по 01.11.1983, з 14.04.1986 по 20.07.1989 року - період трудової діяльності на території Республіки Узбекистан згідно трудової книжки НОМЕР_3 (підстава: після виходу з Угоди, під час призначення пенсії, стаж роботи набутий на території Республіки Узбекистан не підлягає зарахуванню до страхового стажу; згідно даних трудової книжки НОМЕР_4 дата заповнення 09 вересня 1978 року, тоді як період трудової діяльності на території Республіки Узбекистан зазначений 14.04.1978 -08.08.1978 року);
- з 01.09.1981 по 02.03.1982, з 15.02.1983 по 20.05.1983, з 25.11.1983 по 01.04.1986 року - період трудової діяльності на території Республіки Казахстан згідно трудової книжки НОМЕР_3 (підстава: після виходу з Угоди, під час призначення пенсії, стаж роботи набутий на території Республіки Казахстан не підлягає зарахуванню до страхового стажу; з 25.11.1983 по 01.04.1986 - оскільки наявне виправлення у даті прийняття на роботу та не завірено належним чином, а також запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи);
- з 10.08.1989 по 01.03.1994 - період трудової діяльності згідно даних трудової книжки НОМЕР_3 (підстава: дата звільнення не відповідає даті наказу, чим порушено вимоги Інструкції № 58)
На підставі викладеного відповідач стверджує, що відмовляючи Позивачу у призначенні пенсії, орган Пенсійного фонду діяв обґрунтовано, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
21.08.2025 до суду надійшов відзив на адміністративний позов від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вхід №ЕС/86517/25), відповідно до якого відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог.
У свої доводах представник Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області також посилається на відсутність у позивача необхідного страхового стажу (15років) для призначення пенсії, зазначивши підстави не зарахування певних періодів, які визначені у спірному рішенні.
У зв'язку з наведеним відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
До відзиву на адміністративний позов представником відповідача долучено документи, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
30.06.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 65 років звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі - Закон №1058-IV).
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 212950006422 від 07.07.2025. Підставою для відмови в призначенні пенсії визначено відсутність необхідного страхового стажу.
У рішенні від № 212950006422 від 07.07.2025 зазначено, що необхідний страховий стаж передбачений ч. 3 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 15 років. Страховий стаж особи становить 2 роки 5 місяців 25 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- періоди навчання згідно атестатів № 2894 від 15.03.1977 (період навчання з 01.09.1977 по 15.03.1978, а дата видачі атестату 15.03.1977, необхідно надати довідку, оформлену належним чином) № 3714 від 15.07.1977 (в атестаті не зазначено по батькові заявника);
- період проходження військової служби згідно військового квитка серія НОМЕР_2 ;
- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 з 22.11.1978 по 11.04.1979, з 01.04.1982 по 10.02.1983, з 26.05.1983 по 01.11.1983, з 14.04.1986 по 20.07.1989 на території Республіки Узбекистан; з 01.09.1981 по 02.03.1982, з 15.02.1983 по 20.05.l983 на території Республіки Казахстан, оскільки стаж можливо буде зарахувати після надходження підтвердження інформації з міністерства закордонних справ.
- період роботи згідно трудової книжки з 14.04.1978 по 08.08.1978, оскільки запис внесено раніше дати заповнення трудової книжки 09.09.1978;
- період роботи на території Республіки Казахстан з 25.11.1983 по 01.04.1986, оскільки в даті та наказі про прийняття наявне виправлення та запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи;
- період роботи з 10.08.1989 по 01.03.1994, оскільки дата наказу про звільнення від 30.06.1994.
Відповідно до рішення від № 212950006422 від 07.07.2025 позивача повідомлено, що для врахування періодів роботи необхідно надати довідки, оформлені належним чином.
Не погодившись з прийнятим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунок і виплата пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 року.
Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4).
Згідно умов призначення пенсії, визначених ч. 1 ст. 26 Закону України №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
За приписами частини третьої цієї ж статті Закону України №1058 у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років;
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України №1058 наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Суд зазначає що положеннями ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1,2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі-Порядок №637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу вищезазначених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж є трудова книжка. Лише при наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи (довідки, виписки із наказів, особові рахунки).
Як встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у межах спірних правовідносин звернувся до територіального органу ПФУ за місцем проживання із заявою від 30.06.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України № 1058-ІV.
Отже, за наявності страхового стажу не менше 15 років позивач може набути право на призначення пенсії за віком, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 212950006422 від 07.07.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу до страхового стажу зараховано 2 роки 5 місяців 25 днів, до страхового стажу не зараховано:
- періоди навчання згідно атестатів № 2894 від 15.03.1977 (період навчання з 01.09.1977 по 15.03.1978, а дата видачі атестату 15.03.1977, необхідно надати довідку, оформлену належним чином) № 3714 від 15.07.1977 (в атестаті не зазначено по батькові заявника);
- період проходження військової служби згідно військового квитка серія НОМЕР_2 ;
- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 з 22.11.1978 по 11.04.1979, з 01.04.1982 по 10.02.1983, з 26.05.1983 по 01.11.1983, з 14.04.1986 по 20.07.1989 на території Республіки Узбекистан; з 01.09.1981 по 02.03.1982, з 15.02.1983 по 20.05.l983 на території Республіки Казахстан, оскільки стаж можливо буде зарахувати після надходження підтвердження інформації з міністерства закордонних справ.
- період роботи згідно трудової книжки з 14.04.1978 по 08.08.1978, оскільки запис внесено раніше дати заповнення трудової книжки 09.09.1978;
- період роботи на території Республіки Казахстан з 25.11.1983 по 01.04.1986, оскільки в даті та наказі про прийняття наявне виправлення та запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи;
- період роботи з 10.08.1989 по 01.03.1994, оскільки дата наказу про звільнення від 30.06.1994.
Щодо незарахування до страхового стажу заявника періодів роботи з 14.04.1978 по 08.08.1978 з підстав внесення запису раніше заповнення трудової книжки - 09.09.1978 року, з 25.11.1983 по 01.04.1986, оскільки в даті та наказі про прийняття наявне виправлення та запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи, та з 10.08.1989 по 01.03.1994, оскільки дата наказу про звільнення від 30.06.1994.
Відповідно до записів №№1-2 у трудовій книжці серії НОМЕР_3 у період з 14.04.1978 по 08.08.1978 позивач працював на виробничо-аграрному об'єднанні імені Усмана Юсулова. Дата заповнення трудової книжки НОМЕР_5 .
Згідно з записами №№14-15 вказаної трудової книжки позивач 25.11.1983 року прийнятий теслярем 4 розряду у Плодовинрадгосп «Коммуна» (підстава: пр. 21 від 25.11.1983 (наявне виправлення), 01.04.1986 року звільнений з роботи на підставі статті 32 КЗпП (підстава: пр. 68-К від 01.04.1986 року). Запис про звільнення завірений підписом відповідальної особи.
Відповідно до записів №№19-20 в трудовій книжці серії НОМЕР_3 у період з 10.08.1989 року по 01.03.1994 року позивач працював електриком у радгоспі «Приморський». 01.03.1994 звільнений за власним бажанням (підстава: пр. 106-к від 30.06.1994 року).
Як вже було зазначено судом, основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Станом на час внесення записів щодо спірних періодів роботи позивача загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях затвердженою постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція № 162).
Згідно п.п. 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом трудової діяльності робітників та службовців.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.
Згідно пункту 2.3 Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються охайно, ручкою кульковою або пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) у трудову книжку (вкладиш) про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу та звільнення, адміністрація зобов'язана ознайомити власника цієї книжки (вкладиша) під розписку в особистій картці (типова міжвідомча форма N Т -2, затверджена ЦСУ СРСР), в якій має бути повторено точний запис із трудової книжки (вкладиша) (п.2.4. Інструкції №162).
У разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу (п.2.5. Інструкції №162).
Якщо підприємства, що внесли неправильний або неточний запис, ліквідовані, виправлення здійснюються правонаступником, а за його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковано ліквідоване підприємство.(п.2.7. Інструкції №162).
Пунктом 2.10 Інструкції № 162 врегульовано, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по-батькові (повністю, без скорочень чи зміни імені та по-батькові на ініціали) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.
У відповідності до пункту 2.11 Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник власним підписом завіряє правильність внесення відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, та після цього проставляється печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.
За приписами підрозділу в) “Занесення відомостей про роботу» пункту 2.13 у графі 3 розділу " Відомості про роботу " як заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 вказується дата прийому на роботу. У графі 3 пишеться: "Прийнято або призначено в такий цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади та присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменувань професій, зазначених у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт та професій робітників; для службовців - відповідно до найменувань посад, зазначених у Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу. Зміни та доповнення, внесені в установленому порядку до зазначеного довідника, а також до Єдиної номенклатури посад службовців або штатного розкладу, доводяться до відома робітників та службовців, після чого до їх трудових книжок на підставі наказу (розпорядження) адміністрації вносяться відповідні зміни та доповнення. Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому самому підприємстві оформляється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Згідно пункту 2.26. Інструкції №162 запис про звільнення в трудовій книжці працівника виконується з дотриманням наступних правил: в графі 1 проставляється порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 - причина звільнення; в графе 4 вказується, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Суд зазначає, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 за № 58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110, затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58), з прийняттям якої Інструкція №162 не застосовується.
Слід зазначити, що відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 58 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають. (Постановою від 27.04.1993 №301 Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» затверджено зразок бланку трудової книжки). Отже законодавством продовжено використання бланку попереднього зразка та Інструкцією №58 припинено застосування Інструкції 162.
При цьому, суд звертає увагу, що в Інструкції №58 закріплені аналогічні вимоги, що були викладені у попередній Інструкції №162.
Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року №656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції № 162). Так, відповідно до пункту 18 Постанови Міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз наведених норм права доводить, що саме на роботодавця покладено обов'язок заповнення трудової книжки робітника.
Отже, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки, не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, які дають йому право на призначення/перерахунок пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 (реєстраційний номер у ЄДРСР 72366973).
Зазначені відповідачем недоліки, такі як "записи внесено до дати заповнення трудової книжки", не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи позивача до стажу роботи, що враховується при призначенні пенсії.
Суд зауважує, що всі спірні періоди засвідчені підписом відповідальної особи та закріплені печаткою підприємства.
Крім того, суд зазначає, що законодавством не визначено та не врегульовано питання в частині збігу або розбіжності дати прийому на роботу та дати наказу про прийом на роботу, а також у частині збігу чи розбіжності дати звільнення з роботи та дати наказу про звільнення з роботи.
Як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої внесені такі відомості.
Таким чином, позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Таким чином, з огляду на те, що з трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, вбачається, що позивач у період з 14.04.1978 по 08.08.1978 працював трактористом в аграрному об'єднанні, з 25.11.1983 по 01.04.1986 - теслярем у радгоспі, та з 10.08.1989 по 01.03.1994 - електриком у радгоспі, суд доходить висновку, що відповідачем безпідставно не зараховані до страхового стажу позивача вищевказані періоди.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території Республіки Казахстан та Республіки Узбекистан.
У спірному рішенні про відмову у призначенні пенсії суб'єктом його прийняття не зазначено підстави не зарахування таких періодів роботи до страхового стажу позивача, при цьому, зауважено, що стаж можливо буде зарахувати після надходження підтвердження інформації з міністерства закордонних справ.
Водночас, у відзиві ГУ ПФУ в Херсонській області повідомлено про причини не зарахування такого стажу, зокрема вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Відповідачем зроблено висновок про те, що після виходу з Угоди, під час призначення пенсії, стаж роботи набутий на території Республіки Казахстан та Республіки Узбекистан не підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Суд не погоджується з такими доводами відповідача з огляду на наступне.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною і російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
За приписами частини другої статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 25 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення" постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 №639 "Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" припинено дію Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14 січня 1993 р. в м. Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 10.07.2023 №72/14-612/1-80209 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), Угода між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, припинила дію 4 липня 2023 року.
01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України №2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №46, ст.417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Листом Міністерства закордонних справ України від 06.01.2023 №72/14-612-2008 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, Офіс Генерального прокурора, Посольство України в Республіці Білорусь, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), повідомлено, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони припинити дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої у м. Мінську 22 січня 1993 року, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого у м. Москві 28 березня 1997 року, дія зазначених міжнародних договорів для України припиняється 29 грудня 2023 року.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд виснує, що денонсація Угоди від 13.03.1992, Угоди від 14.01.1993 у відносинах із росією, а також зупинення дії та вихід України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року у відносинах із російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан означає, що вказані Угоди та Конвенція припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод і Конвенції, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод та Конвенції.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Угода між Урядом України і урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, а також Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протокол до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року у відносинах із російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан підлягають застосуванню при зарахуванні стажу роботи позивача в період їх чинності.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі, працюючи за межами України, позивач мав легітимні очікування щодо його пенсійного забезпечення.
Таким чином стаж, набутий на території російської федерації, Республіки Казахстан, Республіки Узбекистан до денонсації Угоди від 13.03.1992, Угоди від 14.01.1993, а також до зупинення дії і виходу України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року у відносинах із російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватись при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
За таких обставин суд зазначає, що оскільки позивач працював на території Республіки Казахстан, Республіки Узбекистан під час чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому мав легітимні очікування щодо зарахування такого періоду до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення, а тому пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи в Республіці Узбекистан та Казахстан.
Щодо посилань представника Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на постанову КМУ від 16.05.2025 №562, суд зазначає наступне.
Кабінетом Міністрів України прийнятопостанову "Деякі питання обчислення страхового стажу" за №562 від 16.05.2025 р., яка 20.05.2025 р. набрала чинності.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання обчислення страхового стажу" за №562 від 16.05.2025 р. затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (далі Порядок №562) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком.
Порядок №562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.
За змістом пункту 3 Порядку №562, у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.
Приписами пункту 4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
За змістом абзаців 5-6 Порядку №562, МЗС протягом п'яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних», і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов'язаних з питаннями загальнообов'язкового державного соціального страхування, визначених законом.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР,пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови (1) відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або (2) за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання.
Отже, у разі відсутності відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, до появи можливості отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР.
Повертаючись до обставин даної справи, судом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області 03.07.2025 року були направлені листи до МЗС України щодо скерування запитів до Республіки Казахстан та Республіки Узбекистан відповідно до Порядку №562.
Станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії, станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом та станом на дату розгляду справи відсутні докази отримання відповіді на запити МЗС України.
Отже, відповіді з Республіки Казахстан та Республіки Узбекистан щодо отримання позивачем пенсії протягом 45 днів відсутні.
При цьому, не зазначення особою в заяві про призначення пенсії інформації про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди на переконання суду не може бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу та як наслідок позбавлення особи в отриманні пенсії.
Крім того, суд звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні пенсії відсутнє посилання на Порядок №562, а також не конкретизовано, на підтвердження якої інформації з Міністерства закордонних справ очікує відповідач, що ставить позивача у стан правової невизначеності щодо можливості реалізації його права на призначення пенсії.
Отже, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову, через неможливість перевірки достовірності набутого стажу роботи.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів навчання, суд зазначає наступне.
У законодавстві, що діяло раніше (до 01 січня 2004 року), зокрема, у статті 56 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі (пункт «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-ХІІ).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 8 Порядку №637 визначено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Отже, законодавець, крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до страхового стажу періоду навчання і визначив для цього певні умови та порядок.
В матеріалах справи наявний атестат № НОМЕР_6 від 15.03.1977 та № 3714 від 15.07.1977.
Згідно атестату № 3714 від 15.07.1977 ОСОБА_2 з 01.09.1975 по 15.07.1977 навчався в міському професійно-технічному училищі № 18 м. Янгіюль Ташкенської області.
Згідно атестату № 2894 від 15.03.1977 ОСОБА_1 з 01.09.1977 по 15.03.1978 проходив навчання в сільському професійно-технічному училищі № 32 Ташкенського обласного Янгиюльського району.
Дійсно, в атестаті № 3714 від 15.07.1977 відсутнє по-батькові позивача, а дата видачі атестата № 2894 передує даті закінчення навчання.
З аналізу обох документів (початку та закінчення навчання в училищах, періоду навчання в училище №32 (шість місяців) слідує, що дата видачі атестату №2894 є опискою.
Суд враховує, що вказані документи містять печатки закладів освіти та підписи уповноважених осіб.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за заповнення атестату. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його документах про освіту..
При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція).
Порядком №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч.1 ст.3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Також, суд зазначає, що орган, який призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особі, даних паспорта і документів про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, фіксує і засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію за наявності сумнівів має право вимагати від фізичної особи дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і поданих документів.
Однак, як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернівецькій області не здійснено жодних дій для отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів.
З наведеного можна дійти висновку, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач неправомірно не зарахував до страхового стажу позивача періоди його навчання з 01.09.1975 по 15.07.1977 та з 01.09.1977 по 15.03.1978 з підстав неправильного заповнення документу про освіту.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби.
Згідно пункту «в» частини третьої статті 56 Закону України 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Відповідно до п. 6 Порядку №637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються, зокрема військові квитки.
На підтвердження періоду проходження військової служби позивачем до пенсійного органу було надано копію військового квитка серії НОМЕР_2 від 15.04.1979.
Також запис про службу в армії міститься у трудовій книжці позивача (запис №5).
Водночас, відповідно до оскаржуваного рішення відповідачем не було зараховано період проходження позивачем військової служби без зазначення підстав такого не зарахування, що свідчить про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Встановивши протиправній дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не зарахування до страхового стажу позивача певних періодів навчання, проходження військової служби та роботи, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття вказаного рішення, з огляду на що воно є необґрунтованим, отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №212950006422 від 07.07.2025 підлягає скасуванню.
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Водночас, при вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі “Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є “передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. “…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Суд зазначає, що дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 КАС України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи наведене, з огляду на підстави відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів навчання, проходження військової служби та певних періодів роботи, суд вважає, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є саме зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення позивачу пенсії за віком від 30.06.2025, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
При цьому, суд враховує, що заява позивача про перехід на інший вид пенсії розглядалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, цим же органом було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, тому належним та ефективним способом захисту порушеного права у даному випадку є зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області повторно розглянути заяву.
На думку суду, саме такий спосіб судового захисту слід застосувати виходячи з обставин справи.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування правомірності вчинення оскаржуваних дій відповідачем суду не наведено та не надано.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн.
Відтак, суд вважає за доцільне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 КАС, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 07.07.2025 № 212950006422 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 30.06.2025, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Херсонській області (73005, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057);
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58022, м. Чернівці, площа Центральна, буд. 3, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА