м. Миколаїв
29 грудня 2025 р.справа № 400/11390/25
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачіввідповідач 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , відповідач 2: комісія ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 ,
провизнання протиправним та скасування рішення, викладеного в протоколі від 08.10.25 р. № 40; зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач 1 або ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в якому просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 від 8 жовтня 2025 р. № 40 щодо відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу;
2) зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_4 повторно розглянути заяву позивача від 2 жовтня 2025 р., з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні в цій адміністративній справі.
На обґрунтування своїх вимог позивач пояснив, що подав до комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі ст. 23 ч. 1 п. 24 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з тим, що виконання військового обов'язку суперечить його релігійним переконанням, адже позивач з 2020 р. є членом релігійної організації релігійна громада “Незалежна помісна церква євангельських християн “Любов Христова», яка входить до Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2066. Протоколом від 8 жовтня 2025 р. № 40 комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 відмовили у наданні позивачу відстрочки, пославшись на відсутність підстав. Позивач вважає, що відповідачем 1 прийнято протиправне рішення, адже виконання позивачем військового обов'язку повинно бути замінено альтернативною (невійськовою) службою, а ненадання позивачу відстрочки суперечить приписам ст. 35 ч. 1, 4 Конституції України.
Відповідач 1 позов не визнав, у відзиві просив відмовити в його задоволенні, мотивуючи свою позицію тим, що альтернативна (невійськова) служба запроваджується виключно замість проходження строкової військової служби, тоді як позивач просить надати йому відстрочку під час мобілізації. Також, відповідач 1 звернув увагу суду на те, що ОСОБА_1 29 липня 2021 р., тобто вже після того як став членом релігійної громади (2020 р.), склав військову присягу у ВЧ НОМЕР_1 як офіцер запасу.
Суд залучив до розгляду справи в процесуальному статусі другого відповідача комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач 2 або комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та витребував протокол від 8 жовтня 2025 р. № 40, яким було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки.
Відповідачі 2 відзиву не подав, будь-яких заяв або клопотань від нього суду не надходило.
Як передбачено ст. 159 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Суд не вбачає підстав вважати неподання відповідачем 2 відзиву, як визнання ним позову.
Відповідно до ст. 162 ч. 6 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі наведеної норми, суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача 2.
Під час розгляду справи, судом відмовлено у задоволенні заяві позивача про забезпечення позову, а також повернута без розгляду заява позивача про перегляд ухвали про відмову у забезпеченні позову за нововиявленими обставинами.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
2 жовтня 2025 р. ОСОБА_1 подав голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву, в якій просив надати йому довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок № 560).
Протоколом від 8 жовтня 2025 р. № 40 комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 відмовила у задоволенні даної заяви.
За приписами п. 60 абз. 4 Порядку № 560, про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
На виконання цього обов'язку, 9 жовтня 2025 р. ІНФОРМАЦІЯ_3 надіслав ОСОБА_1 повідомлення, в якому, із посиланням на протокол від 8 жовтня 2025 р. № 40, міститься інформація про відмову у наданні йому відстрочки.
Причиною відмови вказано те, що позивач не підпадає під вимоги ст. 23 ч. 1 п. 24 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно зі ст. 65 Конституції України, Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Статтею 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 р. № 2102-ІХ, з 5 год. 30 хв. 24 лютого 2022 р. строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та діє до тепер.
Одночасно, ст. 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 65/2022 “Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 3 березня 2022 р. № 2105-ІХ, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження військової служби, регламентовано Законом України “Про військову службу і військовий обов'язок».
Відповідно до ст. 1 ч. 4, 5 цього Закону, громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно з преамбулою Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу», він визначає організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.
Стаття 1 ч. 1 Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу» визначає, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.
Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (ст. 2 Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу»).
Позивач посилається на приналежність до релігійної громади “Незалежна помісна церква євангельських християн “Любов Христова», яка входить до Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2066.
На підтвердження даного факту позивачем надана довідка релігійної громади “Незалежна помісна церква євангельських християн “Любов Христова» від 5 лютого 2025 р. та статут цієї громади.
Згідно з ст. 23 ч. 1 п. 24 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Як прямо слідує із ст. 1 ч. 1 Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу», альтернативна служба запроваджується виключно замість проходження строкової військової служби, тоді як по суті позивач просить надати йому відстрочку від призову під час мобілізації на особливий період.
Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає можливості заміни військової служби на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації в особливий період.
Більше того, ст. 1 ч. 2 Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу» закріплює, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 4 ч. 3 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Підсумовуючи викладене, суд констатує, що діючим законодавством передбачена можливість заміни строкової військової служби на альтернативну (невійськову) службу, однак заміна призову за мобілізацією під час дії воєнного стану на альтернативну (невійськову) службу, жодним законом не передбачена.
За правилами ст. 242 ч. 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2025 р. у справі № 573/406/24 висловлена така правова позиція:
“Суд вже неодноразово зазначав, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.
Тобто Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов'язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку російської федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.
Україна як держава веде облік осіб, які є військовозобов'язаними, і здійснює стратегічне планування оборонних операцій з урахуванням інформації про кількість осіб, які перебувають на такому обліку та можуть у разі загрози державності під час війни бути залучені до оборони держави.
Суд вважає, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов'язку не лише в бойовій обстановці, але може бути пов'язаний з іншими видами несення цієї служби (як от будівництво укріплень, вивезення поранених, ремонт техніки тощо)...
Під час мобілізації військовозобов'язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.» (рішення суду доступне в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/126906863).
Враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення позову.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) відмовити.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз