29 грудня 2025 рокуСправа №160/33937/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
27.11.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № ЦО-17011 від 15.09.2025, яким ОСОБА_1 відмовлено у встановленні інвалідності;
- зобов'язати Державну установу "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" (Центр оцінювання функціонального стану особи) повторно розглянути питання щодо встановлення інвалідності ОСОБА_1 з урахуванням всіх наявних медичних документів, що підтверджують стійкі порушення функцій організму, причинного зв'язку "ТАК, пов'язано із захистом Батьківщини", правової позиції суду, викладеної у рішенні у цій справі, критеріїв та порядку встановлення інвалідності, передбачених постановою КМУ № 133 від 15.11.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15 вересня 2025 року ОСОБА_1 отримав Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центр оцінювання функціонального стану особи за результатом розгляду скарги на рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії №ЦО-17011 від 13.09.2025 за підписом керівника Центру оцінювання функціонального стану особи ОСОБА_2 відповідно до п.14 якого: Рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами розгляду скарги : 14.1 Рішення про підтвердження рішення що оскаржується - так, 14.2 Рішення про скасування рішення, що оскаржується -ні, 14.3. Рішення про формування нового рішення щодо результату оцінювання -ні.
Вважає, що підставою для встановлення III або II групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумозлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Однак, вказує, що при огляді його Центром оцінювання була порушена процедура дослідження, не було в повному обсязі досліджена медична документація що призвело до формування хибного висновку.
З огляду на викладене, позивач вважає оскаржуване рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центр оцінювання функціонального стану особи за результатом розгляду скарги на рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії № ЦО-17011 від 15.09.2025, протиправним, оскільки вважає, що було порушено порядок проведення експертизи та основних вимог законодавства, що регулює відповідну сферу спірних правовідносин і відповідно підлягає скасуванню.
Ухвалою від 28.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Копія ухвали від 28.11.2025 вважається врученою відповідачу у день її постановлення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Станом на час розгляду справи від відповідача до суду відзив не надійшов. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 , є військовослужбовцем (старшим солдатом) військової частини НОМЕР_1 , який з 2022 року брав безпосередню участь у заходах щодо оборони України, захисту життя і безпеки населення, територіальної цілісності та незалежності держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації.
07 липня 2022 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоданилівка Запорізької області, позивач отримав вибухову травму внаслідок мінометного обстрілу (калібр 82 мм). В результаті впливу вибухової хвилі постраждали органи слуху, центральна нервова система, хребет та інші життєво важливі системи організму.
В медичній документації, зокрема в довідці про обставини травми від 07.07.2022 №21989 (форма ВЛК А4615), складеній відповідно до додатка 5 до Положення про військово-лікарську експертизу (затвердженого наказом МОУ №402 від 14.08.2008), зазначено, що отримано наступні ушкодження:
- вибухова травма;
- закрита черепно-мозкова травма;
- струс головного мозку;
- міжхребцево-вибухова травма (МВТ);
- акубаротравма;
- синдром гострої метаболічної реакції.
У документах зазначено, що зазначені ушкодження:
- пов'язані з виконанням бойового завдання;
- мають причинний зв'язок: “Так, пов'язано із захистом Батьківщини»;
- не пов'язані з кримінальними чи адміністративними правопорушеннями;
- не є наслідком алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння.
На підставі направлення від медичного закладу, позивач був скерований для проходження процедури оцінювання повсякденного функціонування особи до Експертної команди з оцінювання при державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України".
15.09.2025 експертною командою було прийнято рішення №ЦО-17011, відповідно до якого позивачу не було встановлено інвалідність та визначено 25% втрати професійної працездатності.
Не погоджуючись зі спірним висновком, позивачем було подано скаргу до керівника Центру оцінювання функціонального стану особи, у якій детально викладено медичні підстави, зазначено наявність стійких порушень функцій організму, їх прогресуючий характер, пов'язання із захистом Батьківщини, наведено посилання на критерії встановлення інвалідності та додано медичні документи.
У відповіді Центру від 08.10.2025 № 4410/1/19 підтверджено факт розгляду скарги, зазначено, що підстав для зміни рішення не вбачено та чітко вказано, що подальше оскарження може здійснюватися виключно в судовому порядку.
З рішенням відповідача № ЦО-17011 від 15.09.2025 позивач не погоджується, оскільки вважає, що порушена дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини щодо створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянин, умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я організму, порядок, умови та критерії встановлення інвалідності регулюються, зокрема, Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 №2801-ХІІ, Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ, Законом України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 №2961-ІV, Положенням про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 «Питання медико-соціальної експертизи», Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 №561, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14.11.2011 за №1295/20033, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2012 №577 «Про затвердження форм первинної облікової документації, що використовується в медико-соціальних експертних комісіях», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.09.2012 за № 1504/21816.
Відповідно до статті 69 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» медична експертиза з тимчасової втрати працездатності громадян проводиться лікарем або комісією лікарів у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, а також лікарями, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці.
Порядок проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності громадян визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Під час проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності встановлюється факт необхідності надання листка непрацездатності чи іншого документа, що засвідчує тимчасову втрату працездатності у зв'язку з хворобою, травмою, вагітністю та пологами, реабілітаційною допомогою, доглядом за хворим членом сім'ї, хворою дитиною, карантином, протезуванням, санаторно-курортним лікуванням, визначаються необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв'язку з хворобою на іншу роботу, приймається рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня стійких обмежень життєдіяльності, причини, часу настання і групи інвалідності.
Медико-соціальна експертиза стійких обмежень життєдіяльності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначають реабілітаційні заходи відповідно до законів України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" та "Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я".
Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 1 Закону України Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні передбачено, що медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
У свою чергу статтею 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що інвалідність визначається шляхом експертного обстеження органами медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських об'єднань осіб з інвалідністю.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та статті 7 Закону України Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні, Кабінет Міністрів України постановою від 03.12.2009 року № 1317 затвердив Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, які були чинними на момент прийняття оскаржуваного рішення.
Відповідно до п.1 Положення про медико-соціальну експертизу це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. (п.3 Положення про медико-соціальну експертизу).
Згідно з п.4 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Комісії у своїй роботі керуються Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами відповідних державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини у зазначеній сфері, та цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами з питань медико-соціальної експертизи. (п.5 Положення про медико-соціальну експертизу).
Відповідно до п.11 Положення про медико-соціальну експертизу міські, міжрайонні, районні комісії визначають, зокрема, ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу (п.15 Положення про медико-соціальну експертизу).
Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (п.17 Положення про медико-соціальну експертизу).
Відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я (п.18 Положення про медико-соціальну експертизу).
Комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою (п.19 Положення про медико-соціальну експертизу).
Комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України (п.20 Положення про медико-соціальну експертизу).
Згідно з п.1 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності це Положення визначає порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями.
Медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи. (п.3 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності).
Лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії за формою, затвердженою МОЗ.
Комісія приймає документи осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за наявності у них стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у разі безперервної тимчасової непрацездатності не пізніше ніж через чотири місяці з дня її настання чи у зв'язку з одним і тим самим захворюванням протягом п'яти місяців з перервою за останні 12 місяців, а у разі захворювання на туберкульоз - протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності (п.4 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності).
Повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки.
Повторний огляд осіб з інвалідністю, а також осіб, інвалідність яких встановлено без зазначення строку проведення повторного огляду, проводиться раніше зазначеного строку за заявою такої особи з інвалідністю, інших заінтересованих осіб у разі настання змін у стані здоров'я і працездатності або за рішенням суду.
Особам, що звертаються для встановлення інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду у разі наявності вроджених вад розумового чи фізичного розвитку, анатомічних дефектів, стійких необоротних морфологічних змін та розладу функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливого прогнозу відновлення працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у місці проживання особи з інвалідністю, а також особам з інвалідністю, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (п.22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності).
Відповідно до п.23 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров'я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров'я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.
Згідно з п.24 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ.
МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.
В особливо складних випадках Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, Кримська республіканська, обласна, центральна міська комісія та МОЗ можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. Після обстеження зазначені установа або інститут складають консультативні висновки, які є обов'язковими для розгляду під час прийняття рішення комісією.
Рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку (п.25 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності).
Особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. Причиною інвалідності, зокрема, є загальне захворювання (п.26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності).
Відповідно до п. 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності) підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи:
обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома;
обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;
обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб;
обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.
До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.
II група інвалідності встановляється учням, студентам вищих навчальних закладів I-IV рівня акредитації денної форми навчання, що вперше здобувають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень освіти, у разі наявності в них ознак інвалідності на період їх навчання. Після закінчення навчального закладу видається довідка про придатність їх до роботи у результаті набуття професії.
Особи з інвалідністю II групи з вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності, зокрема шляхом створення відповідних умов праці із забезпеченням засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.
При цьому, підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені:
обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;
обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;
обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає);
обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії);
обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів;
обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації;
обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.
Особи з інвалідністю III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.
Як вбачається з позовної заяви, позовні вимоги обґрунтовані незгодою позивача із відмовою встановити йому групу інвалідності, оскільки надані медичні документи, підтверджують, що в нього незадовільний фізичний стан внаслідок отримання травми на виробництві, що, на думку позивача, є підставою для встановлення йому третьої або навіть другої групи інвалідності.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 13.04.2021 у справі №0540/7965/18-а, при розгляді подібних до спірних правовідносин, зазначив, що беручи до уваги сутність спірних правовідносин, суд, при розв'язанні спору, у першу чергу перевіряє дотримання медико-соціальною експертною комісією порядку проведення експертизи та основних вимог законодавства, що регулює відповідну сферу, тоді як вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров'я та ступеня обмеження життєдіяльності особи є дискреційним повноваженням відповідних комісій, яке суд не може перебирати на себе.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Позивачем не наведено, а судом не встановлено порушення відповідачем саме порядку проведення експертизи та основних вимог законодавства, що регулює відповідну сферу спірних правовідносин, отже підстави для задоволення позовних вимог з підстав порушення відповідачем порядку проведення експертизи чи основних вимог законодавства у суду відсутні.
Водночас, позивачем у позовній заяві зазначено, що він оспорює саме рішення ДУ «Український державний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» Центру оцінювання функціонального стану особи (ЦОФСО) №ЦО-17011 від 15.09.2025 щодо відмови у встановленні групи інвалідності ОСОБА_1 .
Отже, на думку позивача в рішенні експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи не вбачається здійснення повного та всебічного аналізу з врахуванням всіх медичних показників щодо стану здоров'я ОСОБА_1 в їх сукупності.
При цьому слід вказати, що вказані доводи позивача, відповідач під час розгляду справи так і не спростував.
Доказів протележного відповідач суду не надав.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 15.11.2024 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» затверджено Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії встановлення інвалідності.
Відповідно до п. 1 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі Порядок), він визначає процедуру проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - оцінювання), а саме повнолітніх громадян України, іноземців або осіб без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, з обмеженнями повсякденного функціонування або з інвалідністю (далі - особа) з метою встановлення причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, соціальній та психологічній реабілітації, а також складення та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю на основі комплексного реабілітаційного обстеження особи та індивідуального реабілітаційного плану (за наявності).
За приписами пунктів 57, 58, 59 Порядку, рішення експертних команд щодо результатів оцінювання можуть бути оскаржені особами, яким було проведено таке оцінювання (далі - скаржник) (їх уповноваженими представниками), в порядку адміністративного оскарження згідно з вимогами цього Порядку та/або до адміністративного суду.
Скарга на рішення експертної команди щодо результату оцінювання (далі -скарга) подається скаржником (його уповноваженим представником):
у паперовій формі до Центру оцінювання функціонального стану особи;
в електронній формі через електронну систему шляхом звернення до лікаря, який направив.
Розгляд скарг здійснюється експертними командами Центру оцінювання функціонального стану особи.
Пунктами 66, 68 Порядку визначено процедуру проведення розгляду скарг.
Так, експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи розглядає скарги, одержані через електронну систему, згідно з розподілом скарг, що здійснюється автоматично засобами електронної системи після внесення до електронної системи відомостей про скаргу.
Експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи під час розгляду скарг:
вивчає рішення експертної команди щодо результату оцінювання, що оскаржується, відео- та/або аудіозапис розгляду експертною командою, на якому було прийнято відповідне рішення (за наявності);
заслуховує пояснення скаржника (його уповноваженого представника), інших осіб, залучених до розгляду скарги (у разі розгляду скарги за участю скаржника або його уповноваженого представника);
за наявності підстав, передбачених цим Порядком, проводить повторне оцінювання.
За результатами розгляду скарги експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи приймає рішення про:
підтвердження оскарженого рішення експертної команди;
скасування оскарженого рішення експертної команди;
формування нового рішення щодо результату оцінювання.
Рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи формується засобами електронної системи. На рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи усіма її членами накладаються кваліфіковані електронні підписи або удосконалені електронні підписи, що базуються на кваліфікованих сертифікатах електронного підпису.
Нормами пункту 67 Порядку визначено, що експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи розглядає скарги очно, заочно або з використанням методів і засобів телемедицини відповідно до критеріїв визначення форми проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, встановлених у додатку 1, та відповідних клопотань особи.
Згідно з додатком №11. Експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - експертна команда) проводить розгляд справ за такими формами:
1) очно, за участю особи або її уповноваженого представника в закладі охорони здоров'я, в якому утворена експертна команда;
2) заочно, без особистої участі особи;
3) із використанням методів і засобів телемедицини;
4) за місцем перебування/лікування особи.
Експертна команда проводить розгляд справи заочно (без особистої участі особи або її уповноваженого представника) за умов, визначених нижче, за винятком випадків, коли особа повідомила про своє бажання бути присутньою на розгляді.
Експертна команда проводить розгляд справи заочно в разі формування направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - направлення на оцінювання) головою військово-лікарської, медичної (військово-лікарської), лікарсько-експертної комісії стосовно особи з числа військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту або учасників бойових дій. Вибір очної форми розгляду для такої категорії осіб здійснюється у разі, коли наданих документів недостатньо для прийняття рішення членами експертної команди.
Експертна команда проводить розгляд заочно в разі подання лікуючим лікарем або головою військово-лікарської, медичної (військово-лікарської), лікарсько-експертної комісії направлення на оцінювання експертною командою особи, в якої наявні захворювання, дефекти, необоротні морфологічні стани, порушення функцій органів та систем організму, з наведеного нижче переліку за умови наявності документів, що підтверджують наявність відповідного стану.
Суд враховує, що у постанові Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Схожа позиція висловлена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у справі№ 320/5970/17: протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень має місце в тому випадку, коли в межах повноважень суб'єкта владних повноважень існує обов'язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.
Повноваження щодо проведення експертизи з оцінювання функціонального стану особи при порушеннях функціонування та обмеженні життєдіяльності з визначенням групи інвалідності, встановлення причини інвалідності, терміну її встановлення, видачі відповідних рішень (витягів) за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи надані станом на день прийняття судового рішення Державній установі «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України».
Разом з тим, суд не наділений повноваженнями втручатися у процес проведення медико-соціальної експертизи чи прийняття управлінських рішень про переогляд, оскільки такі питання належать до виключної компетенції спеціалізованих медико-соціальних установ.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відтак, суд не оцінює надану медичну документацію щодо його діагнозу, оскільки це перебуває поза межами компетенції суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Щодо клопотання про призначення судово-медичної експертизи суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 102 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до статті 103 КАС України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій (яким) доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
Відповідно до ст. 90 КАС України до повноважень суду входить зокрема оцінка поданих доказів, зокрема суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Розглянувши подане клопотання та зважаючи на часткове задоволення позову та зобов'язання Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" (Центр оцінювання функціонального стану особи) повторно розглянути питання щодо встановлення інвалідності ОСОБА_1 , суд доходить висновку, що таке клопотання є передчасним, а тому не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання цього адміністративного позову до суду у загальній сумі 1211,20 грн.
Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст. 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № ЦО-17011 від 15.09.2025, яким ОСОБА_1 відмовлено у встановленні інвалідності.
Зобов'язати Державну установу "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" (Центр оцінювання функціонального стану особи) повторно розглянути питання щодо встановлення інвалідності ОСОБА_1 .
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" (49005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, 1А, код ЄДРПОУ 03191673) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез