29 грудня 2025 року ЛуцькСправа № 140/12164/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі також - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) у якому просив:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років;
скасувати як незаконне рішення №65 від 25.07.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років;
зобов'язати відповідача призначити пенсію за вислугу років в органах внутрішніх справ України згідно поданої ним заяви з 30.06.2025.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив службу в органах внутрішніх справ України. Станом на 06.03.2023 його календарна вислуга років становила 26 років 00 місяців 04 дні.
04.07.2025 до ГУ ПФУ у Волинській області було скеровано подання відділу координації пенсійних питань Міністерства внутрішніх справ України щодо призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
За результатами розгляду вказаного подання ГУ ПФУ у Волинській області прийнято рішення №65 від 25.07.2025 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю у нього необхідної календарної вислуги років на дату звільнення, а також відсутністю підтверджуючих документів про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Позивач не погоджується з даним рішенням ГУ ПФУ у Волинській області.
Вказує про наявність у нього необхідних 25 років календарної вислуги років, що підтверджується відомостями його трудової книжки, архівної довідки МВС України №540 від 26.12.2024 та рішеннями Волинського окружного адміністративного суду у справах №140/5560/22 від 12.12.2022 та №140/1467/24 від 09.04.2024.
Щодо відсутності даних про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування зазначає, що обов'язок сплати даних внесків покладається на роботодавця. В свою чергу, відсутність сплати таких внесків не може позбавляти працівника права на пенсійне забезпечення.
Як наслідок позивач стверджує, що у нього наявне право на призначення пенсії за вислугу років в органах внутрішніх справ України відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог ОСОБА_1 не визнала та просила відмовити у їх задоволенні повністю, посилаючись на правомірність рішення ГУ ПФУ у Волинській області №65 від 25.07.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Вказує, що відповідно до розрахунку вислуги років для призначення пенсії, складеного на підставі особової справи, станом на день звільнення (06.11.2015) календарна вислуга років у позивача становить 18 років 08 місяців.
Рішеннями Волинського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 у справі №140/5560/22 та від 09.04.2024 у справі №140/1467/24 зобов'язано Управління міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, зарахувати до вислуги років позивача період вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 23.11.2021; та з 24.11.2020 по 06.03.2023.
Пунктом 7 Порядку №393 визначено, що пенсії обчислюються з розміру грошового забезпечення, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Однак, вказаними рішеннями позивачу відмовлено в зобов'язанні перерахувати належні виплати з урахуванням вислуги років, посадових окладів згідно штатного розкладу та підвищення тарифних ставок відповідно до законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах включаючи премії та інші виплати.
Окрім того, у поданій заявником довідці з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків, за вищезгадані періоди.
В поданні про призначення пенсії зазначена дата звільнення позивача зі служби 06.03.2023, однак наказ про звільнення відсутній.
Стверджує, що на час звернення ОСОБА_1 про призначення пенсії Порядок №393 зазнав змін щодо обчислення календарної вислуги років, а тому ГУ ПФУ у Волинській області правомірно прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю у позивача необхідної календарної вислуги років 22 календарних роки 6 місяців і більше.
17.11.2025 до суду надійшла відповідь на відзив ГУ ПФУ у Волинській області, у якому ОСОБА_1 підтримав обгрунтування позовних вимог, викладених у позовній заяві.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ.
Як випливає із записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 та послужного списку позивача, наказом УМВС України у Волинській області від 05.11.2015 №322 о/с «По особовому складу» згідно із пунктами 10, 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу звільнено з 06.11.2015 у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 63 «з».
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2016 у справі №803/3850/15 (№876/730/16) за позовом ОСОБА_1 до УМВС України у Волинській області, Головного управління Національної поліції у Волинській області, Ліквідаційної комісії при УМВС України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28.12.2015 у справі №803/3850/15 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ по УМВС України у Волинській області за №322о/с від 05.11.2015 про звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 - інспектора патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Згідно із наказом УМВС України у Волинській області від 30.05.2016 №7 о/с «Про внесення змін до наказів УМВС України в області» скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 05.11.2015 №322 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015 та згідно із пунктами 10, 11 розділу ХІ Закону №580-VIII, відповідно до Положення №114 звільнено у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01.08.2016 у справі №803/922/16 за позовом ОСОБА_1 до УМВС України у Волинській області, ГУ НП у Волинській області, ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області, Любомльського РВ УМВС України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 30.05.2016 №7 о/с «Про внесення змін до наказів УМВС України в області» в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015.
Відповідно до наказу УМВС України у Волинській області від 16.09.2016 №12 о/с «По особовому складу» скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 30.05.2016 №7 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015 та згідно із пунктами 10, 11 розділу ХІ Закону № 580-VIII, відповідно до Положення № 114 звільнено у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 у справі №803/1508/16 визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 16.09.2016 №12 о/с «По особовому складу» в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015, стягнуто з УМВС України у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 06.06.2019 в сумі 88957,08 грн.
Наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області №1 о/с від 21.06.2019 «По особовому складу» скасовано наказ УМВС України у Волинській області №12 о/с від 16.09.2016 в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , поновлено на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу із 06.11.2015 прапорщика міліції ОСОБА_1 .
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 у справі №140/2988/19 визнано протиправним та скасовано наказ УМВС у Волинській області № 2 о/с «По особовому складу» від 02.09.2019 в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу із 03.09.2019, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського РВ УМВС України у Волинській області із 04.09.2019, стягнуто із УМВС України у Волинській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу із 04.09.2019 по 17.12.2019 у сумі 6877,58 грн.
Зазначене рішення суду виконане у спосіб прийняття наказу УМВС України у Волинській області від 21.06.2019 № 1 о/с, яким: скасовано наказ УМВС в області від 16.09.2016 № 12 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) Положення № 114 інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу прапорщика міліції ОСОБА_1 , поновлено позивача на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу.
В подальшому, наказом голови Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області від 02.09.2019 № 2 о/с «По особовому складу» прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу звільнено за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) із 03.09.2019, та вказаний наказ також було оскаржено в судовому порядку.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 у справі №140/2651/21 за позовом ОСОБА_1 до УМВС України у Волинській області, ГУ НП у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити дії в задоволенні позову відмовлено.
Разом з тим, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 у справі №140/2651/21 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 24.02.2021 № 3 o/c в частині повторного звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 з посади інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу відповідно до пункту 63 «з» Положення №114 з 24.02.2021, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського РВ УМВС України у Волинській області із 25.02.2021.
Наказом УМВС України у Волинській області від 24.11.2021 № 7 о/с «По особовому складу», на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 у справі №140/2651/21, поновлено прапорщика міліції ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу, з 25.02.2021.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 у справі №140/5560/22, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.03.2023, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії - відповідача УМВС України у Волинській області щодо відмови у зарахуванні до вислуги років позивача ОСОБА_1 період вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 23.11.2021 та зобов'язано відповідача зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 період вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 23.11.2021.
Наказом Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України у Волинській області №2 о/с від 14.03.2023 «По особовому складу», на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 у справі №140/5560/22, зараховано до вислуги років прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомильського районного відділу, період вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 23.11.2021 (а.с.68).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №140/1467/24 визнано протиправними дії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області щодо відмови у зарахуванні до вислуги років ОСОБА_1 періоду проходження служби в органах внутрішніх справ з 24.11.2021 по 06.03.2023. Зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 період проходження служби в органах внутрішніх справ з 24.11.2021 по 06.03.2023 із внесенням відповідних записів до його трудової книжки.
Наказом заступника Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України у Волинській області №2 о/с від 31.07.2024 «По особовому складу», на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №140/1467/24, зараховано до вислуги років прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу, період проходження служби в органах внутрішніх справ з 24.11.2021 по 06.03.2023. Вислуга років станом на 06.03.2023 складає: в календарному обчисленні 26 років 00 місяців 04 дні (а.с.69).
Попередженням від 05.01.2023 ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 попереджено про наступне звільнення з органів внутрішніх справ з 06.03.2023 (а.с.54).
За результатами розгляду подання відділу координації пенсійних виплат Міністерства внутрішніх справ України №26302/51-2025 від 17.07.2025 про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ГУ ПФУ у Волинській області прийнято рішення №65 від 25.07.2025 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років. У рішенні зазначено, що відповідно до поданих документів вислуга років для призначення пенсії ОСОБА_1 станом на 06.11.2015 складає 18 років 8 місяців 03 дні в календарному обчисленні. В подані про призначення пенсії дата звільнення зі служби 06.03.2023, одночасно відсутній наказ про звільнення. Як наслідок, вирішено відмовити в призначені пенсії за вислугу років ОСОБА_1 в зв'язку з тим, що не виконуються умови ст. 12 Закону України №2262-XII, а саме: відсутність необхідної календарної вислуги років на дату звільнення та наказу про звільнення, а також відсутністю підтверджуючих фінансових документів, з яких було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (а.с.14-15).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували па військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2262-XII встановлено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до пункту «б» ст. 1-2 Закону №2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби, зокрема особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські.
Стаття 2 Закону №2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Згідно з пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Відповідно до статті 17-1 Закону №2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України 17.07.1992 прийняв постанову №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок №393).
Пунктом 1 Порядку №393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах “б»-“д», “ж» і “з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, в тому числі, служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу, в Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки на посадах начальницького складу, Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду.
Вислуга років для призначення пенсії обчислюється за даними послужного списку особової справи військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», інших документів (витягів з наказів, бойових донесень, журналів бойових дій (оперативних завдань, ведення оперативної обстановки), вахтових журналів, польотних листів, книг служби, наказів про залучення до відповідних заходів, довідок військових частин, архівних установ, відомостей про виконання розвідувальних заходів) (пункт 1-1 Порядку №393).
Відповідно до пункту 2-1 Порядку №393, для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
Аналізуючи вказані норми законодавства, суд дійшов висновку, що особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські набувають пенсію за вислугу років відповідно до умов Закону № 2262-ХІІ за наявності таких умов: 1) звільнений зі служби; 2) наявна вислуга 25 календарних років.
Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ.
Відповідачем заперечується наявність у позивача права на призначення пенсії за вислугу років станом на день надходження документів про призначення пенсії, оскільки, на переконання ГУ ПФУ у Волинській області, вислуга років для призначення пенсії ОСОБА_1 станом на 06.11.2015 складає 18 років 8 місяців 03 дні в календарному обчисленні.
Суд не погоджується з такими висновками ГУ ПФУ у Волинській області з огляду на наступне.
Як встановлено судом вище, наказом УМВС України у Волинській області від 05.11.2015 №322 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 було звільнено з 06.11.2015 у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік).
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2016 у справі №803/3850/15 (№876/730/16) скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28.12.2015 у справі №803/3850/15 та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ по УМВС України у Волинській області за №322о/с від 05.11.2015 про звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 - інспектора патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015.
Згідно із наказом УМВС України у Волинській області від 30.05.2016 №7 о/с «Про внесення змін до наказів УМВС України в області» скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 05.11.2015 №322 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015 та згідно із пунктами 10, 11 розділу ХІ Закону №580-VIII, відповідно до Положення №114 звільнено у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01.08.2016 у справі №803/922/16, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 30.05.2016 №7 о/с «Про внесення змін до наказів УМВС України в області» в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015.
Відповідно до наказу УМВС України у Волинській області від 16.09.2016 №12 о/с «По особовому складу» скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 30.05.2016 №7 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015 та згідно із пунктами 10, 11 розділу ХІ Закону №580-VIII, відповідно до Положення № 114 звільнено у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 у справі №803/1508/16, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 16.09.2016 №12 о/с «По особовому складу» в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06.11.2015, стягнуто з УМВС України у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 06.06.2019 в сумі 88957,08 грн.
Наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області №1 о/с від 21.06.2019 «По особовому складу» скасовано наказ УМВС України у Волинській області №12 о/с від 16.09.2016 в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , поновлено на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу із 06.11.2015 прапорщика міліції ОСОБА_1 .
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 у справі №140/2988/19, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС у Волинській області № 2 о/с «По особовому складу» від 02.09.2019 в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу із 03.09.2019, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського РВ УМВС України у Волинській області із 04.09.2019, стягнуто із УМВС України у Волинській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу із 04.09.2019 по 17.12.2019 у сумі 6877,58 грн.
Зазначене рішення суду виконане у спосіб прийняття наказу УМВС України у Волинській області від 21.06.2019 № 1 о/с, яким: скасовано наказ УМВС в області від 16.09.2016 № 12 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) Положення № 114 інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу прапорщика міліції ОСОБА_1 , поновлено позивача на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу.
В подальшому, наказом голови Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області від 02.09.2019 № 2 о/с «По особовому складу» прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу звільнено за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) із 03.09.2019, та вказаний наказ також було оскаржено в судовому порядку.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 у справі №140/2651/21 за позовом ОСОБА_1 до УМВС України у Волинській області, ГУ НП у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити дії в задоволенні позову відмовлено.
Разом з тим, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 у справі №140/2651/21 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 24.02.2021 № 3 o/c в частині повторного звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 з посади інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу відповідно до пункту 63 «з» Положення №114 з 24.02.2021, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського РВ УМВС України у Волинській області із 25.02.2021.
Наказом УМВС України у Волинській області від 24.11.2021 № 7 о/с «По особовому складу», на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 у справі №140/2651/21, поновлено прапорщика міліції ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу, з 25.02.2021.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 у справі №140/5560/22, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.03.2023, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії УМВС України у Волинській області щодо відмови у зарахуванні до вислуги років позивача ОСОБА_1 період вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 23.11.2021 та зобов'язано УМВС України у Волинській області зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 період вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 23.11.2021.
Наказом Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України у Волинській області №2 о/с від 14.03.2023 «По особовому складу», на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 у справі №140/5560/22, зараховано до вислуги років прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомильського районного відділу, період вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 23.11.2021.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №140/1467/24 визнано протиправними дії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області щодо відмови у зарахуванні до вислуги років ОСОБА_1 періоду проходження служби в органах внутрішніх справ з 24.11.2021 по 06.03.2023. Зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 період проходження служби в органах внутрішніх справ з 24.11.2021 по 06.03.2023 із внесенням відповідних записів до його трудової книжки.
Наказом заступника Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України у Волинській області №2 о/с від 31.07.2024 «По особовому складу», на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №140/1467/24, зараховано до вислуги років прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу, період проходження служби в органах внутрішніх справ з 24.11.2021 по 06.03.2023. Вислуга років станом на 06.03.2023 складає: в календарному обчисленні 26 років 00 місяців 04 дні.
Попередженням від 05.01.2023 ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 попереджено про наступне звільнення з органів внутрішніх справ з 06.03.2023 (а.с.54).
Відповідно до розрахунку вислуги років для призначення пенсії, складеного сектором з пенсійних питань з обслуговування Волинської області РСЦ ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях вислуга років ОСОБА_1 на 06.03.2023 для призначення пенсії складає - 26 років 00 місяців 03 дні, в тому числі: календарна вислуга років - 26 років 00 місяців 03 дні (на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 у справі №140/5560/22 та від 09.04.2024 у справі №140/1467/24) та служба в пільговому обчисленні - 00 років 00 місяців 00 днів (а.с.83зворот-84).
Отже, ОСОБА_1 набув право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Порядку №393.
Суд зазначає, що твердження відповідача про відсутність у ОСОБА_1 необхідної календарної вислуги років базуються на помилковому визначенні органом пенсійного фонду дати звільнення позивача зі служби в органах МВС.
Наявні матеріали справи свідчать про те, що датою звільнення позивача зі служби в органах МВС є саме 06.03.2023 (дата визначена у поданні про призначення пенсії).
Відповідно, саме на цю дату звільнення позивача (06.03.2023) відповідачу необхідно було перевіряти відповідність календарної вислуги років ОСОБА_1 вимогам пункту «а» ст. 12 Закону України №2262-XII.
Як встановлено судом вище, календарна вислуга позивача на момент звільнення (06.03.2023) становить 26 років 00 місяців 03 дні.
За таких обставин безпідставним є висновок ГУ ПФУ у Волинській області про відсутність у позивача необхідної календарної вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» ст. 12 Закону України №2262-XII.
Окрім того, відмовляючи позивачу в призначенні пенсії, ГУ ПФУ у Волинській області вказало про відсутність підтверджуючих фінансових документів щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Суд зазначає, що відповідно до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно з частиною одинадцятою та дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
При вирішенні спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 (справа №208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа № 688/947/17), від 30.09.2019 (справа № 316/1392/16-а), відповідно до яких, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Той факт, що за спірний період роботодавець не сплачував страхові внески не може бути підставою для незарахування до страхового стажу/календарної вислуги років позивача вказаного періоду роботи, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.
Внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, позивач фактично позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за вказаний період, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до вислуги років при визначенні права позивача на пенсію цього періоду роботи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що рішення ГУ ПФУ у Волинській області №65 від 25.07.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII необхідно визнати протиправним та скасувати.
Позивачем заявлена окрема вимога про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років
Суд зазначає, що одночасне оскарження дій та рішення необхідне лише тоді, коли дії суб'єкта владних повноважень мали самостійні негативні наслідки, які не вичерпуються лише прийняттям рішення відповідача.
У даному випадку, визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області №65 від 25.07.2025 про відмову у призначенні пенсії позивача є належним та ефективним способом захисту, який автоматично відновлює стан позивача, що існував до його прийняття.
Відтак, у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років слід відмовити.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаних норм у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб'єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
У постановах від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18, від 04.09.2021 у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 Верховний Суд, вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17.02.2022 №2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно якої дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону №2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: дискреційне повноваження передбачено законом; дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
Суд зазначає, що суд, за загальним правилом, не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх передбачених підстав для призначення пенсії, оскільки вказане не входить до предмету судової перевірки, виходить за межі заявлених позовних вимог та є дискреційними повноваженнями відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, а також враховуючи позицію Верховного Суду України, висловлену у постановах від 18.03.2014 у справі № 21-11а14 та від 22.04.2014 року у справі №21-484а13, про те, що належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на уповноважений орган обов'язку повторно розглянути подання та документи, необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, предметом позову була вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 у справі №620/1116/20.
Враховуючи наведене, відповідно до вимог статті 139 КАС України, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 1211,20 грн підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Волинській області.
Керуючись статтями 6, 72-77, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №65 від 25.07.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Волинській області повторно розглянути подання та документи, надіслані відділом координації пенсійних виплат Міністерства внутрішніх справ України щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано судом 29 грудня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6; код ЄДРПОУ 13358826).
Суддя Н. В. Стецик