м. Вінниця
29 грудня 2025 р. Справа № 120/2740/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної гвардії України,
Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій Головного управління Національної гвардії України, оформленого листом №50/28/13-Д-1094 про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, у зв'язку з встановленням часткової втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини.
Ухвалою від 10.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачам строк на подання відзиву на позов.
У встановлений судом строк відповідачами відзив на позовну заяву подано не було, хоча копія ухвали про відкриття провадження від 10.03.2025 доставлена до його електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" 10.03.2025, що підтверджується відповідною довідкою.
За приписами статті 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.
Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Також у відповідності до вимог ч. 3 ст. 124 КАС України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється за наявності в особи офіційної електронної адреси шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу.
Відтак, оскільки відповідач зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній систем, суд доходить висновку, що ухвала від 10.03.2025 вважається врученою відповідачу 10.03.2025 в електронній формі шляхом її направлення на офіційну електронну адресу.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
04.11.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.
З огляду на вищевикладене, на думку суду, наявні підстави для вирішення даної справи за наявними у ній матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Як зазначає позивач, 12 вересня 2022 року відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №266, ОСОБА_1 який здав справи та обов'язки за посадою начальника юридичної служби з 13 вересня 2022 року, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, який згідно наказу командувача Національної гвардії України №149 від 08 вересня 2022 року по особовому складу відповідно до п. «г», п.3 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України за сімейними обставинами, а саме самостійне виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №362 від 22 листопада 2023 року внесено зміни до п.2 наказу командира по стройовій частині від 12 вересня 2022 року №266 у частині щодо виключення зі списків особового складу частини майора ОСОБА_1 , а саме , скасовано виключення зі списків особового складу військової частини з 13 вересня 2022 року та виключено зі списків особового складу частини з 30 листопада 2022 року.
Згідно довідки №Д-138, видана 15 серпня 2022 року Державною установою «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Вінницькій області» медична (військово-лікарська) ОСОБА_1 пройшов медичний огляд (військово-лікарської) комісії, вказано, що травми отриманні 09 червня 2022 року, пов'язані із захистом Батьківщини.
Згідно довідки Вінницького обласного МСЕК №2, серія 12 ААА № 045385 від 19 грудня 2022 року про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках становить 20% згідно наказу МОЗУ №420 від 2012 року, причина втрати професійної працездатності - травма, так пов'язана із захистом Батьківщини.
Позивач вказує, що 12 серпня 2023 року на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 НГ України ним подано заяву від 07 серпня 2023 року з додатками про виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабміну України №975 від 25 грудня 2013 року та оригінал довідки Вінницького обласного МСЕК №2, серія 12ААА № 045385 від 19 грудня 2022 року.
20 січня 2025 року ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про повідомлення його про наслідки розгляду, поданої ним заяви від 07 серпня 2023 року про виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до Постанови КМУ №975 від 25 грудня 2013 року та оригінал довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №2 серія 12 ААА № 045385 від 19 грудня 2022 року та надати витяг з протоколу засідання комісії.
06 лютого 2025 року військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України листом №50/28/13-Д-1094 повідомлено позивача про те, що відповідь була направлена за вих.№50/28/11- Д від 25.10.2023 та, відповідно до п.п. 7 п.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у даній виплаті - відмовлено, оскільки встановлено втрату працездатності більш як три місяці після звільнення з військової служби. При цьому зазначено про те, що на адресу позивача були надіслані документи, які були надані на розгляд комісії Головного управління Національної гвардії України.
Позивач наголошує, що ним не було отримано жодного документа та відповіді на яку посилається військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України за вих.№50/28/11-Д, від 25.10.2023 та не надано протоколу засідання комісії по розгляду звернення по виплаті одноразової грошової допомоги.
Позивач не погоджується із діями Головного управління Національної гвардії України, оформлених листом №50/28/13-Д-1094 про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, у зв'язку з встановленням часткової втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з положеннями ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч.4 ст.2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII встановлено, зокрема, такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
За змістом ст.41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (далі Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 16 Закону №2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
За правилами ч.1 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
За змістом до ч.2 ст.16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби;
3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві;
4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
6)встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;
7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;
8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов'язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;
9) отримання військовозобов'язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов'язків служби у військовому резерві.
За нормами ч. 2 ст. 16-2 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
За змістом ст. 16-3 Закону №2011-XII у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає Порядок №975.
Відповідно до п. 3 Порядку № 975 Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
Крім того, відповідно до п. 22 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (розпорядник бюджетних коштів).
Пунктом 23 Порядку № 975 встановлено, що керівник уповноваженого органу після визначення переліку осіб, зазначених у пунктах 8 і 9 цього Порядку, які мають право на одержання одноразової грошової допомоги (зокрема з урахуванням особистого розпорядження), подає у 15-денний строк з дня реєстрації документів, передбачених пунктами 20 і 21 цього Порядку, розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов'язково додаються документи, зазначені в пунктах 20 і 21 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених у пунктах 20 і 21 цього Порядку, приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Доопрацювання документів здійснюється у порядку, визначеному абзацом другим цього пункту, а після надходження додаткових документів приймається рішення про призначення одноразової грошової допомоги в порядку черговості відповідно до дати надходження заяви до розпорядника бюджетних коштів або про відмову в її призначенні.
Строки подання рішення розпорядника бюджетних коштів уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги, а також строки видання наказу про виплату уповноваженим органом одноразової грошової допомоги встановлюються міністерствами та державними органами.
Під час воєнного стану рішення про призначення одноразової грошової допомоги приймається розпорядником бюджетних коштів протягом трьох місяців з дня отримання всіх необхідних документів.
Згідно з п. 25 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
Пунктом 32 Порядку № 975 встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Порядком, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Судом встановлено, що вперше позивач ОСОБА_1 , звертався до відповідача 12.08.2023 із заявою (яка датована 07.08.2023, як вказує позивач). В заяві просив виплатити одноразову грошову допомогу, у зв'язку з установленням відсотка втрати професійної працездатності - 20%.
Однак, як зазначає позивач, відповідачем не надано відповідь на таку заяву.
В подальшому, позивач 20.01.2025 повторно звернувся із заявою на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про повідомлення його про наслідки розгляду, поданої ним заяви від 07 серпня 2023 року про виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до Постанови КМУ №975 від 25 грудня 2013 року.
Суд звертає увагу на те, що згідно матеріалів справи, військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено позивача про те, що відповідь на заяву від 07.08.2023 відправлена за вихідним № 50/28/11-Д від 25.10.2023, протокол засідання комісії по розгляду зберігається в Головному управлінні Національної гвардії України.
Позивачем також до матеріалів позовної заяви долучено лист військової частини НОМЕР_1 від 25.10.2023 №50/28/11-Д-5104, який адресований ОСОБА_1 , в якому вказано, що надсилають документи, які були надані на розгляд комісії Головного управління Національної Гвардії України, щодо виплати одноразової грошової допомоги без погодження, оскільки з дати звільнення з військової служби до дати встановлення 20% втрати професійної працездатності у зв'язку з травмою пов'язаною із захистом Батьківщини минуло більше ніж три місяці. Вказано, що відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовцем поранення (контузія, травма, каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненої з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової частини.
Позивач ОСОБА_1 вважає, що саме листом №50/28/13-Д-1094 від 06.02.2025 йому відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв'язку з встановленням часткової втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини.
Водночас, як слідує зі змісту оскаржуваного листа, протокол засідання комісії по розгляду заяви позивача знаходиться в Головному управлінні Національної гвардії України.
У зв'язку із цим, суд звертає увагу позивача на те, що у випадку не погодження із відмовою військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у виплаті та нарахуванні одноразової грошової допомоги, позивач, у відповідності до Порядку №976, має право оскаржити її до суду.
Водночас, позивачем в межах даного позову не оскаржується Протокол засідання комісії, яким відмовлено позивачу у призначення одноразової грошової допомоги чи про повернення документів без погодження, а лист №50/28/13-Д-1094 від 06.02.2025 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а носить лише інформаційний характер.
Суд зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
При цьому обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
За змістом пункту 9 частини п'ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому порушення вимог закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Водночас, обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання протиправними дії Головного управління Національної гвардії України, оформлене листом №50/28/13-Д-1094 про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, у зв'язку з встановленням часткової втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини не призведе до відновлення його прав, адже як було зазначено судом вище, лист №50/28/13-Д-1094 носить інформаційний характер та не містить негативних наслідків для позивача.
Доказів звернення позивача до відповідачів щодо надання йому Протоколу засідання комісії по розгляду його заяви про призначення одноразової грошової допомоги матеріали справи не містять, позивачем не оскаржується такий протокол комісії в межах даного позову, а тому, суд приходить до висновку про відсутність в діях відповідача протиправних дій, а лист-відповідь №50/28/13-Д-1094, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим, і відсутні підстави для зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, встановлену пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв'язку з встановленням часткової втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України здійснити розрахунок по виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, у зв'язку з встановленням часткової втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене та, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Національної гвардії України вул. Святослава Хороброго, 9 А, м. Київ, код ЄДРПОУ 08803498)
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом
Суддя:
Секретар: