справа № 492/1603/24
провадження 1-і/492/66/25
Іменем України
29 грудня 2025 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника-адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_4 про продовження строку тримання під вартою, у кримінальному провадженні за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайськ Миколаївської області, громадянина України, українця, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 307 КК України, -
встановив:
В провадженні Арцизького районного суду Одеської області знаходяться обвинувальні акти за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 307 КК України.
19 грудня 2025 року до суду від прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_4 надійшло клопотання про продовження строку тримання під вартою.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 підтримав клопотання про продовження строку тримання під вартою. В обґрунтування клопотання посилався на те, що в наявний час ризики, що були підставою для обрання такого запобіжного заходу як тримання під вартою не зникли та не перестали існувати.
Обвинувачений, захисник-адвокат у судовому засіданні заперечували проти продовження строку тримання під вартою, захисник-адвокат просив обрати більш м'який запобіжний захід або зменшити розмір застави.
Суд, розглянувши клопотання про продовження строку тримання під вартою, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Згідно з частиною 1 статті 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 23 липня 2025 року кримінальне провадження № 42024052610000003, внесене 04 квітня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, № 12024141350000254, внесене 02 квітня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 307 КК України (справа № 492/1603/24) та кримінальне провадження № 12025000000000686, внесене 12 березня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307 КК України (справа № 495/2095/25) об'єднані в одне провадження, присвоєно єдиний номер 492/1603/24.
Також, ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 06 листопада 2025 року продовжено обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307 КК України, строком на 60 (шістдесят) днів з 06 листопада 2025 року по 04 січня 2026 року, включно, з утриманням його в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор». Строк дії ухвали про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 закінчується 04 січня 2026 року.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Європейський суд з прав людини у справі Харченко проти України від 10 лютого 2011 року зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79).
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальні акти відносно обвинуваченого ОСОБА_6 в об'єднаному кримінальному провадженні перебувають на стадії судового розгляду, строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 відповідно до ухвали Арцизького районного суду Одеської області від 06 листопада 2025 року закінчується 04 січня 2026 року.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003, тяжкість злочину не є єдиною підставою для обрання виключного запобіжного заходу, як тримання під вартою, а враховується разом з іншими обставинами по справі.
У постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 червня 2023 року у справі № 450/1357/17 (провадження № 51-3965км19) Верховний суд зазначив, що виходячи зі змісту диспозицій статей 177, 178, 194, 196, 199 КПК України, терміни «обрання запобіжного заходу» та «продовження запобіжного заходу» використовуються як синонімічні за своїм правовим значенням. При цьому обрання - є первинним при застосуванні запобіжного заходу, який обирається на певний строк, а продовження - вторинна стадія, яка наступає, за певних умов, коли строк тримання під вартою закінчується.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд дійшов висновку, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на цей час.
Відповідно до вимог статті 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Ризик переховування від суду є доведеним, оскільки обвинувачений, перебуваючи на волі, може, з метою уникнення покарання, переховуватись від суду зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, тяжкого та особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'яти років з конфіскацією майна, а тому усвідомлюючи тяжкість покарання, яке може бути призначене у разі визнання його винуватим, обвинувачений може переховуватися від суду.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
Про наявність ризику, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 177 КПК України, а саме знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, оскільки перебуваючи на свободі обвинувачений матиме доступ до свого акаунту у інтернет-мережі «Телеграм», а також до інформації, яка зберігається у хмарному сховищі.
Ризик, передбачений пунктом 5 частини 1 статті 177 КПК України вчинити інше кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_6 обґрунтовується тим, що обвинувачений, перебуваючи на волі може продовжити вчиняти кримінальні правопорушення у вчиненні яких обвинувачується, оскільки злочинна діяльність ОСОБА_6 спрямована на вчинення кримінальних правопорушень у сфері наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.
Таким чином, суд вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України.
Також, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відпала необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжному заході у виді тримання під вартою.
Вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу у триманні під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , оскільки цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують право поваги до особистої свободи. Зміна запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження в суді.
Крім того, матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Практика ЄСПЛ не убачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
Оцінивши обставини, визначені статтею 178 КПК України, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисних тяжкого та особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'яти років з конфіскацією майна, застосований до нього раніше запобіжний захід у виді тримання під вартою не порушував у зв'язку з відсутністю об'єктивної можливості такого порушення, що не залежало від його волі; одружений, має дитину; не судимий; вчинив злочин у наявному кримінальному провадженні в повнолітньому віці, належна процесуальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 не може бути забезпечена застосуванням менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, оскільки останній на даний час становить підвищену суспільну небезпеку, а саме, у нього наявний високий ризик можливості переховування від суду та з метою уникнення кримінальної відповідальності, наявний ризик знищити, сховати або спотворити будь-які речі чи документи, а також за відсутності постійного місця роботи та необхідних коштів для його існування, ризик вчинення нового кримінального правопорушення, тому суд дійшов висновку, що клопотання про продовження строку тримання під вартою є обґрунтованим і підлягає задоволенню та обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою слід залишити на строк шістдесят днів з моменту постановлення наявної ухвали, з утриманням його в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор», тобто з 25 грудня 2025 року до 26 лютого 2026 року.
Судом не встановлено підстав для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Задовольняючи клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 суд відповідно до положень статей 182, 183 КПК України, враховуючи матеріальне становище обвинуваченого, тяжкість вчинених ним злочинів, вважає за необхідне визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 160 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 грн. х 160 = 484 480 грн), оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинувачених, суд не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що обвинувачений може ухилитися від кримінальної відповідальності, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Тому такий розмір застави є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_6 .
Також, застосовуючи щодо обвинуваченого ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід у виді застави, суд вважає за необхідне покласти на нього обов'язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 частини 5 статті 194 КПК України та роз'яснити наслідки їх невиконання.
Відповідно до частини 4 статті 202 КПК України обвинувачений ОСОБА_6 звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної судом у наявній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що раніше визначений розмір застави є справедливим, здатний забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні, не порушує права обвинуваченого, а отже зменшенню не підлягає.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 197, 199, 201, 331, 369-372 КПК України, суд, -
постановив:
Клопотання прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_4 про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_6 - задовольнити.
Продовжити обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 307КК України, строком на 60 (шістдесят) днів з 29 грудня 2025 року по 26 лютого 2026 року, включно, з утриманням його в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор». Строк дії ухвали про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 закінчується 26 лютого 2026 року.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_6 розмір застави, як запобіжного заходу достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, в розмірі 160 (сто шістдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 484 480 (чотириста вісімдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят) гривень 00 копійок.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному у наявній ухвалі протягом її дії для зарахування заставної суми у національній грошовій одиниці на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 у разі внесення застави наступні обов'язки:
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;
- прибувати за першою вимогою на виклики до прокурора та суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування з потерпілим, свідками, з приводу обставин вчинених ним кримінальних правопорушень.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 26 лютого 2026 року.
Оригінал документу, у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок має бути наданий уповноваженій особі Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор».
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_6 наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться до суду, без поважних причин та не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_6 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Копію наявної ухвали вручити сторонам судового провадження та направити для виконання до Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор».
Ухвала про продовження строку тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду, протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим ОСОБА_6 , який тримається під вартою, в той же строк з моменту вручення йому копії наявної ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області ОСОБА_1