Номер провадження: 33/813/1474/25
Номер справи місцевого суду: 495/3883/25
Головуючий у першій інстанції Волкова Ю. Ф.
Доповідач Драгомерецький М. М.
05.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі судді судової колегії, судової палати з розгляду цивільних справах Драгомерецького М.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: представника ОСОБА_1 - адвоката Дудки С.С.,
переглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дудка Світлана Сергіївна на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 червня 2025 року по справі по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 13.05.2025 серії ПдРУ №331347, 13 травня 2025 року о 18:15 год, на місці несення служби контрольного посту під умовною назвою «Удобне» було виявлено громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 , який здійснив злісну непокору законній вимозі представника ДПСУ, а саме не виконав вимоги щодо надання документів для перевірки та на прохання оглянути транспортний засіб відмовив та в подальшому намагався без дозволу уповноважених осіб ДПСУ здійснити проїзд транзитною ділянкою автодороги Одеса-Рені. Такими діями ОСОБА_2 порушив вимоги ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 червня 2025 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУПАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дудка С.С. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 червня 2025 року та закрити провадження у справі за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
Заслухавши представника ОСОБА_1 - адвоката Дудку С.С., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила їх задовольнити, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Однак, визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП та накладаючи відповідне адміністративне стягнення, суд першої інстанції всупереч вимог ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП належним чином не встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, з'ясував всі фактичні обставин, що мають істотне значення для її розгляду, та не звернув уваги на те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню.
Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а протоколом про адміністративне правопорушення серії ПдРУ №331347 від 13.05.2025, копією документів, що посвідчують особу, рапортом, однак апеляційний суд вважає, що наявні докази не можна вважати належними, допустимими та такими, що беззаперечно доводять вину ОСОБА_1 , виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 185-10 КУпАП передбачено відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею, полягає у вчиненні такого діяння: відкритої відмови виконати законне розпорядження чи вимогу військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, а так само іншого умисного їх невиконання зазначених розпоряджень та вимог.
Постановою Пленуму Верховного Суду України №8 від 26.06.1992 визначено, що злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.
Так, згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 13.05.2025 серії ПдРУ №331347, 13 травня 2025 року о 18:15 год, на місці несення служби контрольного посту під умовною назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було виявлено громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 , який здійснив злісну непокору законній вимозі представника ДПСУ, а саме не виконав вимоги щодо надання документів для перевірки та на прохання оглянути транспортний засіб відмовив та в подальшому намагався без дозволу уповноважених осіб ДПСУ здійснити проїзд транзитною ділянкою автодороги Одеса-Рені. Такими діями ОСОБА_2 порушив вимоги ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
Отже, в протоколі про адміністративне правопорушення від 13.05.2025 серії ПдРУ №331347 зазначено, що злісна непокора в діях ОСОБА_3 полягала в тому числі в тому, що він не надав документи для перевірки на вимогу уповноважених осіб ДПСУ. Водночас матеріали справи містять документи, що посвідчують його особу, а саме копію його посвідки на постійне проживання та копію паспорта громадянина Ізраїлю (а.с. 4-5).
Окрім того, апеляційний суд погоджується із твердженнями апеляційної скарги про те, що протокол не містить посилань, в чому саме полягали законні вимоги працівників Державної прикордонної служби та в чому полягала саме злісна непокора ОСОБА_3 , невиконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень уповноважених осіб ДПСУ.
Так, протокол про адміністративне правопорушення за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Складання протоколу - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень ст. 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Отже, обставини, наведені у протоколі про адміністративне правопорушення, суб'єктом, який його склав, повинні підтверджуватись іншими зібраними цим суб'єктом доказами.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 252 КУпАП).
Посилання суду першої інстанції на рапорти уповноважених осіб Державної прикордонної служби, як на доказ винних дій ОСОБА_1 також не ґрунтується на правовій основі. Оскільки, в розумінні ст. 251 КУпАП, такий рапорт уповноваженої особи не може вважатися належним і допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Рапорти самі по собі не містять беззаперечних відомостей про обставини вчинення правопорушення, не ґрунтуються на об'єктивних засобах фіксації (фото, відео, протоколи огляду тощо) та тому не можуть визнаватися належним доказом. Рапорти працівників правоохоронних органів є лише службовою інформацією та не можуть підміняти собою докази вини особи у розумінні закону.
Так, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, до прикладу в постановах: від 15.04.2020 у справі №489/4827/16-а, від 28.05.2020 у справі №524/4668/17, від 15.02.2020 у справі №489/4827/16-а, від 12.07.2023 у справі №607/5610/23.
Інших беззаперечних доказів, в тому числі відео чи фото доказів, або ж пояснення інших осіб, які, на думку особи, яка склала протокол, вказували на вчинення ОСОБА_4 правопорушення, яке ставиться йому у провину, суду не надано.
Згідно вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляд справи Конвенцію про захист прав і основоположних свобод і протоколів до неї, та практику Європейського суду з прав людини і Європейської комісії з прав людини, як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом, зазначене викладено в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України».
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Також, в справі «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» (№46477/99), Європейський суд з прав людини зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
При цьому, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 за №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпцій невинуватості.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.
У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
ЄСПЛ підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Таким чином, на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження наявних в матеріалах справи доказів, керуючись принципами презумпції невинуватості, поваги до людської гідності, загальними принципами здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури, апеляційний суд приходить до висновку, що винна ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, не доведена належними, допустимими та беззаперечними доказами, а висновок суду першої інстанції є необґрунтованим та ґрунтується на припущеннях.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
За таких обставин, провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, який передбачає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.
У відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дудка Світлана Сергіївна задовольнити.
Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 червня 2025 року скасувати.
Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду М.М. Драгомерецький