Номер провадження: 22-ц/813/2250/25
Справа № 947/30361/23
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я.В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
10.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Пояркової О.В.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Леванюк Тетяна Володимирівна, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 липня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Одеської міськради про застосування наслідків недійсного правочину та визнання недійною нікчемною угоди, -
22 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Одеської міської ради про застосування до нікчемної угоди наслідків недійсного правочину та визнання недійсною нікчемною угоду про відступлення майнових прав, в якій просить суд:
- застосувати до угоди від 29.07.2015, про заміну сторони в договорі асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014, яка укладена між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) наслідки недійсності нікчемного правочину, скасувавши в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, державну реєстрацію внесену державним реєстратором в особі приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кобзар Олександра Юрійовича на підставі рішення №27965256, яким вирішив провести державну реєстрацію права власності, форма власності, за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 834880751101 від 22.01.2016 приватна на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.01.2016 №27965256;
- визнати недійсною нікчемною угоду №2 від 29.07.2015 про заміну сторони в Договорі асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014 укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про заміну сторони, а саме відступлення майнових прав.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29 вересня 2014 року був укладений договір про асоційоване членство в споживчому товаристві №6/23 між Споживчим товариством «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Ріелт» та ОСОБА_3 , який в подальшому був пайщиком. Згоду на укладення Договору асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014, вона надала нотаріально 29.09.2014, в інтересах сім'ї. В грудні 2015 року їй стало відомо про те, що квартира була відчужена ОСОБА_3 його матері ОСОБА_4 на підставі угоди №2 про заміну сторони у Договорі асоційованого членства в споживчому товаристві 29 липня 2015 року. Позивачка вважає, що Угода №2 про заміну сторони у Договорі асоційованого членства в споживчому товаристві 29 липня 2015 року є нікчемною внаслідок відсутності в Угоді усіх істотних умов договору, а саме ціни, тому до неї мають бути застосовані наслідки недійсності нікчемного правочину. Зазначає, що Угода №2 від 29.07.2015 є договором купівлі-продажу майнових прав і мала відповідати вимогам закону. Щодо строку позовної давності, позивач зазначає, що відбулось переривання строку позовної давності внаслідок її звернення з позовом до суду у 2017 році у справі №520/1996/17, у зв'язку з чим перебіг строку позовної давності на вимогу про застосування наслідків нікчемного правочину починається з 29 липня 2021 року (28 липня 2021 року Верховний Суд у справі №520/1996/17 року прийняв рішення) та діє до 29 липня 2024 року.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Пояркова О.В. заперечувала щодо задоволення позову, та зазначила, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не ґрунтуються на положеннях діючого законодавства України та не підлягають задоволенню. Зазначила, що позивачка по справі не навела норму закону відповідно до якої угода №2 про заміну сторони у договорі асоційованого членства в споживчому товаристві 29 липня 2015 року є нікчемною. Вказує, що ціна, як обов'язкова істотна умова угоди №2 про заміну сторони у договорі, не передбачена нормами діючого законодавства, оскільки вказана Угода може бути як оплатною так і безоплатною в залежності від домовленості сторін. Відсутність згоди щодо тих чи інших істотних умов договору має інші наслідки. Такі поняття, як недійсний, нікчемний та неукладений договірне є тотожними та мають різні правові наслідки для сторін. Просила також застосувати наслідки пропущення строку звернення з позовом до суду.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 липня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 липня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Відповідач ОСОБА_3 та представник третьої особи Служби у справах дітей Одеської міськради в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, про що свідчать довідка про доставку судової повістки-повідомлення в електронний кабінет Електронного суду та рекомендоване повідомлення про направлення про отримання судової повістки-повідомлення (т. 2 а.с. 80-85).
Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, а також представника ОСОБА_2 - адвоката Пояркову О.В., яка просила залишити без задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. ст. 11, 15, 16 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 18 липня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис №1029.
Вказаний шлюб, між сторонами був розірваний рішенням Малиновським районного суду міста Одеси від 22 червня 2016 року по цивільній справі №521/7336/16-ц, яке набрало законної сили 04 липня 2016 року.
Сторони мають спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
29 вересня 2014 року ОСОБА_3 уклав з Споживчим товариством «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Ріелт» договір асоційованого членства в Споживчому товаристві за №6/23.
За умовами вказаного договору товариство приймає пайовика в асоційовані члени товариства. Пайовик при підписанні даного договору ознайомився з положеннями статуту і згоден їх реалізовувати. Пайовик зобов'язується прийняти участь в реалізації статутних цілей і завдань товариства шляхом внесення в повному об'ємі своєї частки в товариство, з метою забезпечення товариством будівництва будинку за рахунок внесеного пайовиком паю, а також прийняти на себе в розмірі цільового внеску частину витрат, пов'язаних з утриманням товариства і реалізацією статутних цілей і завдань, на умови цього договору, а товариство зобов'язується забезпечити будівництво будинку, і, після здачі будинку в експлуатацію, передати пайовику закріплену за ним квартиру, за умови виконання пайовиком зобов'язань за цим договором. Розмір частки, зазначений в пункті 2.1, є остаточним і включає в себе витрати товариства на забезпечення будівництва будинку і виконання всіх необхідних дій для завершення будівництва будинку і здачі його в експлуатацію (Пай), а також, витрати на утримання товариства і реалізацію їм заданих цілей і завдань (цільовий внесок), крім випадків, зазначених у п. 2.8 цього договору. Згідно п. 2.1 договору, пайовик в порядку і на умовах, передбачених цим договором, зобов'язується внести частку в розмірі 626 000 гривень.
29 липня 2015 року між Споживчим товариством «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Ріелт», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 була укладена угода №2 про заміну сторони в договорі асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014, за умовами якої зі згоди Споживчого товариства в договорі асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014 первісний пайщик замінений на нового пайщика ОСОБА_2 .. До нового пайщика переходять всі права та зобов'язання первісного пайщика за договором асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014 в об'ємі та на умовах, які існують на момент укладення цієї угоди №2. Внаслідок укладення цієї угоди №2 в договорі асоційованого членства в Споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014 відбулась повна заміна первісного пайщика на нового пайщика, при цьому первісний пайщик цілком втратив усі права та обов'язки за договором асоційованого членства в Споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014.
27 січня 2016 року державний реєстратор прав на нерухоме майно в особі приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю. виніс рішення №27965256 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким вирішив провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 . Підстава виникнення права власності: довідка про виплату паю, серія та номер: 143, виданий 31.08.2015, видавник: Споживче Товариство «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Ріелт».
22 січня 2016 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю. здійснив державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 27965256 від 27.01.2016, Номер запису про право власності 13029136, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №83601005 від 28.03.2017 року.
17 лютого 20217 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Споживчого Товариства «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Ріелт», про визнання угоди про заміну сторони у договорі недійсною, скасування реєстрації права власності та визнання права власності, посилаючись на ч. 2 ст. 65 СК України та укладення Угоди в порушення інтересів членів сім'ї: ОСОБА_1 та неповнолітніх дітей. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року у справі №520/1996/17 у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Постановою Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 520/1996/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 520/1996/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишено без змін.
Судами у справі №520/1996/17 було встановлено, що 29.07.2015 між СТ «ЖБК «Будова-Ріелт», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , при наявності нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 від 29.09.2014, була укладена угода №2 про заміну сторони в договорі асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014, за умовами якої зі згоди СТ в договорі асоційованого членства в СТ №6/23 від 29.09.2014 первісний пайщик замінений на нового пайщика. Відповідно до п. 2 Угоди, до нового пайщика перейшли всі права та зобов'язання первісного пайщика за договором асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014 в об'ємі та на умовах, які існували на момент укладення цієї угоди №2. Під час укладення оспорюваної угоди від 29.07.2015 про заміну сторони в договорі асоційованого членства в СТ «ЖБК «Будова-Ріелт» від 29.09.2014, ОСОБА_3 діяв за наявністю відповідних повноважень для вчинення правочинів в інтересах сім'ї, перебуваючи у шлюбі зі ОСОБА_1 , яка в свою чергу 29.09.2014 надала нотаріально-посвідчену заяву компетентним органам, зареєстровану в реєстрі за №16, про згоду на вчинення цих дій та підтвердила, що всі дії вчиняються за їх попередньою домовленістю та відповідають інтересам сім'ї. Саме на підставі вказаної заяви, від імені позивачки ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_3 передав право асоційованого членства в СТ «ЖБК «Будова-Ріелт» своїй матері - відповідачці ОСОБА_2 , чим не допустив жодних порушень прав та обов'язків позивачки ОСОБА_1 , діючи в її інтересах та в інтересах сім'ї.
Позивачка вважає, що угода №2 про заміну сторони у Договорі асоційованого членства в споживчому товаристві 29 липня 2015 року є нікчемною внаслідок відсутності в Угоді усіх істотних умов договору, а саме ціни, тому до неї мають бути застосовані наслідки недійсності нікчемного правочину. Зазначає, що угода №2 від 29.07.2015 є договором купівлі-продажу майнових прав і мала відповідати вимогам закону.
Згідно п. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В разі відсутності у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов), даний факт може свідчити про неукладення договору, а не про його недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом) чи нікчемність. Водночас, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) зазначила, що у разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини (п. 7.17). Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (7.18).
У п. 7.26 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до статті 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондується з частинам 2-3 статті 215 ЦК, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
При цьому не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).
Суд першої інстанції вказав, що позивачкою не вказано, якими нормами закону передбачено недійсність чи нікчемність укладеного правочину з огляду на відсутність наведених нею істотних умов. Позивачка посилається на нікчемність угоди №2 про заміну сторони у договорі помилково ототожнюючи її з договором купівлі-продажу майнових прав. Позивачка зазначає, що угода №2 про заміну сторони у договорі є угодою про відступлення майнових прав, яка в свою чергу є договором купівлі-продажу майнових прав. При цьому оминула той факт, що при цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. Ціна для договору даного виду главою 47 ЦК України не визначена, а отже, ціна не є обов'язковою умовою для договору відступлення права вимоги.
Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір.
Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб'єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб'єктивні права за своїм розсудом.
Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.
Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" за рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.
Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов'язання, то зміст цього зобов'язання розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умовами договору.
Зміст договору не випливає із його назви та назви сторін за договором, тобто дійсний правовий зміст договору розкривається через встановлені сторонами у договорі права та обов'язки.
Відповідно угода №2 є правочином, який укладений шляхом вільного волевиявлення сторін, що не суперечить законодавству, врегульовує питання безоплатного переходу всіх прав та обов'язків за договором асоційованого членства в споживчому товаристві від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 .. Зазначена правова конструкція не суперечить нормам законодавства, що свідчить про законність угоди №2 та її належне укладення сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Наявність укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оспорюваної угоди та факт виконання її, свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти вказаний правочин, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.
Згідно статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції також вказав, що за результатом досягнення згоди з усіх істотних умов угоди між Споживчим товариством «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Ріелт», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 була укладена Угода №2 про заміну сторони в договорі асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014, в якій сторони погодили усі необхідні умови для заміни сторони у зобов'язанні, які визначені сторонами виключно на власний розсуд, зміст зазначеного правочину не суперечить законодавству України та актам, прийнятим відповідно до нього.
Колегія суддів погоджується з такими висновком суду першої інстанції, оскільки суд встановив характер спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих учасниками справи доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що Угода №2 про заміну сторони у Договорі асоційованого членства в споживчому товаристві 29 липня 2015 року є нікчемною внаслідок відсутності в угоді усіх істотних умов договору, а саме ціни, тому до неї мають бути застосовані наслідки недійсності нікчемного правочину. Угода №2 від 29.07.2015 є договором купівлі-продажу майнових прав і мала відповідати вимогам закону.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина 1 статті 12 ЦК України).
Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (постанова Верховного Суду від 06.07.2022 в справі №303/2983/19, постанова Верховного Суду від 29.01.2024 в справі №369/7921/21, постанову Верховного Суду від 03.06.2024 в справі №712/3590/22 (провадження №61-14297сво23)).
Касаційний суд вже звертав увагу, що автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 14.08.2024 в справі №601/1396/21 (провадження №61-6001св23)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (зокрема, постанова Верховного Суду від 21.12.2021 в справі №148/2112/19, постанова Верховного Суду від 19.02.2024 у справі №567/3/22).
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду від 27.01.2020 в справі №761/26815/17).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 в справі №759/24061/19).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (постанова Верховного Суду від 19.02.2024 у справі №567/3/22).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (постанова Верховного Суду від 19.02.2024 у справі №567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду від 17.06.2021 в справі №761/12692/17 (провадження №61-37390свп18)).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (постанова Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі №759/2328/16). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина 2 статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду від 08.02.2023 у справі №359/12165/14-ц, постанова Верховного Суду від 13.03.2023 в справі №398/1796/20 (провадження №61-432сво22)).
Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, пункти 69 - 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).
Судом першої інстанції була вірно визначена правова природа укладеного правочину між сторонами, а саме Угоди №2 про заміну сторони. Так, судом було встановлено, що 29 липня 2015 року між Споживчим товариством «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Ріелт» та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 була укладена угода №2 про заміну сторони в договорі асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014, за умовами якої зі згоди Споживчого товариства в договорі асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014 первісний пайщик замінений на нового пайщика ОСОБА_2 . До нового пайщика переходять всі права та зобов'язання первісного пайщика за договором асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014 в об'ємі та на умовах, які існують на момент укладення цієї угоди №2. Внаслідок укладення цієї угоди №2 в договорі асоційованого членства в Споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014 відбулась повна заміна первісного пайщика на нового пайщика, при цьому первісний пайщик цілком втратив усі права та обов'язки за договором асоційованого членства в Споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014.
Угода №2 є правочином, який укладений шляхом вільного волевиявлення сторін, що не суперечить законодавству, врегульовує питання безоплатного переходу всіх прав та обов'язків за договором асоційованого членства в споживчому товаристві від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 .. Зазначена правова конструкція не суперечить нормам законодавства, що свідчить про законність Угоди №2 та її належне укладення сторонами. Наявність укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оспорюваної угоди та факт виконання її, свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти вказаний правочин, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.
За результатом досягнення згоди з усіх істотних умов Угоди між Споживчим товариством «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Ріелт», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 була укладена Угода №2 про заміну сторони в договорі асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014, в якій сторони погодили усі необхідні умови для заміни сторони у зобов'язанні, які визначені сторонами виключно на власний розсуд, зміст зазначеного правочину не суперечить законодавству України та актам, прийнятим відповідно до нього.
Окрім того, апеляційний суд зазначає, що в лютому 2017 року ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання угоди про заміну сторони у договорі недійсною, скасування реєстрації права власності та визнання права власності, в якому просила: - визнати недійсною угоду від 29 липня 2015 року № 2 про заміну сторони в договорі від 29.09.2014 асоційованого членства в СТ «ЖБК «Будова-Ріелт»; - скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , проведену 22 січня 2016 року; визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (цивільна справа №520/1996/17).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року та постановою Верховного Суду від 28 липня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судами було встановлено, що 29.07.2015 між СТ «ЖБК «Будова-Ріелт», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , при наявності нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 від 29 вересня 2014 року, була укладена угода №2 про заміну сторони в договорі асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014, за умовами якої зі згоди СТ в договорі асоційованого членства в СТ №6/23 від 29.09.2014 первісний пайщик замінений на нового пайщика. Відповідно до п. 2 Угоди, до нового пайщика перейшли всі права та зобов'язання первісного пайщика за договором асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014 в об'ємі та на умовах, які існували на момент укладення цієї угоди №2. Внаслідок укладення цієї угоди №2 в договорі асоційованого членства в СТ №6/23 від 29.09.2014 відбулась повна заміна первісного пайщика на нового пайщика, при цьому первісний пайщик цілком втратив усі права та обов'язки за договором асоційованого членства в СТ, згідно угоди №6/23 від 29.09.2014. Під час укладення оспорюваної угоди від 29.07.2015 про заміну сторони в договорі асоційованого членства в СТ «ЖБК «Будова-Ріелт» від 29.09.2014, ОСОБА_3 діяв за наявністю відповідних повноважень для вчинення правочинів в інтересах сім'ї, перебуваючи у шлюбі зі ОСОБА_1 , яка в свою чергу 29.09.2014 надала нотаріально-посвідчену заяву компетентним органам, зареєстровану в реєстрі за №16, про згоду на вчинення цих дій та підтвердила, що всі дії вчиняються за їх попередньою домовленістю та відповідають інтересам сім'ї.
Таким чином, судами було встановлено, що угода №2 про заміну сторони в договорі асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014, була укладена у відповідності до норм діючого законодавства.
При цьому судом касаційної інстанції було зазначено, що майнові права на спірне житлове приміщення (квартиру) були придбані ОСОБА_3 за час шлюбу зі ОСОБА_1 , яка надавала посвідчену нотаріальну згоду на придбання цих майнових прав в інтересах сім'ї, в період шлюбу сторін були сплачені кошти за майнові права в розмірі 100%, тому ОСОБА_3 та ОСОБА_1 набули право спільної сумісної власності на майнові права на вказану квартиру.
Відтак, ОСОБА_1 не позбавлена права пред'явити вимогу до ОСОБА_3 про компенсацію вартості її частки у спільному сумісному майні подружжя, якими є майнові праві за угодою асоційованого членства в СТ «ЖБК «Будова-Ріелт» від 29.09.2014.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсною нікчемною угоду №2 від 29.07.2015 про заміну сторони в Договорі асоційованого членства в споживчому товаристві №6/23 від 29.09.2014 укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
На підставі вищевикладеного та враховуючи актуальну практику Верховного Суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи наведені в апеляційній скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди відповідача із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, необхідності переоцінки доказів, яким суд першої інстанція надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд в повній мірі.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Леванюк Тетяна Володимирівна, залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 29 грудня 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда