Номер провадження: 22-ц/813/8001/25
Справа № 522/9011/25
Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
17.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,
представника ОСОБА_3 - адвоката Єфімової Л.Я.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), в інтересах якого діє адвокат Вакуліна Валерія Валеріївна, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2025 року по справі за клопотанням ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) - ОСОБА_2 , боржник ОСОБА_3 про визнання та виконання рішення іноземного суду, -
25 квітня 2025 року громадянин Республіки Польщи ОСОБА_1 через представника адвоката Вакуліну В.В., боржник ОСОБА_5 звернувся до суду із клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду рішення районного суду для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх від 09.08.2023 у справі VI Nsm 948/20, яке набрало законної сили 15 травня 2024 року та підлягає виконанню, в частині здійснення батьківських прав над неповнолітньою ОСОБА_6 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .
29 травня 2025 року від адвоката Єфімової Л.Я., яка представляє інтереси ОСОБА_5 , надійшло заперечення на вищезазначене клопотання та зазначено, що зі змісту рішення районного суду для столичного міста Варшави, вбачається що воно стосується здійснення батьківських прав над неповнолітньою дитиною учасників справи, таке рішення суду не потребує примусового виконання в Україні, оскільки представник стягувача звернулась із клопотанням саме про надання дозволу на примусове виконання рішення суду, у задоволенні такого клопотання має бути відмовлено. Щодо можливості визнання даного рішення суду на території України зазначила, що відповідно до підпункту 3 пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Європейської конвенції про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми», ст. 23 п. Б) Конвенції про юрисдикцію (без надання дитині можливості бути заслуханою в порушення основних принципів), застереження до статті 17 Конвенції, статті 10 Конвенції, у визнанні Рішення Районного суду для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх від 09.08.2023 у справі VI Nsm 948/20, яке набрало законної сили 15.05.2024 має бути відмовлено.
Також зазначено, що при ухваленні даного рішення не дотримано якнайкращих інтересів дитини, не заслухано її думку, неправомірно відмовлено у долученні експертних психологічних досліджень, які складено в Україні, неправомірно відмовлено у проведенні аналогічного дослідження фахівцями Республіки Польща. Іноземний суд неправомірно послався на невиконання рішення українського суду про повернення дитини за Гаазькою Конвенцією 1980 року, коли в той час рішеннями українських судів підтверджено наявність обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для виконання виконавчого документу, примусове виконання якого здійснюється в Україні у межах виконавчого провадження №69080985 та не зумовлено недбалістю чи неналежним виконанням своїх обов'язків. Зазначала, що дане рішення направлено за захист лише прав батька без належного дослідження участі матері в житті дитини та в цілому інтересів дитини, проігноровано можливі наслідки розлучення дитини із матір'ю, не взято до уваги адаптованість дитини до місцевого середовища в Україні, тощо. Ухвалення рішення суду про визнання або надання дозволу на примусове виконання Рішення Районного суду для столичного міста Варшави буде суперечити положенням національного законодавства, що регулює сімейні правовідносини з урахуванням найвищих інтересів дитини, не буде сприяти найкращим інтересам дитини та порушуватиме визначені законодавством права матері на виховання дитини. До заперечення додано повний текст постанови Окружного суду у місті Варшаві від 15.05.2024 в перекладі, копію висновку психологічного експертного дослідження №19-7377 від 25.05.2020, копію висновку експерта №31/24 за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 10.01.2025 та інші письмові докази, на які посилається сторона.
12 червня 2025 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання, відповідно якого змінено прохальну частину:
«1. Визнати в Україні та надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення районного суду для столичного міста Варшави, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх від 9 серпня 2023 року у справі VI Nsm 948/20, яке набрало законної сили 15 травня 2024 року та підлягає виконанню, яким вирішено:
- стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 1 957 злотих за юридичне представництво;
- стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 720 злотих витрат, у тому числі 1 457 злотих на юридичне представництво;
- доручити здійснення батьківських прав над неповнолітньою ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батькові ОСОБА_9 , обмеживши батьківські права матері лише до отримання інформації про стан здоров'я та навчання малолітньої,
- визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_10 з її батьком ОСОБА_11 .
2. Стягнути з боржника ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), адреса проживання: АДРЕСА_1 на користь стягувача ОСОБА_12 ( ОСОБА_1 ) адреса проживання: АДРЕСА_2 судові витрати в розмірі - 16 981 грн».
19 червня 2025 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання, в яких вона просить суд долучити письмові аргументи (міркування) стягувача щодо доводів наведених боржником в запереченні. Так, зазначено, що вказане рішення містить теж вимоги майнового характеру. Рішення було ухвалене у змагальному процесі, з дотриманням процесуальних прав сторін. Боржник мав належну можливість для участі у провадженні, що підтверджується матеріалами справи. Законодавство України, зокрема Розділ IX ЦПК України, не містить заборони на визнання рішень, які одночасно містять майнові та немайнові вимоги, якщо такі вимоги не суперечать публічному порядку та підлягають примусовому виконанню. Рішення ухвалено судом, компетентним за місцем проживання дитини та одного з батьків. Місце проживання неповнолітньої ОСОБА_10 було визначено рішенням суду на території Польщі, де проживає батько - Стягувач. Вказане відповідає міжнародним принципам визначення юрисдикції у справах про дітей та положенням Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої приєдналися обидві держави. Таким чином, рішення винесене у належній юрисдикції, у справі, тісно пов'язаній з територією Республіки Польща. Рішення не суперечить публічному порядку України (ordre public). Зміст рішення не порушує основоположних засад правопорядку України, не суперечить Конституції, національним інтересам, принципам охорони дитинства, або правам інших осіб. Навпаки - рішення спрямоване на забезпечення належного здійснення батьківських прав і захист найкращих інтересів дитини, що є одним із базових принципів права як України, так і Польщі (див. ст. 3 Конвенції ООН про права дитини). Майнові вимоги є конкретними та підлягають виконанню. Рішення містить чітко визначені суми для стягнення, що підлягають перерахунку на гривню відповідно до ч. 8 ст. 467 ЦПК України. Боржник не оскаржував визначений розмір витрат на юридичне представництво в іноземному суді, тому не може ставити під сумнів їх виконання. Боржник систематично ухиляється від виконання постанови Одеського апеляційного суду від 25.02.2021 у справі №522/97/20, якою він зобов'язаний повернути неповнолітню доньку ОСОБА_13 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , до місця її постійного проживання в АДРЕСА_3 . Відповідно до клопотання відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області, що здійснює виконавче провадження №69080985, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2024 року Боржник разом з дитиною були офіційно оголошені в розшук. Відповідальність за проведення розшуку покладено на Приморський відділ поліції міста Одеси Головного управління Національної поліції в Одеській області. З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для відмови у визнанні згідно ст. 468 ЦПК України, на які посилається боржник в запереченні.
17 липня 2025 року від представника ОСОБА_5 - ОСОБА_14 надійшло клопотання про приєднання додаткових доказів до заперечення. Зазначено, що адвокат Войчеховської-Оніщенко Д.Ю. у Республіка Польща звернулась із заявою до суду, що ухвалив рішення, яке визнається, із заявою про добровільне виконання рішення суду в частині матеріальних вимог, просила суд зарахувати визначені рішенням суду кошти із нарахованими відсотками за несвоєчасне перерахування, на депозитний рахунок даного суду у сумі 3 024 злотих, що складаються із:
1 957 злотих - юридичне представництво у суді першої інстанції;
720 злотих - юридичне представництво у суді апеляційної інстанції;
347 злотих - відсоток за спізнення в здійсненні грошової оплати.
В підтвердження надала заяву адвоката до суду та платіжну квитанцію про перерахування коштів у сумі 3 024 злотих на депозитний рахунок Районного суду для столичного міста Варшава. Зазначила, що кошти знаходяться на рахунку суду, отже стягувач може в зручний для нього час отримати зазначені кошти у Районному суді для столичного міста Варшави. Зазначила, що підстави для задоволення вимог матеріального характеру відсутні.
Також просила залучити до матеріалів справи 5 відеозаписів, оскільки вони є важливими та відображають небажання дитини спілкуватись із батьком вже дуже тривалий час.
13 серпня 2025 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення Висновку експерта в галузі сімейного права Республіки Польща, складеного 06.08.2025 доктором правових наук Марціном Миколаєм Цеслінським щодо змісту рішення суду, що визнається, в якому надано відповідь на такі питання: 1. У чому полягає доручення виконання батьківських прав одному з батьків при одночасному обмеженні батьківських прав іншого до певних обов'язків і повноважень щодо дитини? Чи обмеження батьківських прав встановлюється на постійній основі, чи може бути встановлено тимчасово? 2. Які права та обов'язки щодо дитини має той з батьків, батьківські права якого були обмежені? 3. Чи може той з батьків, батьківські права якого були обмежені, контактувати з дитиною та бачитися з нею? Яким чином, відповідно до закону, відбувається спілкування з дитиною того з батьків, батьківські права якого були обмежені?
15 серпня 2025 року від представника ОСОБА_5 - ОСОБА_14 надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи електронного листування: із електронної адреси стягувача на електронну адресу боржника (Tomasz W 29 липня 2025 р. в 16:34 Кому: Daria.
12 вересня 2025 року від представника ОСОБА_5 - ОСОБА_14 надійшла письмова думка щодо долучення до матеріалів справи Юридичного висновку від 06.08.2025, згідно якої боржник вважає можливим використання зазначеного висновку лише як консультативного.
12 вересня 2025 року від представника ОСОБА_5 - ОСОБА_14 надійшло клопотання про приєднання додаткових доказів, відповідно яких вбачається небажання батька дитини у встановленому порядку визначити дійсний психоемоційний зв'язок, можливий контакт, тощо, між батьком та дитиною, що є в край важливим для забезпечення якнайкращих інтересів дитини. Додано: 1. Заяву про проведення експертизи за участю ОСОБА_1 ; 2. Лист-запрошення; 3. Відповідь експерта про неможливість проведення даного експертного дослідження, у зв'язку із ігноруванням батьком дитини запрошення до проведення експертизи; 4. Трекінг Укрпошти про отримання листа стягувачем.
24 вересня 2025 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення доказів. Зазначено, що ОСОБА_1 отримав інформацію від Міністерства закордонних справ Республіки Польща та Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), згідно з якою встановлено, що Боржник і надалі злісно не виконує рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/97/20 про зобов'язання ОСОБА_5 повернути неповнолітню доньку ОСОБА_13 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця постійного проживання в АДРЕСА_3 .
26 вересня 2025 року від представника ОСОБА_5 - ОСОБА_14 надійшли пояснення, в яких зазначено, що небажання дитини контактувати із батьком не може бути підтвердженням створення матір'ю дитини перешкод у спілкуванні батька та дитини. Додано лист Одеського районного управління поліції №1 від 25.09.2025 щодо припинення розшукових дій відносно ОСОБА_5 ..
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2025 року в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , боржник ОСОБА_3 про визнання та виконання рішення іноземного суду Рішення Районного суду для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх від 09.08.2023 у справі VI Nsm 948/20, яке набрало законної сили 15.05.2024 - відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду в повному обсязі, посилаючись на порушення судом вимог процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , які підтримали доводи апеляційної скарги й просили її задовольнити, та представника ОСОБА_3 - адвоката Єфімову Л.Я., яка заперечувала щодо апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16.06.2021 в справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 в справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 в справі №209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 в справі №519/2-5034/11).
Згідно пункту 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.
В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (частина 1 статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до статті 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
Рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше (стаття 462 ЦПК України).
Вказана норма кореспондується зі статтею 11 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності (стаття 471 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 472 ЦПК України клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому статтями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.
У частині 7 статті 473 ЦПК України у визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу.
Згідно пункт 2 частини 2 статті 468 ЦПК України якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; 9) в інших випадках, встановлених законами України.
Цілями Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (далі - Конвенція) є: визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини; визначити, яке право застосовується такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції; визначити право, що забезпечується до батьківської відповідальності; забезпечити визнання та виконання таких заходів в усіх Договірних Державах; запровадити таке співробітництво між органами Договірних держав, яке може бути необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції.
Відповідно до пункту 1 статті 52 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах рішення іноземного суду немайнового характеру, які не потребують виконання, винесені судом кожної договірної сторони, після набрання ними законної сили визнаються на територіях інших договірних сторін без спеціального провадження, якщо установою юстиції запитуваної договірної сторони раніше у цій справі не було винесено рішення, що набрало законної сили, або якщо згідно з цією Конвенцією, а в не передбачених нею випадках - відповідно до законодавства договірної сторони, на території якої рішення має бути виконано, ця справа не належить до виключної компетенції установ юстиції останньої. Положення цієї статті відносяться і до рішень з опіки і піклування, а також до рішень про розірвання шлюбу, винесеними установами, компетентними відповідно до законодавства договірної сторони, на території якої винесене рішення.
Згідно статті 2 Конвенції вона застосовується до дітей до моменту їхнього народження до досягнення ними 18 року.
У статті 3 Конвенції визначено, що заходи, згадані у статті 1, можуть стосуватися, зокрема, права опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини.
Відповідно до статті 5 Конвенції судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. З урахуванням статті 7, у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання.
Відповідно до статті 24 Конвенції без шкоди для пункту 1 статті 23, будь-яка зацікавлена особа може звернутися до компетентних органів Договірної Держави з проханням про прийняття рішення щодо визнання або невизнання заходу, ужитого в іншій Договірній Державі. Процедура визначається правом Держави, в якій було подано прохання.
Ужиті органами Договірної Держави, визнаються в силу закону в усіх інших Договірних Державах (пункт 1 статті 23 Конвенції).
У пункті 2 статті 23 Конвенції у визнанні, однак, може бути відмовлено: a) якщо захід було вжито органом, юрисдикція якого не ґрунтувалася на одній з підстав, передбачених у Розділі II; b) якщо заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, у рамках судового або адміністративного провадження, без надання дитині можливості бути заслуханою в порушення основних принципів процедури Держави, в якій було подано прохання; c) на прохання будь-якої особи, яка стверджує, що захід порушує її батьківську відповідальність, якщо такого заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, без надання такій особі можливості бути заслуханою; d) якщо таке визнання явно суперечить публічному порядку Держави, в якій було подано прохання, з урахуванням найвищих інтересів дитини; e) якщо захід є несумісним із заходом, ужитим пізніше в не-Договірній Державі звичайного місця проживання дитини, у разі, якщо останній задовольняє вимоги визнання в Державі, в якій було подано прохання; f) якщо не дотримано процедури, передбаченої в статті 33.
Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У преамбулі Конвенції про батьківську відповідальність, Держави, що її підписали, беручи до уваги потребу в посиленні захисту дітей у справах міжнародного характеру, бажаючи уникнути конфліктів між їхніми правовими системами щодо юрисдикції права, що застосовується, визнання та виконання заходів захисту дітей, наголошуючи на важливості міжнародного співробітництва для захисту дітей, підтверджують, що найвищим інтересам дитини повинно надаватися першочергове значення.
Підпунктом 3 пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Європейської конвенції про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми» встановлено застереження до статті 17 Конвенції про те, що за наявності будь-якої з підстав, визначених у статті 10 Конвенції, у випадках, передбачених статтями 8 і 9 Конвенції, Україна залишає за собою право відмовитися від визнання та виконання надісланих їй рішень стосовно опіки над дітьми.
Конвенція про юрисдикцію зобов'язує органи Договірної Держави здійснити перевірку вжитого заходу на предмет дотримання інтересів дитини без перегляду самого рішення по суті. Порушення основних принципів застосування якнайкращих інтересів дитини є підставою для відмови у визнанні ужитого заходу.
Матеріалами справи встановлено, що 09 серпня 2023 року у справі VI Nsm 948/20 районним судом для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх ухвалено рішення, яке набрало законної сили 15 травня 2024 року після апеляційного перегляду, яким вирішено:
- «Здійснення батьківських повноважень щодо неповнолітньої ОСОБА_10 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_2 , покладається на батька ОСОБА_8 , обмежуючи батьківські повноваження матері отриманням інформації про стан здоров'я та освіту неповнолітньої, тим самим визначаючи, місце проживання неповнолітньої ОСОБА_10 за кожним місцем проживання батька ОСОБА_8 ».
- «стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 кошти процесу шляхом повернення у розмірі 1957 злотих, в тому числі суму 1457 злотих за юридичне представництво разом із законними відсотками за спізнення в здійсненні грошової оплати, за час від дати набрання чинності постанови до дня оплати»
Після апеляційного перегляду Окружним судом у Варшаві VI Цивільний сімейний апеляційний відділ Сімейна секція ІІ від 15 травня 2024 року, яким залишено в силі рішення від 09 серпня 2023 року у справі VI Nsm 948/20 районним судом для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх вирішено додатково: «стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 злотих на підставі повернення коштів юридичного представництва в апеляційному провадженні разом із законними відсотками за спізнення в здійсненні грошової оплати, за час від дати набрання чинності постанови до дня оплати».
Так, громадянин Республіка Польща ОСОБА_1 просив суд надати дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду Рішення Районного суду для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх від 09.08.2023 у справі VI Nsm 948/20, яке набрало законної сили 15.05.2024 та підлягає виконанню, в частині здійснення батьківських прав над неповнолітньою ОСОБА_6 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, предметом розгляду є визнання в Україні рішення у справі про права та обов'язки батьків по відношенню до дитини по справі VI Nsm 948/20, яким здійснення батьківських повноважень щодо неповнолітньої ОСОБА_10 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_2 , покладається на батька ОСОБА_8 , обмежуючи батьківські повноваження матері отриманням інформації про стан здоров'я та освіту неповнолітньої, тим самим визначаючи, місце проживання неповнолітньої ОСОБА_10 за кожним місцем проживання батька ОСОБА_8 .
Справу розглянуто за заявою ОСОБА_8 за участю ОСОБА_5 .
Судом першої інстанції встановлено, що зі змісту рішення Окружного суду у Варшаві VI Цивільний сімейний апеляційний відділ Сімейна секція ІІ від 15.05.2024 року, яким залишено в силі рішення від 09.08.2023 року у справі VI Nsm 948/20 Районним судом для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх: «В першу чергу слід вказати, що суть предметної справи зводилася до вирішення Судом, хто з батьків дає гарантію правильного виконання батьківської влади. Ст. 107 параграфу 1 АПК стверджує, що якщо батьківська влада надається обом батькам, які живуть в розлученні, опікунський суд може з огляду на благо дитини визначити спосіб її виконання у утримання контактів з дитиною. Суд може доручити виконання батьківської влади одному із батьків, обмежуючи батьківську владу іншого до визначених обов'язків і повноважень щодо дитини, якщо благо дитини цього вимагає (ст. 9 рішення)».
Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що при перевірці вжитого Районним судом для столичного міста Варшава заходу встановлено:
ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Варшава, Республіка Польща, народилась ОСОБА_15 . Батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі, який надалі розірвано.
19 липня 2019 року ОСОБА_5 та неповнолітня Войцєховська Агата перетнули кордон Республіка Польща - Україна. Із того часу постійно знаходяться на території України. Дитина зареєстрована та проживає із матір'ю (Боржником по справі) за адресою: АДРЕСА_4 . Квартира належить матері на праві приватної власності. ОСОБА_16 отримує освіту на рівні 3-го класу у Одеському ліцеї «Школа мрії» у м. Одеса. Вільно розмовляє на українській мові, польською мовою не володіє.
25 грудня 2021 року у справі №522/97/20 постановою Одеського апеляційного суду, яка залишена в силі постановою Верховного Суду від 21.04.2021, визнано незаконним утримання на території України неповнолітньої ОСОБА_17 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Варшава, Республіка Польща та зобов'язано ОСОБА_5 повернути неповнолітню доньку ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до місця постійного проживання в АДРЕСА_3 . Справа вирішувалась в порядку Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Права піклування про дитину та місце визначення її проживання одним із батьків - не визначалось. Рішення станом на сьогодні не виконано.
Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) здійснюється примусове виконання по виконавчому провадженню №69080985 від 27.07.2022 виконавчого листа №522/97/20, що виданий 15.06.2021 Приморським районним судом м Одеси про зобов'язання ОСОБА_5 повернути неповнолітню доньку ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до місця постійного проживання в АДРЕСА_3 .
За невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення суду у справі №522/97/20 на ОСОБА_5 накладено штраф, який Боржник оскаржила до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду (справа №420/28827/23) від 30 листопада 2023 року, яке залишене в силі постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року встановлено: «матеріалами справи підтверджено доводи позивача про наявність обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для виконання виконавчого документу, примусове виконання якого здійснюється у межах виконавчого провадження №69080985, суд дійшов висновку про задоволення позовних шляхом визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18.10.2023 про накладення штрафу».
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року (справа №420/31116/23), що набрало законної сили 12.11.2024, яким скасовано постанову про накладення повторного штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення суду у справі №522/97/20 від 03.11.2023, ухвалену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косютою В.І. по виконавчому провадженню №69080985 від 27.07.2022 з примусового виконання виконавчого листа №522/97/20, що виданий 15.06.2021 Приморським районним судом м. Одеси.
«Надаючи оцінку правомірності оскаржуваної постанови про накладення штрафу, суд дослідив наявність факту невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Обставини, на які посилається позивачка в своїй сукупності свідчать, що невиконання судового рішення у справі №522/97/20 не зумовлено недбалістю позивача чи неналежним виконанням своїх обов'язків».
Рішення українських судів ухвалені під час розгляду справи VI Nsm 948/20 Районним судом для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх судом.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2024 року задоволено подання Старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Касюти Василя Ігоровича про оголошення розшуку неповнолітньої дитини ОСОБА_19 та ОСОБА_5 , яку залишено в силі постановою Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року. Оголошено розшук боржника та неповнолітньої дитини.
Згідно листа Одеського районного управління поліції №1 25.06.2025 припинено розшукові дії відносно ОСОБА_5 зазначено, що від органів влади не переховується, проживає за місцем реєстрації, надала відповідні документи, згідно яких встановлено, що тривають судові тяжби щодо опіки над дитиною.
У запереченнях боржник як підставу для відмови у задоволенні клопотання про визнання та виконання іноземного рішення суду зазначає - проігноровано думку дитини, не заслухано думку дитини в будь-якому форматі, рішення не відповідає найкращим інтересам дитини.
Судом першої інстанції також були дослідженні психологічні експертні дослідження, а саме Висновок №19-7377 від 25.05.2020 та Висновок №31/24 від 10.01.2025.
Згідно Висновку №19-7377 від 25.05.2020 Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз, індивідуально-психологічні особливості матері, особливості її виховної поведінки не мають негативного впливу на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя малолітньої ОСОБА_20 . Індивідуально-психологічні особливості та особливості виховної поведінки батька не були досліджені через його неявку на обстеження. В пункті 4 дослідження зазначено, що з психологічної точки зору в інтересах дитини є постійне проживання з матір'ю.
Згідно Висновку №31/24 від 10.01.2025, судово-психологічна експертиза проведена судовим експертом Савостіним О.П.: 1. Існує серйозний ризик того, що переміщення для постійного місця проживання до Республіки Польща поставить малолітню ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), під загрозу заподіяння їй психологічної шкоди, через переживання дитиною стресу. 2. Розлучення із матір'ю та подальше проживання із батьком вкрай негативно вплине на психічний стан і розвиток дитини, ОСОБА_21 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), призведе до стресу і, можливо, до виникнення стійких психічних порушень.
15 серпня 2025 року проведено за участю представника органу опіки та піклування Одеської міської ради педагогічного працівника, допит (опитування) дитини, із якого вбачається, що дитина вільно відповідає на поставлені питання українською мовою. Розповідає де проживає, із ким проживає, де навчається, що полюбляє, розповідає про друзів, захоплення, тощо. Проте після питання про батька, почала нервувати та плакати, у зв'язку із чим опитування припинено за вимогою представника органу опіки.
Відповідно юридичного висновку від 06.08.2025, що складений доктором юридичних наук у галузі права ОСОБА_22 , який надано стягувачем з метою консультування суду щодо змісту рішення VI Nsm 948/20 Районного суду для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх судом: «передання здійснення батьківських прав одному із батьків означає, що батьківська влада зосереджена повністю у руках одного із батьків. Обмеження батьківських прав матері означає позбавлення її свободи у здійсненні її батьківської влади над дитиною. Особа, чиї права обмежено, не має самостійного впливу на те, як виховується дитина, а опіка над дитиною є обмеженою….».
Відмовляючи в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду Рішення Районного суду для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх від 09.08.2023 у справі VI Nsm 948/20, яке набрало законної сили 15 травня 2024 року та підлягає виконанню, в частині здійснення батьківських прав над неповнолітньою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вжитий захід Рішенням Районного суду для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх 09.08.2023 у справі VI Nsm 948/20, яке набрало законної сили 15.05.2024, ухвалено без надання дитині можливості бути заслуханою в порушення основних принципів процедури Держави, в якій було подано прохання, що є передбаченим у Розділі II; п.b) винятком Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №136-VI, та є самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про визнання іноземного рішення суду в частині вимог немайнового характеру.
Суд, з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, під час розгляду клопотання доклав усіх необхідних зусиль для безпосереднього з'ясування її думки. У процесі судового розгляду було вжито вичерпних заходів процесуального сприяння, спрямованих на встановлення дійсної психологічної ситуації дитини та її бажання.
Думка дитини була належним чином вислухана та зафіксована. Дитина чітко і недвозначно висловила стійке бажання проживати разом із матір'ю. Це волевиявлення дитини, висловлене під час засідання, засвідчує її сформовану позицію щодо місця свого постійного проживання.
З матеріалів справи та пояснень дитини вбачається, що за час проживання в Україні (понад 5 років) дитина повністю інтегрувалася у мовне та культурне середовище України.
Встановлено, що дитина вільно володіє виключно українською та російською мовами, які є для неї мовами спілкування, навчання та емоційного вираження.
Відсутність знання польської мови створює серйозний ризик психологічної травматизації та соціальної дезадаптації у випадку примусового переміщення, оскільки дитина втратить можливість ефективного спілкування та навчання у новому середовищі.
Повернення до Польщі, де панує інша мова, означатиме для дитини на деякий час повну втрату комунікаційного фундаменту та загрожуватиме її правам на освіту та всебічний розвиток, що прямо суперечить найкращим інтересам дитини.
За період, що значно перевищує один рік, дитина сформувала стійке та свідоме первинне соціальне оточення на території України. Це оточення включає коло друзів за місцем проживання та сімейне оточення, які забезпечують її емоційну стабільність.
Різке вилучення дитини зі звичного соціального, шкільного (дошкільного) та культурного середовища, до якого вона глибоко адаптувалася, неминуче призведе до значної психологічної шкоди, порушення її емоційної рівноваги та відчуття безпеки.
Крім того, для об'єктивної оцінки висловленої позиції дитини та її психоемоційного стану, була проведена експертиза, висновок якої додано до матеріалів справи. Висновки експертизи повністю підтвердили волевиявлення дитини, визнавши його усвідомленим, самостійним та таким, що відповідає її дійсному психологічному стану. Експертний аналіз встановив, що бажання дитини не є наслідком зовнішнього тиску чи маніпуляцій, а відображає міцний емоційний зв'язок та рівень прив'язаності до матері, а також є оптимальним для її подальшого психологічного та соціального розвитку.
Таким чином, судом встановлено не лише пряме волевиявлення дитини, але й отримано експертне підтвердження того, що обраний дитиною варіант проживання є сприятливим для її психологічного благополуччя. З огляду на це, думка дитини набуває вирішального значення при визначенні її місця проживання, оскільки вона ґрунтується не лише на суб'єктивних висловлюваннях, а й на об'єктивних даних про психологічну ситуацію, що має бути враховано судом.
Наразі дитина зацікавлена у довготривалому проживанні в Україні, її прагнення та бажання пов'язані з довгостроковими подіями, що відбуватимуться саме за місцем проживання матері, перебування дитини разом з матір'ю в Україні забезпечує якнайкращі інтереси дитини.
Окрім того, суд першої інстанції також дійшов вірного висновку, що при ухваленні Рішення Районного суду для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх 09.08.2023 у справі VI Nsm 948/20 не було заслухано і досліджено думку дитини, а тому під час розгляду вкзазаного клопотання суд не збирав і не оцінював докази повторно. В даному випадку думка дитини не є просто «новим доказом» це - ключовий елемент для виконання процесуальних вимог ст. 8 Конвенції. Суд «повинен був докласти зусиль для оцінки доцільності їх заслуховування» - незалежно від прямого клопотання чи процесуальних обмежень щодо збору доказів. В даному випадку, на переконання суду, конвенційні зобов'язання (ст. 8 ЄКПЛ) та загальновизнаний принцип пріоритету найкращих інтересів дитини, що вимагає активних дій суду для всебічного з'ясування обставин не можуть нівелюватися приписами внутрішнього процесуального законодавства.
Суд вказав, що у цьому процесі були здійснені всі необхідні дії, спрямовані на забезпечення дотримання вказаних конвенційних стандартів та найкращих інтересів дитини. Ретельно оцінивши всю отриману інформацію та зібрані докази, зокрема, щодо інтеграції дитини у нове середовище та потенційного ризику. Суд дійшов висновку, що доручити здійснення батьківських прав над неповнолітньою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батькові ОСОБА_23 буде не в інтересах дитини та порушить її права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Наявність реального та серйозного ризику для психологічного благополуччя дитини унеможливлює визнання даного рішення судом України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки суд встановив характер спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих учасниками справи доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Судом вірно було враховано рішення Європейського суду з прав людини у справі M. P. AND OTHERS v. Greece (№2068/24) від 09 вересня 2025 року, яким звернено увагу на наступне. Суд встановив порушення процесуального аспекту статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя) у зв'язку з провадженням про міжнародне викрадення дітей та їх примусовим поверненням до США. Обов'язок оцінки «серйозного ризику»: Національні суди «не використали всіх наявних у їхньому розпорядженні засобів для виключення будь-якого «серйозного ризику» психологічної шкоди в розумінні підпункту (b) ст. 13 Гаазької конвенції 1980 року, попри суперечливе рішення суду першої інстанції. Висновки щодо повернення: «Примусове повернення дітей не могло вважатися необхідним у демократичному суспільстві», оскільки процес прийняття рішення не відповідав процесуальним вимогам ст. 8 Конвенції.
ЄСПЛ підтвердив та посилив стандарти щодо найкращих інтересів дітей у провадженнях про їх повернення.
Суд постановив, що «настав час підтвердити, що національні органи влади зобов'язані розглянути доцільність заслуховування дитини, безпосередньо або іншим чином, щоб, у разі необхідності, відхилити її думку мотивованим рішенням».
З урахуванням «суперечливих рішень національних судів і радикальної зміни їхніх житлових умов», національні суди «повинні були докласти зусиль для оцінки доцільності їх заслуховування - незалежно від того, чи було подано пряме клопотання про це з боку заявників».
В апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції неправильно витлумачив положення Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, застосував положення які не підлягали застосуванню та відповідно не застосував належні положення вищезгаданої Конвенції, Європейської конвенції про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми та Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Разом з цим Приморський районний суд м. Одеси вийшов за межі заявлених в клопотанні вимог.
Також зазначено, що в даному випадку суд не мав права застосовувати положення ст. 23 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року), ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №136-VI, яка містить підстави для відмови у визнанні вжитих іноземним судом заходів батьківської відповідальності. Цілями цієї Конвенції (ст. 1 п. 1) є: a) визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини; b) визначити, яке право має застосовуватися такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції; c) визначити право, що застосовується до батьківської відповідальності; d) забезпечити визнання та виконання таких заходів захисту в усіх Договірних Державах; e) запровадити таке співробітництво між органами Договірних Держав, яке може бути необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції.
Відповідно до статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.
Такий захід було вжито рішенням суду у справі VI Nsm 948/20.
Статтею 23 Конвенції передбачені виключення для визнання вжитого заходу договірною Державою, в якій подано прохання про таке визнання.
Конвенція зобов'язує органи Договірної Держави здійснити перевірку вжитого заходу на предмет дотримання інтересів дитини без перегляду самого рішення по суті. Порушення основних принципів застосування якнайкращих інтересів дитини є підставою для відмови у визнанні ужитого заходу.
Вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення іноземного суду, суд не може оцінювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні клопотання.
Підпунктом 3 пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Європейської конвенції про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми» встановлено застереження до статті 17 Конвенції про те, що за наявності будь-якої з підстав, визначених у статті 10 Конвенції, у випадках, передбачених статтями 8 і 9 Конвенції, Україна залишає за собою право відмовитися від визнання та виконання надісланих їй рішень стосовно опіки над дітьми.
Суд першої інстанції зобов'язаний був здійснити перевірку вжитого заходу, в ході якої було встановлено наявність виключення для визнання такого заходу, що відповідає меті та цілям Конвенції. Суд має право перевірити, чи не порушує визнання іноземного рішення публічний порядок та фундаментальні права особи.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не змінював і не оцінював правильність висновків іноземного суду щодо спору між батьками, а здійснив виключно перевірку наявності підстав для відмови у визнанні рішення відповідно до міжнародних договорів України.
Колегія суддів зазначає, що аналіз дотримання процесуальних гарантій, в тому числі права дитини бути заслуханою не є переглядом справи по суті, а становить обов'язковий елемент контролю при вирішенні питання про визнання іноземного судового рішення.
Апеляційний суд також вважає необґрунтованим посилання в апеляційній скарзі на те, що суд помилково прийняв до уваги Висновки психологічного експертного дослідження №19-7377 від 25.05.2020 та №31/24 від 10.01.2025. Так, психологічні дослідження були використані судом першої інстанції не для оцінки обґрунтованості рішення іноземного суду, а для встановлення дійсного волевиявлення дитини, відсутності стороннього тиску, відповідності висловленої позиції її психологічному стану.
Висновки психологічного експертного дослідження були оцінені судом у межах повноважень щодо захисту найкращих інтересів дитини, що прямо передбачено статтями 3 та 12 Конвенції ООН про права дитини та статтею 13 ЦПК України.
Той факт, що такий доказ не був прийнятий судами Республіки Польща з огляду на процесуальні особливості їхнього національного права, не позбавляє суд України права оцінювати його у власному процесі, з метою забезпечення дотримання конвенційних стандартів.
Щодо тверджень про те, що суд безпідставно надав вирішальне значення думці дитини, не врахувавши можливий вплив матері та тривале проживання з нею, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції не ототожнив волевиявлення дитини з автоматичним вирішенням спору, а оцінив його у сукупності із іншими об'єктивними доказами, зокрема експертним підтвердженням психологічного стану дитини.
Таким чином, позиція суду відповідає практиці Верховного Суду, відповідно до якої думка дитини підлягає врахуванню настільки, наскільки вона є усвідомленою та відповідає її найкращим інтересам.
В апеляційній скарзі також зазначено, що суд не надав належної оцінки факту невиконання рішення українських судів про повернення дитини до Польщі, ухваленого в межах Гаазької конвенції, рішення про незаконне утримання дитини в Україні залишається невиконаним. Однак, колегія суддів зазначає, що наявність невиконаного рішення, ухваленого в межах Гаазької конвенції 1980 року, не може автоматично зумовлювати визнання іншого іноземного рішення, якщо таке визнання створює реальний ризик порушення прав дитини. Механізми, передбачені Гаазькою конвенцією, не можуть застосовуватися ізольовано від принципу пріоритету найкращих інтересів дитини.
На підставі вищевикладеного, дотримуючись принципу пріоритету найкращих інтересів дитини та враховуючи норми міжнародного та національного права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи заявника, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого, справедливого та такого, що відповідає якнайкращим інтересам дитини, висновку про відмову в задоволенні клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду.
Доводи наведені в апеляційній скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, необхідності переоцінки доказів, яким суд першої інстанція надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд в повній мірі.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), в інтересах якого діє адвокат Вакуліна Валерія Валеріївна, залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 29 грудня 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда