Номер провадження: 11-кп/813/2791/25
Справа № 523/5722/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
18.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 06.11.2025 року у кримінальному провадженні №12023163490000543 від 02.08.2023 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 303, ч. 2 ст. 303, ч. 1 ст. 149, ч. 2 ст. 149 КК України,
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 06.11.2025 року задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 04.01.2026 року включно із визначенням розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, у межах 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 60560 гривень.
Рішення суду мотивоване наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосуванням більш м'якого запобіжного заходу.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що стороною обвинувачення не наведені фактичні обставини передбачені ст. 177 КПК України. Вказує, що має незадовільний стан здоров'я. Крім того, вказує, що визначений розмір застави є непомірним, судовий розгляд обвинувального акту триває досить тривалий час, що на його думку є неприпустимим.
Просить ухвалу суду скасувати та змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Положеннями ч. 4 ст. 421 КПК України визначено, що розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Прокурор був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення не подавав.
Захисник ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилась, причин неявки суду не повідомила.
Крім того, оскільки обвинувачений просив апеляційну скаргу розглядати за його участю, апеляційний суд забезпечив проведення судового засідання у режимі відеоконференції.
Однак, оскільки в ДУ «Одеській слідчий ізолятор» відсутнє електропостачання, налагодити відеозв'язок із апеляційним судом не вдалось можливим.
Враховуючи вимоги ст.28 КПК України, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги без учасників судового провадження.
За таких підстав, враховуючи положення ч.4 ст.107 КПК України, апеляційний розгляд проведено у письмовому провадженні за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Позиції учасників судового провадження
Заслухавши: суддю-доповідача, обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, та просив її задовольнити, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційної скарги, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції виконав вимоги статей 199, 331 КПК та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою останнього.
Зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, характеру, тяжкості та суспільної небезпечності, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винним, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду, впливу обвинуваченого на свідків та вчинення іншого злочину.
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі доведеності його вини, апеляційний суд переконаний, що на теперішній час продовжує існувати ризик того, що обвинувачений може здійснити спроби переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 1 ст.177 КПК).
Зважаючи на те, що остаточне рішення по справі відносно обвинуваченого ОСОБА_6 не прийнято та на теперішній час судовий розгляд кримінального провадження триває, колегія суддів вважає, що в даному випадку існує ризик можливого незаконного впливу останнім на свідків, з метою зміни останніми показань (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Окрім того, наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується тим, що ОСОБА_6 не працевлаштований, тобто не має постійного джерела доходу та шляхи надходження його доходів для життєдіяльності не відомі, у зв'язку з чим може вдатися до спроб вчинення інших злочинів.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що він має поганий стан здоров'я, апеляційний суд зазначає, що будь-яких відомостей, які б вказували на те, що у обвинуваченого наявні хвороби, які виключають його можливість перебування в умовах ізоляції, матеріали провадження не містять. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що, згідно пункту 2 глави 2 розділу X наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 року №1769/5, надання ув'язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», статей 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року №239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572.
Відповідно до пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Апеляційний суд зазначає, що надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Таким чином, лікування обвинуваченого у разі наявності у нього медичних захворювань можливо в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості продовження строку застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Оцінюючи посилання обвинуваченого на непомірність визначеного розміру застави, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
В цьому контексті апеляційний суд приймає до уваги положення п. 25 рішення ЄСПЛ у справі «Істоміна проти України» від 13.01.2022, в якому Суд зауважує на тому, що загальні принципи щодо обґрунтування визначення розміру застави наведені в рішеннях у справах «Корбан проти України» (Korban v. Ukraine), заява №26744/16, п.п. 154-157, від 04.07.2019), та «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain), заява №12050/04, п.п. 78-81, ЄСПЛ 2010). Зокрема, гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява №54335/14, п. 70, від 22.05.2018). Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим ст. 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред'явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави (див. рішення у справі «Хрістова проти Болгарії» (Hristova v. Bulgaria), заява №60859/00, п. 111, від 07.12.2006).
Так, апеляційний суд зауважує на тому, що обвинуваченому ОСОБА_6 судом 1-ої інстанції в якості альтернативного запобіжного заходу було визначено заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у повній відповідності до вимог кримінального процесуального закону, з урахуванням тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких останній обґрунтовано обвинувачується, доведених стороною обвинувачення ризиків та з огляду на характеристику його особи, його майновий та сімейний стан.
З урахуванням викладеного, колегія суддів констатує, що визначений судом обвинуваченому ОСОБА_6 розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу повністю відповідає вимогам законодавства, обставинам кримінального провадження, майновому та сімейному стану обвинуваченого, внаслідок чого не є непомірним для ОСОБА_6 та здатний буде забезпечити, з огляду на перспективу його втрати, належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання покладених на нього обов'язків у разі внесення його розміру.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів, всупереч доводів апеляційної скарги, вважає, що висновок суду про необхідність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченого, якому інкримінується вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину, дають підстави вважати, що на даний час існують зазначені районним судом ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
На думку апеляційного суду застосування до ОСОБА_6 , більш м'якого запобіжного заходу є неможливим, оскільки такий запобіжний захід не здатний запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційної скарги та зміни ухвали суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Керуючись статтями 177, 183, 196, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 06.11.2025 року у кримінальному провадженні №12023163490000543 від 02.08.2023 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 303, ч. 2 ст. 303, ч. 1 ст. 149, ч. 2 ст. 149 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4