Номер провадження: 22-ц/813/5607/25
Справа № 522/22370/23
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Драгомерецький М. М.
10.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Сегеди С.М., Громіка Р.Д.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю представника позивача - адвоката Панько М.М.,
переглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Панько Михайло Михайлович, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ткаченко Інна Валеріївна про усунення особи від права на спадкування, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ткаченко Інна Валеріївна про усунення особи від права на спадкування.
Свої вимоги обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . 06 липня 2021 року позивачка звернулася до приватного нотаріуса Ткаченко І.В. із заявою про прийняття спадщини та приватним нотаріусом була заведена спадкова справа. На момент смерті ОСОБА_3 кватира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .. Відповідач у грудні 2021 року також подав заяву про вступ до спадщини. Згодом відповідач почав пропонувати позивачці зустрітися для вирішення питання щодо спадкового майна, але отримавши відмову почав вимагати від неї 10 000 доларів США за його долю у спадковому майні, погрожувати їй. Влітку 2023 року відповідач, отримавши відмову приватного нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, здійснив проникнення до квартири, яка є спадковим майном. Підстави для подання позову випливають з дій її зведеного брата, відповідача ОСОБА_2 , який ніколи не проживав та не мав прав на вказану квартиру, ніколи не надавав матеріальної допомоги своїй матері, залишив свою маму в найтяжчі часи коли вона хворіла та потребувала догляду та допомоги, він їй погрожував і надсилав своїх знайомих осіб з кримінального світу за грошима та вони приходили до спадкодавця за його боргами. ОСОБА_3 просила позивачку не просити оформлювати заповіт, оскільки вона дала слово сину, що не зробить заповіт на позивачку, тому що він погрожував зведеній сестрі розправою, погрожував розправою онукам, вона боялася його та просила бути обережною, остерігатися його. ОСОБА_3 тривалий час хворіла та знаходилася у тяжкому стані останні два роки до смерті. Вона весь час переживала стрес від того, що її син скоїв декілька злочинів і один з них проти її сім'ї - проник до квартири через стелю, обікрав її та сім'ю, робив він це неодноразово. Позивачка єдина особа, яка доглядала за матір'ю та підтримувала матеріально, тобто виконала свій обов'язок перед матір'ю щодо утримання: за власний рахунок здійснювала її лікування, самостійно доглядала, утримувала та поховала її. Відповідач ніякою матеріальної допомоги не надав, нематеріальної участі у догляді не брав, позивачка, яка проживала з матір'ю ніколи його не бачила за цей час. Відповідач неодноразово притягався до кримінальної та адміністративної відповідальності.
ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому повідомив, що він дійсно мав певні проблеми з законом, за що був декілька разів засуджений та відбув призначене йому покарання. Взаємовідносини між позивачкою та відповідачем останнім часом склалися не найкращим чином. У 2006 році відповідач утримувався у Першому слідчому ізоляторі м. Одеси, у цей час позивачка звернулася з позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач подав заяву, якою не заперечував проти позову, адже йому пояснили, що його реєстрація перешкоджає приватизації квартири та житлово-комунальні послуги розраховуються від кількості зареєстрованих осіб. Незважаючи на те, що взаємовідносини між сторонами були непрості, це ніяк не вплинуло на відносини ОСОБА_2 з матір'ю. Оскільки відповідач зі своєю сім'єю проживав окремо, то з матір'ю він спілкувався переважно по телефону, також періодично відвідував її, приїжджав в гості, допомагав фінансово, привозив продукти харчування, оплачував необхідні їй ліки, самостійно та за власний рахунок оплачував їй послуги масажиста, возив на процедури. Наприкінці грудня 2020 року стан здоров'я ОСОБА_3 погіршився і вона потрапила на лікування до КП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб», де лікувалася до 16.02.2021. За період лікування ОСОБА_2 відвідував свою матір, приносив їй ліки та продукти. Обставини кремації та поховання ОСОБА_3 відповідач пояснює тим, що за кілька днів до її смерті, відповідач намагався їй додзвонитися, але телефон не відповідав. Після того він приїхав до квартири матері, однак там нікого не було. Від сусідів він дізнався, що матір було госпіталізовано. Відповідач намагався поговорити з позивачкою, однак вона приховувала стан матері та місце її лікування. Згодом, відповідач дізнався, що позивачка здійснила кремацію матері, не давши йому навість востаннє попрощатися. Така швидка смерть матері для ОСОБА_2 була несподіванкою, оскільки вона не була прикована до ліжка, була здатна сама саме обслуговувати. Відповідач намагався мирно з позивачкою вирішити питання спадкування, однак остання категорично відмовлялася та постійно ображала його, посилаючись на його минуле. Після переїзду відповідача у спірну квартиру, адже власного житла у нього не було, позивачка приїхала з «групою підтримки» приблизно 10 чоловіків спортивної зовнішності та погрожували йому. Фактично позивачка обґрунтовує позов минулим відповідача і таким чином намагається самостійно заволодіти квартирою.
Позивачка подала відповідь на відзив на позовну заяву в якій зазначила, що після того як їй виповнилося 9 років ніколи не мала ніяких відносин з відповідачем, ніколи його не бачила та не зустрічалися з ним до моменту його проникнення до її квартири, а лише знала про його існування від матері та про всі проблеми які він завдав її сім'ї. Факт звернення до суду з позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою спростовує твердження відповідача про його добровільність втрати права користування квартирою. Позиція відповідача про те, що він спілкувався з матір'ю та привозив їй ліки не відповідає дійсності та не підтверджується жодним доказом. Відповідач до пред'явлення позову не знав де і коли лікувалася його мати, де похована не знає досі. Твердження, що у квартирі були особисті речі відповідача є неправдивими, а оцінка його дій щодо проникнення до житла буде надана правоохоронними органами.
Представником відповідача під час розгляду справи було подано пояснення в яких зазначено, що у рішенні про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою вказано, що відповідач позов визнав, що спростовує твердження позивача. ОСОБА_3 продала у 2016 році кватиру за адресою: АДРЕСА_3 , а у 2020 році продала квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . Тож, твердження позивачки про відсутність грошових коштів для проживання у покійної ОСОБА_3 не відповідають дійсності. Сама позивачка 29.12.2021 продала квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , тому її твердження про відсутність засобів до існування спростовуються.
В ході розгляду справи судом першої інстанції було заслухано свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
У судовому засіданні в суді першої інстанції представник позивача ОСОБА_13 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Представник відповідача Серек-Басан Ю.В. заперечував щодо позову та просив відмовити у його задоволенні, ОСОБА_1 не змогла приєднатися до відеоконференції, третя особа у судове засідання не з'явилася.
02 квітня 2025 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ткаченко Інна Валеріївна про усунення особи від права на спадкування залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Панько Михайло Михайлович, подала апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити.
Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу в якому він просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін у зв'язку із його законністю та обґрунтованістю.
В судове засідання, призначене на 10 грудня 2025 року об 15 год 00 хв з'явився представник позивачки - адвокат Панько М.М., інші учасники справи до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками, наявними в матеріалах справи (т. 2, а.с. 84-87).
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Буніна Олександра Івановича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване тим, що 08.12.2025 між відповідачем ОСОБА_2 та адвокатом Буніним О.І. було укладено договір про надання правової допомоги.
Однак, колегія суддів не вважає за доцільне відкладення розгляду даної справи та відмовляє в задоволенні клопотання, оскільки на його підтвердження не надано жодного доказу.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Збирання нових доказів не входить до повноважень апеляційного суду.
Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, та те, що сама по собі неможливість брати участь у судовому засіданні не є безумовною перешкодою для відкладення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомленого про дату і час судового засідання позивача.
Згідно положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення вказаним вимогам відповідає, а подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності передбачених частиною 5 статті 1224 ЦК України підстав для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_3 , оскільки позивачка не надала належних, допустимих та достатніх доказів перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані та існування у неї потреби в допомозі саме ОСОБА_2 ..
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не було надано оцінку доводам позовної заяви щодо ухилення відповідача від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця. Також апелянт вважає, що судом першої інстанції передчасно зроблено висновок про відсутність сукупності обставин, передбачених законом, для усунення від спадкування, зокрема ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги та перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Апеляційний суд, відхиляючи вказані доводи апеляційної скарги, зазначає наступне.
Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 11).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадкова справа №67926584, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (т. 1 а.с. 12).
Із заявами про прийняття спадщини ОСОБА_3 звернулася її дочка ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 115-116).
З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру, разом з ОСОБА_1 є власниками на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 16-18), тобто частина квартири є спадковим майном.
ОСОБА_3 отримувала пенсію у мінімальному розмірі, яка у 2019 році складала 1 564 грн та 1 638 грн, а у 2020 році - 1 712 грн та 1 769 грн, що вбачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України від 04.10.2023 (т. 1 а.с. 63).
ОСОБА_3 з 30.12.2020 по 16.02.2021 знаходилася на стаціонарному лікуванні з діагнозом вперше діагностований туберкульоз обох легень, була виписана з поліпшенням на амбулаторне лікування. 08.06.20021 ОСОБА_3 була повторно госпіталізована та 20.06.2021 констатовано її смерть, про що свідчить лист КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради від 22.09.2023 та виписки №1668 (т. 1 а.с. 69, 70).
Похованням ОСОБА_3 займалася ОСОБА_1 , що підтверджується договором-замовленням на організації та проведення поховання №071548 (т. 1 а.с. 72)
ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_14 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 10).
ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 , що визнається обома сторонами.
ОСОБА_2 вироком Жовтневого районного суду м. Одеси від 14.06.1995, який залишений без змін ухвалою Одеського обласного суду від 01.08.1995, був визнаний винним по ч. 2 ст. 140 КК України і призначено йому покарання у вигляді 1 рік і 6 місяців позбавлення волі, без конфіскації майна (т. 1 а.с. 20-21, 22-25).
ОСОБА_2 вироком Київського районного суду м. Одеси від 09 квітня 1997 року був визнаний винним по ч. 2 ст. 144, ч. 1 ст. 142, ч. 2 ст. 140 КК України і призначено йому покарання (т. 1 а.с. 26-33).
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 13.07.2006, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15.03.2007, ОСОБА_2 визнано винним по ч. 3 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі (т. 1 а.с. 34-41).
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 07.12.2009 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України і визначено йому покарання у вигляді 3 років обмеження волі (т. 1 а.с. 42-44).
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 24.02.2012 ОСОБА_2 визнано винним у вчинені злочину передбаченого ч. 2 ч. 3 ст. ст. 185, 289, ч. 3 ст. 357 КК України і призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі терміном 6 років, без конфіскації майна (т. 1 а.с. 45-51).
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.10.2006 у справі №2-9257/06 ОСОБА_2 визнано таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та висилено ОСОБА_2 з квартири. У рішенні вказано, що ОСОБА_2 позов визнав, зазначивши, що в спірній квартирі не мешкав останні 15 років (т. 1 а.с. 148-149).
Свідок ОСОБА_4 пояснила, що ОСОБА_3 не хотіла щоб син заходив в дім, оскільки її син та дочка не товаришували. Свідок бачила відповідача тільки один раз. ОСОБА_3 на похорони бабусь, які померли незадовго позичала гроші у свідка і свідок оплачувала лікування ОСОБА_3 в лікарні. Вже будучи в лікарні ОСОБА_3 розповіла, що її син все виніс з її дома, забрав речі ОСОБА_15 . ОСОБА_16 організовували друзі померлої та ОСОБА_1 , зокрема свідок ОСОБА_4 .. На запитання представника позивача свідок пояснила, що ОСОБА_3 боялася сина, адже переходила дорогу як бачила його на вулиці, при тому такі твердження свідка ґрунтуються на словах ОСОБА_3 , які вона розповідала як захворіла в лікарні. З березня 2020 року свідок відвідувала ОСОБА_17 , приносила їй чистий одяг, постільну білизну, їжу. На запитання представника відповідача, свідок повідомила, що ОСОБА_17 проживала з ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , а ще приходила няня - молода жінка. ОСОБА_3 до хвороби повноцінно проживала, доглядала за двома бабусями. У подальшому свідок вказала, що ОСОБА_17 налагодила стосунки з сином, вона говорила, що він хороший, що в нього є жінка з якою він хоче дитину, він не п'є, не вживає наркотики. На запитання представника відповідача «чи не запитували ви в ОСОБА_18 чому саме ви повинні оплачували лікування та похованні її матері?» свідок відповіла, що не запитувала, адже розуміла, що ОСОБА_20 помер і нічого не залишив, добре, що не було колосальних боргів, вони продали машину, гроші, що заробляла ОСОБА_18 дай ОСОБА_21 , щоб їх вистачило на дітей.
Свідок ОСОБА_5 вказав, що добре знає подругу ОСОБА_22 , яка одного разу попросила зустрітися з ОСОБА_3 , адже свідок працював у правоохоронних органах, свідок двічі бачив померлу, яка розповіла йому життєву ситуацію.
ОСОБА_6 , як свідок пояснила, що її син познайомився з ОСОБА_18 в березні 2021 року та він розповідав, що мама ОСОБА_18 хворіла, їй треба були гроші. Син був на похованні ОСОБА_17 , свідок давала гроші сину, щоб він передав ОСОБА_18 . ОСОБА_18 розповіла вже після смерті матері, що в неї є брат та їй погрожують. Свідок на запитання представника відповідача підтвердила, що всі показання надала зі слів ОСОБА_18 .
Свідок ОСОБА_7 також розповів, що про обставини справи знає виключно зі слів ОСОБА_18 .
ОСОБА_23 , як свідок пояснила, що вона дружила з ОСОБА_3 , яка любила свого сина та спілкувалася з ним. Свідок посварилася з ОСОБА_18 і позивачка її вдарила. Про похорони свідок нічого не знала, вказала, що в неї гроші ОСОБА_17 не брала.
Свідок ОСОБА_9 вказала, що знала ОСОБА_3 як сусідку, пояснила, що померла добре відносилася до сина.
Свідок ОСОБА_10 пояснив, що відповідач хороша людина і свідку ніколи не погрожував, на похоронах ОСОБА_17 свідок не був.
Свідок ОСОБА_11 вказала, що дружить з ОСОБА_18 з університету і дізналася про існування в неї брата лише через 5 років, ОСОБА_15 називала відповідача «мамин син». Коли мати захворіла ОСОБА_15 почала розповідати, що відповідач почав з'являтися у них вдома і вдома почали зникати речі. Коли свідок була у гостях у позивачки то відповідача там ніколи не було, свідок його ніколи не бачила і на похоронах його не було. Свідок допомагала матеріально як могла, знає, що татові друзі допомагали. Квартира у якій жили позивачка з матір'ю була старою з тарганами і на гроші від продажу спадкових квартир від бабусь вони зробили ремонт. Також повідомила, що померла ОСОБА_3 таємно приводила сина додому. На запитання представника відповідача «чому ОСОБА_18 забороняла матері приводити сина?» свідок пояснила, що через те, що відповідач пов'язаний з кримінальним світом та викрадав речі. Свідок пояснила, що коли востаннє бачила ОСОБА_3 , то вона трималася за нею під руку, пересувалася важко.
Свідок ОСОБА_12 пояснила, що дружить з позивачкою вже 25 років і відповідача ніколи не бачила чула про нього тільки погане. Повідомила, що вона пересилала кошти ОСОБА_18 , інколи НОМЕР_3 , 500 і 1000 доларів США, адже у ОСОБА_15 не було ні копійки.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 01 червня 2016 року продала ОСОБА_24 належну їй квартиру АДРЕСА_6 (т. 1 а.с. 185).
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 продала ОСОБА_25 квартиру АДРЕСА_7 (т. 1 а.с. 186-187).
ОСОБА_1 також продала належну їй квартиру АДРЕСА_8 29 грудня 2021 року (т. 1 а.с. 188-189).
Згідно ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається, зокрема, з квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. (ст. 1261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Положення ст. 1269 ЦК України регламентують, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Позивачка наголошує, що її мати в останній період свого життя тяжко хворіла, за станом здоров'я потребувала сторонньої допомоги, яку вона їй надавала як донька, проте її син ОСОБА_2 життям та здоров'ям матері не цікавився, не приймав ніякої участі у покращенні становища матері, не надавав їй допомоги, та своєю бездіяльністю по відношенню до матері порушив не лише норми моралі, але й приписи закону, що дає підстави позивачці для звернення до суду з позовом про усунення відповідача, як спадкоємця першої черги за законом, від права на спадкування на майно його матері.
Суд керується положеннями статті 16 ЦК України, відповідно до частини 1 якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Процесуальний закон також містить норми, відповідно до яких судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право, свобода чи інтерес (статті 1-4 ЦПК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
При цьому за змістом статей 4, 265 ЦПК України позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого статтею 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд у постановах від 18.02.2025 в справах №444/2061/23, від 26.06.2023 в справі №466/6613/20, від 14.11.2018 в справі №712/4709/15 та інших виснував, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.
Вказані правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №404/2163/16-ц, від 19.06.2019 у справі №491/1111/15-ц, від 02.03.2020 у справі №133/1625/18, від 01.04.2021 у справі №760/8781/17-ц.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, суд має з'ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.10.2018 у справі №644/7044/15-ц, від 01.04.2019 у справі №752/12158/14-ц, від 01.02.2022 у справі №759/18917/17.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції проаналізувавши пояснення сторін та пояснення свідків, правильно зауважив про те, що ОСОБА_3 продала дві свої квартири, тобто проживала не лише на мінімальну пенсію, та звернув увагу на те, що позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні в суді першої інстанції пояснювала, що кошти від продажу квартири витрачалися на ремонт спірної квартири, що свідчить про наявність засобів до існування, адже неможливо проводити ремонті роботи, не забезпечивши базових потреб людини, таких як їжа, одяг, лікування.
Крім того, з пояснень свідків також вбачається, що ОСОБА_1 її друзі та друзі її тата періодично надавали кошти, її працевлаштування підтверджується лише показаннями свідків.
Тобто, під час розгляду справи позивачем не було доказано можливість ОСОБА_2 надавати матеріальну допомогу та його свідоме усунення від надання такої матеріальної допомоги, адже відповідачем було повідомлено про спілкування з матір'ю та надання їй допомоги. Свідками також було підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 з матір'ю спілкувався, а з сестрою ОСОБА_1 мав не приязні стосунки.
До суду позивачем не було надано доказів, які ю давали можливість з'ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги саме від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Апеляційний суд вважає, що доводи позовної заяви, як і доводи апеляційної скарги, гуртуються на припущеннях позивачки ОСОБА_1 та особистому трактуванні життєвих обставин її сім'ї, стосунках з братом.
Отже, не зважаючи на пояснення позивачки, свідків, належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які посилається ОСОБА_1 , суду не надано. Позивачкою не доведено винної поведінки відповідача та обставин свідомого ухилення останнім від надання допомоги хворій матері ОСОБА_3 ..
Матеріалами справи не доведено, що відповідач ОСОБА_2 вчиняв умисні дії чи бездіяльність, спрямовану на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що показами свідків підтверджуються обставини ухиляння ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцеві ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Пояснення свідків, на які посилається позивачка, як на докази обґрунтованості позову не підтверджують саме ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання та потребу спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 26.10.2023 у справі №522/14664/21, від 26.10.2023 у справі №522/10701/20.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування за законом, оскільки позивачем не доведено винної поведінки відповідача та обставин свідомого ухилення останнім від надання допомоги хворій матері, та не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б безспірно свідчили про потребу спадкодавця ОСОБА_3 у допомозі та догляді саме відповідача, тобто позивачкою не доведено одночасного настання всіх передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України обставин, які б давали підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення від права на спадкування ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 .
На підставі викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано вважав позовні вимоги позивача недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.
Апеляційний суд вважає, що подана апеляційна скарга фактично зводиться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням та переоцінку доказів.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суду на підставі ст. 375 ЦПК України, відхиляючи апеляційну скаргу, залишає рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Панько Михайло Михайлович - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2025 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 26 грудня 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда