Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/584/25 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 404/7844/24 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_1
25.12.2025 року. м. Кропивницький
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
із секретарем ОСОБА_4
розглянула у закритому судовому засіданні в м. Кропивницькому матеріали кримінального провадження №120241210100000790 за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_5 на вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 24 червня 2025 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Кіровограда, українця, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, неодруженого, працюючого штемпелювальником етикеток ТОВ «Прогрес 2010», зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та призначено покарання у виді 6 місяців виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням в доход держави 10 відсотків із суми його заробітку. Стягнуто на користь потерпілого ОСОБА_5 50 000 гривень в рахунок компенсації моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а у разі відсутності майна, достатнього для відшкодування ним шкоди в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі - стягувати з його батьків. Стягнуто на користь потерпілого ОСОБА_5 витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 гривень, а у разі відсутності майна, достатнього для відшкодування ним витрат на правову допомогу, в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі - стягувати з його батьків. Відмовлено у задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_5 в частині стягнення матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_7 ,
представника потерпілого ОСОБА_5 -
адвоката ОСОБА_8 ,
захисника-адвоката ОСОБА_9 ,
законного представника обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
обвинуваченого ОСОБА_6
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_5 просить вирок районного суду скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення, та ухвалити новий вирок яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.122 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки.Задовольнити позов в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 820 000 тис. грн. та матеріальної шкоди у розмірі 7200 грн., а також понесених мною витрат на правову допомогу в розмірі 82000 грн. задовольнити у повному обсязі. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не взято до уваги, що засуджений не був щирим в своєму каятті, свою провину згідно до обставин викладених в обвинувальному акті та у вироку суду не визнав фактично заперечив, наполягав на інших обставинах події, вочевидь формально заявивши суду про визнання ним своєї провини та каятті. Зазначає, що під час розслідування даного кримінального провадження, неповнолітній ОСОБА_6 , з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене, імітував «отримання» ним легкого тілесного ушкодження, підбуривши свого батька ОСОБА_11 до подачі у відношенні нього завідомо неправдивої заяви про злочин за ч.1 ст.125 КК України. Крім того, під час досудового слідства обвинуваченим ОСОБА_12 було вчинено цілий ряд інших незаконних дій які характеризують дану особу виключно з негативної сторони, як особу схильну до вчинення інших злочинів, продовження їх вчинення під час слідства не тільки щодо нього, а й щодо і членів його родини, майна, із залучення до цього інших осіб. Своїми діями родина обвинуваченого ОСОБА_6 продовжує прямо погрожувати його життю та здоров'ю, а також чинить психологічний тиск, шляхом залякування його. Окрім цього, за весь час досудового та судового слідства йому не надходило жодної пропозиції про відшкодування спричинених йому збитків, хоч і проживають поруч, і обвинувачений та його родина малу таку можливість кожного дня але жодної спроби відшкодувати спричинені збитки не було, про поштові перекази йому також не повідомлялось. Як наслідок судом не були узяті до уваги об'єктивні данні, що характеризують особу обвинуваченого виключно з негативної сторони, а також понесені ним витрати на юридичну допомогу представника в зв'язку незаконною діяльністю ОСОБА_6 під час розслідування даного кримінального провадження, та виніс необґрунтовано м'який незаконний вирок. Вважає, що зазначена сума у 82 000 грн. повністю відповідає обсягу виконанню його представником роботи і підлягає повному відшкодуванню.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним за те, що він 16.03.2024, близько 12-25 години, перебував неподалік будинку № 38 по вулиці Менделєєва в місті Кропивницькому, де побачив свого сусіда ОСОБА_5 , який рухався в напрямку свого будинку на відстані близько 10 метрів. В цей час, на ґрунті виниклих неприязних відносин, у ОСОБА_6 виник умисел на заподіяння ОСОБА_5 тілесних ушкоджень. Реалізовуючи свій злочинний намір, ОСОБА_6 підбіг до ОСОБА_5 та наніс йому близько десяти ударів кулаками правої та лівої рук в ділянку обличчя, внаслідок чого останній впав на землю, після чого ОСОБА_6 наніс ОСОБА_5 близько десяти ударів ногою в ліву ділянку тулуба. Вказаними діями ОСОБА_6 спричинив ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітини, переломів 10, 11, 12 лівих ребер, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Заслухавши доповідача, в дебатах представника потерпілого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_8 , який підтримав подану апеляційну скаргу потерпілого, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила вирок суду залишити без зміни, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_9 , законного представника ОСОБА_10 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили вирок суду залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по даній справі вказані вимоги закону були дотримані.
Так, висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному їх дослідженні, яким суд дав обґрунтовану і правильну правову оцінку, відповідно до ст. 94 КПК України.
За таких обставин районний суд обґрунтовано визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, кваліфікувавши його дії, як вчинення умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст.121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Обставини вчинення кримінального правопорушення та кваліфікація дій обвинуваченого не оспорюються, тому в цій частині вирок суду не переглядається.
Щодо покарання, з яким потерпілий не погоджується, слід зазначити наступне.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.
Так, що стосується виду та розміру призначеного судом покарання ОСОБА_6 , то на думку колегії суддів, покарання обвинуваченому призначено відповідно до вимог ст. 50, 65 КК України в межах санкції частини статті за інкримінований злочин у виді 6 місяців виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням в дохід держави 10 відсотків із суми його заробітку.
При цьому, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є не тяжким, дані про особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, є неповнолітнім. Обставини, які пом'якшують покарання є щире каяття, вчинення кримінального правопорушення будучи неповнолітньою особою, а також добровільне часткове відшкодування заподіяної потерпілому шкоди.Обставини, які обтяжують покарання не встановлено.
Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. У постанові Верховного суду від 27.04.2021 року у справі № 520/16394/16-к (провадження № 51-26км18) зазначено, що факт визнання засудженим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого як обставину, що пом'якшує покарання. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки. Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом.
Крім цього, Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2019 року у справі №744/884/17 зазначав, що обставини, що пом'якшують покарання, чи сукупність цих обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця.
В суді апеляційної інстанції, як і в суді першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 повно і беззаперечно визнав свою вину і суд першої інстанції вважав, що це свідчить про його розкаяння, раніше не притягався до кримінальної відповідальності, активно сприяв розкриттю злочину.
Згідно досудової доповіді про неповнолітнього обвинуваченого, виправлення ОСОБА_6 можливо без позбавлення або обмеження волі.
Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 до постановлення вироку частково добровільно відшкодував потерпілому ОСОБА_5 шкоду, завдану злочином у розмірі 20 000 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 14.11.2024, а тому посилання в апеляційній скарзі потерпілого на те, що обвинуваченим не здійснено жодної спроби відшкодувати спричинені збитки є необґрунтованими. (т.2 а.п.100)
Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновкам суду першої інстанції щодо розміру покарання, у виді виправних робіт, яке відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.
Таке покарання, на переконання колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нових злочинів, і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.
У справах «Ювченко та інші проти України» (рішення від 09 квітня 2020 року), та в справі «Скачкова та Рижа проти України» (рішення від 16 липня 2020 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».
У справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
При цьому, доводи потерпілого на м'якість призначеного судом покарання з вимогами позбавлення волі строком на 3 роки з посиланням на спричинення потерпілому численних ударів, не врахування особи обвинуваченого є не обґрунтованими, оскільки зазначені обставини при призначенні покарання судом першої інстанції враховані в сукупності з іншими даними й про особу обвинуваченого.
Обставини, на які посилається апелянт вже були враховані судом при призначенні ОСОБА_6 покарання, та, відповідно, не є достатніми підставами для зміни чи скасування оскаржуваного вироку.
Висновки потерпілого про те, що ним ініційовано порушення іншого кримінального провадження за ст.383 КК України щодо ОСОБА_6 не є предметом розгляду в межах даного кримінального провадження та не впливає на висновки суду щодо призначеного покарання.
З огляду на викладене, доказів на спростування висновків суду першої інстанції в апеляційній скарзі щодо м'якості покарання не наведено, і вході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто.
Підстав для призначення ОСОБА_6 більш суворого покарання про які йдеться в апеляційній скарзі потерпілого, апеляційний суд не вбачає.
Також, що стосується доводів апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_5 в частині необґрунтованості визначеного судом розміру стягнення з обвинуваченого в рахунок відшкодування завданої злочином моральної та матеріальної шкоди, а також понесених ним витрат на правову допомогу, то слід зазначити наступне.
Згідно ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред'явити цивільний позов про її відшкодування.
Як убачається зі змісту судового рішення, судом першої інстанції враховано характер неправомірних дій ОСОБА_6 , тяжкість наслідків вчиненого злочину, обставини завдання такої шкоди, що призвели до тривалого розладу здоров'я, а також причинно-наслідковий зв'язок між таким злочинним діянням обвинуваченого та спричиненими наслідками у виді моральної шкоди.
При цьому, на переконання колегії суддів, із врахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнав потерпілий внаслідок вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, характеру немайнових втрат, стягнута судом на користь потерпілого ОСОБА_5 сума грошового відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн., є обґрунтованою.
Саме такий розмір відшкодування відповідає, на думку колегії суддів, вимогам розумності, виваженості та справедливості, що повністю узгоджуються і з позицією Верховного Суду, сформованою у справі №372/3192/18 від 25.08.2020.
В той же час, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
Більш того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі №607/4341/20).
Отже, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду та вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди було визначено виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілого і конкретних обставин справи, а тому вважати зменшення розміру моральної шкоди необґрунтованим немає підстав.
Крім того, колегія суддів погоджується і з рішенням місцевого суду з тих підстав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги потерпілого ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в розмірі 7200 гривень, з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких документів на підтвердження понесених ОСОБА_5 даних витрат.
Приписами ч.1 ст.124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. До таких витрат відповідно до п.1 ч.1 ст.118 цього Кодексу належать витрати на правову допомогу.
Згідно з вимогами п.3 ч.1 ст.91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Відповідно до ст.ст.26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив цивільний позов в частині стягнення коштів з обвинуваченого в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 118 КПК України процесуальні витрати складаються, зокрема, із витрат на правову допомогу та витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.
Процесуальні витрати виникають та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження.
Так, у ряді постанов Верховного Суду, зокрема у справах № 922/676/21 від 14.12.2021, № 905/716/20 від 08.04.2021, № 916/2087/18 від 31.03.2021, № 922/3812/19 від 10.12.2020 зазначається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат або задовольнити їх частково.
Крім того, у справі № 922/676/21 Верховний Суд звернув увагу на те, що подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити не неспіврозмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.
Із позиції Верховного Суду, викладеної у справі № 922/2604/20, вбачається, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Окремої уваги заслуговує правова позиція, викладена в постанові ККС у складі ВС від 27.10.2022 у справі №753/10228/20 (провадження №51-5868км21), згідно якої, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо).
Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов'язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні.
Адвокат повинен надати розрахунок вартості правових послуг, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правової допомоги в кримінальному провадженні. Перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись таким розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги).
При цьому, суд касаційної інстанції у вищезгаданій постанові також дійшов висновку про те, що квитанцію про сплату адвокатських послуг, яка не оформлена у встановленому законом порядку та зі змісту якої неможливо встановити, хто саме сплатив суму адвокатських послуг, не можна визнати належним доказом.
В обґрунтування заяви про стягнення процесуальних витрат - витрат на правову допомогу - потерпілий посилається на те, що розмір понесених ним витрат на сьогоднішній день складає 82 000 грн.
При цьому, до поданої заяви були долучено копію договору про надання правової допомоги, а також розрахункову квитанцію. (т.2 а.п.23-24)
Отже, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції про необхідність покладення на обвинуваченого витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_5 в розмірі 20 000 грн, врахувавши критерій розумності розміру адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи та кількості проведених за участі адвоката ОСОБА_8 судових засідань, беручи до уваги й неповнолітній вік обвинуваченого.
В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що потерпілим ОСОБА_5 на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу не було надано відповідних документів, які б підтверджували факт оплати гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги у розмірі 82 000 грн, оформлені у встановленому законом порядку, зокрема, квитанцій до прибуткового касового ордеру, платіжних доручень з відміткою банку або інших банківських документів, тощо.
Відтак, потерпілим ОСОБА_5 не було підтверджено належними доказами фактичне понесення ним процесуальних витрат на правову допомогу в зазначеному кримінальному провадженні, внаслідок чого підстави для задоволення повністю його цивільного позову відсутні.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б слугували безумовними підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, не встановлено.
Отже, вирок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а тому підстав для його скасування як того просить потерпіли ОСОБА_5 , не вбачається.
Керуючись ч.2 ст.376, 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 24 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.