Справа № 204/2495/25
Провадження № 2/204/2091/25
49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
20 жовтня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
за участю секретаря Єфімової А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості,-
У березні 2025 року до суду надійшов позов, у якому позивач просив суд стягнути з відповідачів на його користь 3% річних у розмірі 46 478,46 доларів США та 20069,60 грн. за невиконання рішення суду, витрати зі сплати судового збору в розмірі 29 243 грн. 65 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 18.09.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №11395452001, за яким останній отримав кредит на суму 200 000 доларів США на строк до 18.09.2025 року. В якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 18.09.2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно якого остання поручилася за виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2014 року відмовлено у задоволені позовних вимог АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 17.09.2014 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області, апеляційну скаргу АКІБ «УкрСиббанк» задоволено, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2014 року скасовано та стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 11395452001 у розмірі 316 091,62 доларів США та 136 489,71 грн. пені. Станом на час звернення до суду рішення суду залишається не виконаним, відтак у відповідності до положень ст. 625 ЦК України, просив стягнути з відповідачів на користь позивача 3% річних від суми, що підлягає стягненню за рішенням суду від 17.09.2014 року за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року, у розмірі 46478,46 доларів США (від суми заборгованості та процентам 316091,62 доларів США) та у розмірі 20069,60 грн. за період з 29.12.2020 року по 23.02.2022 року (від суми пені у розмірі 136489,71 грн.)
Ухвалою суду від 31.03.2025 року у справі відкрито позовне провадження.
У судове засідання представник позивача не з'явився, але раніше надсилав заяву, у якій позовні вимоги повністю підтримав та просив проводити розгляд без його участі.
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені, причин неявки не повідомили. Але, від представника відповідачки Хотяшової А.Ю. неодноразово надходили заяви про відкладення розгляду справи по різним причинам.
10.07.2025 року представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Васильєв П.С. надав заяву в якій просив застосувати строк позивної давності.
20.10.2025 року представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Васильєв П.С. надав заяву в якій просив залишити позов без розгляду.
Однак, відповідачі, у встановлений судом строк, не надали відзиву на позовну заяву, у зв'язку з чим, суд розглядає справу за наявними матеріалами.
Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У судовому засіданні встановлено, що 18.09.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 11395452001, згідно з яким відповідачу надано кредит у розмірі 200 000 доларів США на строк до 18.09.2025 року.
Того ж дня, між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 229579, згідно якого остання поручилася перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань по даному кредитному договору.
19.03.2014 року рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська відмовлено у задоволені позовних вимог АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
17.09.2014 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області, апеляційну скаргу АКІБ«УкрСиббанк» задоволено, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2014 року скасовано. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 11395452001 у розмірі 316 091,62 доларів США та 136 489,71 грн. пені.
Позивач у позові зазначає, що станом на дату звернення із даним позовом до суду, відповідачі не виконали рішення суду, у зв'язку з цим у нього виникло право стягнути з відповідачів на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних від суми невиплаченої заборгованості за рішенням суду. В розрахунок суми 3 %, що підлягає стягненню за невиконання рішення суду від 17.09.2014 року, позвач зазначив, що за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року, підлягають стягненню 3% у розмірі 46 478,46 доларів США (від суми заборгованості та процентів, яка стягнута з відповідачів за рішенням суду у розірі 316091,62 доларів США). Також, позивач зазначив, що підлягає стягненю 3% річних у розмірі 20069,60 грн. за період з 29.12.2020 року по 23.02.2022 року (від суми пені, яка стягнута з відповідачів за рішенням суду у розмірі 136489,71 грн.).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно положень статей 525-526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України у конструкції Цивільного кодексу України розташована у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Кодексу. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов'язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою носять цивільно-правовий характер.
Таким чином, у статті 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), відступаючи від висновку Верховного Суду України, зокрема викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні справи суд враховує правову позицію, висловлену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, відповідно до якої зазначено, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625ЦК України, дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних за весь час прострочення, у зв'язку з чим, таке зобов'язання є триваючим.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази, згідно вимог статей 77-80 ЦПК України, мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінив за власним переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, давши їм оцінку в цілому так і кожному окремо, враховує всі надані докази і вважає, що існують підстави для відмови в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем, на користь якого за рішенням суду від 17.09.2014 року було стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 316 091,62 доларів США та 136 489,71 грн. пені, не надано суду належних та допустимих доказів того, що на момент звернення до суду з даним позовом, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 свої зобов'язання не виконали, як і не надано доказів отримання виконавчого документа виданого судом відповідно до резолютивної частини рішення суду, наявності виконавчого провадження.
Саме ненадання позивачем суду доказів фактичного невиконання рішення суду чи залишку заборгованості за виконавчим документом, позбавляє суд можливості всебічно, повно та об'єктивно визначити наявність підстав для стягнення на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми за невиконаним рішенням суду та перевірити їх розмір.
Суд не бере до уваги надану до позовної заяви довідку-розрахунок заборгованості за кредитом і процентами (а.с. 25-39), оскільки вона сформована самим позивачем, та не підтверджує наявності невиконаних зобов'язань відповідачів за рішенням суду.
Що стосується заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Васильєва П.С., про застосування до позовних вимог строку позовної давності, то вона не підлягає задоволенню, оскільки, позовна давність застосовується до вимог у разі наявності підстав для їх задоволення. У разі якщо вимоги позову є необґрунтованими, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю.
Що стосується заяви представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Васильєва П.С., про залишення позову без розгляду, то дана заява також не підлягає задоволенню у зв'язку з її необгрунтованістю та безпідставністю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Оскільки у задоволені позову відмовлено повністю, то суд приходить до висновку що судові витрати зі сплати судового збору та на правову допомогу, відшкодуванню не підлягають.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями ст. ст. 509, 525, 526, 610, 625 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволені позову Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Чечелівський районний суд міста Дніпра шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Дубіжанська