Іменем України
29 грудня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/1015/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
За позовом: Козелецької окружної прокуратури,
вул. Євгена Лоскота, буд. 1, смт Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область, 17000, в інтересах держави в особі
позивача: Національної служби здоров'я України,
код ЄДРПОУ 42032422, просп. Степана Бандери, 19, м. Київ, 04073
до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікарно»,
код ЄДРПОУ 44521212, вул. Петропавлівська, 6, с. Петропавлівська Борщагівка, Бучанський район, Київська область, 08130
2. Комунального некомерційного підприємства «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» Козелецької селищної ради,
код ЄДРПОУ 02006277, вул. Розумовських, буд. 45, сел. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область, 17000
Предмет спору: про визнання недійсним пункту договору та стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 9158,88 грн,
не викликались,
Козелецька окружна прокуратура в інтересах держави в особі позивача Національної служби здоров'я України звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікарно» та Комунального некомерційного підприємства «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» Козелецької селищної ради, у якому прокурор просить:
- визнати недійсним пункт 3.2 договору про закупівлю № 140 від 18.12.2024, укладеного між КНП «Козелецька ЛІЛ» Козелецької селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лікарно» в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікарно» на користь Держави в особі Національної служби здоров'я України кошти в сумі 9158,88 грн.
Процесуальні дії у справі.
У позовній заяві прокурор просив розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 20.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачам п'ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду.
Також ухвалою суду від 20.10.2025 встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.
Ухвала суду від 20.10.2025 була доставлена відповідачу-1 в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 20.10.2025 о 18:43, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 20.10.2025 відповідач-2 отримав 29.10.2025.
Отже, останнім днем для подання відповідачем-1 відзиву є 05.11.2025, а відповідачем-2 - 13.11.2025.
Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та відзиву на позов у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1447 відповідачі при укладенні договору про закупівлю №140 від 18.12.2024 (далі - Договір) протиправно включили до ціни товару - цифрового багатоканального електрокардіографа іМАС 120 суму ПДВ, яка надалі була сплачена відповідачем-2 відповідачу-1. Враховуючи недотримання сторонами вимог чинного законодавства при укладенні Договору, прокурор просить визнати недійсним п. 3.2 Договору в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни Договору та стягнути з відповідача-1 безпідставно набуті кошти у розмірі 9158,88 грн.
Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
27.11.2024 КНП «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» Козелецької селищної ради на вебпорталі публічних закупівель «Prozorro» розміщено оголошення № UA-2024-11-09-003094-а про проведення відкритих торгів із закупівлі Цифрового багатоканального електрокардіографу (НК 024:2023: 16231- Професійний багатоканальний електрокардіограф) очікуваною вартістю 145 000,00 грн, переможцем яких визнано ТОВ «Лікарно».
18.12.2024 КНП «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» Козелецької селищної ради (далі - Замовник) та ТОВ «Лікарно» (далі - Постачальник) уклали договір про закупівлю №140 (далі - Договір).
За умовами п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Замовника Цифровий багатоканальний електрокардіограф (НК 024:2023:16231- Професійний багатоканальний електрокардіограф) Цифровий багатоканальний електрокардіограф ІМАС 120 (далі - Товар), визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток 1 до Договору), а Замовник зобов'язується прийняти Товар та сплатити його вартість у порядку та на умовах, що визначено цим Договором.
Ціна Договору становить 140 000,00 грн з ПДВ (п. 3.2 Договору).
Відповідно до п. 3.3 Договору ціна цього Договору включає: ціну Товару, всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, витрати, пов'язані з передпродажною підготовкою та реалізацією Товару Замовнику, всі витрати Постачальника, враховуючи вартість транспортних послуг на доставку Товару до місця поставки, визначеного цим Договором, здійснення вантажно- розвантажувальних послуг при поставці Товару.
У Специфікації, яка є Додатком №1 до Договору, зазначено, що поставці підлягає Цифровий багатоканальний електрокардіограф ІМАС 120 загальною вартістю 140 000,00 грн, у тому числі ПДВ 9158,88 грн.
На підставі видаткової накладної №15 від 29.01.2025 ТОВ «Лікарно» поставило КНП «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» Козелецької селищної ради Цифровий багатоканальний електрокардіограф ІМАС 120 вартістю 140 000,00 грн, у тому числі ПДВ 9158,88 грн.
Відповідно до платіжної інструкції №7307 від 25.02.2025 КНП «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» Козелецької селищної ради сплатило ТОВ «Лікарно» кошти за поставлений товар у розмірі 140 000,00 грн, у тому числі ПДВ 9158,88 грн.
У листах КНП «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» Козелецької селищної ради від 29.07.2025 №1642 та від 25.09.2025 №1329 зазначено, що:
- цифровий багатоканальний електрокардіограф іМАС 120 був придбаний за кошти від надходжень за програмою медичних гарантій;
- країна виробник електрокардіографа - Китай, дата випуску - вересень 2024 року;
- лікарнею надається медична допомога військовослужбовцям, які зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я у період проведення антитерористичної операції та /або здійснення заходів із забезпечення і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану з лютого 2022 року і по теперішній час;
- цифровий багатоканальний електрокардіограф, придбаний відповідно до договору договір про закупівлю № 140 від 18.12.2024, використовуються КНП «Козелецька ЛІЛ» для надання медичної допомоги будь-яким особам, в тому числі і учасникам антитерористичної операції, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я. У період з грудня 2024 року і по теперішній час КНП «Козелецька ЛІЛ» Козелецької селищної ради надано медичної допомоги 6291 особам, з них 381 діючим військовим.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
За змістом ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Національної служби здоров'я України у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів територіальної громади у суді.
Відповідно до статуту КНП «Козелецька ЛІЛ» Козелецької селищної ради, затвердженого рішенням п'ятнадцятої сесії Козелецької селищної ради восьмого скликання від 28 жовтня 2021 року №18-15/VIII, Комунальне некомерційне підприємство «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» Козелецької селищної ради (далі - Підприємство) є лікарняним закладом охорони здоров'я - комунальним некомерційним підприємством , здійснює некомерційну діяльність, спрямовану на досягнення соціальних результатів (пункти 1.1, 1.5 Статуту). Майно закладу є власністю територіальної громади (пункт 1.4), останній є юридичною особою публічного права (пункт 4.1 Статуту). Майно підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління, майно становить необоротні та оборотні активи, основні засоби та грошові кошти (пункт 5.1 Статуту), джерелами формування майна та коштів останнього є, зокрема, кошти місцевого бюджету, цільові кошти, кошти, отримані за договорами з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення (пункт 5.3 Статуту).
Відповідно до статей 14, 16, 17, 18, 19 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють розвитку закладів охорони здоров'я усіх форм власності.
За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров'я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи.
Держава підтримує господарську діяльність у сфері охорони здоров'я.
Фінансове забезпечення охорони здоров'я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, незаборонених законом.
Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров'я, використовуються, зокрема, для забезпечення медичної та реабілітаційної допомоги населенню, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень у цій сфері.
Фінансове забезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров'я - бюджетних установ здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.
Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров'я та фізичними особами-підприємцями, які зареєстровані та одержали в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення.
Договори про медичне обслуговування укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров'я на відповідний бюджетний період, на підставі вартості та обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування.
Держава організовує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня медичної та реабілітаційної допомоги.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» програма державних гарантій медичного обслуговування населення (програма медичних гарантій) - це програма, що визначає перелік та обсяг медичних послуг, медичних виробів та лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом, для профілактики, діагностики, лікування та реабілітації у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами.
Надавачами медичних послуг є заклади охорони здоров'я всіх форм власності та фізичні особи-підприємці, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та уклали договір про медичне обслуговування населення з Уповноваженим органом Національної служби здоров'я України.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.
За рахунок Державного бюджету України окремо здійснюється фінансове забезпечення програм громадського здоров'я, заходів боротьби з епідеміями, проведення медико-соціальної експертизи, діяльності, пов'язаної з проведенням судово-медичної та судово-психіатричної експертиз, та інших програм у галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, а також для підтримки державних некомерційних підприємств охорони здоров'я, зокрема, щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, оплати енергоносіїв, підвищення оплати праці медичних працівників та фахівців з реабілітації, крім випадків участі державного некомерційного підприємства в державно-приватному партнерстві, фінансування якого здійснюється відповідно до угод, визначених Законом України «Про державно-приватне партнерство».
Відповідно до статті 5 зазначеного Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» програма медичних гарантій базується на таких принципах, як, зокрема, законодавче визначення умов і порядку фінансування надання медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій; цільове та раціональне використання коштів, передбачених на фінансування надання медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів за програмою медичних гарантій.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що очевидним є наявність інтересів держави у правовідносинах, які складаються під час реалізації закладами охорони здоров'я своїх функцій у сфері медичного обслуговування населення, у тому числі під час закупівлі товарів за рахунок коштів державних фінансових гарантій у сфері медичного обслуговування населення.
Тобто бюджетні кошти державних фінансових гарантій у сфері медичного обслуговування населення є державними коштами, розпорядником яких є Національна служба здоров'я України.
Водночас лікарні як надавачі медичних послуг населенню отримують від розпорядника зазначені кошти та мають забезпечити їх використання в межах своєї статутної діяльності, яка є некомерційною та неприбутковою, а саме: ціллю використання таких коштів відповідно до статті 5 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» має бути надання медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів населенню.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладається між Уповноваженим органом та закладом охорони здоров'я незалежно від форми власності чи фізичною особою-підприємцем, яка в установленому законом порядку одержала ліцензією на провадження господарської діяльності з медичної практики, що відповідають встановленим Кабінетом Міністрів України вимогам до надавача медичних послуг за програмою медичних гарантій, та має відповідати умовам закупівлі, специфікаціям до медичних послуг, а також враховувати визначений у програмі медичних гарантій обсяг забезпечення медичними послугами відповідно до потреб у межах кожного госпітального округу.
Прокурор надав договір № 0876-E124-P000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій на 2024 рік, укладений між Національною службою здоров'я України та КНП «Козелецька ЛІЛ» Козелецької селищної ради.
Відповідно до положень Типової форми договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 410, Національна служба здоров'я України оплачує надані медичні послуги згідно з тарифами та коригувальними коефіцієнтами на підставі звітів про медичні послуги відповідно до укладеного договору в межах бюджетних асигнувань, визначених у плані асигнувань на відповідний період за певним напрямом.
Отже, КНП «Козелецька ЛІЛ» Козелецької селищної ради є надавачем медичних послуг та в спірному випадку - одержувачем коштів за програмою медичних гарантій у сфері медичного обслуговування населення, разом з тим не є суб'єктом владних повноважень.
Згідно з листом КНП «Козелецької ЛІЛ» Козелецької селищної ради від 29.07.2025 закупівля електрокардіографа за договором № 140 від 18.12.2024 здійснювалась за кошти від надходження за програмою медичних гарантій, тобто НСЗУ.
Таким чином, Національна служба здоров'я України є розпорядником бюджетних коштів, а відтак особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів, а тому є належним позивачем у справі.
Прокурор звертався до НСЗУ з повідомленням про порушення чинного законодавства в частині перерахування коштів за придбаний спірний елекрокардіограф з урахуванням ПДВ та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення вказаних порушень, зокрема, щодо звернення до суду із позовною заявою (лист від 13.08.2025 №50-77-3370вих-25).
НСЗУ у листі № 3250-25 від 01.09.2025 зазначило про відсутність підстав для вжиття заходів претензійно-позовного характеру.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів держави, однак цього не зробив.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі НСЗУ про визнання недійсним п. 3.2 Договору в частині включення до ціни ПДВ та стягнення безпідставно отриманих коштів.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Національної служби здоров'я України, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо визнання недійсним п. 3.2 Договору.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За своєю правовою природою укладений між відповідачем договір про закупівлю №140 від 18.12.2024 є договором поставки.
За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПК України.
За змістом підпунктів а) і б) пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем товару (замовником послуг).
Пунктами 30.1-30.2, 30.9 статті 30 ПК України визначено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Податкова пільга надається шляхом:
а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;
б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;
в) встановлення зниженої ставки податку та збору;
г) звільнення від сплати податку та збору.
За умовами п. 2.1 Договору, а також Специфікації до нього вартість Товару - Цифрового багатоканального електрокардіографу ІМАС 120 включає в себе ПДВ у розмірі 7%, що становить 9158,88 грн.
Тобто сторони Договору погодили, що у ціну розрахункової одиниці вартості товару включено оплату ПДВ.
Відповідно до підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України лікарських засобів та медичних виробів відповідно до підпункту «в» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, що призначені для використання закладами охорони здоров'я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Аналіз вказаної норми свідчить, що операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України за наявності одночасно таких трьох умов:
1) медичні вироби постачаються для використання закладами охорони здоров'я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації;
2) медичні вироби призначені для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я;
3) медичні вироби входять до переліку, встановленого Кабінетом Міністрів України, а саме - Переліку лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1447 (далі - Перелік).
У Переліку вказаний електрокардіограф з позначкою «Поширюється на медичні вироби, зазначені в підпункті 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України».
Суд встановив, що предметом Договору є закупівля для Комунального некомерційного підприємства «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» Козелецької селищної ради Цифрового багатоканального електрокардіографу ІМАС 120, який використовується для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я.
Оскільки Замовник (відповідач-2) є закладом охорони здоров'я та ним здійснено закупівлю медичного виробу, що є у Переліку, а його призначенням є надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я, суд доходить висновку, що спірний електрокардіограф відноситься до медичних виробів, які звільняються від оподаткування ПДВ на підставі підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України.
Отже, оспорюваний пункт 3.2 Договору суперечить підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У статті 203 зазначеного Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Враховуючи наведене, оскільки пункт 3.2 Договору суперечить положенням Податкового кодексу України, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного пункту договору в частині включення до ціни правочину суми ПДВ.
Щодо стягнення безпідставного набутих коштів.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Близьку за змістом позицію викладено у постановах Верховного Суду 14.01.2021 у справі № 922/2216/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.
Відповідач-1 як одна із сторін зобов'язання набув спірні кошти (суму ПДВ) попри те, що відповідний товар підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсним п. 3.2 Договору щодо включення до договірної ціни суму ПДВ, зазначена сума є перерахованою поза межами договірних зобов'язань та є наслідком збагачення відповідача-1 за рахунок бюджетних коштів без підстав, передбачених законом.
Відтак суд доходить висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 9158,88 грн безпідставно набутих коштів є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів в однаковій мірі, суд вважає, що судові витрати мають бути покладені на відповідачів у рівних частинах.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним пункт 3.2 договору про закупівлю № 140 від 18.12.2024, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» Козелецької селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лікарно», в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікарно» (код ЄДРПОУ 44521212, вул. Петропавлівська, 6, с. Петропавлівська Борщагівка, Бучанський район, Київська область, 08130) на користь Держави в особі Національної служби здоров'я України (код ЄДРПОУ 42032422, просп. Степана Бандери, 19, м. Київ, 04073) безпідставно набуті кошти у розмірі 9158,88 грн.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікарно» (код ЄДРПОУ 44521212, вул. Петропавлівська, 6, с. Петропавлівська Борщагівка, Бучанський район, Київська область, 08130) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
5. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» Козелецької селищної ради (код ЄДРПОУ 02006277, вул. Розумовських, буд. 45, сел. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область, 17000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун