65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"23" грудня 2025 р. Справа № 916/3937/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Букарова Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу,
за позовом: Акціонерного товариства “Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії “Одеська залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця» (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська 19, код ЄДРПОУ 40081200);
до відповідача: Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (67844, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Кароліно-Бугаз, вул.. Приморська, 1, код ЄДРПОУ 04527307);
про стягнення 640891,96 грн.
За участю представників сторін:
від позивача - адвокат Ротар І.В., ордер серія ВН №1337829;
від відповідача - адвокат Домущі В.С., ордер серія ВН №1614369;
Обставини справи.
Акціонерне товариство “Українська залізниця» в особі регіональної філії “Одеська залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про стягнення 640891,96 грн компенсації за пільгові перевезення пасажирів з січня 2021 року по вересень 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на здійснення позивачем у період з січня 2021 року по вересень 2021 року перевезення залізничним транспортом 31082 пасажирів, які мають право пільгового проїзду зі станції та зупиночних пунктів Кароліно-Бугазької сільської ради на загальну суму 640891,96 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області (суддя Степанова Л.В.) від 28.12.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив в засіданні суду на 19.01.2022 об 11:30 год.
18 січня 2022 року до суду від АТ “Українська залізниця» надійшла заява про виправлення описки, в якій заявник просить суд при розгляді справи № 916/3937/21 вважати прохальну частину позовної заяви від 17.12.2021 № НЮ-14/3141 викладеною у наступній редакції:
"1. Стягнути з Кароліно - Бугазська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04527307) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська 19, код ЄДРПОУ 40081200):
- 640891,96 грн. компенсації за пільгові перевезення пасажирів з січня 2021 року по вересень 2021 року.
- 9613,38 грн. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.
2. Здійснювати направлення процесуальних документів для позивача за місцем знаходження регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»: 65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19."
У підготовчому засіданні 19.01.2022 суд оголосив перерву до 12:15 год. 09.02.2022, про що зазначено у протоколі судового засідання.
Ухвалою суду від 19.01.2022 повідомлено учасників справи, що наступне підготовче засідання відбудеться 09.02.2022 о 12:15.
04 лютого 2022 року до суду від АТ “Українська залізниця» надійшла відповідь на відзив.
У зв'язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 08.02.2022, підготовче засідання 09.02.2022 о 12:15 не відбулось.
З 16.03.2022 по 12.05.2022 включно суддя Степанова Л.В. перебувала у відпустці.
Ухвалою суду від 18.05.2022 призначено підготовче засідання у справі на 18.07.2022 об 11:40 год.
18.07.2022 о 11:40 судове засідання не відбулось, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою суду від 18.07.2022 призначено підготовче засідання у справі на 12:15 год. 30.08.2022.
У підготовчому засіданні 30.08.2022 суд оголосив перерву до 12:50 год. 04.10.2022, про що зазначено у протоколі судового засідання.
Ухвалою суду від 30.08.2022 повідомлено учасників справи, що наступне підготовче засідання відбудеться 04.10.2022 о 12:50 год.
30 вересня 2022 року до суду від Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшов відзив на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 04.10.2022 суд оголосив перерву до 11:20 год. 10.11.2022, про що зазначено у протоколі судового засідання.
08 листопада 2022 року до суду від Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшло клопотання про долучення доказів.
Ухвалою суду від 10.11.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу № 916/3937/21 до судового розгляду по суті в засіданні суду на 13.12.2022 об 11:15 год.
13 грудня 2022 року до суду від Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшло клопотання про долучення доказів.
У судовому засіданні 13.12.2022 суд оголосив перерву в засіданні суду до 12:20 год. 19.01.2023, про що зазначено у протоколі судового засідання.
19 січня 2023 року до суду від Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшла заява про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 19.01.2023 суд оголосив перерву в засіданні суду до 10:50 год. 26.01.2023, про що зазначено у протоколі судового засідання.
26.01.2023 о 10:50 судове засідання не відбулось, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.01.2023 призначено судове засідання на 14.03.2023 о 11:40 год. та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
У судовому засіданні 14.03.2023 суд оголосив перерву в засіданні суду до 11:20 год. 25.04.2023, про що зазначено у протоколі судового засідання.
Ухвалою суду від 25.04.2023 зупинено провадження у справі № 916/3937/21 до завершення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/3938/21.
Надалі на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Одеської області № 195 від 23.10.2025, відповідно до статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 21.10.2025 № 2163/0/15-25 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Одеської області у зв'язку з поданням заяви про відставку", на виконання пункту 10.6.4. Засад використання автоматизованої системи документообігу в Господарському суді Одеської області, затверджених рішенням зборів суддів від 20.03.2025 № 17-01/2025, з метою дотримання строків визначених ГПК України, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 916/3937/21, за результатами якого вказану справу передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.
Ухвалою суду від 28.10.2025 прийнято справу № 916/3937/21 до провадження судді Нікітенка С.В. у порядку загального позовного провадження. Поновлено провадження у справі № 916/3937/21. Постановлено розгляд справи почати спочатку та призначено підготовче засідання у справі на 25.11.2025 о 10:00 год. Запропоновано сторонам у справі надати до суду письмові пояснення з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 25.11.2025 о 10:00 год.
30 жовтня 2025 року до суду від АТ “Українська залізниця» надійшла заява про вступ у справу як представника.
Вказану заяву з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
25 листопада 2025 року до суду від Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшли письмові пояснення.
Вказані письмові пояснення з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 25.11.2025 закрито підготовче провадження у справі № 916/3937/21, призначено справу до судового розгляду по суті на 23.12.2025 о 14:10 год. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 23.12.2025 о 14:10 год.
23 грудня 2025 року до суду від Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшла зава в порядку п. 8 ст. 129 ГПК України.
Вказану заяву суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні 23.12.2025 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.12.2025 позовні вимоги не визнав та у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі, з підстав викладених у заявах по суті справи та поясненнях від 25.11.2025.
У судовому засіданні 23.12.2025 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення і повідомлено представників сторін про час складення повного рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд
Матеріали справи свідчать, що у період з січня 2021 року по вересень 2021 року АТ “Українська залізниця» в особі регіональної філії “Одеська залізниця» здійснило перевезення залізничним транспортом 31082 пасажирів (кількість оформлених пільгових проїзних документів (квитків), які мають право пільгового проїзду, зі станцій та зупиночних пунктів Кроліно-Бугазсткої сільської ради на загальну суму 640891,96 грн, що підтверджується відповідними щомісячними обліковими формами, типова форма яких затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359 (т.1, а.с. 40, 43, 46, 49, 52, 55, 58, 61).
Також в матеріалах справи містяться копії розрахунків витрат, актів звірки розрахунків за ті ж періоди (за кожен період окремо) та реєстри пільгових пасажирів із зазначенням станцій, на яких оформлювались квітки на проїзд.
01 червня 2021 року АТ “Українська залізниця» звернулась до Кароліно-Бугазької сільської ради з претензією № 264-ДНЛ-1 про сплату 119962,89 грн компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом з січня 2021 року по квітень 2021 року.
Листом від 10.01.2021 № 810/02-07 відповідач повідомив позивача, що копія довіреності не засвідчена відповідно до вимог п. 5.27 ДСТУ 4163-2003, що не дає підстав вважати її офіційним документом, та не може бути прийнята до розгляду.
06 серпня 2021 року АТ “Українська залізниця» звернулась до Кароліно-Бугазької сільської ради з претензією № 450-ДНЛ-1 про сплату 289896,60 грн компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом з січня 2021 року по червень 2021 року. Відповідач відповіді не надав.
Надалі 25.10.2021 АТ “Українська залізниця» звернулась до Кароліно-Бугазької сільської ради з претензією № 748-ДНЛ-1 про сплату 640891,96 грн компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом з січня 2021 року по вересень 2021 року. Відповідач відповіді не надав.
Позивач зазначає, що наведені вище обставини свідчать, що відповідач відмовляється у добровільному порядку виконати своє зобов'язання перед позивачем з компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом з січня 2021 року по вересень 2021 року.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" не підлягають задоволенню, з таких підстав.
Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача збитків за пільгові перевезення громадян.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Статтею 19 вказаного Закону встановлено, зокрема, що пільги щодо оплати транспортних послуг та критерії їх надання визначаються виключно законами України; державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України, у тому числі: Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про охорону дитинства», Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993 тощо.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт" для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Отже, суд зазначає, що норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава взяла на себе обов'язок відшкодовувати збитки, понесені залізничним транспортом, за рахунок державного або місцевого бюджетів, у залежності від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України в редакції станом на ).
Пунктом 6 «Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 № 252, встановлено, що суб'єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.
Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.
Згідно з абз. 3 ст. 4 Закону України "Про залізничний транспорт" управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції Акціонерного товариства Українська залізниця .
Регіональна філія «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» є суб'єктом господарської діяльності, яка займається перевезенням та обслуговуванням пасажирів та повинна забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно з законодавством, а відповідно до ст. 9 Закону України Закону України Про залізничний транспорт.
Тобто, перевезення пасажирів залізничним транспортом на пільгових умовах здійснюється Регіональною філією «Одеська залізниця» не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок, та як наслідок, уповноважений на те державою орган у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені Залізницею витрати.
Як зазначалось вище, Залізниця просить стягнути компенсацію за пільгові перевезення громадян у період з січня 2021 року по вересень 2021 року. Таким чином, спірні правовідносини між сторонами виникли у 2021 році.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 4 Бюджетного кодексу України, що якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у Кодексі, застосовуються відповідні норми Кодексу.
Суд наголошує, що приписами ст. 7 Бюджетного кодексу України закріплено, що місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленими за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.
Статтею 89 Бюджетного кодексу України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Так до 2017 року, до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту «б» п. 4 ч.1 ст. 89 Бюджетного кодексу України).
Однак, вказана норма була виключена на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII «Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2017 року.
Крім того, суд вказує, що також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у ст. 102 Бюджетного Кодексу України.
Проте, стаття 102 Бюджетного кодексу України також була виключена на підставі Закону України №1789-VIII, у зв'язку з чим, компенсаційні витрати перевізникам за перевезення окремих категорій громадян можуть здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, а не за рахунок субвенції з державного бюджету.
Так, підпунктом «ґ» п. 3 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі - компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян
Як вже зазначалось вище, ч. 6 ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачає, що збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів прийняття Кароліно-Бугазькою сільською радою відповідного рішення щодо введення відповідних пільг. Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що бюджетом відповідача передбачені кошти на компенсацію витрат на пільгове перевезення громадян Залізницею. Навпаки, відповідач стверджує про зворотне.
Крім того, суд звертає увагу на те, що частину 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України було доповнено пунктом 204 на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України».
Так, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв'язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним п. 204 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України.
Тобто, стаття 91 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, які можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, але не обов'язково мають здійснюватись.
Отже, кожна рада сама вирішує, на що саме вона буде витрачати кошти з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема його статті 91.
Вказані обставини є істотними для правильного вирішення спору.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20.01.2022 у справі № 904/138/21.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 904/94/19 за позовом АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2016 рік, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що відшкодування витрат на пільгове перевезення пасажирів здійснюється управлінням соціальної політики міської ради за рахунок державних субвенцій на підставі, у тому числі, норм статей 89, 102 Бюджетного кодексу України, положень Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, а уповноважений на те державою орган у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.
У вказаній постанові Верховний Суд також звертав увагу на те, що відшкодування витрат на перевезення пільговиків залізничним транспортом можливо за рахунок місцевих бюджетів на договірній основі. Це узгоджується із вимогами ч. 1 ст. 7 Закону України від 04.07.1996 № 273/96-ВР «Про залізничний транспорт», відповідно до якої відносини підприємств залізничного транспорту з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України.
У даному випадку, матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами даної справи договору на компенсацію понесених витрат на пільгове перевезення громадян.
Підсумовуючи вищенаведене, суд вказує, що з огляду на приписи чинного законодавства, задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а оскільки судом не встановлено наявність відповідної державної програми, як і не встановлено, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Суд також звертає увагу, що у Постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21 викладена наступна правова позиція:
"47. Статтею 17 цього Закону унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
48. Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону).
49. За статтею 19 Закону "Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.
50. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
51. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
52. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (частина перша статті 20 цього Закону).
53. Наведене свідчить, що покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
54. Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України."
Отже, суд вважає, що в даному випадку Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області - не є належним відповідачем у справі.
Таким чином, приймаючи до уваги, що позов про відшкодування витрат на пільгові перевезення окремих категорій громадян Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" подано до неналежного відповідача - суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У відповідності до приписів статі 129 ГПК України судові витрати пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено 29.12.2025.
Суддя Нікітенко С.В.