про розгляд грошових вимог
25 грудня 2025 року Справа № 915/527/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,
при секретарі судового засідання Матвєєвій А.В.,
за участю представників учасників справи
від заявника: не з'явився
від боржника: не з'явився
розпорядник майна: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
заяву: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з грошовими вимогами до боржника у справі
боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор» (54052, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Айвазовського, буд. 19/1, ідентифікаційний код 36622831)
розпорядник майна: арбітражний керуючий Кучак Юрій Федорович,
У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа №915/527/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор» (ідентифікаційний код 36622831).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2024, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор»; введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича.
На офіційному вебпорталі судової влади України 02.08.2024 за № 73768 оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор».
ОСОБА_1 звернувся до суду через представника - адвоката Кандаурової Анни Павлівни, з заявою, сформованої в системі “Електронний суд» №б/н від 13.11.2025 (вх. №16016/25 від 14.11.2025), про визнання грошових вимог до боржника в сумі 916232,77 грн, з яких: 791104,09 грн - заборгованість із заробітної плати та 125128,67 грн - компенсація за невикористані відпустки.
Ухвалою суду від 19.11.2025 відкладено вирішення питань щодо розгляду заяви ОСОБА_1 , сформованої в системі “Електронний суд» б/н від 13.11.2025 (вх. №16016/25 від 14.11.2025), про визнання грошових вимог кредитора до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати звільненим працівникам банкрута, в тому числі компенсації за невикористану відпустку, до повернення матеріалів справи №915/527/24 з Південно-західного апеляційного господарського суду до Господарського суду Миколаївської області.
Ухвалою суду від 11.12.2025 заяву ОСОБА_1 про визнання вимог до боржника прийнято до розгляду, призначено розгляд заяви в судовому засіданні на 25 грудня 2025 року о 15:30, зобов'язано боржника та розпорядника майна завчасно до дати судового засідання надати суду письмове повідомлення щодо розгляду заявлених вимог та письмовий звіт про надіслання кредитору повідомлення про результати розгляду грошових вимог.
25.12.2025 від розпорядника майна до суду надійшло повідомлення про розгляд грошових вимог кредитора, сформоване в системі “Електронний суд» б/н від 25.12.2025 (вх. №18863/25), в якому арбітражний керуючий визнає грошові вимоги заявника у повному обсязі в сумі 916232,77 грн - перша черга.
В заяві б/н від 25.12.2025, яка сформована в системі “Електронний суд» 25.12.2025 (вх. №18838/25 від 25.12.2025), представник кредитора підтримує подану заяву з кредиторськими вимогами та просить розглянути за його відсутності.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, правом участі у судовому засіданні не скористались.
Приймаючи до уваги те, що явка учасників справи в судове засідання обов'язковою судом не визнавалась, а тому враховуючи положення ст. 42 ГПК України, суд визнав за можливе провести судове засідання щодо розгляду заяви кредитора про визнання грошових вимог до боржника за відсутності учасників справи за наявними матеріалами.
Відповідно до змісту статті 233 ГПК України, 25.12.2025 за результатами розгляду заяви про визнання грошових вимог, судом підписано вступну та резолютивну частини ухвали суду без її проголошення.
Розглянувши заяву кредитора з грошовими вимогами до боржника, дослідивши додані до неї докази, судом встановлено наступне.
Відповідно до ст. 1 КУзПБ кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Грошове зобов'язання (борг) згідно ст. 1 КУзПБ - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Частиною 1 статті 45 КУзПБ передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до ч. 6 ст. 45 КУзПБ заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Частиною 1 статті 64 КУзПБ встановлена черговість задоволення вимог кредиторів, зокрема, у першу чергу задовольняються витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді, у другу чергу задовольняються вимоги із зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), у шосту чергу задовольняються інші вимоги, зокрема, штрафні санкції.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1, 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Частинами 1, 2 статті 91 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Суд враховує усталені правові висновки Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов'язки суду на цій стадії провадження, за якими:
- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16);
- обов'язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16);
- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16);
- у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18);
- завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів на підставі поданих заявниками доказів існування та обґрунтованості цих вимог (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16). Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:
- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; - при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;
- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.
Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19).
Розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу приписів статей 45-47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (див. висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18).
Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст.78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).
Заявою від 13.11.2025 ОСОБА_1 просить суд визнати грошові вимоги до боржника в сумі 916232,77 грн, з яких: 791104,09 грн - заборгованість із заробітної плати та 125128,67 грн - компенсація за невикористані відпустки.
При розгляді грошових вимог кредитора судом враховано наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною першою статті 3, статтею 4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Строки та періодичність виплати заробітної плати працівникам закріплено статтею 115 Кодексу законів про працю України та статтею 24 Закону України “Про оплату праці».
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а у разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором.
За змістом частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції “Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін “заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8- рп/2013 у справі № 1-13/2013 зазначено, що поняття “заробітна плата» і “оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Тобто, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.
За таких обставин, саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, в постанові від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19).
Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки).
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).
Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Аналогічна норма міститься статті 30 Закону України “Про оплату праці», яка доповнена зобов'язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України “Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).
За змістом положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, в постанові від 30 червня 2021 року у справі № 431/5197/19 (провадження № 61-17132св20).
Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту.
Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.
Згідно ст. 4 Закону України “Про відпустки» види відпусток визначають, зокрема 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); 4) соціальні відпустки: додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону).
Згідно ст. 5 Закону України “Про відпустки» тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.
Частиною 1 ст. 6 Закону України “Про відпустки» визначено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України “Про відпустки» щорічна додаткова відпустка, передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону, надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником.
Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України.
Згідно ст. 19 Закону України “Про відпустки» додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надається одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
З матеріалів заяви кредитора судом встановлено, що ОСОБА_1 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор» на посаді керівника регіонального структурного підрозділу, що підтверджується наказом №100/к від 27.09.2018, який вказано в трудовій книжці.
27.09.2024 ОСОБА_1 було звільнено з посади керівника регіонального структурного підрозділу ТОВ “Торговий дом “Югелеватор», що підтверджується наказом №18/к від 27.10.2024 на підставі ст. 36 п. 1 КЗпПУ (припинення за угодою сторін).
Заборгованість боржника перед кредитором по виплаті заробітної плати за період з березня 2022 року по 27 вересня 2024 року становить 791104,09 грн, компенсація за невикористані відпустки: щорічної основної відпустки та додаткової соціальної відпустки батьку, який має двоє або більше дітей віком до 15 років, становить 125128,67 грн, про що свідчать додані до заяви кредитора докази: розрахунок заборгованості; дані про нараховану заробітну плату (доходи, грошове забезпечення) та відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 07.11.2025, накази по прийняття на роботу та звільненню з роботи.
Загальна сума заборгованості боржника перед кредитором становить 916232,77 грн.
Розпорядником майна грошові вимоги кредитора ОСОБА_1 не заперечено та визнано у повному обсязі.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає обгрунтованими вимоги кредитора та такими, що підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів боржника у повному обсязі.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом.
З урахуванням приписів ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства грошові вимоги ОСОБА_1 в сумі 916232,77 грн мають задовольнятися в першу чергу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 48 КУзПБ, у зборах кредиторів боржника можуть брати участь із правом дорадчого голосу кредитори з вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян.
Керуючись ст. 2, 41, 45, 64 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 232-234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Визнати грошові вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор» у сумі 916232,77 грн, в тому числі: 791104,09 грн - заборгованість з виплати заробітної плати за період з 01.03.2011 по 27.09.2024 (1 черга), 125128,67 грн - компенсація за невикористані відпустки (1 черга).
2. Копію ухвали надіслати кредитору, боржнику, розпоряднику майна.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Повний текст ухвали суду складено та підписано 29.12.2025.
Суддя В.С. Адаховська