"02" грудня 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/3079/25
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Василець О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, місто Київ, вул. Руставелі Шота, будинок 9А, код 44768034)
до Обухівської міської ради Київської області (08700, Київська обл., місто Обухів(пн), вул. Київська, будинок 10, код 35161650)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Київська обласна державна адміністрація (01196, площа Лесі Українки, буд. 1, м. Київ, код 00022533)
про скасування державної реєстрації земельної ділянки,
за участю представників:
позивача: Семко Володимир Юрійович;
відповідача: Василюк Володимир Миколайович;
третьої особи: не з'явилися.
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до Обухівської міської ради Київської області, в якій позивач просить суд: усунути перешкоди у здійсненні Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» права постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 5,8 га з кадастровим номером 3223110100:01:100:0008.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.20218 у справі №911/1482/17, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 11.06.2018, визнано недійсними рішення органу місцевого самоврядування від 23.02.2006 та 30.11.2006, укладений договір оренди та державна реєстрація прав на землю, проте у Державному земельному кадастрі досі зберігаються відомості про земельну ділянку як об'єкт цивільних прав із цільовим призначенням для житлової забудови, що, на думку позивача, створює перешкоди у здійсненні права постійного користування земельною ділянкою.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.10.2025, зокрема, відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду. Призначено проведення підготовчого засідання на 27.10.2025.
Через систему «Електронний суд» 21.10.2025 від Обухівської міської ради надійшла зустрічна позовна заява, ухвалою суду від 20.11.2025 зустрічну позовну заяву було повернуто.
Через систему «Електронний суд» 21.10.2025 від Обухівської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.10.2025 відкладено розгляд справи у підготовчому провадженні на 03.11.2025.
Через систему «Електронний суд» 02.11.2025 від ДП «Ліси України» надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача заперечував проти доводів викладених у відзиві на позов, просив задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.11.2025 призначено розгляд справи на 17.11.2025.
Через систему «Електронний суд» 14.11.2025 від Обухівської міської ради надійшли заперечення (на відповідь на відзив), у яких представник відповідача заперечував проти доводів викладених у відповіді на відзив.
Через систему «Електронний суд» 16.11.2025 від ДП «Ліси України» надійшли додаткові пояснення.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.11.2025 суд, вирішив, в порядку пункту 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 02.12.2025.
Через систему «Електронний суд» 27.11.2025 від Обухівської міської ради надійшли додаткові пояснення.
У судовому засіданні 02.12.2025 представник позивача підтримав заявлені вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні.
Судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Фактичні обставини справи та узагальнена позиція сторін
Як убачається з матеріалів справи, рішенням 30 сесії Обухівської міської ради Київської області четвертого скликання від 23.02.2006 № 297-30-IV Товариству з обмеженою відповідальністю «Київщина-Житло» було надано дозвіл на виготовлення матеріалів відбору земельної ділянки орієнтовною площею 5,8 га для відведення в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу в м. Обухів по вул. Каштановій.
Вказаним рішенням також передбачалося вилучення зі складу лісового фонду Обухівського лісництва земельної ділянки площею 5,8 га (квартал 63, виділ 15) з метою подальшої передачі зазначеному товариству.
Рішенням 3 сесії Обухівської міської ради п'ятого скликання від 27.07.2006 № 34-3-У погоджено матеріали відбору земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 5,8 га для надання в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу.
Рішенням 8 сесії Обухівської міської ради п'ятого скликання від 30.11.2006 № 65-8-У затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 5,8 га в користування на умовах оренди, надано ТОВ «Київщина-Житло» зазначену земельну ділянку в оренду строком на 10 років та вирішено укласти відповідний договір оренди землі.
20.12.2006 між Обухівською міською радою та ТОВ «Київщина-Житло» укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,8 га, кадастровий номер 3223110100:01:100:0008, що розташована за адресою: м. Обухів, вул. Каштанова, для будівництва житлового комплексу. Договір посвідчено нотаріально та зареєстровано у встановленому законом порядку.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 у справі №911/1482/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11.06.2018, визнано недійсними, зокрема:
- рішення Обухівської міської ради від 23.02.2006 № 297-30-IV у частині вилучення земельної ділянки зі складу лісового фонду Обухівського лісництва в кварталі 63, виділ 15 земельну ділянку площею 5,8 га;
- рішення Обухівської міської ради від 30.11.2006 № 65-8-У, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ «Київщина-Житло» земельної ділянки площею 5,8 га у користування;
- договір оренди землі від 20.12.2006 №6192, укладений між Обухівською міською радою Київської області та ТОВ «Київщина-Житло»;
- скасовано рішення про державну реєстрацію речових прав на зазначену земельну ділянку від 15.07.2014 №14463133.
Позивач вказує, що судами у вказаній справі №911/1482/17 встановлено, що спірна земельна ділянка до прийняття рішень органу місцевого самоврядування належала до земель лісогосподарського призначення та перебувала у державній власності.
Як убачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 25.09.2025 право комунальної власності та право оренди за ТОВ «Київщина-Житло» на земельну ділянку площею 5,8 га з кадастровим номером 3223110100:01:100:0008 скасовані. Цільове призначення - землі житлової забудови, під будівництво житлового комплексу.
Відповідно до інформації Державного земельного кадастру, за вказаною земельною ділянкою станом на 02.05.2023 обліковується цільове призначення як землі житлової та громадської забудови з видом використання - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, а також зазначена форма власності - комунальна.
Позивачем у справі є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», яке посилається на правонаступництво прав та обов'язків ДП «Київське лісове господарство» - постійного землекористувача земель лісогосподарського призначення, зокрема земель Обухівського лісництва.
Звертаючись до суду з даним позовом, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» зазначає, що внаслідок незаконного вилучення спірної земельної ділянки зі складу земель лісогосподарського призначення та зміни її цільового призначення були порушені права державного лісогосподарського підприємства як постійного землекористувача.
Позивач вказує, що, незважаючи на скасування рішень органу місцевого самоврядування, договору оренди та державної реєстрації речових прав, у Державному земельному кадастрі зберігаються відомості про земельну ділянку як об'єкт цивільних прав із цільовим призначенням земель житлової забудови, що, на думку позивача, створює перешкоди у використанні цієї земельної ділянки за її фактичним та правовим призначенням як земель лісогосподарського призначення.
У зв'язку з цим позивач вважає, що належним та ефективним способом захисту його прав є усунення перешкод у здійсненні права постійного користування шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки площею 5,8 га з кадастровим номером 3223110100:01:100:0008 на підставі ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр».
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Обухівська міська рада заперечує проти доводів позивача, викладених у позовній заяві, оскільки вони є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
Відповідач зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223110100:01:100:0008, площею 5,8 га, перебуває у межах міста Обухів та відноситься до земель житлової та громадської забудови відповідно до Генерального плану м. Обухів, затвердженого рішенням міської ради від 25.04.2013, затверджений рішенням виконавчого комітету №10 від 17.08.1981 .
Відповідач підкреслює, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та про перебування спірної земельної ділянки у його постійному користуванні. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до чинного законодавства належним розпорядником земель лісогосподарського призначення у межах міста є Київська обласна державна адміністрація, а Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» не є належним позивачем у даній справі.
Враховуючи відсутність належних доказів на підтвердження порушення прав позивача та неналежність позивача у справі, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
Позивач, у відповіді на відзив, заперечує доводи відповідача щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та неналежності позивача у справі.
Позивач зазначає, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223110100:01:100:0008 площею 5,8 га, до моменту її вилучення, перебувала у державній власності та відносилася до земель лісового фонду Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство». Цей факт підтверджується рішеннями сесій Обухівської міської ради у 2006 році щодо надання земельної ділянки в користування ТОВ «Київщина-Житло» та укладення договору оренди, які пізніше були визнані недійсними постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 у справі №911/1482/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11.06.2018.
Суд у справі №911/1482/17 встановив, що рішення міської ради щодо вилучення земельної ділянки із складу лісового фонду та зміни її цільового призначення були неправомірними, а ділянка фактично є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, покритою лісовою рослинністю, розташованою у кварталі 63 виділ 15 Обухівського лісництва.
Позивач підкреслює, що відповідно до чинного законодавства та матеріалів лісовпорядкування, затверджених належним чином, право користування спірною земельною ділянкою належало ДП «Київський лісгосп», що підтверджується планово-картографічними матеріалами та листами ВО «Укрдержліспроект» від 19.01.2017 №19 і ДП «Київське лісове господарство» від 12.01.2017 №0226 (листи наявні в матеріалах справи №911/1482/17).
Також позивач стверджує, що ДП «Ліси України» є правонаступником ДП «Київський лісгосп» та має законне право вимагати усунення порушення права користування спірною земельною ділянкою. Рішення Обухівської міської ради щодо вилучення ділянки порушили право законного користувача, яким був ДП «Київський лісгосп».
Виходячи з цього, ДП «Ліси України» є належним позивачем, оскільки відповідно до положень глави 29 Цивільного кодексу України, особа, яка має речове право на чуже майно, може захищати це право, у тому числі вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Отже, доводи відповідача щодо неналежності позивача та відсутності підстав для віднесення земельної ділянки до лісового фонду є необґрунтованими, а вимоги позивача є правомірними та підлягають задоволенню.
Відповідач заперечує проти доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, зазначаючи таке.
Спірна земельна ділянка орієнтовною площею 5,8 га, розташована по вул. Каштановій у м. Обухів, не може вважатися земельною ділянкою лісового фонду.
Рішенням 30 сесії Обухівської міської ради від 23.02.2006 №297-30-ІV було надано ТОВ «Київщина-Житло» дозвіл на виготовлення матеріалів відбору земельної ділянки та зобов'язання відшкодувати відновну вартість зелених насаджень, що були на ділянці. У рішенні не зазначено вилучення ділянки із складу лісового фонду.
Аналогічно, у рішеннях 27.07.2006 №34-3-V та 30.11.2006 №65-8-V відсутні будь-які вказівки на вилучення земельної ділянки із складу лісового фонду.
Наявність зелених насаджень на ділянці не є підставою для віднесення її до земель лісового фонду (п. 4.6 Правил утримання зелених насаджень міст та населених пунктів, наказ Держкомітету житлово-комунального господарства №70 від 29.07.1994).
Додатково, лист Столичного лісового офісу філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 28.09.2023 №60/20.14-1 - ВЛ прямо вказує, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісового фонду.
Отже, на думку відповідача, позивач помилково тлумачить наявність зелених насаджень як підставу для віднесення земельної ділянки до лісового фонду.
Відповідач зауважує, що позивач посилається на постанову у справі №911/1482/17, проте:
- позивач не був стороною у тій справі;
- суд у тій справі встановив лише відсутність доказів, що земельна ділянка належала до земель комунальної власності, не підтверджуючи її віднесення до земель державної власності або лісового фонду;
- генеральний план міста Обухів та розпорядження Обухівської РДА №333 від 23.06.2003 року не були досліджені у справі №911/1482/17, тому посилання на ст. 75 ГПК України не надає позивачу права звільнення від обов'язку доказування.
Отже, позивач зобов'язаний надати власні докази права користування земельною ділянкою та належності її до земель державної власності, а не комунальної власності.
Відповідач зазначає, що право користування земельною ділянкою виникає після отримання державного акту та його державної реєстрації (ст. 57, 122, 123 Земельного кодексу України).
На спірну земельну ділянку не видавався державний акт на право постійного користування на підставі розпорядження Обухівської РДА №333. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування не є правовстановлюючим документом.
Постанова Верховного Суду у справі №911/1783/21 підтверджує, що відсутні докази, що земельна ділянка площею 5,8 га належала до земель державної власності та була надана в оренду для будівництва житлового комплексу.
Лист ДП «Ліси України» від 28.09.2023 №60/20.14-1-ВЛ підтверджує, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісового фонду.
Виходячи з цього, ДП «Ліси України» є неналежним позивачем, а підстави для задоволення позову щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відсутні. Право на подачу такого позову належить Київській обласній державній адміністрації.
Позивач і відповідач у додаткових поясненнях зазначають таке.
Позивач зазначає, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду. Це підтверджується копіями рішень Обухівської міської ради та судовими рішеннями, зокрема справою №911/1809/19, залишеною без змін апеляційним судом. Відповідач неправомірно спотворює зміст рішення ради №297-30-ІV від 23.02.2006 щодо передачі ділянки ТОВ «Київщина-Житло» в оренду, стверджуючи про нібито знесення зелених насаджень, тоді як рішення стосувалося відшкодування збитків ДП «Київський лісгосп» у межах законодавчих норм ст. 156, 157 Земельного кодексу та Постанови КМУ №284 від 19.04.1993.
Позивач також спростовує посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 07.02.2023 у справі №911/1783/21 та на лист Філії «Київське лісове господарство» від 28.09.2023 №60/20.14-1-ВЛ. Вказані документи неправильно тлумачать обставини справи та не враховують постанову Київського апеляційного господарського суду №911/1482/17, якою рішення Обухівської міської ради про вилучення земельної ділянки визнано недійсним.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, виготовлені ВО «Укрдержліспроект» і передані ДП «Київське лісове господарство», підтверджують право постійного користування ділянкою до отримання державного акту та відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребують додаткового доказування.
Отже, доводи відповідача про нібито неналежність позивача та відсутність правових підстав для віднесення земельної ділянки до лісового фонду є безпідставними. Додаткові пояснення підтверджують законність вимог ДП «Ліси України» та належність земельної ділянки до земель лісового фонду.
Обухівська міська рада Київської області у своїх поясненнях заперечує твердження Позивача щодо нібито вилучення земельної ділянки площею 5,8 га з лісового фонду для передачі ТОВ «Київщина-Житло». Міська рада зазначає, що рішення №297-30-ІV від 23.02.2006 надавало лише дозвіл на виготовлення матеріалів відбору земельної ділянки для оренди під будівництво житлового комплексу та передбачало відшкодування збитків ДП «Київський лісгосп». Жодного рішення про вилучення земельної ділянки з лісового фонду та зміну її цільового призначення не приймалося. Також аналогічні висновки містяться у рішеннях №34-3-V від 27.07.2006 та №65-8-V від 30.11.2006.
Відповідач підкреслює, що позивач не має правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, і вона ніколи не перебувала у його постійному користуванні. Відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою виникає лише після отримання документа, що посвідчує право постійного користування, та його державної реєстрації. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування не є достатнім правовстановлюючим документом.
Міська рада також зазначає, що позивач неправомірно посилається на ст. 75 ГПК України та рішення судів, посилаючись на їх преюдиційність. Вказується, що вищевказані судові рішення лише констатували відсутність доказів належності земельної ділянки до комунальної власності та не стосувалися прав на державну землю. Генеральний план міста Обухів та розпорядження РДА від 23.06.2003 №333 свідчать, що земельна ділянка не перебувала у постійному користуванні позивача.
Таким чином, доводи позивача щодо належності земельної ділянки до лісового фонду, наявності прав на неї та можливості посилання на преюдиційність попередніх судових рішень є безпідставними. Відповідач просить суд врахувати, що цільове призначення та правовий статус земельної ділянки залишаються незмінними, а Позивач не має підстав для звернення з позовом.
Висновки господарського суду.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондується з положеннями ст. 20 ГК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права у спосіб, нею обраний.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; є-1) внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів у порядку, визначеному законом; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.
Згідно із ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно із статтею 79-1 ЗК України земельна ділянка формується як об'єкт цивільних прав. За змістом частин першої - п'ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 Земельного кодексу України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 ЗК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, яка передбачає способи захисту прав на земельні ділянки», вбачається, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, а відповідно до ч.1 ст. 155 Земельного Кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнаний недійсним або відмінений.
Відповідно до статті 1 Закону України від 07.07.2011 № 3613-VІ "Про державний земельний кадастр" державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, зокрема, кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із статтею 16 Закону України «Про державний земельний кадастр» про земельний кадастр земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок.
Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази, їх пояснення, перевіривши правові підстави заявлених позовних вимог та доводи заперечень, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з таких мотивів.
Судом установлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 у справі № 911/1482/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11.06.2018, визнано недійсними, зокрема: - рішення Обухівської міської ради Київської області від 23.02.2006 № 297-30-IV у частині вилучення земельної ділянки площею 5,8 га (квартал 63, виділ 15 Обухівського лісництва) зі складу земель лісового фонду; - рішення Обухівської міської ради від 30.11.2006 № 65-8-V, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ТОВ «Київщина-Житло» земельної ділянки площею 5,8 га у користування; - договір оренди землі від 20.12.2006 № 6192, укладений між Обухівською міською радою та ТОВ «Київщина-Житло»; - скасовано рішення про державну реєстрацію речових прав на зазначену земельну ділянку від 15.07.2014 № 14463133.
Задовольняючи позовні вимоги у справі № 911/1482/17, суди виходили з того, що Обухівська міська рада Київської області неправомірно розпорядилася спірною земельною ділянкою, вилучивши її зі складу земель лісового фонду Обухівського лісництва з порушенням вимог земельного та лісового законодавства.
Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 25.09.2025 речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 3223110100:01:100:0008 скасовані (анульовані) 27.03.2018 на підставі постанови у справі № 911/1482/17, водночас у Реєстрі зазначено її цільове призначення як землі житлової забудови для будівництва житлового комплексу. Згідно з відомостями Державного земельного кадастру станом на 02.05.2023 цільове призначення цієї земельної ділянки визначено як 02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
Разом з тим судом встановлено, що у справі № 911/1482/17 не вирішувалося питання щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки як об'єкта Державного земельного кадастру, зокрема реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223110100:01:100:0008 площею 5,8 га.
Суд звертає увагу, що частину десяту статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 340-IX від 05.12.2019, тобто після ухвалення судових рішень у справі № 911/1482/17, яким установлено спеціальний порядок і умови скасування державної реєстрації земельної ділянки за судовим рішенням.
Предметом спору у даній (нашій) справі є вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223110100:01:100:0008 площею 5,8 га у Державному земельному кадастрі.
У зв'язку з наведеним суд зазначає, що під час вирішення такого спору належить установити, чи порушує сама по собі наявність державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі права або охоронювані законом інтереси позивача.
З огляду на приписи ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» належним і ефективним способом захисту є скасування державної реєстрації земельної ділянки лише за умови доведеності порушення прав власника або землекористувача такою реєстрацією та за наявності встановлених законом передумов для застосування такого способу захисту.
Щодо належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду
Суд зазначає, що відповідно до Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки до тієї чи іншої категорії земель та зміна її цільового призначення здійснюється виключно на підставі рішень уповноважених органів державної влади або органів місцевого самоврядування у межах наданих їм повноважень.
Як убачається з матеріалів справи, рішення Обухівської міської ради від 23.02.2006 №297-30-IV, від 27.07.2006 №34-3-V та від 30.11.2006 №65-8-V містять положення щодо надання дозволів на виготовлення матеріалів землеустрою та передачі земельної ділянки в оренду, однак не містять прямої та однозначної вказівки на вилучення спірної земельної ділянки зі складу земель лісового фонду у розумінні вимог земельного законодавства.
Наявність на земельній ділянці зелених насаджень або лісової рослинності сама по собі не є достатньою та безумовною підставою для віднесення такої ділянки до земель лісового фонду, що узгоджується з положеннями Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах та усталеною судовою практикою.
Крім того, відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, станом на дату звернення до суду спірна земельна ділянка обліковується як земля житлової та громадської забудови, з формою власності - комунальна. Доказів внесення змін до Державного земельного кадастру щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення до моменту виникнення спірних правовідносин позивачем суду не надано.
Щодо права постійного користування спірною земельною ділянкою
Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту одержання відповідного правовстановлюючого документа та його державної реєстрації. До одержання такого документа та проведення державної реєстрації приступати до використання земельної ділянки забороняється. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом.
Як убачається з матеріалів справи, на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3223110100:01:100:0008 державний акт на право постійного користування ні позивачу, ні його правопопереднику не видавався, а державна реєстрація такого речового права не здійснювалась, що підтверджується відсутністю відповідних відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Суд перевірив можливість застосування пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, відповідно до якого до здійснення державної реєстрації права постійного користування, але не пізніше 1 січня 2027 року, право постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які були надані у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України (01.01.2002), підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Разом із тим суд звертає увагу, що застосування зазначеної норми можливе виключно щодо земельних ділянок, які були надані у постійне користування до 01.01.2002 , та не звільняє землекористувача від обов'язку оформлення та державної реєстрації речового права у випадку ініціювання процедури надання земельної ділянки лісогосподарського призначення після зазначеної дати, позаяк завершенням процедури надання земельної ділянки лісогосподарського призначення після 01.01.2002 є саме оформлення лісогосподарським підприємством державного акту на право посчтійного користування, і лише після відповідного оформлення у лісогосподарського підприємства виникають відповідні права і обов'язки землекористувача.
З матеріалів справи вбачається, що позивач пов'язує набуття права користування спірною земельною ділянкою з розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 23.06.2003 № 333, тобто після набрання чинності Земельним кодексом України, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин пункту 5 розділу VIII Лісового кодексу України, як правової підстави виникнення або підтвердження речового права.
Крім того, з наданих до суду позивачем доказів вбачається, що протягом понад двадцяти років позивачем не було вчинено жодних юридично значимих дій з оформлення державного акту на право постійного колистування землею та не здійснено державну реєстрацію права постійного користування землями означеними в розпоряджені Обухівської районної державної адміністрації від 23.06.2003 № 333 на території Обухівської міської ради, до яких за твердженням позивача входить спірна земельна ділянка, що свідчить про систематичну бездіяльність позивача в частині реалізації прав на землю, що могли бути набуті останнім на підставі розпорядженя Обухівської районної державної адміністрації від 23.06.2003 № 333.
Суд констатує, що з огляду на вищенаведене, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, в межах даного конкретного судового провадження, не можуть вважатися належними та достатніми доказами виникнення у позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою, а відсутність правовстановлюючих документів та державної реєстрації такого права свідчить про те, що право постійного користування позивачем не доведено.
У зв'язку з наведеним суд доходить висновку, що позивач не довів наявність у нього речового права на спірну земельну ділянку, а відтак відсутні правові підстави вважати, що наявність відомостей у Державному земельному кадастрі порушує його права чи охоронювані законом інтереси.
Щодо преюдиційності судових рішень
Суд звертає увагу, що позивач не був стороною у справі №911/1482/17, а встановлені у тій справі обставини не підтверджують безпосередньо виникнення у позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою.
Крім того, у зазначених судових рішеннях не було досліджено та надано оцінку Генеральному плану міста Обухів та правовому режиму земельної ділянки у межах населеного пункту, що виключає можливість автоматичного застосування положень статті 75 ГПК України у даній справі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ані факту перебування спірної земельної ділянки у його постійному користуванні, ані порушення його прав у зв'язку з наявністю відомостей у Державному земельному кадастрі.
Суд також звертає увагу, що судовими рішеннями у справі № 911/1482/17 було встановлено лише відсутність доказів належності спірної земельної ділянки до земель комунальної власності, але не встановлено факту виникнення у позивача чи його правопопередника права постійного користування спірною земельною ділянкою та не досліджувався правовий режим цієї земельної ділянки відповідно до Генерального плану міста Обухів.
Таким чином, обставини, встановлені у справі № 911/1482/17, не можуть вважатися преюдиційними для вирішення даного спору в розумінні статті 75 ГПК України.
Позивач як на підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та перебування її у постійному користуванні посилається на лист ВО «Укрдержліспроект» від 19.01.2017 № 19 та лист ДП «Київське лісове господарство» від 12.01.2017 № 0226, які містяться в матеріалах справи № 911/1482/17.
Зазначені листи, в межах даного провадження та встановлених судом в його межах обставин, є інформаційними документами роз'яснювального характеру, не містять відомостей про видачу чи державну реєстрацію державного акта на право постійного користування спірною земельною ділянкою, не створюють, не змінюють і не припиняють речових прав, а тому не можуть розглядатися як належні та допустимі докази виникнення у позивача або його правопопередника речового права на спірну земельну ділянку.
Отже, наведені листи, оцінюються судом виключно в межах даного провадження та встановлених судом в його межах обставин, та є такими, що не можуть бути визнанні судом підтвердженням ані належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, ані перебування її у постійному користуванні позивача або його правопопередника та не спростовують встановлених судом обставин щодо недоведеності позивачем факту наявності речових прав на спірну земельну ділянку.
Щодо планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ВО «Укрдержліспроект»
Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, також посилається на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, виготовлені ВО «Укрдержліспроект», як на підставу віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та перебування її у постійному користуванні його правопопередника.
Оцінюючи ці доводи, суд виходить з такого.
Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою виникає виключно з моменту отримання відповідного правовстановлюючого документа та його державної реєстрації.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є спеціальними обліковими та інвентаризаційними матеріалами, що відображають фактичний стан лісового фонду, але не є правовстановлюючими документами у розумінні земельного законодавства і не посвідчують виникнення речових прав на земельні, окрім земельних ділянок віднесених до земель лісового фонду, які були надані у постійне користування до 01.01.2002, як то унормовано п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.
Такі матеріали не підтверджують прийняття компетентним органом рішення про надання земельної ділянки у постійне користування, не є державним актом на право постійного користування та не містять відомостей про державну реєстрацію відповідного речового права та не можуть вважатися такими, що підтверджують право лісогосподарського підприємства на земельні ділянки земель лісового фонду, процедура передачі яких почалася після 01.01.2002.
Крім того, відповідно до статей 19, 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії та зміна цільового призначення здійснюється виключно на підставі рішень уповноважених органів, а не шляхом внесення відомостей до матеріалів лісовпорядкування.
Отже, надані позивачем планово-картографічні матеріали ВО «Укрдержліспроект» не можуть бути, в межах даного конкретного провадження, належним та допустимим доказом виникнення у позивача речового права постійного користування спірною земельною ділянкою та не підтверджують належності такої ділянки до земель лісового фонду у розумінні вимог земельного законодавства.
Щодо належності позивача та обраного способу захисту
Суд зазначає, що право на звернення до суду за захистом порушеного права має особа, щодо якої таке право є доведеним і належним чином підтвердженим.
Оскільки позивач не довів наявність у нього речового права на спірну земельну ділянку, відсутні правові підстави вважати, що саме його права порушені збереженням у Державному земельному кадастрі відомостей про спірну земельну ділянку.
Крім того, суд бере до уваги доводи відповідача про те, що належним суб'єктом владних повноважень щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення у межах міста є Київська обласна державна адміністрація, а не Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».
Обраний позивачем спосіб захисту - скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі - не може бути визнаний ефективним за відсутності доведеного права позивача на спірну земельну ділянку.
Ураховуючи встановлені обставини та наведені правові висновки, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності у нього речового права на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3223110100:01:100:0008 площею 5,8 га, а також не доведено факту порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів у зв'язку з наявністю державної реєстрації зазначеної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
З огляду на відсутність передбачених частиною десятою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» правових підстав для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України)
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оцінюючи подані сторонами докази, суд виходить із положень статті 79 ГПК України, відповідно до якої обставина вважається доведеною, якщо надані на її підтвердження докази є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування.
Відповідно до статті 13 ГПК України, судовий розгляд здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна зі сторін повинна довести ті обставини, на які посилається.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судові витрати позивача, понесені ним в межах розгляду спору, залишити за позивачем.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 29.12.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз