ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.12.2025Справа № 910/331/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом фізичної особи-підприємця Кияна Валерія Володимировича
до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
про стягнення 44663,55 грн.
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)
Фізична особа-підприємець Киян Валерій Володимирович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення за договором купівлі-продажу від 28.09.2022 № 06008/12276/38-МТР/ЧНГ основної заборгованості в сумі 22861,63 грн., інфляційних втрат у розмірі 5311,18 грн., трьох процентів річних у сумі 2029,89 грн. та пені в сумі 14460,85 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
У відзиві на позовну заяву відповідач визнав наявність заборгованості за поставлений товар у розмірі 22 861,63 грн. Разом із цим, проти нарахування інфляційних втрат у розмірі 5311,18 грн., пені у розмірі 14 460,85 грн та 3% річних у розмірі 2 029,89 грн. відповідач заперечив, наголосивши на відсутності доказів того, що позивач зазнав реальних фінансових втрат унаслідок дій відповідача. Також указав, що заявлені до стягнення суми є надмірними та просив зменшити розмір заявлених санкцій до обґрунтованого рівня.
У відповіді на відзив позивач наголосив, що інфляційні втрати та 3 % річних підлягають задоволенню, оскільки підставою для їх нарахування стало саме порушення відповідачем зобов'язань щодо виконання умов договору.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
28.09.2022 між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) укладено Договір № 06008/12276/38-МТР/ЧНГ, відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах визначених цим договором, Продавець зобов'язується передати продукцію(товар) у власність Покупця, а Покупець прийняти товар та сплати за нього відповідну грошову суму.
Асортимент, кількість, якість, вартість та інші характеристики Товару визначаються в Додатку до такого Договору, які є невідмінною частиною цих Договорів (п.1.2 Договору).
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що ціни товару встановлюються в національній валюті та вказуються у відповідних додатках до цього договору. Загальна вартість товару за цим договором складається із сукупної вартості товару згідно з додатками.
Відповідно до п. 3.2 Договору оплата вартості товару здійснюється на умовах, визначених додатками, після отримання покупцем примірника, належним чином підписаного сторонами оригіналу договору.
Датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено додатками до договору та/або додатковими угодами. Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень видатковою накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання покупцем без зауважень видаткової накладної та/або акту приймання-передачі товару (п. 5.3. Договору).
Договір набуває чинності з дати його підписання і діє протягом 1 року, але в будь-якому разі - до повного виконання взаємних зобов'язань сторонами (п. 11.1 Договору).
Згідно з п. 2, п. 4 Додатку № 1 до Договору сторонами передбачено сплату 35 % попередньої оплати, та 65% - по факту поставки всього товару протягом 30 календарних днів.
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму 35176,36 грн. без ПДВ, а саме: за видатковою накладною № 23/12-02 від 23.12.2022 на загальну суму 17046,36 грн., за видатковою накладною № 02/01-01 від 02.01.2023 на загальну суму 18130,00 грн.
Водночас, відповідач оплату здійснив частково на суму 12311,73 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 7363 від 02.12.2022 року.
У зв'язку з наявністю заборгованості, позивач звертався до відповідача з претензією № 13/11-01 від 13.11.2023, а також направляв акти звірки від 01.08.2024 та від 18.09.2024 року.
Листом № 01/01/09/24/03/01-02/01/966 від 01.05.2024 відповідач фактично визнав борг перед позивачем за всіма укладеними між ними договорами на суму 801469,85 грн., у тому числі за Договором від 28.09.2022 № 06008/12276/38-МТР/ЧНГ.
Однак, відповідач оплату боргу не здійснив, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач поставив відповідачу товар за Договором від 28.09.2022 № 06008/12276/38-МТР/ЧНГ на суму 35176,36 грн. без ПДВ, а саме: за видатковою накладною № 23/12-02 від 23.12.2022 на загальну суму 17046,36 грн., за видатковою накладною № 02/01-01 від 02.01.2023 на загальну суму 18130,00 грн.
Утім, відповідач оплату здійснив частково на суму 12311,73 грн., у зв'язку з чим за відповідачем утворився борг у розмірі 22 861,63 грн.
Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача становить 22 861,63 грн. та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 5311,18 грн., три проценти річних у сумі 2029,89 грн. та пеню в сумі 14460,85 грн.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У статтях 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" установлено, що платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
За положеннями статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 №904/4156/18 указано, що розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Оскільки сторонами в договорі не передбачено умови щодо нарахування пені за порушення покупцем (відповідачем) грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, та такий вид забезпечення виконання грошового зобов'язання законом до спірних правовідносин також не визначений, вимоги позивача про стягнення 14460,85 грн. пені задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
У п. 6.10 Договору передбачено, що у разі несвоєчасної або неповної оплати товару відповідно до умов, визначених цим договором, покупець несе відповідальність, передбачену ст. 625 Цивільного кодексу України.
Положеннями статті 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Проте, наведені приписи законодавства не враховані позивачем при визначені початку періоду прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару.
Так, за видатковою накладною № 23/12-02 від 23.12.2022 прострочення з оплати товару мало місце з 23.01.2024, та за видатковою накладною № 02/01-01 від 02.01.2023 - із 02.02.2024 року.
Отже, за арифметичним перерахунком суду, здійсненим з урахуванням зазначених обставин та в межах визначеного позивачем загального періоду, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 5 311,18 грн. (нараховані до 30.11.2024), та три проценти річних у сумі 2027 грн. (нараховані до 30.12.2024).
Щодо доводів відповідача про надмірний характер санкцій та прохання зменшити їх розмір, суд дійшов висновку про наступне.
Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
З огляду на викладене, з урахуванням положень статті 625 Цивільного кодексу України, кредитор має легітимне очікування на компенсацію йому процентів річних за користування боржником утримуваними грошовими коштами, які належать кредиторові, у встановленому законом мінімальному розмірі річних на рівні трьох процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Однак, розмір нарахованих трьох процентів річних у пропорційному співвідношенні до суми боргу не є надмірним та невиправдано обтяжливим для відповідача, доказів протилежного відповідачем не надано.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України у зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору.
Щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000 грн. суд дійшов висновку про наступне.
На обґрунтування заявлених до розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем долучено до матеріалів справи в копіях договір про надання правової допомоги від 02.12.2024, додаток № 1 до договору (розрахунок вартості правової допомоги), квитанцію до прибуткового касового ордеру від 02.12.2024 на суму 5000 грн.
Положення статті 126 ГПК України передбачають, що для цілей розподілу судових витрат суд враховує: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з частиною 5 статті 126 ГПК України в разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У свою чергу, відповідач просив зменшити суму, заявлену до стягнення в частині витрат на правничу допомогу, до розумних меж з урахуванням принципу співмірності.
З аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" слідує, що за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги заперечення відповідача, конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5000 грн.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, на відповідача покладаються витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3380,81 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги фізичної особи-підприємця Кияна Валерія Володимировича задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код 00135390) на користь фізичної особи-підприємця Кияна Валерія Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 22 861 (двадцять дві тисячі вісімсот шістдесят одну) грн. 63 коп. основного боргу, 5 311 (п'ять тисяч триста одинадцять) грн. 18 коп. інфляційних втрат, 2027 (дві тисячі двадцять сім) грн. трьох процентів річних, 3380 (три тисячі триста вісімдесят) грн. 81 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код 00135390) у дохід Державного бюджету України 1637 (одну тисячу шістсот тридцять сім) грн. 94 коп. витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Полякова