Рішення від 13.10.2025 по справі 910/16163/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.10.2025Справа № 910/16163/20 (910/195/25)

За позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ространснафтопродукт" арбітражного керуючого Бандоли Олександра Олексійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біартек"

про визнання недійсним правочину та витребування майна

в межах справи №910/16163/20

За заявою Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний номер 44116011)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ространснафтопродукт" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 57, літ. Б, ідентифікаційний номер 35234346)

про банкрутство

Суддя Яковенко А.В.

Помічник (за дорученням судді) Муханьков Ю.В.

представники учасників провадження: згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/16163/20 за заявою Головного управління ДПС у м. Києві про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ространснафтопродукт".

Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Ространснафтопродукт" арбітражний керуючий Бандола Олександр Олексійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біартек" про визнання недійсним правочину та витребування майна

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на укладення спірного договору з порушеннями законодавства, у зв'язку з чим вказує на підстави для визнання його недійсним та витребування майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання призначити на 07.04.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2025 відмовлено в задоволенні заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ространснафтопродукт" арбітражного керуючого Бандоли Олександра Олексійовича про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.20025 відкладено розгляд справи на 26.05.2025.

26.05.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва відкладено розгляд справи на 30.06.2025.

30.06.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 відкладено розгляд справи на 08.09.2025.

18.08.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

08.09.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні 08.09.2025 оголошено перерву до 13.10.2025.

В судове засідання 13.10.2025 з'явився позивач, надав пояснення по суті спору, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 13.10.2025 не з'явився, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Отже, відкладення судового засідання є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце його проведення, а відсутність доказів направлення учаснику справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції чи необхідність витребування нових доказів.

Водночас неявка представника учасника справи, належним чином повідомленого про час та місце цього засідання, не свідчить про безумовну необхідність відкладення судового засідання.

Так, відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у випадку неможливості забезпечення явки представника у судове засідання відповідний учасник справи не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у засіданні суду іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Водночас неможливість такої заміни представника підлягає доведенню на загальних підставах, чого у встановленому законом порядку здійснено третьою особою не було.

Суд також звертає увагу на те, що з метою дотримання процесуальних прав сторін, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, судове засідання у даній справі судом вже неодноразово відкладалося.

За таких обставин, суд зазначає, що у відповідача було достатньо часу та можливості для того, щоб в повному обсязі реалізувати свої процесуальні права, встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищенаведені обставини, у суду відсутні підстави в черговий раз відкладати розгляд справи у судовому засіданні на іншу дату.

У судовому засіданні 13.10.2025 року проголошену вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду м. Києва від 20.06.2022 року по справі № 910/16163/20 ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Юринця А.В.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.07.2024 року у справі № 910/16163/20 відсторонено арбітражного керуючого Козаренка Євгенія Валерійовича від виконання повноважень ліквідатора ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» та призначено ліквідатором ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» арбітражного керуючого Бандолу Олександра Олексійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 853 від 17.07.2013).

На даний час у справі триває ліквідаційна процедура.

З метою виявлення активів Боржника та належного здійснення захисту майна Боржника у справі про банкрутство № 910/16163/20, ліквідатором встановлено, що 30.05.2012 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРОМСЕРВІС» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. за реєстровим №1852 (надалі - «Договір купівлі-продажу від 30.05.2012), відповідно до якого за цим договором Продавець передає у власність Покупцю нерухоме майно - нежитловий об'єкт, що розташований за адресою АДРЕСА_1. Цілому нежитловий об'єкт, що відчужується за даним договором складається з будівель та споруд. Відчужуване за цим Договором нерухоме майно - нежитловий об'єкт, розташований на земельній ділянці площею 45438 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер 4810136300:07:001:0021 (п. 1.1 Договору купівлі-продажу від 30.05.2012).

Пунктом 2.1. Договору купівлі-продажу від 30.05.2012 року,Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором за згодою сторін має сплатити обумовлену цим Договором ціну у розмірі - 323 019 000 (триста двадцять три мільйони дев'ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок, крім того ПДВ 20% у розміру 64 603 800 (шістдесят чотири мільйони шістсот три тисячі вісімсот) гривень 00 копійок, що разом складає 387 622 800 (триста вісімдесят сім мільйонів шістсот двадцять дві тисячі вісімсот тисяч) гривень 00 копійок, протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати підписання цього Договору та його нотаріального посвідчення.

В подальшому, 29.10.2013 між ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ ГРОМАДОЮ МІСТА МИКОЛАЄВА та ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріальні округу Ласурія С.А. за реєстровим №2811 (надалі - «Договір купівлі-продажу від 29.10.2013»), відповідно до якого, продавець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, та на підставі рішення Миколаївської міської ради від 04 квітня 2013 року № 27/52 зобов'язується передати у власність за плату, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти у власність земельну ділянку площею 7,8205 кв.м. для обслуговування нежитлового об'єкта по АДРЕСА_1, згідно плану земельної ділянки, який є невід'ємною частиною цього Договору Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстроване Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області 23 квітня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за реєстраційним номером 49876548101. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим Управлінням Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області за номером НВ-4800008212013 від 13 лютого 2013 року, кадастровий номер: 4810136300:07:001:0074. (п. 1.1 Договору купівлі-продажу від 29.10.2013)

У пункті 1.2. Договору купівлі-продажу від 29.10.2013, визначено, що на земельній ділянці знаходиться нежитловий об'єкт, який належить Покупцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Михайленком С.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 30 травня 2012 року № 1852, та зареєстрованого Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації 08 червня 2012 року в книзі 43, номер запису 4716, реєстраційний номер: 36304157.

Пунктом 2.1. Договору купівлі-продажу від 29.10.2013, визначено, що вартість земельної ділянки, зазначеної у п. 1.1. цього Договору, визначена на підставі звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, і складає 2 628 851,00 (два мільйона шістсот двадцять вісім тисяч вісімсот п'ятдесят одну) гривню 00 копійок.

В забезпечення виконання зобов'язань за Договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії №04КЛ/10/838/ЮР від 10.03.2011 - 14.06.2012 між ПАТ «ФОРТУНА-БАНК» та ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» укладено Договір іпотеки (із змінами до нього), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстр. №2088 (надалі - «Іпотечний договір»). Згідно даного договору іпотеки, позичальник передав Банку в іпотеку нежитловий об'єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер 36304157.

18.05.2015 року між ПАТ «ФОРТУНА-БАНК» та ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» укладено Договір про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки від 14.06.2012, таким чином Іпотечним договором сторони визначили, що в іпотеку Банку передається наступне нерухоме майно:

1. нежитловий об'єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер 36304157;

2. земельну ділянку площею 7,8205 га, за кадастровим номером 4810136300:07:001:0074, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

На виконання вимог Банку, 25.11.2016 року з ПАТ «ФОРТУНА-БАНК» були укладені додаткові договори забезпечення, як гарантія виконання зобов'язань ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» за Договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії №04КЛ/10/838/ЮР від 10.03.2011 року:

1. між АТ «ФОРТУНА-БАНК» та ТОВ «ФАКТОР-АКТИВІНВЕСТ» укладено Договір поруки, відповідно до якого ТОВ «ФАКТОР-АКТИВІНВЕСТ» виступає поручителем за зобов'язаннями ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» в межах суми 19 400 000,00 грн.

2. між АТ «ФОРТУНА-БАНК» та TOB «ЧЕРНІГІВ-РЕСУРС» укладено Договір поруки, відповідно до якого ТОВ «ЧЕРНІГІВ-РЕСУРС» виступає поручителем за зобов'язаннями ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» в межах суми 1 061 934,00 грн.

3. між АТ «ФОРТУНА-БАНК» та ОСОБА_1 , укладено Договір поруки, відповідно до якого ТОВ ОСОБА_1 виступає поручителем за зобов'язаннями ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» в межах суми 26 050 000,00 грн.

30.11.2016 року між АТ «ФОРТУНА-БАНК» та ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» укладено Договір про розірвання договору іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А, за реєстровим №1754 (надалі по тексту - «Договір про розірвання іпотечного договору»), за договором іпотеки припинено обтяження за згодою сторін, індексний номер рішення 32651338, про що здійснено запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Також, 25.11.2016 року між АТ «ФОРТУНА-БАНК» та ПАТ «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «СТАРТАП», укладено Договір відступлення вимог по Договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії №04КЛ/10/838/ЮР від 10.03.2011 (відступлено залишок кредитної заборгованості).

Між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДІЛЬНІСТЮ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВТО-ПЕТРОЛ» (на момент подачі позову ліквідовано) 20.01.2016 року укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим №24 (надалі - «Договір купівлі-продажу від 20.01.2016»).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. Договору купівлі-продажу від 20.01.2016, на умовах, передбачених цим договором, Продавець продає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) та зобов'язується оплатити земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:07:001:0074, загальною площею 7,8205 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на умовах даного договору. Цільове призначення відчужуваної земельної ділянки - для обслуговування нежитлового об'єкта.

Пунктом 1.6. Договору купівлі-продажу від 20.01.2016 зазначено, що на вказаній вище земельній ділянці присутня забудова (об'єкти нерухомості), що належать продавцю. Питання щодо користування ними за погодженням Сторін цього Договору буде вирішено між Покупцем і Продавцем шляхом укладення окремого договору.

Згідно п. 2.1. Договору купівлі-продажу від 20.01.2016, Сторони узгодили, що ринкова вартість відчужуваної земельної ділянки згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 19 січня 2016 року, наданого Суб'єктом оціночної діяльності ФОП Мархоцьким О.М., складає 2 697 444,00 гривень (два мільйони шістсот дев'яносто сім тисяч чотириста сорок чотири) гривні 00 копійок.

Пунктом 2.2. Договору купівлі-продажу від 20.01.2016, Сторонами узгоджено, що продаж земельної ділянки за домовленістю Сторін вчиняється за 2 697 444,00 гривень (два мільйони шістсот дев'яносто сім тисяч чотириста сорок чотири) гривні 00 копійок, які Покупець сплачує Продавцю протягом місяця з дати підписання та нотаріального посвідчення Договору в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі, або розрахунки можуть бути здійснені у будь-якій іншій формі, не забороненої чинним законодавством України Покупець не заперечує та надає свою згоду на реєстрацію права власності на земельну ділянку за Покупцем в день укладення та нотаріального посвідчення цього Договору.

28.11.2016 року між ТОВ «АВТО-ПЕТРОЛ» та громадянином ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. за реєстровим №1704 (надалі по тексту - «Договір купівлі-продажу від 28.11.2016»).

Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу від 28.11.2016 року, на умовах, передбачених цим договором, Продавець продає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) та зобов'язується оплатити земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:07:001:0074 загальною площею 7,8205 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 (чотири), на умовах даного договору.

Пунктом 2.2. Договору купівлі-продажу від 28.11.2016 року, Сторони узгодили, що продаж земельної ділянки здійснюється за ціною 2 697 444 (два мільйони шістсот дев'яносто сім тисяч чотириста сорок чотири) гривень 00 копійок, які Покупець сплачує Продавцю протягом 2-х днів з дати підписання та нотаріального посвідчення Договору в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі на користь Продавця, або розрахунки можуть бути здійснені у будь-якій іншій формі, не забороненої чинним законодавством України. Покупець не заперечує та надає свою згоду на реєстрацію права власності на земельну ділянку за Покупцем в день укладення та нотаріального посвідчення цього Договору.

В подальшому, 30.11.2016 року між ТОВ «АВТО-ПЕТРОЛ» та громадянином ОСОБА_1 укладено Договір про розірвання Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.11.2016 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., за реєстровим №1753.

Натомість, 30.11.2016 року між «АВТО-ПЕТРОЛ» та громадянином України ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу частини земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., за реєстровим №1766 (надалі по тексту - «Договір купівлі-продажу частини земельної ділянки від 30.11.2016 року №1766»).

Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 30.11.2016 року №1766, на умовах, передбачених цим договором, Продавець продає (передає у власність) а Покупець купує (приймає у власність) та зобов'язується оплатити 1/2 (одну другу) частини земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0074 загальною площею 7,8205 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 (чотири), на умовах даного договору. Цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування нежитлового об'єкту.

Згідно п. 2.2. Договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 30.11.2016 року №1766, продаж частини земельної ділянки за домовленістю Сторін вчиняється за 1 348 722 (один мільйон триста сорок вісім тисяч сімсот двадцять дві) гривні 00 копійок, які Покупець сплачує Продавцю протягом 2-х днів з дати підписання та нотаріального посвідчення Договору в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі на користь Продавця, або розрахунки можуть бути здійснені у будь-якій іншій формі, не забороненої чинним законодавством України. Покупець не заперечує та надає свою згоду на реєстрацію права власності на земельну ділянку за Покупцем в день укладення та нотаріального посвідчення цього Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 30.11.2016 року №1766, Право власності на частину земельної ділянки, що є предметом цього договору, виникає у Покупця з моменту його державної реєстрації згідно ст. 125 Земельного кодексу України. Державна реєстрація здійснюється в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нотаріусом, який посвідчив цей договір, як спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав. Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

30.11.2016 року між «АВТО-ПЕТРОЛ» та громадянкою України ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу частини земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., за реєстровим №1767 (надалі - «Договір купівлі-продажу частини земельної ділянки від 30.11.2016 №1767»).

Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 30.11.2016 №1766, на умовах, передбачених цим договором, Продавець продає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) та зобов'язується оплатити 1/2 (одну другу) частини земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0074 загальною площею 7,8205 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 (чотири), на умовах даного договору. Цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування нежитлового об'єкту.

Згідно п. 2.2. Договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 30.11.2016 року №1766 зазначено, продаж частини земельної ділянки за домовленістю Сторін вчиняється за 1 348 722 (один мільйон триста сорок вісім тисяч сімсот двадцять дві) гривні 00 копійок, які Покупець сплачує Продавцю протягом 2-х днів з дати підписання та нотаріального посвідчення Договору в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі на користь Продавця, або розрахунки можуть бути здійснені у будь-якій іншій формі, не забороненої чинним законодавством України. Покупець не заперечує та надає свою згоду на реєстрацію права власності на земельну ділянку за Покупцем в день укладення та нотаріального посвідчення цього Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 30.11.2016 №1766, Право власності на частину земельної ділянки, що є предметом цього договору, виникає у Покупця з моменту його державної реєстрації згідно ст. 125 Земельного кодексу України. Державна реєстрація здійснюється в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нотаріусом, який посвідчив цей договір, як спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав. Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Тобто, з 30.11.2016 земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:07:001:0074 загальною площею 7,8205 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 перейшла у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2

01.12.2016 року між ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «СТАРТАП» укладено Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., за реєстровим №1772 (надалі - «Договір купівлі-продажу від 01.12.2016 за реєстровим №1772»).

Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу від 01.12.2016 за реєстровим №1772, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає у власність ? (одну другу) частину нерухомого майна - Нежитлового об'єкту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно п. 2.1. Договору купівлі-продажу від 01.12.2016 за реєстровим №1772, зазначено, відповідно до відомостей, викладених у балансовій довідці від 29 листопада 2016 року, загальна залишкова балансова вартість Нежитлового об'єкту в цілому складає 52 088 183 (п'ятдесят два мільйона вісімдесят вісім тисяч сто вісімдесят три) гривень 16 копійок без ПДВ.

Пунктом 2.2.-2.5. Договору купівлі-продажу від 01.12.2016 року за реєстровим №1772, узгоджено, ціна майна - 1/2 частини Нежитлового об'єкту, що відчужується за цим Договором, за домовленістю Сторін, встановлюється в розмірі 26 050 000,00 (двадцять шість мільйонів п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок, в т.ч. ПДВ 4 341 666,67 гривень). Загальна ціна Об'єкту має бути сплачена Покупцем в повному обсязі шляхом безготівкового перерахунку за визначеними у даному Договорі банківськими реквізитами Продавця протягом 3-х днів з дати укладення цього Договору. Продавець зобов'язується передати Майно протягом 2-х (двох) робочих днів з дати укладення цього Договору за Актом приймання-передачі. Факт приймання-передачі Майна відображається в Акті приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками Сторін, скріплюється їх печатками, та є підставою для відображення факту купівлі-продажу майна в реєстрах бухгалтерського обліку сторін договору.

01.12.2016 року між ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» та громадянином України ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., за реєстровим №1771 (надалі - «Договір купівлі-продажу від 01.12.2016 за реєстровим №1771»).

Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу від 01.12.2016 за реєстровим №1771, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає у власність 1/2 (одну другу) частину нерухомого майна - Нежитлового об'єкту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

У п. 2.1. Договору купівлі-продажу від 01.12.2016 за реєстровим №1771, зазначено, відповідно до відомостей, викладених у балансовій довідці від 29 листопада 2016 року, загальна залишкова балансова вартість Нежитлового об'єкту в цілому складає 52 088 183 (п'ятдесят два мільйона вісімдесят вісім тисяч сто вісімдесят три) гривень 16 копійок без ПДВ.

Пунктом 2.2.-2.5. Договору купівлі-продажу від 01.12.2016 року за реєстровим №1771, узгоджено, ціна майна - 1/2 частини Нежитлового об'єкту, що відчужується за цим Договором, за домовленістю Сторін, встановлюється в розмірі 31 252 909 (тридцять один мільйон двісті п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот дев'ять) гривень 89 копійок, в т.ч. ПДВ 5 208 818,32 гривень). Загальна ціна Об'єкту має бути сплачена Покупцем в повному обсязі шляхом безготівкового перерахунку за визначеними у даному Договорі банківськими реквізитами Продавця протягом 3-х днів з дати укладення цього Договору. Продавець зобов'язується передати Майно протягом 2-х (двох) робочих днів з дати укладення цього Договору за Актом приймання-передачі. Факт приймання-передачі Майна відображається в Акті приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками Сторін, скріплюється їх печатками, та є підставою для відображення факту купівлі-продажу майна в реєстрах бухгалтерського обліку сторін договору.

Громадянка ОСОБА_3 є кінцевим бенефіціарним власником ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «СТАРТАП» (код ЄДРПОУ 388661104) та входить до складу Наглядової ради даного підприємства.

На засіданні Наглядової ради ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «СТАРТАП» (надалі по тексту - «ПАТ «ЗНВКІФ «СТАРТАП»), яке відбулося 14.12.2018 року було прийнято рішення, закріплене Протоколом №14/12 від 14.12.2018 року, виступити засновником ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІАРТЕК» (код ЄДРПОУ ) з часткою у статутному капіталі у розмірі 11,9 %. Сформувати належну частку ПАТ «ЗНВКІФ «СТАРТАП» у розмірі 11,9 % у статутному капіталі ТОВ «БІАРТЕК» шляхом внесення до статутного капіталу нерухоме майно, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

На Зборах засновників ТОВ «БІАРТЕК» (надалі по тексту «Товариство»), що відбулися 14 грудня 2018 року, прийнято участь наступними особами: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податку НОМЕР_2 та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «СТАРТАП» код ЄДРПОУ 38866104.

Протоколом №1 Зборів засновників ТОВ «БІАРТЕК» від 14.12.2018 року прийнято рішення, в тому числі: створити (сформувати) статутний капітал Товариства в розмірі 8 400 000,00 (вісім мільйонів чотириста тисяч) гривень.

Розподілити частки учасників у статутному капіталі Товариства наступним чином:

- Учасник ОСОБА_4 - 38,1 % у статутному капіталі Товариства;__

Учасник ОСОБА_5 - 50 % у статутному капіталі Товариства;

- Учасник ПАТ «ЗНВКІФ «СТАРТАП» - 11,9 % у статутному капіталі Товариства. ПАТ «ЗНВКІФ «СТАРТАП», ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запропонували сформувати статутний капітал ТОВ «БІАРТЕК» за рахунок їх майна.

На підставі АКТА приймання-передачі та оцінки внеску до статутного капіталу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІАРТЕК» від 14.12.2018 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В. за реєстровим № 2523-2526 - учасниками Товариства сформовано статутний капітал Товариства наступним чином:

- Учасник ТОВ «БІАРТЕК» - ОСОБА_4 передала до статутного капіталу 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером 4810136300:07:001:0074 загальною площею 7,8205 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Сторонами оцінено внесок до статутного капіталу в сумі 3 200 000 (три мільйони двісті тисяч) гривень 00 копійок.

- Учасник ТОВ «БІАРТЕК» - ОСОБА_5 передав до статутного капіталу 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером 4810136300:07:001:0074 загальною площею 7,8205 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Сторонами оцінено внесок до статутного капіталу в сумі 3 200 000 (три мільйони двісті тисяч) гривень 00 копійок та ? частину нерухомого майна - нежитловий об'єкт, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 30676848101, старий РНОНМ 36304157). Сторонами оцінено внесок до статутного капіталу в сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень 00 копійок.

- Учасник ТОВ «БІАРТЕК» - ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЗАКРИТИЙ

НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «СТАРТАП» передало до статутного капіталу 1/2 частину нерухомого майна - нежитловий об'єкт, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 30676848101, старий РНОНМ 36304157)). Сторонами оцінено внесок до статутного капіталу в сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень 00 копійок.

Відповідно даних з Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав від 13.01.2022 № 294587413 станом на дату подання позову об'єкт іпотеки, а саме: нежилі приміщення за адресою АДРЕСА_1 (РНОНМ 30676848101, старий РНОНМ 36304157) - знищено, підстава - довідка про факт знищення об'єкта нерухомого майна, серія та номер: 3-847, виданий 15.11.2019 року, видавник: КП Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації. Власником на момент знищення об'єкту іпотеки був ТОВ «БІАРТЕК».

28.01.2019 року ТОВ «БІАРТЕК» в особі директора ХОЛОШИНА АНДРІЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧА оформили нотаріально посвідчену Заяву про поділ земельної ділянки за кадастровим номером 4810136300:07:001:0074 загальною площею 7,8205 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Ця Заява посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорна Л.В. за реєстровим №97.

На підставі вищезазначеної Заяви директора ТОВ «БІАРТЕК здійснено поділ предмета іпотеки, тобто, земельної ділянки за кадастровим номером 4810136300:07:001:0074 загальною площею 7,8205 га на 2 (дві) окремі ділянки:

- Земельна ділянка за кадастровим номером 4810136300:07:001:0103 площею 4,4092 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1786031448101, складає 3 486 543,92 грн., і належить на праві власності ТОВ «БІАРТЕК»; - Земельна ділянка за кадастровим номером 4810136300:07:001:0102 площею 3,4113 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1786081348101, складає 2 697 583, 87 грн і належить на праві власності ТОВ «БІАРТЕК».

Спір у справі виник, у зв'язку з тим, що на думку, ліквідатора ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» правочин укладений 20.01.2016 року між Позивачем та ТОВ «АВТО-ПЕТРОЛ», щодо відчуження земельної ділянки площею 7,8205 га, за кадастровим номером 4810136300:07:001:0074, що розташована за адресою: АДРЕСА_1., є недійсним, оскільки має ознаки фраудаторного правочину, у зв'язку з чим позивач просить витребувати спірні земельні ділянки на користь боржника.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, проте подав заяву про застосуванню строків позовної давності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовної заяви з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

У правовідносинах банкрутства оспорювання правочинів боржника вчинених на шкоду кредитора врегульовано спеціальними нормами статті 42 КУзПБ, що не виключає можливості визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 уточнено висновок, викладений у постанові від 02.06.2021 № 904/7905/16, про те, що при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №911/1012/13, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Оскільки на момент укладення оспорюваного правочину 20.01.2016 провадження у справі про банкрутство ТОВ "РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ" відкрито не було, положення ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосуванню не підлягають.

Аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21)).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ" (ідентифікаційний код 35234346).

Разом із цим, оспорюваний в межах даної справи договір купівлі-продажу від 20.01.2016 укладений до трирічного періоду, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство, відтак приписи статті 42 КУзПБ до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.07.2023 у справі № 910/1539/21 (910/7148/22).

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі N 755/17944/18 (провадження N 61-17511св19) вказано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов'язку перед кредитором.

У зв'язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об'єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб'єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов'язання.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 920/10/21 (920/868/21).

10.03.2011 року між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ФОРТУНА-БАНК» (надалі - «Банк/ ПАТ «ФОРТУНА-БАНК»/Кредитор») та ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» укладено Договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії №04КЛ/10/838/ЮР (із змінами до нього), відповідно до якого банк надав останньому кредит зі сплатою 21 процент річних, в розмірі 8 059 000,00 грн., з кінцевим поверненням терміну кредиту - 5 березня 2012 року. На підставі додаткових угод суму кредиту збільшено до 57 544 000,00 грн. та встановлений кінцевий термін повернення кредиту - 25.11.2016.

Таким чином, станом на 20.01.2016 у ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» була наявна кредиторська заборгованість перед ПАТ «ФОРТУНА-БАНК», про яку боржник знав на момент відчуження спірної земельної ділянки (20.01.2016).

За таких обставин, вчинення дій, спрямованих на виведення зі складу майнових активів ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» спірної земельної ділянки суд оцінює критично, як дії, спрямовані на унеможливлення погашення кредиторської заборгованості та як наслідок відновити платоспроможність Боржника.

Крім того, позивач вказує, що відчуження спірної земельної ділянки відбулося за заниженою ціною.

Так, Пунктом 2.2. Договору купівлі-продажу від 20.01.2016 року, Сторонами узгоджено, що продаж земельної ділянки за домовленістю Сторін вчиняється за 2 697 444,00 гривень (два мільйони шістсот дев'яносто сім тисяч чотириста сорок чотири) гривні 00 копійок, які Покупець сплачує Продавцю протягом місяця з дати підписання та нотаріального посвідчення Договору в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі, або розрахунки можуть бути здійснені у будь-якій іншій формі, не забороненої чинним законодавством України Покупець не заперечує та надає свою згоду на реєстрацію права власності на земельну ділянку за Покупцем в день укладення та нотаріального посвідчення цього Договору.

З метою перевірки законності укладення Договору купівлі-продажу від 20.01.2016 року ліквідатор ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» Арбітражний керуючий Бандола О.О. звернувся до Суб'єкта оціночної діяльності ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «МАЛЕАС» (код ЄДРПОУ 39889871) про проведення ретроспективної оцінки, для встановлення реальної (ринкової) вартості земельної ділянки загальною площею 7,8205 га, за кадастровим номером 4810136300:07:001:0074, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 станом на січень 2016 року.

На підставі Договору на закупівлю послуг з виготовлення звіту з експертної грошової оцінки земельної ділянки № 241115/001 від 15.11.2024 року ПРИВАТНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «МАЛЕАС», в особі ОСОБА_10 15.11.2024 року, складено Звіт про експертно грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0074, загальною площею 7,8205 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (надалі по тексту - «Звіт»).

Відповідно до Висновку про вартість об'єкта оцінки, викладений у Звіті, вартість земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0074, загальною площею 7,8205 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 станом на 14.01.2016 року становила 12 960 926,00 (дванадцять мільйонів дев'ятсот шістдесят тисяч дев'ятсот двадцять шість) гривень, без ПДВ, що еквівалентно 548 217, 00 (п'ятсот сорок вісім тисяч двісті сімнадцять) доларів США, згідно курсу НБУ на дату оцінки.

Суд критично оцінює зауваження відповідача, викладених у заяві про застосування строків позовної давності, щодо не відповідності про експертно грошову оцінку земельної ділянки, оскільки не містить будь-яких доказів, які б підтверджували його зауваження.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що дії боржника щодо заниження вартості спірної земельної ділянки свідчать про його недобросовісну поведінку.

Також, позивач в позовній заяві вказує, що виведення майна з володіння боржника здійснено за участі пов'язаних осіб.

Відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства розтлумачено, яка особа являється такою, що є заінтересованою стосовно боржника.

Заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.

З офіційних даних, які містяться на офіційному сайті НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ, кінцевим бенефіціарним власником ПАТ «ФОРТУНА-БАНК» була ОСОБА_8 , яка в тому числі, була власником істотної участі в банку в розмірі 99,6370 % як станом на січень 2016 року, так і станом на 10.03.2011 року, коли було укладено між Банком та ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» Договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 04КЛ/10/838/ЮР в сумі 60 859 000,00 гривень.

Станом на 31.01.2017 року частка ОСОБА_8 в ПАТ «ФОРТУНА-БАНК» становила 99,7151% від загального статутного капіталу.

. В тому числі, станом на 08.11.2012 року ОСОБА_8 була одним із засновників ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ». Тобто, фактично, ОСОБА_8 одночасно була і основним акціонером ПАТ «ФОРТУНА-БАНК» і засновником ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» в той період коли останнім було отримано кредит в Банку, та коли було виведено іпотеку з Банку. Відповідні обставини дають можливість підтвердити, що ОСОБА_8 розуміючи фінансовий стан Банка мала значний вплив при оформленні кредиту для ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ», та укладення договорів забезпечення, в тому числі впливала на розірвання договорів забезпечення з ПАТ «ФОРТУНА-БАНК».

Крім того, одним із засновників ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» був ОСОБА_1 , останній володів часткою в статутному капіталі до 08.08.2017 року.

30.11.2016 між «АВТО-ПЕТРОЛ» та громадянином України ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу частини земельної ділянки, а саме (одну другу) частини земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0074 загальною площею 7,8205 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 (чотири), на умовах даного договору.

01.12.2016 року між ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» та громадянином України ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу 1/2 (однієї другої) частини нерухомого майна - Нежитлового об'єкту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (чотири).

В подальшому, ОСОБА_9 , ставши учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Біартек» на підставі АКТА приймання-передачі та оцінки внеску до статутного капіталу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІАРТЕК» від 14.12.2018 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В. за реєстровим № 2523-2526 - учасниками Товариства сформовано статутний капітал Товариства наступним чином:

- Учасник ТОВ «БІАРТЕК» - ОСОБА_4 передала до статутного капіталу частину земельної ділянки за кадастровим номером 4810136300:07:001:0074 загальною площею 7,8205 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Сторонами оцінено внесок до статутного капіталу в сумі 3 200 000 (три мільйони двісті тисяч) гривень 00 копійок.

- Учасник ТОВ «БІАРТЕК» - ОСОБА_5 передав до статутного капіталу 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером 4810136300:07:001:0074 загальною площею 7,8205 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Сторонами оцінено внесок до статутного капіталу в сумі 3 200 000 (три мільйони двісті тисяч) гривень 00 копійок та 1/2 частину нерухомого майна - нежитловий об'єкт, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 30676848101, старий РНОНМ 36304157). Сторонами оцінено внесок до статутного капіталу в сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень 00 копійок.

- Учасник ТОВ «БІАРТЕК» - ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «СТАРТАП» передало до статутного капіталу 1/2 частину нерухомого майна - нежитловий об'єкт, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 30676848101, старий РНОНМ 36304157)).

Сторонами оцінено внесок до статутного капіталу в сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень 00 копійок.

Таким чином, ОСОБА_1 підпадає під визначення заінтересованої особи, як особи, під контролем якої перебував боржник та відповідач, а тому ТОВ Біартек» має сукупно ознаки особи, щодо якої наявні обґрунтовані підстави вважати її заінтересованою.

Враховуючи зазначене, оспорювані правочини мають ознаки фраудаторних.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду по справі № 905/2030/19 (905/2445/19), викладеній у постанові від 24.11.2021, Верховним Судом було визначено поняття «фраудаторний правочин», та охарактеризовано критерії фраудаторності правочину.

Фраудаторний правочин - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 27.01.2022 по справі № 904/5693/20 (904/4523/21).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено наступний висновок, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 по справі № 910/12809/16, особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.11.2021 по справі № 910/8482/18 (910/4866/21), будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання такого договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

В постанові Верховного Суду від 02.06.2021 по справі № 904/7905/16 суд вказав, що укладення боржником правочинів поза межами «підозрілого періоду», визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником.

У постанові Верховного Суду від 11.11.2021 по справі № 910/8482/18 (910/4866/21) суд вказав на те, що формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Таким чином, враховуючи зазначені вище правові позиції Верховного Суду, норми матеріального права та фактичні обставини справи, Договір купівлі-продажу від 20.01.2016 мають ознаки фраудаторних, що являється підставою для визнання їх недійсними.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.

Таким чином, виходячи із встановлених вище обставин справи, вбачається, що договір купівлі-продажу від 20.01.2016 являється таким, що порушує положення п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, ч. 3 ст. 13 ЦК України, отже являється фраудаторним, та підлягають визнанню недійсним як такий, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Щодо вимоги позивача про витребування майна, суд зазначає наступне.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, у частині 1 якої зазначено, що в разі якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з частиною 3 статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 05.06.2019 №926/1288/18, для вірного застосування положень ст. 387 та п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, суду необхідно встановити: хто саме є власником чи володільцем спірного майна на момент звернення з позовом до суду; хто саме був власником майна на момент такого вибуття вказаного майна поза волею наведеної особи; яким саме шляхом вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, і що це вибуття вказаним шляхом сталося саме не з волі зазначених осіб.

До предмету доказування за віндикаційним позовом входить також і встановлення факту наявності спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22)).

Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України.

Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц.

У постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 913/106/18 та від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (913/45/20) зазначено, що у разі, якщо відчуження майна відбулося за правочином, визнаним недійсним з підстав, визначених частиною 11 статті 17 Закону про банкрутство, керуючий санацією боржника має право звернутися з вимогами про витребування майна в останнього набувача у порядку статті 388 Цивільного кодексу України, що є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає повноваженням керуючого санацією боржника та не суперечить меті Закону про банкрутство.

Таким чином, зважаючи що договір купівлі-продажу від 20.01.2016 визнано недійсним то, спірне нерухоме майно - Земельна ділянка за кадастровим номером 4810136300:07:001:0103 площею 4,4092 га, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1786031448101) та Земельна ділянка за кадастровим номером 4810136300:07:001:0102 площею 3,4113 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1786081348101), підлягає витребуванню з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «БІАРТЕК».

За наведених обставин у їх сукупності, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Частинами 3-5 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У вирішенні питання застосування позовної давності у справі про банкрутство необхідно керуватися нормами Цивільного кодексу України, глава 19 «Позовна давність» якого включена до книги першої «Загальні положення» (висновки про застосування норм права, викладені у пункті 87 постанови Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №916/4644/15).

Суб'єктом прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись боржник в особі уповноваженого органу (особа, що є носієм права), а не інша особа, у т. ч. й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права (позиція ВС, викладена у постанові від 12.01.2022 у cправі № 910/4129/20(910/20402/20).

В силу норм Закону про банкрутство - арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є суб'єктом незалежної професійної діяльності, і водночас з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника; ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) боржника. Через арбітражного керуючого здійснюється відносини між сторонами, господарським судом та іншими учасниками у справі про банкрутство. Як учасник провадження у справі про банкрутство, арбітражний керуючий набуває такого статусу лише після прийняття судом відповідного процесуального документа. Відтак, саме з цього моменту арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) має право здійснювати свої повноваження, визначені Законом про банкрутство, серед яких, проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута; формування ліквідаційної маси; подання до суду заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; ведення реєстру вимог кредиторів тощо. При цьому, ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов'язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника.

Така правова позиція наведена Верховним Судом у справах № 904/5978/14, №904/7981/17.

Предметом позову у цій справі є також витребування у ТОВ «Біартек» земельних ділянок, які вибули незаконно із власності ТОВ «Ространснафтопродукт». Про обставини незаконності вибуття активу із власності ТОВ «Ространснафтопродукт» ліквідатором було виявлено лише після того, як почав виконувати свої повноваження.

Суд звертає увагу, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID- 19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Аналогічні висновки зазначені в постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року по справі № 679/1136/21.

Згідно п. 1 постанови КМУ від 27.06.2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV- 2», відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Суд зазначає, що позивач з цим позовом звернувся у лютому 2025 року, тобто коли строк позовної давності був зупинений (з 12.03.2020), то ним, враховуючи положення ч. 1 ст. 261 ЦК України, не був пропущений строк позовної давності при звернені до суду з цим позовом, оскільки до порушення справи про банкрутство та призначення арбітражного керуючого, який і має діяти в інтересах Позивача, останні був обмежений вправі як дослідити обставини справи так і подати позов.

Разом з цим, слід зазначити, що Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. В подальшому воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався. Станом на теперішній час, воєнний стан в Україні ще триває.

Законом України від 15.03.2022 №2120-IX було внесено зміни до "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України, доповнивши їх, зокрема пунктом 19 такого змісту: у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Отже, строки встановлені ст. 257-259 продовжуються, а тому твердження відповідача є необґрунтованими.

19.06.2024 Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №906/1155/20 (906/1113/21) зазначив наступне:

« 9.39. Можливість судового захисту суб'єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, зокрема обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України законодавець встановлює загальне правило, за яким перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16 це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до приписів частин другої та третьої статті 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.»

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України обчислюється з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна у володіння іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).

Таким чином, вбачається, що справа про банкрутство порушено Господарським судом м. Києва лише у 2021 році, строки встановлені ст. 257-259 продовжувалися, а тому позовна заява, подана у лютому 2025 року, коли діяли норми щодо продовження строків позовної давності, не порушила строків позовної давності.

Тож, заява Відповідача про застосування строків позовної давності є безпідставною та не підлягає задоволенню судом.

Щодо судових витрат.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства України, ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст. 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ространснафтопродукт" арбітражного керуючого Бандоли Олександра Олексійовича задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 20.01.2016 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. з реєстровим №24, укладений між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» (код ЄДРПОУ 35234346) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВТО-ПЕТРОЛ» (код ЄДРПОУ 38674970).

3. Витребувати із чужого незаконного володіння ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІАРТЕК» (54058, м. Миколаїв, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 42704859) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» (01033, м. Київ, вул.. Саксаганського, 57, літ. Б; код ЄДРПОУ 35234346) Земельну ділянку за кадастровим номером 4810136300:07:001:0103 площею 4,4092 га, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1786031448101) та Земельну ділянку за кадастровим номером 4810136300:07:001:0102 площею 3,4113 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1786081348101). Видати наказ.

4. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІАРТЕК» (54058, м. Миколаїв, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 42704859) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» (01033, м. Київ, вул.. Саксаганського, 57, літ. Б; код ЄДРПОУ 35234346) судовий збір у розмірі 37 258 (тридцять сім тисяч двісті п'ятдесят вісім) грн.. 93 коп. Видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 29.12.2025

Суддя А.В. Яковенко

Попередній документ

132971121

Наступний документ

132971123

Інформація про рішення:

№ рішення:	132971122
№ справи:	910/16163/20
Дата рішення:	13.10.2025
Дата публікації:	30.12.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; майнові спори, стороною в яких є боржник

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (13.10.2025)
Дата надходження:	07.01.2025
Предмет позову:	визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

18.08.2021 12:30	Господарський суд міста Києва
08.11.2021 10:50	Господарський суд міста Києва
06.12.2021 11:50	Господарський суд міста Києва
14.11.2022 11:50	Господарський суд міста Києва
28.11.2022 10:30	Господарський суд міста Києва
07.04.2025 12:55	Господарський суд міста Києва
13.10.2025 12:00	Господарський суд міста Києва
22.12.2025 11:50	Господарський суд міста Києва