номер провадження справи 34/205/25
29.12.2025 Справа № 908/3440/25
м.Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,
розглянувши у письмовому провадженні, без виклику сторін, справу № 908/3440/25
за позовом: Фізичної особи-підприємця Іванина Юрія Дмитровича, РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Конарєва Костянтина Борисовича, РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 )
про стягнення 48 670 грн 00 коп.
До Господарського суду Запорізької області 13.11.2025 через систему «Електронний суд» надійшов позов Фізичної особи-підприємця Іванина Юрія Дмитровича про стягнення з Фізичної особи-підприємця Конарєва Костянтина Борисовича 48 670 грн 00 коп. боргу, судового збору та витрат на професійну (правничу) допомогу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2025 справу № 908/3440/25 передано на розгляд судді Науменку А.О.
Розглянувши матеріали вищезазначеної позовної заяви, господарський суд ухвалою від 18.11.2025 відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Сторони належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Ухвала суду отримана сторонами в електронному кабінеті 19.11.2025.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, сформованому в системі «Електронний суд» визнав позов щодо стягнення 48 670 грн 00 коп. та не погодився із вимогами щодо стягнення витрат на професійну (правничу) допомогу, просив їх зменшити.
Позивач у відповіді на позов (сформована 20.11.2025) просить застосувати п. 2 ч.1 ст. 129 ГПК України щодо покладення судового збору на сторони та стягнути витрати на професійну (правничу) допомогу у заявлені сумі.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
29.12.2025 судом ухвалено рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд
23 грудня 2024 між експедитором, замовником перевезення - ФОП Конарєвим К.Б. та перевізником, виконавцем - ФОП Іваниною Ю.Д. укладений Договір №23/12/24 на транспортне обслуговування.
Відповідно до п.1.1. Договору, замовник замовляє, а виконавець надає послуги по організації і виконанню перевезень автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях.
Згідно з п.8.8. Договору, - при виконанні міжнародних перевезень за даним Договором використовуються правила Конвенції про Договір міжнародного перевезення вантажів, підписаної в Женеві 19 травня 1956 та Протоколу до КПДВ 1978, Митної конвенції МДП, Конвенції про перевезення небезпечних вантажів (ADR), Європейської угоди про режим праці і відпочинку водіїв (ESTR), а також вимоги міжурядових угод про міжнародні автомобільні перевезення.
Відповідно до підпункту 2.1.1. пункту 2.1 Договору, замовник зобов'язується надавати вантажі для перевезень на підставі узгодженої Заявки на перевезення, що є невід'ємною частиною цього Договору, в якій вказані: пункт завантаження, дата і час прибуття в пункт завантаження, пункт розвантаження, контактні особи та їх телефони, назва та характеристика вантажу, об'єм та вага вантажу, вартість перевезення, додаткові вимоги.
Згідно з підпунктом 2.2.1 пункту 2.2. Договору, виконавець зобов'язується у випадку досягнення згоди сторін щодо умов конкретного перевезення вантажів, направляти замовнику підтверджене штампом виконавця замовлення на перевезення з вказівкою водія та державного номера (ів) автомобіля (ів).
23 грудня 2024 сторонами, шляхом обміну електронними листами, погоджена Заявка №1.
На умовах вказаної Заявки перевізник приступив до виконання міжнародного перевезення за маршрутом: м. Київ - м. Лувр (Франція).
На підтвердження укладення договору перевезення, складена міжнародна товаротранспортна накладна CMR А №076937 від 26 грудня 2024.
Послуга перевезення, за погодженим в Заявці маршрутом, була виконана без будь-яких зауважень та застережень з боку вантажоодержувача, про що свідчить відтиск штампу вантажоодержувача в графі 24 CMR та відсутність будь-яких приміток у цій графі.
Обумовлена в пункті «Ставка фрахту» Заявки вартість перевезення - 3000,00 євро.
За змістом цього ж пункту Заявки, кошти сплачуються у гривнях за курсом НБУ, встановленим на дату завантаження. Дата завантаження, вказана в графі 4 накладної CMR - 26 грудня 2024 р. Курс НБУ на вказану дату становив 43,5159 грн. за 1 євро, що передбачає оплату перевезення у гривнях у сумі 130547,70 грн.= (3000х43,5159).
За домовленістю сторін у виставленому рахунку-фактурі сума, належна до оплати була заокруглена до цілих - 130548,00 грн.
За змістом пункту «Строк оплати» Заявки, оплата перевезення проводиться за оригіналами накладних CMR протягом 5 днів. У цьому ж пункті Заявки сторони погодили, що оригінали накладних CMR повинні надсилатися за адресою: м. Запоріжжя, відділення ТОВ «НОВА ПОШТА» №43 на ім'я Стешенко Валерії.
18 січня 2025 оригінал накладної CMR та інші документи, необхідні для проведення оплати, були направлені на ім'я, вказаної вище, уповноваженої особи замовника перевезення Стешенко В.В., поштовим перевізником ТОВ «НОВА ПОШТА» за Експрес-накладною №59001303881463.
За даними вказаної Експрес- накладної, плановий час вручення відправлення - 19 січня 2025. В цей день, однак, не пізніше наступного дня - 20 січня 2025, відправлення було доставлене адресату.
Обставину отримання документів на оплату підтверджує те, що проти вкладеного у відправлення Рахунку-фактури №26-5651 ФОП Конарєвим К.Б., був проведений платіж.
П'ятий день, визначений кінцевим днем для проведення оплати завершився 27 січня 2025.
В погоджені сторонами строки, грошове зобов'язання у повному обсязі виконане не було, що стало підставою для звернення позивача із даним позовом.
Стягнення з відповідача на користь позивача 48 670 грн 00 коп. боргу було предметом позовних вимог у даній справі.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню виходячи з такого.
Відповідно до змісту ст. 526 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, господарське зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Згідно з ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст.916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Відповідно до ч. 3 ст.909 вказаного кодексу за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Як свідчать матеріали справи, Відповідач обов'язок відправника по оплаті за послуги перевезення за Договором № 23/12/24 на транспортне обслуговування від 23.12.2024, у повному обсязі не виконав.
17 лютого 2025 ФОП Конарєв К.Б., згідно платіжної інструкції №709787779, на підставі виставленого рахунку-фактури №26-5651, здійснив на користь Іванини Ю.Д. платіж у сумі 81878,00 грн.
Борг за виконане перевезення склав 48 670,00 грн (130548,00-81878,00).
За таких обставин суд визнав обґрунтованими та задовольнив позовні вимоги про стягнення з Відповідача на корисить Позивача 48 670 грн 00 коп. боргу.
При цьому, суд враховує, що Відповідач у відзиві визнає вимогу Позивача про стягнення 48 670 грн 00 коп. боргу і просить повернути позивачеві з державного бюджету 50% сплаченого судового збору на підставі ст. 130 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Беручи до уваги визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, на підставі ст. 130 ГПК України з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 211 грн 20 коп. (2 422 грн 40 коп. *50%).
З урахуванням ст.ст. 129, 130 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», враховуючи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, позивачеві підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Однак, при цьому, судовий збір буде повернуто за клопотанням позивача відповідною ухвалою суду.
Для застосування п. 2 ч.1 ст. 129 ГПК України при розподілі судового збору суд не вбачає.
В позовній заяві позивачем заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8300 грн 00 коп. та гонорар успіху у сумі 1000 грн 00 коп. при задоволенні позову.
Відповідач вважає такий розмір завищеним та просить зменшити.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Стаття 627 ЦК України закріплює принцип свободи договору.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналогічні положення містяться у ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
07.11.2025 між позивачем та адвокатом Лоза В.М. укладено Договір на правову допомогу.
Пунктом 2.1. Договору передбачена винагорода - 8300 грн 00 коп.
Пунктом 2.3 Договору передбачено сплату позивачем адвокатові гонорару успіху у розмірі 1 000 грн при задоволенні позову.
11.11.2025 сторонами вказаного Договору підписано акт приймання-передачі наданих послуг на суму 8300 грн 00 коп.
Квитанцією від 11.11.2025 підтверджується оплата послуг адвоката в сумі 8300 грн 00 коп.
Згідно із позовом, з метою ознайомлення з матеріалами справи, досудового врегулювання спору, підготовки позовної заяви та юридичного супроводу справи в суді та на стадії примусового виконання судового рішення, позивачем понесені попередні витрати на правову допомогу адвоката у сумі 8300,00 грн. Розрахунок витрат проведений, шляхом додавання вартості окремих дій адвоката, визначних Договором про правову допомогу: 1300,00 грн - за огляд, дослідження та аналіз документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням, 100,00 грн - за проведення переговорів на предмет повернення боргу, 200,00 грн - за проведення арифметичних розрахунків, 500,00 грн - за аналіз судової практики, 4900,00 грн - за підготовку позовної заяви та пакету документів, необхідних для звернення до суду, 1300,00 грн - за вчинення інших дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (в т.ч. підготовка пояснень, заяв на виконання ухвал та заяв по суті, клопотань, тощо), в тому числі, забезпечення виконання судового рішення. У Договорі про правову допомогу сторони домовилися про премію (гонорар успіху) який повинен бути сплачений адвокату у випадку вирішення спору на користь клієнта. Гонорар успіху складає 1000,00 грн.
Розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним (Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.12.2020р. у справі № 640/18402/19 та від 20.01.2021 р. у справі № 357/11023/18).
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Аналогічну правову позиції викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.
Також, суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Сторонами врегульовано порядок оплати наданих послуг.
В матеріалах справи містяться докази надання відповідних послуг.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
В судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанов об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Викладена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 08.04.2020 у справі №908/2685/19.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідач заперечив проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вважає їх завищеними. У зв'язку із цим відповідач просив суд зменшити витрати на оплату допомоги адвоката.
Суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань. При цьому, відповідач визнав позов і не заперечував проти суми, яка заявлена позивачем до стягнення.
Також, слід зазначити, що позивач не завертався до відповідача із відповідною вимогою до подання позову.
Розгляд справи відбувався у спрощеному провадженні без виклику сторін.
Суд зазначає, що даний спір для кваліфікованого юриста є типовим спором незначної складності.
Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 8 300 грн 00 коп. та 1000 грн 00 коп. є завищеною, не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру таких витрат.
До того ж, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
У даному випадку, відповідачем доведено неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
На підставі вищевикладеного суд вважає за можливе клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката задовольнити частково, зменшивши розмір заявленої суми правничої допомоги до 7 300 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст. 126, 129, 130, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Конарєва Костянтина Борисовича, РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Іванина Юрія Дмитровича, РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) 48 670 (сорок вісім тисяч шістсот сімдесят) грн 00 коп. боргу, 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. судового збору та 7 300 (сім тисяч триста) грн 00 коп. витрат на правову допомогу. Видати наказ.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 29.12.2025.
Суддя А.О. Науменко