18 грудня 2025 року м. Харків Справа № 922/2188/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Мартюхіна Н.О.
за участю секретаря судового засідання Довгань А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" (вх.№2137 Х/2)
на рішення Господарського суду Харківської області від 08.09.2025 у справі №922/2188/25, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Чистяковою І.О. (повне рішення складено 18.09.2025) у справі №922/2188/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод", місто Лиман, Донецька область,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова", м. Харків,
про стягнення 20 232 602,93 грн,
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова", в якому просило стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 7996729,28 грн, прямих збитків у розмірі 7404971,31 грн, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 4830902,34 грн.
Обґрунтовуючи позов позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №0106-21 від 01.06.2021 щодо оплати отриманого товару.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.09.2025 у справі №922/2188/25 відмовлено в задоволенні позову повністю.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про таке:
- за твердженням позивача, 01.06.2021 між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) укладено договір поставки № 0106-21 (далі - договір), за умовами якого Постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товар;
- відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти здійснення позивачем поставки товару за вказаним вище договором та просить суд витребувати у позивача, зокрема оригінал договору поставки № 0106-21 від 01.06.2021;
- подана позивачем копія договору не береться судом до уваги на підставі ст. 91 ГПК України;
- фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку;
-надані позивачем до матеріалів справи копії видаткових накладних за період січень-лютий 2022 р. не відповідають вимогам первинних документів, визначених у статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не містять підписів сторін та посилання на договір;
- з наданих оригіналів товарно-транспортних накладних за період січень-лютий 2022 не вбачається, що поставка товару відбувалась за договором поставки № 0106-21 від 01.06.2021;
- наданий позивачем оригінал акту взаєморозрахунків за 1 півріччя 2022 року не є належними доказами факту здійснення поставки товару за договором поставки №0106-21 від 01.06.2021;
- наявність податкової накладної та її реєстрація, за відсутності належним чином оформлених інших первинних бухгалтерських документів, жодним чином не підтверджує факт поставки товару, а тим більше факт існування правовідносин за конкретним договором поставки;
- інших доказів, що підтверджують факт передачі позивачем у власність відповідача товару за вказаним договором поставки №0106-21 від 01.06.2021 матеріали справи не містять;
- надані позивачем листи ГУ ДСНС України в Донецькій області не підтверджують втрату позивачем первинних документів, зокрема, оригіналу договору; акт про пожежу не є доказом знищення первинної документації; інших доказів щодо знищення первинної документації матеріали справи не містять;
- вимоги про стягнення збитків у розмірі 7 404 971,31 грн та пені у розмірі 4 830 902,34 грн є похідними від вимог про стягнення основного боргу, у задоволенні якого судом відмовлено;
- позовна давність не може бути відновлена (поновлена) судом в разі її спливу, а відтак клопотання позивача про поновлення строку позовної давності щодо вимог про стягнення грошових коштів основного боргу, пені та реальних збитків, не підлягає задоволенню.
ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" з рішенням Господарського суду Харківської області від 08.09.2025 у справі №922/2188/25 не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 08.09.2025 у справі №922/2188/25 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" до ТОВ "Птахокомплекс "Нова" задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує такими доводами:
- усі надані відповідачем копії платіжних доручень на загальну суму 11 279 791,72 грн враховані в Акті звірки. Однак усі вони відносяться до платежів, що покривають початкове сальдо по дебету ( або заборгованість відповідача) на 01.01.2022 (позначені жовтим кольором на скріншоті акта звірки у файлі «Розрахунок та пояснювальні таблиці Позивача від 07.10.2025»);
- порівнянням наданих відповідачем копії платіжних доручень зазначених у додаткових поясненнях відповідача від 08.08.2025 з оригіналом Акту звірки разом з оригіналами ТТН, та банківськими виписками «Таскомбанк» (додані до апеляційної скарги) підтверджується, що згідно Акту звірки взаєморозрахунків заборгованість станом на 01.01.2022 була 17 560 704,72 грн, відвантажено продукції у 2022 році на суму 11 251 253, 52 грн, що також підтверджується оригіналами ТТН, сплачено відповідачем у 2022 р. - 20 845 228,96 грн, що також підтверджується засвідченими банківськими виписками «Таскомбанк», заборгованість станом на 30.06.2022 становить 7 966 729, 28 грн;
- оплата відповідачем січневих постачань розпочалася з 08.02.2022 і суми цих оплат відповідають сумам зазначених в Акті звірки та підтверджуються даними з відповідних ТТН й завіреними банківськими виписками «Таскомбанк»;
- відповідно до оригіналів ТТН та Акту звірки, наданих позивачем до суду, відповідачем з 08.02.2022 по 23.02.2022 було проведено оплату наступних ТТН по поставках у січні 2022: ТТН № Р1 від 02.01.2022 на 367526,88 грн, з ПДВ; ТТН № Р2 від 03.01.2022 на 302936,76 грн, з ПДВ; ТТН № Р3 від 04.01.2022 на 296352,00 грн, з ПДВ; ТТН № Р4 від 05.01.2022 на 353094,00 грн, з ПДВ; ТТН № Р5 від 07.01.2022 на 363090,00 грн, з ПДВ; ТТН № Р6 від 09.01.2022 на 346 487,40 грн, з ПДВ; ТТН № Р7 від 10.01.2022 на 281 681,40 грн, з ПДВ; ТТН № Р8 від 11.01.2022 на 294 907,20 грн, з ПДВ; ТТН № Р10 від 13.01.2022 на 263 390,40 грн, з ПДВ; ТТН № Р11 від 15.01.2022 на 285058,20 грн, з ПДВ - на загальну суму 3 154 524,24 грн, що були сплачені у лютому 2022 за поставки 2022 згідно Акту звірки та виписці ТАСКОБМБАНКУ;
- відповідачем не надано докази оплати наступних товарно транспортних накладних: №Р12 від 17.01.2022 на суму 282 807,00 грн, №Р14 від 01.02.2022 на суму 393 462,72 грн, №Р17 від 09.02.2022 на суму 382 276,32 грн, №Р18 від 12.02.2022 на суму 315780,00 грн, №Р19 від 13.02.2022 на суму 345 705,00 грн, №Р20 від 13.02.2022 на суму 383 125,44 грн, №21 від 14.02.2022 на суму 386 078,40 грн, № Р22 від 14.02.2022 на суму 377 625,00 грн, №Р24 від 16.02.2022 на суму 340 860,00 грн, №Р28 від 18.02.2022 на суму 388 170,00 грн, №Р30 від 20.02.2022 на суму 343 140,00 грн, №Р31 від 21.02.2022 на суму 346 040,64 грн, №Р32 від 22.02.2022 на суму 297 540,00 грн, №Р33 від 23.02.2022 на суму 330 792,96 грн, №Р34 від 23.02.2022 на суму 380 963,04 грн, №Р35 від 24.02.2022 на суму 349 319,04 грн, №Р36 від 24.02.2022 на суму 286 140,00 грн, №Р38 від 25.02.2022 на суму 353 736,00 грн, №Р39 від 25.02.2022 на суму 381 600,96 грн, №Р377 від 26.02.2022 на суму 361 674,72 грн. Загальна сума неплаченого товару за ТТН №№ Р12- Р377 з урахуванням 130000,00 грн, сплачених відповідачем 01.03.2022 становить 7 966 729,28 грн, що підтверджується Актом звірки;
- діючим законодавством не передбачено зазначення у товарно транспортних накладних договору, за яким здійснюється перевезення;
- в порушення ст.77,79,91 ГПК суд не взяв до уваги Акт звірки взаєморозрахунків, первинні документі (оригінали ТТН, запит на звіряння запиту від 22.09.2022 року на підтвердження кредиторської заборгованості від ТОВ ПК НОВА, підписаний Директором Мараховським С.А.), відсутність платіжних документів з боку відповідача та надав перевагу доказам відповідача у вигляді платіжних інструкцій;
- контрагентом позивача за договором поставки власної продукції №5 від 18.03.2020 було ТОВ «ПК «Морозовка -Агро» (код ЄДРПОУ 34328899). Після зміни назви відповідачем було надіслано договір поставки №0106-21 від 01.06.2021. Оригінал Акту звірки, оригінали (на момент подачі позову - копії) ТТН та Запиту від 22.09.2022 на підтвердження заборгованості відповідача перед аудіторскою кампанію «ТОВ Бейкер-Тіллі Україна», скріплено печаткою ТОВ "Птахокомплекс "Нова". Отже, договір на підставі якого здійснювалися поставки був договір №0106-21 від 01.06.2021;
- наголошуючи на відсутності оригіналу договору №0106-21 від 01.06.2021, як первинного документу, суд не дотримався висновків викладених у постановах Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №809/1718/15, від 16.01.2020 у справі № 925/266/19, від 28.05.2020 у справі №902/439/19, від 09.05.2023 у справ №916/2740/21, чим порушив принципи належності, допустимості та вірогідності доказів, не надав оцінки доказам у їх сукупності.
Одночасно до апеляційної скарги апелянтом надано документи, за переліком, наведеним у додатках до апеляційної скарги.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.10.2025, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.10.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" (вх.№2137 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.09.2025 у справі №922/2188/25 залишено без руху.
14.10.2025, після постановлення апеляційним господарським судом ухвали без руху, через підсистему "Електронний суд" від апелянта надійшли докази оплати судового збору за апеляційний перегляд рішення Господарського суду Харківської області від 08.09.2025 сумі 364186,85 грн.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2025, у зв'язку з відпусткою судді Тарасової І.В., яка входила до складу колегії суддів, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" на рішення Господарського суду Харківської області від 08.09.2025 у справі №922/2188/25. Розгляд справи призначено на 26.11.2025. Встановлено сторонам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали.
29.10.2025 відповідачем до суду апеляційної інстанції надано відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ "Птахокомплекс "Нова" проти доводів апеляційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення; рішення Господарського сулу Харківської області від 08.09.2025 у справі № 922/2188/25 просить залишити без змін. Надати відповідачу строк на подання доказів понесених витрат у суді апеляційної інстанції протягом 5 днів з моменту ухвалення рішення.
В обґрунтування відзиву наводить такі доводи:
- для задоволення позову суд мав здійснити аналіз наданих доказів та дослідити питання щодо правовідносин, які виникли між сторонами, наявність договору, факту поставки, відсутність оплати тощо;
- суд не міг встановити факт поставки та заборгованість за відсутності первинних документів, аналізуючи лише ТТН, які не містять посилання на договір; суд не міг встановити умови договору, через які формується предмет позову, через його ненадання позивачем; суму заборгованості за актом звірки, який складаний не з нульовим сальдо на початок періоду та протирічить розрахунку самого позивача в позові по руху активів;
- на відміну від позивача, відповідач надав належні докази оплати всіх своїх зобов'язань, а саме, банківські виписки та платіжні інструкції;
- позивач зловживає процесуальним правом шляхом направлення нібито звернення засобів масової інформації на адресу голови суду, так і через зловживання процесуальним правом, надаючи нові докази до апеляційної скарги.
Одночасно у відзиві відповідач повідомляє, що попередній розрахунок суми судових витрат у суді апеляційної інстанції становить 25 000,00 грн.
26.11.2025 судове засідання не відбулось через технічні проблеми, що унеможливили проведення судового засідання в режимі відеоконференції. У зв'язку з цим, розгляд справи відкладено на 17.12.2025, про що судом апеляційної інстанції постановлено ухвалу від 26.11.2025
В судовому засіданні 17.12.2025 оголошено перерву до 18.12.2025 для оголошення вступної та резолютивної частини судового рішення.
В судовому засіданні 17.12.2025 представник позивача та керівник ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив відмовити у її задоволенні, оскаржуване рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.
Щодо наданих апелянтом до суду апеляційної інстанції документів, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Так, скаржником до суду апеляційної інстанції надано такі документи: копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06.10.2025, номер кримінального провадження: 12022052420000085, дата реєстрації провадження: 10.03.2022 12:50:14, дата надходження заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення - 02.06.2022, яким апелянт підтверджував, що знищено майно та документація ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Лиманський комбікормовий завод»; копію договору оренди виробничого комплексу з обладнанням №08/07-20194 від 08.09.2019 (з додатками), витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.09.2025 на підтвердження повноважень керівника ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" - Вороніна В.В., копію заяви про вчинення злочину (ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України) від 30.09.2025 за підписом керівника Вороніна В.В. та копію протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого цифрового підпису від 30.09.2025 на підтвердження завірення заяви від 30.09.2025 сертифікованим цифровим електронним підписом, скриншот з поштової скриньки про відправку заяви про злочин від 30.09.2025 на електронну адресу limanvp@dn.police.gov.ua, копії довідок АТ «Таскомбанк» від 06.10.2025 щодо руху коштів по ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" від ТОВ "Птахокомплекс "Нова" за період з 01.03.2020 по 30.06.2022, з 01.01.2022 по 01.04.2022, з 27.11.2021 по 01.04.2022; розрахунок та пояснювальні таблиці позивача від 07.10.2025.
Колегія суддів дослідивши надані апелянтом документи зазначає, що наведені положення статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 зі справи № 909/722/14.
Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справи №913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи, у даному разі на позивача.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Правова позиція з цього питання викладена в постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №46/603.
Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23.02.2006 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19.
Крім того, суд звертає увагу апелянта, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, основним елементом якого є однозначність та передбачуваність. Зазначені висновки викладено в постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №922/331/23.
Згідно з частинами 2, 4 статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина 2). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4).
Колегія суддів враховує, що у додаткових письмових поясненнях до суду першої інстанції від 31.07.2025 позивачем було надано пояснення стосовно знищення майна та частини документів у результаті бойових дій та пожежі, а також повідомлено суду першої інстанції про подання запиту до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецької області стосовно фіксації факту пожежі та отримання акту про пожежу, яка виникла у приміщеннях ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" за адресою: Донецька область, Краматорський район, місто Лиман, вулиця Північна, будинок 1, у результаті якої була знищена частина документів. За отриманою відповіддю ГУ ДСНС України у Донецькій області № 50 01-6639/50 09 від 30.07.2025, перевірка інформації за фактом пожежі та складання відповідних документів, у тому числі акту про пожежу, будуть здійснені в ході участі спеціалістів ДСНС у роботі СОГ відповідного підрозділу Національної поліції і про результати проведеної роботи ТОВ «ВиробничоКомерційна Фірма «Лиманьский комбікормовий завод» буде проінформовано додатково.
В той же час, відповідне клопотання про встановлення додаткового строку на подання доказів позивачем до суду першої інстанції не заявлялось. Потреба додаткового підтвердження фактичних підстав позову не може бути обставиною, яка свідчить про неможливість їх подання у вказаний строк з причин, які не залежали від позивача.
Поряд з цим, надаючи до суду апеляційної інстанції копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06.10.2025, номер кримінального провадження: 12022052420000085, копії заяви про вчинення злочину (ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України) від 30.09.2025 за підписом керівника Вороніна В.В. та докази її направлення до правоохоронних органів, тощо, скаржник не наводить обґрунтованих доводів неможливості своєчасного подання таких документів (в тому числі копій довідок АТ «Таскомбанк» від 06.10.2025), до суду першої інстанції під час розгляду справи. До того ж, колегія суддів звертає увагу, що надані позивачем докази є новими, адже створені після прийняття рішення судом першої інстанції.
Таким чином, зважаючи на приписи ст. 269 ГПК України, недоведення позивачем обставин неможливості подання до суду першої інстанції документів, наданих під час апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права для дослідження документів, наданих позивачем та їх врахування під час апеляційного перегляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, заслухавши пояснення керівника позивача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" звернувся з позовом до ТОВ "Птахокомплекс "Нова" про стягнення коштів у загальному розмірі 20 232 602,93 грн, з яких: сума основного боргу - 7 996 729,28 грн, прямих збитків - 740 4971,31 грн, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 483 0902,34 грн.
Зокрема, позивач стверджував, що 01.06.2021 між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) укладено договір поставки № 0106-21 (далі - договір), копію якого додано позивачем до позовної заяви.
Так, відповідно до п.1.1 договору Постачальник (ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод") зобов'язується передати у власність комбікорми (насипом або фасованими у мішки) за погодженням сторін (далі по тексту товар), а Покупець (ТОВ "Птахокомплекс "Нова") зобов'язується прийняти Товар і оплатити його на умовах передбачених цим Договором.
Згідно з п. 5.1. договору оплата Товару покупцем здійснюється в порядку 100% оплати вартості даної партії товару (відповідно до видаткової накладної) протягом 35 (тридцяти п'яти) календарних днів з дати поставки конкретної партії товару. Датою поставки конкретної партії товару є дата підписаної Сторонами видаткової накладної.
Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджував, що на виконання умов договору у період з 01.07.2021 по 30.06.2022 ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" здійснено відповідачу поставку товару на загальну суму 7 996 729,28 грн.
Зокрема, як зазначав позивач, з метою підтвердження заборгованості ТОВ "Птахокомплекс "Нова" перед ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків, в якому зафіксовано, що станом на 30.06.2022 заборгованість ТОВ "Птахокомплекс "Нова" складала 7 996 729,28 грн (копію Акту додано до позовної заяви).
Також позивач повідомляв, що ТОВ "Птахокомплекс "Нова" направляло до ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" запит, за яким відповідач просив підтвердити обсяг операцій за період з 01.07.2021 по 30.06.2022 (копію запиту додано до позовної заяви).
Крім того, на підтвердження факту поставки за договором №0106-21 від 01.06.2021 позивач надавав копії податкових накладних та довіреності на отримання товару ТОВ "Птахокомплекс "Нова".
Водночас, позивач повідомляв, що у результаті бойових дій уся інша документація стосовно договору поставки №0106-21 від 01.06.2021 була знищена, що позивач підтверджував фото та з посиланням на обставини внесення Лиманської територіальної громади до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309.
Таким чином, посилаючись на існування між сторонами господарських зобов'язань за договором №0106-21 від 01.06.2021 та нездійснення відповідачем розрахунків за вказаним договором, позивач вважав про наявність підстав для стягнення з відповідача основної заборгованості за договором в розмірі 7 996 729,28 грн.
З метою досудового врегулювання заборгованості, 30.10.2024 позивач направив на юридичну адресу відповідача претензію б/н від 30.10.2024 з вимогою не пізніше 08.11.2024 року погасити заборгованість у розмірі 7996729,28 грн у повному обсязі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача.
Отримавши вказану претензію 05.11.2025, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за №0100198986121, відповідач відповіді на претензію позивачу не надіслав, заборгованість не погасив, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом про стягнення основної суми боргу у розмірі 7 996 729,28 грн, збитків у розмірі 7 404 971,31 грн, які фактично відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку нараховані як інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України та пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що становить 4 830 902,34 грн.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідач проти факту укладання договору поставки №0106-21 від 01.06.2021 та будь-яких правовідносин з позивачем за таким договором заперечував та посилався на відсутність у відповідача договору поставки.
Рішення суду першої інстанції яким у задоволенні позову відмовлено, є предметом апеляційного перегляду.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
Одним з основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 ЦК України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
За загальним правилом, встановленим статтею 638 Цивільного кодексу, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 184 ГК України, в редакції станом на 01.06.2021, укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу, за змістом якої господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України).
Так, позовні вимоги ґрунтуються на невиконанні відповідачем умов договору поставки №0106-21 від 01.06.2021 в частині здійснення розрахунків.
В свою чергу відповідач заперечував факт укладання зазначеного договору та наявність будь-яких правовідносин з позивачем з приводу поставки товару за вказаним договором. Посилаючись на той факт, що позивачем не надано жодних доказів знищення первинних документів, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд витребувати у позивача оригінали доказів, копії яких додано до позовної заяви, а саме: договір поставки №0106-21 від 01.06.2021, акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2022, запит від ТОВ "ПК "НОВА" на підтвердження кредиторської/дебіторської заборгованості відповідно станом на 01.07.2021 і на кінець дня від 22.09.2022, довіреності, виписані для отримання товару з ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод".
Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні 04.08.2025 позивачем надано пояснення з приводу того, що у нього відсутня частина документів, які відповідач просив витребувати в оригіналі.
У судовому засіданні 04.08.2025 судом першої інстанції постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання відповідача від 11.07.2025 в частині витребування у позивача оригіналів доказів, копії яких додано до позовної заяви, а саме: договору поставки №0106-21 від 01.06.2021, запиту від ТОВ "ПК "НОВА" на підтвердження кредиторської/дебіторської заборгованості відповідно станом на 01.07.2021 і на кінець дня від 22.09.2022 та довіреностей, виписаних для отримання товару з ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод".
Колегія суддів зазначає, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою справу, зокрема докази, в умовах, які не ставлять її в суттєво невигідне становище у порівнянні з опонентом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03.05.2016 у справі "Летінчич проти Хорватії" (Letincic v. Croatia)).
Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов'язок суду (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №757/28231/13-ц, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20).
Відповідно до частини першої статті 210 ГПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Тобто, судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження та оцінки судом.
Безпосереднє дослідження доказів тісно пов'язане зі змістом судового доказування, оскільки він є способом сприйняття судом доказів, а також з дотриманням правил про належність та допустимість доказів. Відповідно до принципу безпосередності дослідження судових доказів має проводитися таким чином, щоб суд мав реальну можливість особисто ознайомитися з доказами, які є у справі (див. постанову Касаційного цивільного суду складі Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 357/4897/20 ).
Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в статті 86 ГПК України, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини справи.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (частина друга статті 13, частина перша статті 74 ГПК України).
Суд звертає увагу, що витребування в учасника справи в порядку статті 91 ГПК України за клопотанням учасника справи чи з власної ініціативи суду оригіналів письмових доказів насамперед покликано необхідністю забезпечити встановлення достовірності документа, що подається в копії.
Тому при визначенні наявності або відсутності підстав для витребування доказів суди не повинні ігнорувати позицію осіб, які беруть участь у справі. Для забезпечення реалізації цього положення суди повинні мотивовано відповідати на клопотання сторін як про витребування доказів, так і про відмову в їх витребуванні.
Формальний підхід до вирішення справи та ухвалення судового рішення за відсутності встановлених судом фактичних обставин справи суперечить фундаментальним принципам та завданням господарського судочинства, одним із яких якими частина перша статті 2 ГПК України визначає, зокрема, справедливе вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду.
Наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов'язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (висновок щодо інтерпретації статті 91 ГПК України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).
Судам під час оцінки письмових доказів у справі належить врахувати, що у разі сумнів в учасника справи чи суду у відповідності поданих одним із учасників справи копій (електронних копій) письмових доказів оригіналу, суд може витребувати у відповідної особи оригінали цих доказів, неподання яких зумовлює наслідком неврахування їх судом як доказів у справі (правова позиція з цього питання викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22).
У даній справі витребування у позивача оригіналів письмових доказів було обумовлено необхідністю дослідження документів, що визначають предмет доказування у справі (наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки, на який посилався позивач як на підставу своїх позовних вимог).
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 91 ГПК України).
Тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Зокрема, зважаючи на заперечення відповідача проти існування між сторонами господарських правовідносин за договором поставки №0106-21 від 01.06.2021 та пояснень позивача про втрату договору та неможливість його надання судом першої інстанції в ході розгляду справи досліджено надану позивачем до матеріалів справи копію договору №0106-21 від 01.06.2021.
Зокрема, судом встановлено, що копія договору містить підписи та відтиски печаток позивача (постачальник) та відповідача (покупець).
Разом з цим, дослідивши зміст копії договору поставки, суд також встановив, що жодна із його умов не містить посилання на його укладення сторонами за допомогою засобів електронної пошти; вказаний договір не містить ЕЦП, як обов'язкового реквізиту електронного документа, який використовується для ідентифікації автора, у той час як відсутність такого реквізиту (ЕПЦ) свідчить, що електронний документ не створений, і тому не може розглядатися судом як доказ.
За таких підстав, суд першої інстанції ґрунтовно вважав, що надана позивачем копія договору поставки №0106-21 від 01.06.2021 не може вважатись письмовим чи електронним доказом у даній справі.
Посилаючись на відсутність в матеріалах справи оригіналу договору поставки №0106-21 від 01.06.2021 та неподання його сторонами, зважаючи, що відповідачем ставилась під сумнів копія наданого позивачем договору, а також позицію відповідача з приводу того, що між позивачем та відповідачем такий договір не укладався, місцевий господарський суд правомірно вважав, що наданий позивачем оригінал договору не може бути замінений засвідченою копією і прийнятий як належний доказ; у суду відсутні правові підстави для визнання обставини укладення між сторонами саме договору поставки №0106-21 від 01.06.2021, копія якого міститься у матеріалах справи; відсутність у суду можливості надання оцінки діям сторін щодо досягнення згоди щодо істотних умов договору, що є обов'язковим в силу ст. 638 ЦК України, та відповідно неможливість надання правової оцінки вказаному договору як в цілому, так і його окремих положень.
Також суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що надані позивачем листи ГУ ДСНС України в Донецькій області не підтверджують втрату позивачем первинних документів, зокрема, оригіналу договору, а сам по собі акт про пожежу не є доказом знищення первинної документації, оскільки відповідно до змісту частини 44.5 статті 44, пунктів 38.11, 69.28 Перехідних положень Податкового кодексу України, у разі втрати первинних документів, платник податків зобов'язаний повідомити про це податковий орган.
Втім, таких доказів позивачем надано не було, як не надано і інших доказів знищення первинної документації.
Поряд з цим, застосовуючи приписи ч.1 ст.74, ч. 1 ст. 86, ст. 79, застосувавши такий стандарт доказування як “вірогідність доказів», місцевий господарський суд виходив з того, що належними доказами, що підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Так, дослідивши надані позивачем до матеріалів справи первинні документи, зокрема, копії видаткових накладних за період січень-лютий 2022 р.. суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що надані позивачем копії видаткових накладних не відповідають вимогам первинних документів, визначених у статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не містять підписів сторін, а також не містять посилання на спірний договір.
Також, дослідивши надані позивачем оригінали товарно-транспортних накладних за період січень-лютий 2022 року, суд прийняв до уваги, що товарно-транспортні накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками їх печаток. Однак, за висновком суду, зі змісту ТТН не вбачається, що поставка товару відбувалась саме за договором № 0106-21 від 01.06.2021.
Крім того, суд вважав, що наявний в матеріалах справи оригінал акту звірки взаєморозрахунків за 1 півріччя 2022 року не містить посилання на договір, за яким відбувалася звірка взаєморозрахунків, а тому не є належними доказами факту здійснення поставки товару за договором поставки №0106-21 від 01.06.2021.
Судом враховано, що представник відповідача під час розгляду справи та у додаткових письмових поясненнях від 08.08.2025 вх.№18364 не заперечував факт отримання товару за вказаними товарно-транспортними накладними та факт їх підписання, однак наполягав, що отриманий товар повністю оплачений відповідачем, що підтверджував наданими до суду першої інстанції платіжними інструкціями кредитового переказу коштів на загальну суму 11 279 791,72 грн.
Надані позивачем до позовної заяви податкові накладні, вважав суд, не є допустимими доказами здійснення господарської операції за договором поставки №0106-21 від 01.06.2021; зі змісту податкових накладних неможливо встановити, на виконання якого договору їх було складено; податкові накладні підтверджують лише порядок оподаткування операції, в той час як факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.
Також судом враховано, що відповідно до п.11.2 договору поставки №0106-21 від 01.06.2021, копію якого надано до позовної заяви, договір діє до 31.12.2021. Поряд з цим, поставка товару згідно вказаних вище товарно-транспортних накладних здійснювалась у період січень-лютий 2022 р., але на підтвердження вказаних обставин щодо продовження строку дії договору позивачем не надано належних та допустимих доказів.
За таких підстав суд дійшов висновку, що зазначені вище докази не свідчать про фактичні обставини здійснення постачання товару та його отримання відповідачем за вказаним договором поставки №0106-21 від 01.06.2021.
Разом з цим, колегія суддів не може в повному обсязі погодитись із таким висновком суду першої інстанції виходячи з такого.
Так, алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить, у першу чергу, від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Відомості про факти можуть бути отримані судом лише за допомогою передбачених законом засобів доказування (письмові, речові, електронні докази, висновки експертів, показання свідків ).
Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. При цьому за характером зв'язку змісту з фактом, який встановлюється, докази можуть поділятися на прямі та побічні.
Вказаний висновок випливає, зокрема, зі статей 236-237 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19).
Кожна зі сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою справу, зокрема докази, в умовах, які не ставлять її в суттєво невигідне становище у порівнянні з опонентом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03.05.2016 у справі "Летінчич проти Хорватії" (Letincic v. Croatia)).
Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов'язок суду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20).
Слід зазначити, що із внесенням 17.10.2019 р. змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 Господарського процесуального кодексу України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Отже, покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на виводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Так, в силу приписів стаття 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як визначено пунктом 2 частини першої статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно із частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, суб'єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, в тому числі договори поставки, у письмовій формі як шляхом складення єдиного документу за підписом обох сторін, так й у спрощеній формі на підставі первинних документів, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак є підставою виникнення у сторін зобов'язань, зокрема обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Колегія суддів також зазначає, що у ч. 1 та п. 4, 5 ч.3 ст. 162 ГПК України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Позовна заява обов'язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (правова позиція з цього питання викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19).
Як вбачається зі змісту позовних вимог, предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення коштів з підстав порушення відповідачем договору поставки №0106-21 від 01.06.2021 щодо своєчасної та повної сплати поставленого товару та застосування наслідків порушення зобов'язань за договором.
Як встановлено вище, у позивача відсутній оригінал договору поставки №0106-21 від 01.06.2021 і відповідач проти існування господарських правовідносин за вказаним договором заперечував.
Поряд з цим, суд зазначає, що учасники господарської операції можуть доводити/спростовувати факт здійснення постачання товару як первинними документи бухгалтерського обліку, так і іншими доказами.
Отже, не зважаючи на те, що позивачем підставою позову визначено порушення відповідачем у мов договору поставки №0106-21 від 01.06.2021, колегія суддів вважає, що за наявності в матеріалах справи первинних документів, наданих сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд не позбавлений права надати власну кваліфікацію спірним правовідносинам як таким, що містять ознаки договору поставки, укладеного у спрощений спосіб на підставі первинних документів, що містяться в матеріалах справи.
Як зазначено вище, в такому разі, належними доказами, що підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, мають бути первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", про що обґрунтовано також зазначав місцевий господарський суд.
Так, з метою перевірки та дослідження обставин справи, суд першої інстанції у протокольній ухвалі від 04.08.2025 дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача в частині витребування у позивача оригіналу Акту звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2022, а також оригіналів товарно-транспортних накладних, що додані до додаткових письмових пояснень позивача від 31.07.2025.
На виконання вимог суду, позивачем на підтвердження реальності господарських правовідносин з відповідачем надано до матеріалів справи оригінали товаро-транспортних накладних за період січень-лютий 2022 року у кількості 31 примірник на поставку товару від ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" до ТОВ "Птахокомплекс "Нова", а також оригінал Акту звірки від 30.06.2022 між ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" та ТОВ "Птахокомплекс "Нова".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно положень ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Отже за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать зокрема, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти виконаних робіт, акти наданих послуг, акти приймання-передачі, інвойси, платіжні інструкції, фіскальні чеки, прибуткові та видаткові касові ордери тощо.
Видаткова накладна є первинним документом, який підтверджує факт передачі товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) від постачальника до покупця, а товарно-транспортна накладна фіксує факт перевезення товару.
Товарно - транспортна накладна є документом, що підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів, а також здійснення господарської операції з поставки товарів.
Обов'язковим реквізитом первинного документа є підпис уповноваженої особи, який надає документу чинності, створює відповідні права і обов'язки особам, які його підписали, підтверджують правдивість та реальність господарської операції.
У гл.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 (далі - Правила №363), визначено, що товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами (гл.1 Правил №363).
ТТН є основним документом на перевезення вантажів, форма її наведена у додатку 7 до Правил №363. Суб'єкт господарювання може оформлювати ТТН без дотримання форми, наведеної в додатку 7, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора (п.11.1 Правил №363).
Отже, документи, які передбачені Правилами №363, зокрема ТТН, є документами, які підтверджують факт передавання, перевезення придбаних та/або продаж товарно-матеріальних цінностей (товару). Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.
Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 дійшов висновку про те, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст.9 Закону "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Верховний Суд у постановах від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, варто з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Таким чином, оскільки учасники господарської операції можуть доводити/спростовувати факт здійснення постачання товару як первинними документи бухгалтерського обліку, так і іншими доказами, позивач не позбавлений права доводити здійснення господарської операції - в даному випадку поставку товару та його отримання відповідачем, на підставі документів, які підтверджують реальний рух активів, а саме, на підставі ТТН.
Зокрема, на підтвердження факту поставки товару та його отримання відповідачем у період з 02.01.2022 по 26.02.2022, позивачем до матеріалів справи надано оригінали таких товарно-транспортних накладних:
№ Р1 від 02.01.2022 на суму 367 526,88 грн,
№Р2 від 03.01.2022 на суму 302 936,76 грн,
№Р3 від 04.01.2022 на суму 296 352,00 грн,
№Р4 від 05.01.2022 на суму 353 094,00 грн,
№Р5 від 07.01.2022 на суму 363 090,00 грн,
№6 від 09.01.2022 на суму 346 487,40 грн,
№7 від 10.01.2022 на суму 281 681,40 грн,
№Р8 від 11.01.2022 на суму 294 907,20 грн,
№Р10 від 13.01.2022 на суму 263 390,40 грн,
№Р11 від 15.01.2022 на суму 285 058,20 грн,
№Р12 від 17.01.2022 на суму 282 807,00 грн,
№Р14 від 01.02.2022 на суму 393 462,72 грн,
№Р17 від 09.02.2022 на суму 382 276,32 грн,
№Р18 від 12.02.2022 на суму 315780,00 грн,
№Р19 від 13.02.2022 на суму 345 705,00 грн,
№Р20 від 13.02.2022 на суму 383 125,44 грн,
№21 від 14.02.2022 на суму 386 078,40 грн,
№ Р22 від 14.02.2022 на суму 377 625,00 грн,
№Р24 від 16.02.2022 на суму 340 860,00 грн,
№Р28 від 18.02.2022 на суму 388 170,00 грн,
№Р30 від 20.02.2022 на суму 343 140,00 грн,
№Р31 від 21.02.2022 на суму 346 040,64 грн,
№Р32 від 22.02.2022 на суму 297 540,00 грн,
№Р33 від 23.02.2022 на суму 330 792,96 грн,
№Р34 від 23.02.2022 на суму 380 963,04 грн,
№Р35 від 24.02.2022 на суму 349 319,04 грн,
№Р36 від 24.02.2022 на суму 286 140,00 грн,
№Р38 від 25.02.2022 на суму 353 736,00 грн,
№Р39 від 25.02.2022 на суму 381 600,96 грн,
№Р377 від 26.02.2022 на суму 361 674,72 грн.
Дослідженням ТТН наданих позивачем, судом апеляційної інстанції встановлено, що ТТН містять дані, як надають змогу ідентифікувати осіб, які приймали участь у поставці товару та його отримувача, зокрема, назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними: вантажовідправником є ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод", вантажоодержувачем є ТОВ "Птахокомплекс "Нова".
Також вказані ТТН містять такі обов'язкові реквізити, як дату їх складання; інформацію щодо супровідних документів, одиниць виміру господарської операції, особисті підписи в графі "відвантажив" та "прийняв". Дані, зазначені у ТТН підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені печатками підприємств. При цьому, відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки. Доказів що печатка була загублена, викрадена або в інший спосіб вибула володіння відповідача, або печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, відповідачем не надано.
Таким чином, підписавши ТТН накладні сторони та скріпивши такі документи печатками підприємств, сторони фактично засвідчили участь позивача та відповідача у здійсненні господарських операцій за такими ТТН, а саме, поставку товару позивачем та його отримання відповідачем.
Колегія суддів також враховує, що відповідач проти отримання товару за вказаними ТТН накладними та їх підписання не заперечував. В той же час, позиція відповідача ґрунтується на тому, що отриманий товар був повністю оплачений відповідачем згідно наданих до додаткових пояснень від 08.08.2025 платіжних інструкцій кредитового переказу коштів на загальну суму 11 279 791,72 грн.
Поряд з цим, за колегія суддів вважає, що оцінку вимогам щодо наявності/відсутності заборгованості відповідача за отриманий товар, а також доводів щодо оплати отриманого відповідачем товару за ТТН, має бути надано також у сукупності із даними, що зафіксовані сторонами в Акті звірки.
Так, дослідженням акту звірки взаєморозрахунків за 1 півріччя 2022 року, судом встановлено, що він містить підписи сторін та скріплений печаткою відповідача. Зокрема, з боку відповідача Акт звірки взаєморозрахунків підписаний ОСОБА_1 .
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав, що відповідно до вказаної в Акті звірки інформації, останній не міг бути укладений раніше 30.06.2022. Підписантом вказаного Акту звірки виступає Казанцева І.І., проте протоколом позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Нова» № 15/06-22 від 15.06.2022 прийнято рішення звільнити ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «ПК «НОВА» та припинити її повноваження з 30.06.2022. Копію означеного протоколу № 15/06-22 від 15.06.2022 відповідачем надано до відзиву на позовну заяву.
Отже, за твердженням відповідача Акт звірки взаєморозрахунків підписаний неуповноваженою особою.
Позивачем до додаткових пояснень від 31.07.2025 надано копію інформаційної системи DATA BOT щодо зміни керівника ТОВ «ПК «НОВА», датою зміна керівника з Казанцевої І.І. на Мараховського С.А. є 21.07.2022.
Поряд з цим, відповідачем, на спростування наданої позивачем інформації, будь-яких доказів не надано.
Колегія суддів враховує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.
Отже, оскільки лише факт підписання акту звірки уповноваженими на його підписання особами не може бути достатнім доказом заборгованості, якщо інформація, відображена в ньому не підтверджена первинними документами, колегія суддів розглядає дані, що зафіксовані в акті у сукупності із даними, що зафіксовані сторонами також у ТТН.
Так, в акті звірки взаєморозрахунків за період: 1 півріччя 2022 року відображені такі суми: «Початкове сальдо» на січень 2022 року - 17 560 704,72 грн. Тобто заборгованість, яка існувала до спірного періоду складала 17 560 704,72 грн. "Дебет" на початок 1 півріччя (з урахуванням даних щодо поставки товару за ТТН) становив 11 251 253,52 грн. "Кредит" (здійснені суми проплат) за спірний період становить 20 845 228,96 грн. "Кредит" станом на 01.03.2022 складає 7 966 729,28 грн (17 560 704,72 грн (безспірна сума початкового сальдо) + поставка товару за ТТН на суму 11 251 253,52 грн - оплата відповідача 20 845228,96 = 7 966 729,28 грн).
Отже, підписавши даний Акт без зауважень та заперечень щодо даних, зазначених в акті, відповідач погодився із показниками, що у ньому зафіксовані.
Крім того, за встановлених обставин, укладення сторонами договору поставки у спрощений спосіб, оцінка заборгованості відповідача надається на підставі даних ТТН, тобто даних, що підтверджують поставку товару позивачем та його отримання відповідачем на підставі ТТН, в тому числі з урахуванням даних акту взаєморозрахунків.
Не заперечуючи проти факту отримання товару за вказаними товарно-транспортними накладними, відповідач, між тим, наполягав на тому, що отриманий товар за ТТН був повністю оплачений відповідачем.
Зокрема, на підтвердження таких доводів відповідачем надано платіжні інструкції кредитового переказу коштів на загальну суму 11 279 791,72 грн за №3465260 від 04.01.2022 на суму 323 010,84 грн, №3465261 від 04.01.2022 на суму 339 471,84 грн, № 3465321 від 06.01.2022 на суму 693 472,92 грн, № 3465386 від 10.01.2022 на суму 700 000,00 грн, №3465407 від 11.01.2022 на суму 700 000,00 грн, № 3465436 від 12.01.2022 на суму 359 522,32 грн, № 3465490 від 13.01.2022 на суму 137 514,88 грн, № 3465491 від 13.01.2022 на суму 1 021 329,60 грн, № 3465514 від 17.01.2022 на суму 734 409,36 грн, № 3465534 від 18.01.2022 на суму 500 000,00 грн, № 3465546 від 18.01.2022 на суму 235 455,76 грн, № 3465563 від 18.01.2022 на суму 697 296,36 грн, № 3465597 від 19.01.2022 на суму 383 976,24 грн, №3465598 від 19.01.2022 на суму 687 694,80 грн, № 3465655 від 21.01.2022 на суму 367 225,44 грн, №3465666 від 21.01.2022 на суму 344 670,72 грн, № 3465715 від 24.01.2022 на суму 363 549,12 грн, № 3465728 від 25.01.2022 на суму 1 360 299,84 грн, № 3465751 від 26.01.2022 на суму 623 448,48 грн, № 3465752 від 26.01.2022 на суму 353 097,60 грн, № 3465758 від 26.01.2022 на суму 354 345,60 грн.
Поряд з цим, колегія суддів враховує, що у вказаних платіжних документах у призначенні платежу зазначено: "за комбікорм зг дог.№5 від 18.03.2020р". Однак, позивачем не висувалось вимог про стягнення коштів за договором №5 від 18.03.2020 і такий договір не є предметом судового розгляду у даній справі. Крім того, оплату за вказаними платіжними документами здійснено відповідачем у січні 2022 року, в той час як розрахунок заборгованості здійснено позивачем за товар, який згідно ТТН поставлено у лютому 2022 року.
Співставленням даних щодо вартості поставки за ТТН, та даними, що містяться в Акті звірки взаєморозрахунків, вбачається, що поставка товару, яка здійснена позивачем за товарно транспортними накладними №Р1 від 02.01.2022 на суму 367 526,88 грн, №Р2 від 03.01.2022 на суму 302 936,76 грн, №Р3 від 04.01.2022 на суму 296 352,00 грн, №Р4 від 05.01.2022 на суму 353 094,00 грн, №Р5 від 07.01.2022 на суму 363 090,00 грн, №6 від 09.01.2022 на суму 346 487,40 грн, №7 від 10.01.2022 на суму 281 681,40 грн, №Р8 від 11.01.2022 на суму 294 907,20 грн, №Р10 від 13.01.2022 на суму 263 390,40 грн, №Р11 від 15.01.2022 на суму 285 058,20 грн, оплачена відповідачем у період з 08.02.2022 по 23.02.2022, що вбачається із даних Акту звірки, зокрема даних щодо руху коштів у графі «Кредит». Оплата відповідачем вказаних ТТН позивачем не заперечується.
Поряд з цим, надані позивачем оригінали ТТН також свідчать, що поставку товару також здійснено за такими ТТН: №Р12 від 17.01.2022 на суму 282 807,00 грн, №Р14 від 01.02.2022 на суму 393 462,72 грн, №Р17 від 09.02.2022 на суму 382 276,32 грн, №Р18 від 12.02.2022 на суму 315780,00 грн, №Р19 від 13.02.2022 на суму 345 705,00 грн, №Р20 від 13.02.2022 на суму 383 125,44 грн, №21 від 14.02.2022 на суму 386 078,40 грн, № Р22 від 14.02.2022 на суму 377 625,00 грн, №Р24 від 16.02.2022 на суму 340 860,00 грн, №Р28 від 18.02.2022 на суму 388 170,00 грн, №Р30 від 20.02.2022 на суму 343 140,00 грн, №Р31 від 21.02.2022 на суму 346 040,64 грн, №Р32 від 22.02.2022 на суму 297 540,00 грн, №Р33 від 23.02.2022 на суму 330 792,96 грн, №Р34 від 23.02.2022 на суму 380 963,04 грн, №Р35 від 24.02.2022 на суму 349 319,04 грн, №Р36 від 24.02.2022 на суму 286 140,00 грн, №Р38 від 25.02.2022 на суму 353 736,00 грн, №Р39 від 25.02.2022 на суму 381 600,96 грн, №Р377 від 26.02.2022 на суму 361 674,72 грн.
Доказів погашення заборгованості за товар, отриманий згідно вказаних ТТН, відповідачем не надано.
Співставленням даних щодо вартості поставленого позивачем товару за ТТН та Акту звірки взаєморозрахунків, колегією суддів встановлено деякі розбіжності між вартістю поставленого товару за ТТН та даними заборгованості (Кредиту), що зазначені в Акті.
За поясненнями представника позивача, наданими у судовому засіданні 17.12.2025, такі розбіжності виникли через внесення сторонами правок у ТТН в частині остаточної маси товару під час його поставки позивачем та приймання відповідачем, що впливає на загальну суму вартості. Саме з урахуванням таких даних сторонами в Акті звірки взаєморозрахунків остаточно визначено вартість поставки. Відповідачем під час апеляційного перегляду справи доводи позивача в цій частині не спростовано.
За таких підстав, співставивши дані щодо загальної вартості поставленого товару (з ПДВ), які містяться в наданих позивачем ТТН з даними, що містяться у Акті звірки взаєморозрахунків, які визнані сторонами, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем належними доказами підтверджено поставку товару за такими товарно-транспортними накладними:
№Р12 від 17.01.2022 на суму 282 807,00 грн,
№Р14 від 01.02.2022 на суму 393 462,72 грн,
№Р17 від 09.02.2022 на суму 382 276,32 грн,
№Р18 від 12.02.2022 на суму 315 780,00 грн,
№Р19 від 13.02.2022 на суму 345 705,00 грн,
№Р20 від 13.02.2022 на суму 383 125,44 грн,
№21 від 14.02.2022 на суму 386 078,40 грн,
№ Р22 від 14.02.2022 на суму 377 625,00 грн,
№Р24 від 16.02.2022 на суму 340 860,00 грн,
№Р28 від 18.02.2022 на суму 388 170,00 грн,
№Р30 від 20.02.2022 на суму 343 140,00 грн,
№Р31 від 21.02.2022 на суму 346 040,64 грн,
№Р32 від 22.02.2022 на суму 297 540,00 грн,
№Р33 від 23.02.2022 на суму 330 792,96 грн,
№Р34 від 23.02.2022 на суму 380 963,04 грн,
№Р35 від 24.02.2022 на суму 349 319,04 грн,
№Р36 від 24.02.2022 на суму 286 140,00 грн,
№Р38 від 25.02.2022 на суму 353 736,00 грн,
№Р39 від 25.02.2022 на суму 381 600,96 грн,
Також колегія суддів вважає, що розрахунок суми заборгованості має бути розраховано саме з урахуванням даних, що містяться в Акті звірки взаєморозрахунків, оскільки такі дані узгоджено сторонами та покладено позивачем у розрахунок заборгованості основної суми боргу.
При цьому, колегією суддів не приймаються до розрахунку ТТН №Р377 від 26.02.2022 на суму 361674,72 грн, оскільки сума поставки за такою накладною не узгоджується із даними Акту звірки, а перевірка визначеного обсягу поставки не відповідає вказаній сумі. Отже, наявні істотні неточності, що виключає можливість прийняття такого документа. Крім того, суд не приймає до остаточних розрахунків дані «дебету» (продаж) від 15.02.2022 на суму 364515, 00 грн, від 17.02.2022 на суму 348840,00 грн, від 19.02.2022 на суму 383854,08 грн, оскільки поставка такого товару не підтверджена наданими позивачем оригіналами ТТН.
Отже, за здійсненим судом апеляційної інстанції розрахунком, колегія суддів приходить до висновку, що підтвердженою позивачем належними у даній справі доказами є сума заборгованості відповідача за основним боргом у розмірі 6 530 940,20 грн, яка підлягає стягненню з відповідача (з урахуванням здійсненої відповідачем 01.03.2022 оплати в розмірі 130 000,00 грн, здійснення якої також підтверджує апелянт в апеляційній скарзі). У задоволенні позову в частині стягнення суми основного боргу в іншій частині слід відмовити.
Доказів здійснення розрахунків за поставлений згідно вказаних ТТН, відповідачем не надано, а ті докази, які ним надано, не підтверджують сплату саме за спірною у даній справі поставкою.
Як встановлено вище, 30.10.2024 позивач направив на юридичну адресу відповідача претензію б/н від 30.10.2024 з вимогою не пізніше 08.11.2024 погасити заборгованість у розмірі 7 996 729,28 грн у повному обсязі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача.
Вказана претензія отримана відповідачем 05.11.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за №0100198986121. Поряд з цим, відповідач відповіді на претензію позивачу не надіслав, заборгованість не погасив.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. ч. 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Положеннями статті 530 ЦК України встановлено наступне: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивач, посилаючись на порушення відповідачем дисципліни розрахунків, просив стягнути з відповідача збитки у розмірі 7 404 971,31 грн, які фактично нараховані як інфляційні втрати на суму боргу, та пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що становить 4 830 902,34 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 статті 549 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Так, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 4 830 902,34 грн позивач розрахував на підставі п. 8.3. договору.
Позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі 7 404 971,31 грн позивач розрахував на підставі ст. 625 ЦК України, які є інфляційним нарахуванням на суму боргу.
Оскільки за результатом розгляду справи встановлено укладення договору у спрощений спосіб, підстави для застосування умов п. 8.3. договору для розрахунку розміру пені є безпідставними, отже у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
В той же час, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.
Зокрема, як свідчать матеріали справи, відповідач отримав претензію позивача про сплату суми боргу 05.11.2024, однак вимоги претензії відповідачем залишено без реагування. У зв'язку з цим, керуючись приписами ст. 530 ЦК України, колегія суддів вважає, що розрахунок інфляційних втрат має бути здійснено за період з 13.11.2024 по 31.05.2025 (кінцевий період нарахування інфляційних втрат, наведений позивачем у розрахунку).
Здійснивши розрахунок суми інфляційних втрат за допомогою КП «Ліга» колегія суддів приходить до висновку, про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 596 504,38 грн та відмови у позові про стягнення інфляційних втрат в іншій частині заявлених позовних вимог.
Розрахунок судом здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100) x ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період: IIc (101,90 : 100) x (101,40 : 100) x (101,20 : 100) x (100,80 : 100) x (101,50: 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) = 1.09133515. Інфляційне збільшення: 6 530 940,20 x 1.09133515 - 6 530 940,20 = 596 504,38 грн.
Згідно статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Визначений статтею 13 ГПК України принцип змагальності у господарському процесі забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).
Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За положеннями ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, застосовуючи впроваджений законодавцем у господарському процесі стандарт доказування "вірогідності доказів", колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги розподіл витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги здійснюється пропорційно задоволеним позовним вимогам відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 08.09.2025 у справі №922/2188/25 скасувати.
Прийняти у справі нове рішення.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" (61002, місто Харків, вулиця Чернишевська, будинок 66, ідентифікаційний код 34328899) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" (84402, Донецька область, місто Лиман, вулиця Північна, будинок 1, ідентифікаційний код 42733895) 6530940,20 грн основного боргу та 596504,38 грн інфляційних втрат.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" (61002, місто Харків, вулиця Чернишевська, будинок 66, ідентифікаційний код 34328899) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" (84402, Донецька область, місто Лиман, вулиця Північна, будинок 1, ідентифікаційний код 42733895) 85529,34 грн судового збору за подання позовної заяви та 128294,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 29.12.2025.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя Н.О. Мартюхіна