Справа № 344/19303/24
Провадження № 22-ц/4808/1257/25
Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.
Суддя-доповідач Томин
17 грудня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Кузнєцова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Івано-Франківської обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області та ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2025 року, ухвалене в складі судді Бабій О.М. в м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 09 липня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області, Івано-Франківської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного казначейства України, Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області, Прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позовні вимоги мотивував тим, що йому завдано моральну шкоду незаконними діями органів досудового розслідування прокуратури і суду. Зокрема, постановою старшого слідчого-криміналіста слідчого відділу Управління СБУ в Івано-Франківській області від 29.03.2010 відносно нього було порушено кримінальну справу за №564 щодо привласнення ним шляхом зловживання своїм службовим становищем грошових коштів ВАТ «Калушхімремонт» на суму 11600 грн та вчинення зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді заподіяння матеріальних збитків підприємству на суму 70165,53 грн, тобто за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 191 ч. 2, 364 ч. 2 КК У країни.
30.08.2010 слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ в Івано-Франківській області винесено постанову про пред'явлення йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст. 191 ч. 2, 364 ч. 2 КК України. Того ж дня йому обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. 30.08.2010 заступником прокурора Івано-Франківської області затверджений обвинувальний висновок у вказаній кримінальній справі.
Вироком Калуського міськрайонного суду від 25.02.2012 його визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. 191 ч. 2, ст. 364 ч. 2 КК України та призначено покарання - чотири роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків в установах чи організаціях усіх форм власності строком на 2 роки, штраф 2000 грн, із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України. Стягнуто на користь ВАТ «Калушхімремонт» 81765,53 грн матеріальної шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06.11.2012 апеляцію засудженого та прокурора задоволено, вирок суду першої інстанції від 25.05.2012 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду.
Вироком Калуського міськрайонного суду 11.12.2013 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів передбачених ст. 191 ч. 2, ст. 364 ч. 2 КК України та призначено покарання - чотири роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків в установах чи організаціях усіх форм власності строком на 2 роки, зі сплатою штрафу 2000 грн, із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України. Стягнуто на користь ВАТ «Калушхімремонт» 81765,53 грн. матеріальної шкоди. Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.06.2014 вказаний вирок суду першої інстанції скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду у зв'язку з тим, що суд першої інстанції належним чином не з'ясував дійсну вартість кранів на момент їх відчуження.
Постановою Калуського міськрайонного суду від 22.10.2014 надавалось судове доручення органу досудового розслідування відповідно до ст. 315-1 КПК України, яке не було виконано.
Постановою Калуського міськрайонного суду від 11.02.2015, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.03.2015, кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 за ст.ст. 191 ч. 2, 364 ч. 2 КК України (в ред. 1960 року) повернуто прокурору Івано-Франківської області для організації додаткового розслідування з метою усунення неповноти та неправильності досудового слідства. Запобіжний захід ОСОБА_1 - підписку про невиїзд, до вступу постанови Калуського міськрайонного суду від 11.02.2015 в законну силу залишено раніше обраний.
Як вбачається з листа Калуської міжрайонної прокуратури від 11.12.2015 №76-478-15, після повернення кримінальної справи відповідно до п. 12 Перехідних положень КПК України внесено відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування в кримінальному провадження №420150900000000060, підслідність якого визначена за Калуським МВ УМВС України в області.
У ході досудового розслідування змінено попередню правову кваліфікацію діяння ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 364 КК України на ч. 3 ст. 365-2 КК України у зв'язку тим, що особи, які надають публічні послуги, в тому числі, арбітражні керуючі з 01.07.2011 перестали бути суб'єктом злочину, передбаченого ст. 364 КК України. За зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги, кримінальна відповідальність передбачена ст. 365-2 КК України.
Позивач вказував, що у ході досудового розслідування не встановлено наявності у нього мети отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб. Тобто у його діянні відсутня суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України.
28.08.2015 вищевказане кримінальне провадження у частині зловживання арбітражним керуючим ВАТ «Калушхімремонт» ОСОБА_1 повноваженнями з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 365-2 КК України закрито у зв'язку відсутністю в діянні складу злочину.
Постановою старшого слідчого відділу Калуського МВ УМВС в Івано-Франківській області від 26.04.2016 це кримінальне провадження у частині зловживання арбітражним керуючим ВАТ «Калушхімремонт» повноваженнями з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 365-2 КК України закрито у зв'язку відсутністю в діянні складу злочину.
Постановою від 14.06.2018 Калуською місцевою прокуратурою вказані постанови слідчого від 28.08.2015 та 26.04.2016 скасовано.
Постановою старшого слідчого СВ Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області від 27.12.2023 кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із відсутністю складу кримінального правопорушення.
Відтак, позивач вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки його було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності. Загальною тривалістю незаконного перебування під слідством і судом вважає період з 29.03.2010 по 27.12.2023.
Просив стягнути на його користь у відшкодування моральної шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів досудового розслідування прокуратури і суду, 1922705 грн 23 коп.
25.11.2024 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно якої він просив стягнути 1741200 грн. моральної шкоди.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1074666 грн. 67 коп. на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, Івано-Франківська обласна прокуратура, Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.
Івано-Франківська обласна прокуратура у поданій апеляційній скарзі вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
Зазначає, що судом неправильно встановлено фактичні обставини справи, а саме час перебування позивача під слідством, що призвело до безпідставного включення до нього періоду з 14.06.2018 по 27.12.2023. Висновок суду у цій частині не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується доказами, наявними у матеріалах справи. Стверджує, що позивачу 30.08.2010 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України, у кримінальній справі № 564. Після повернення 11.02.2015 Калуським міськрайонним судом кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України прокурору для організації додаткового розслідування 27.04.2015 за матеріалами цієї кримінальної справи внесено відомості до ЄРДР № 42015090000000060 та визначено підслідність за Калуським МВ УМВС України в Івано-Франківській області. Постановами слідчого від 28.08.2015 та 26.04.2016 вказане кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України. Відповідно до витягу з ЄРДР про рух кримінального провадження №42015090000000060, який наданий обласною прокуратурою на виконання вимог ухвали Івано-Франківського міського суду від 25.11.2024 та долучений до матеріалів справи, одночасно із закриттям кримінального провадження 26.04.2016 до ЄРДР внесено відомості про скасування підозри щодо ОСОБА_1 .
Звертає увагу, що після скасування 14.06.2018 постанови про закриття кримінального провадження ОСОБА_1 про підозру не повідомлялося, запобіжний захід не обирався, в межах цього кримінального провадження він не затримувався. Більше того, у матеріалах цивільної справи є копія протоколу допиту ОСОБА_1 від 31.03.2016 в якості свідка.
В подальшому постановою старшого слідчого СВ Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області від 27.12.2023 вказане кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Однак, на думку скаржника, судом неправильно зроблено висновок, що вказаною постановою кримінальне провадження закрито щодо ОСОБА_1 , оскільки посилання на це у резолютивній частині постанови немає.
Наведені обставини в сукупності свідчать про те, що в період з 14.06.2018 по 27.12.2023 ОСОБА_1 не мав статусу підозрюваного або обвинуваченого у вищевказаному кримінальному провадженні, а відтак, не має права на відшкодування моральної шкоди за цей період. Судом не надано правової оцінки зазначеним доказам та не наведено мотивів, з яких вони були відхилені, що свідчить про порушення норм процесуального права щодо оцінки доказів, а саме ст. 89 ЦПК України.
Враховуючи, що ОСОБА_1 у вказаний період не мав статусу підозрюваного або обвинуваченого у кримінальному провадженні, не перебував під вартою, не проводились його відсторонення від роботи (посади) та інші процесуальні дії, що обмежують його права, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України за вказаний період.
Недоведення позивачем належними та достатніми доказами факту заподіяння йому моральної шкоди у заявленому розмірі, причинного зв'язку між відповідними процесуальними діями та настанням тих негативних наслідків, про які він вказує, є підставою для відмови у задоволенні позову в частині. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.05.2021 року у справі №686/27705/19.
Зазначає, що належні та допустимі докази, які підтверджують факт заподіяння ОСОБА_1 моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру за період з 14.06.2018 по 27.12.2023 (і якими саме діями (бездіяльністю) вони заподіяні), у матеріалах справи відсутні.
Отже, внаслідок необґрунтованого включення до часу кримінального переслідування періоду з 14.06.2018 до 27.12.2023 з Державного бюджету України судом безпідставно стягнуто в користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 531733,33 грн.
Просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України 531733,33 грн моральної шкоди скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволення позову.
Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області у поданій апеляційній скарзі посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.
Зазначає, що згідно висновків Верховного Суду звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, внаслідок застосування закону про амністію, декриміналізацією, відмовою потерпілого від обвинувачення не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (постанови від 03 жовтня 2018 року у справі №463/1380/15-ц, від 06 березня2019 року у справі №161/10842/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі №646/1591/18, від 18 листопада 2020 року у справі №199/7894/19, від 14 липня 2021 року у справі №766/8892/, від 03 травня 2023 року у справі №686/14821/21 та інші).
Вказує, що притягнення позивача в період з 30.08.2010 (пред'явлення обвинувачення) до 26.04.2016 (скасування підозри та закриття кримінального провадження, що підтверджується відомостями з ЄДРДР про рух кримінального провадження), відбувалось згідно ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України.
Відповідно до Закону України №3207-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» (в редакції від 07.04.2011, яка набрала чинності 01.07.2011) Кримінальник кодекс України доповнено ст. 365-2 в такій редакції: «Зловживання своїми повноваженнями аудитором, нотаріусом, оцінювачем, іншою особою, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, у тому числі послуг експерта, арбітражного керуючого, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді (під час виконання цих функцій), з метою отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб». Таким чином, з 01.07.2011 арбітражні керуючі перестали бути суб'єктом злочину, передбаченого ст. 364 КК України, з цього моменту за зловживання повноваженнями вказаними суб'єктами кримінальна відповідальність передбачена cт. 365-2 КК України, яка у свою чергу, має іншу об'єктивну сторону складу кримінального правопорушення. Отже, відбулась декриміналізація діянь, обвинувачення по яких були пред'явлені позивачу, та втратила чинність норма закону, за яким встановлювалася кримінальна протиправність такого діяння. У зв'язку з цим, період притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ст. 191 та 365 КК України, а саме з 29.03.2010 до 28.08.2015, не може бути взятий до уваги як незаконне притягнення, а судом помилково вказаний цей час як період незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, протягом якого нараховувалось відшкодування моральної шкоди.
Також стверджує, що відсутній факт притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ч. 1 та ч. 2 ст. 365-2 КК України. Згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі досудового розслідування щодо кримінального провадження №42015090000000060, у вказаному кримінальному провадженні 26.04.2016 відбулось скасування підозри щодо правопорушника ОСОБА_1 . Повідомлення про підозру позивачу у вчиненні дій, передбачених за ч. 1 та ч. 2 ст. 365-2 КК України, не складалось та не оголошувалось. Про вказаний факт та усвідомлення позивачем про непритягнення його до кримінальної відповідальності у вказаному кримінальному провадженні свідчить допит його у вказаному кримінальному провадженні саме як свідка, а не як підозрюваного чи обвинуваченого, що підтверджується протоколом допиту свідка від 31.03.2016. У зв'язку з цим вважає, що період часу з 14.06.2018 (відновлення кримінального провадження) до 27.12.2023 (дата повторного закриття кримінального провадження) також не може розглядатися як період, в якому відбувалося незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, за яке передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 1176 ЦК України та положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволення позову.
ОСОБА_1 у поданій апеляційній скарзі не погоджується із судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди за період з 26 квітня 2016 року (закриття кримінального провадження) до 14 червня 2018 року (скасування прокурором постанов про закриття кримінального провадження слідчим).
Зазначає, що згідно ч. 6 ст. 284 КПК України копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв'язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови. Отже, законодавцем визначено термін для прокурора - 20 днів з моменту отримання копії постанови слідчого про закриття кримінального провадження. Стверджує, що у його випадку термін для скасування прокурором постанови слідчого склав більше 2 років, що не узгоджується з нормами КПК України. З наданих ним суду документів слідує, що підставою для винесення прокурором постанови від 14.06.2018 про скасування постанов слідчого поліції від 2015 та від 2016 років про закриття кримінального провадження стало те, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про відшкодування моральної шкоди у справі №344/16500/17.
Вказує, що внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду у цій справі, ним було втрачено 8,5 років трудового та страхового стажу, в результаті чого згідно даних ПФУ в м. Івано-Франківську йому на 25.09.2016 нарахована пенсія на 1144,57 грн менше, а це в рік склало би суму - 13734,84 грн. (і це без надбавок, індексацій за останні 8 років).
Зазначає, що внаслідок кількарічних стресових ситуацій через перебування його під слідством та судових засідань, вироків, Майдан, війну (він колишній військовий), він захворів на інсульт (інфаркт мозку, з 07.12.2014). Вказана обставина підтверджується медичними документами, а саме випискою із медичної карти стаціонарного хворого. Тільки на закупівлю ліків (за період з 07 по 19.12.2014 перебування в стаціонарі) згідно оригіналів квитанцій, що знаходяться у справі №344/16500/17, ним витрачено кошти в сумі 4705,23 грн. Крім того, згідно медичних норм та висновків він щорічно зобов'язаний проходити курс лікування на денному стаціонарі або стаціонарі в лікарні в залежності від результатів аналізів, а це в середньому як мінімум 1500 грн в місяць на закупівлю ліків, які йому як гіпертоніку потрібно вживати щодня.
Просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову скасувати і ухвалити нове рішення про повне задоволення позовних вимог.
Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вважає її необґрунтованою та недоведеною.
Зокрема, щодо тверджень позивача про необхідність врахування періоду, коли кримінальне провадження було закрите, для обрахування моральної шкоди зазначає, що із матеріалів справи вбачається, що кримінальне провадження щодо позивача було закрито вперше 28.08.2015 за ч. 1 ст. 365-2 КК України та 26.04.2016 за ч. 1 ст. 365-2 КК України. 14.06.2018 ці постанови були скасовані. Водночас, з 27.04.2016 по 13.06.2018 жодному кримінальному переслідуванню позивач не піддавався, оскільки у цей період часу кримінальне провадження було закрите.
Вказує, що прийняття постанови прокурором 14.06.2018 не свідчить про моральні страждання чи незаконне кримінальне переслідування позивача в минулому, а саме з 27.04.2016 по 13.06.2018. Крім того, не погоджуючись з постановою прокурора щодо скасування постанови про закриття кримінального провадження, позивач її не оскаржував.
Стосовно посилання ОСОБА_1 на позбавлення права на вільний вибір місця проживання, обмеження в пересуванні шляхом обрання запобіжного заходу підписки про невиїзд, то відповідно до ст. 149 КПК України (1960р.) підписка про невиїзд є найменш обтяжливим запобіжним заходом, і судом першої інстанції такий враховано.
Щодо посилання позивача на вимушену непрацездатність вказує, що, як випливає з матеріалів справи, вироком Калуського міськрайонного суду від 20 січня 2009 року ОСОБА_1 засуджений на чотири роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків в установах та організаціях усіх форм власності строком на 2 роки. Таким чином, права позивача з 20 січня 2009 до 20 січня 2011 років вже були обмежені судом ще в період його притягнення до кримінальної відповідальності в рамках кримінальної справи №564. Крім того, позивач мав змогу реалізувати своє право на працю, перебуваючи на посадах, які не передбачають виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків. Позивач вказує, що йому «трьома вироками місцевого суду заборонено займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків», однак у рамках розгляду кримінальної справи №564 (кримінального провадження №4201509000000060) судом винесені два вироки, які так і не набрали законної сили, тому вони не обмежували працездатність позивача.
Стосовно захворювання ОСОБА_1 стверджує, останній не наводить жодних доказів, які вказують на причинно-наслідковий зв'язок між притягненням до кримінальної відповідальності та зазначеним захворюванням. Також позивач сам вказує події на ОСОБА_2 та військові дії на сході України 2014 року, які не можуть бути враховані для збільшення суми визначеної судом першої інстанції моральної шкоди.
Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.
Івано-Франківська обласна прокуратура також подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вважаєйого доводи безпідставними та необґрунтованими.
Зазначає, що правовою підставою позову у цій справі є факт винесення постанови про закриття кримінального провадження.
Обов'язок щодо доведення наявності шкоди та її обов'язкових елементів, зокрема, в частині причинно-наслідкового зв'язку, в силу ч. 1 ст. 81 ЦПК України покладається саме на позивача, чого ОСОБА_1 ні у позовній заяві, ні в апеляційній скарзі зроблено не було. Як на докази апелянт у своїй скарзі посилається на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, інші процесуальні документи, винесені у ході розгляду кримінальної справи й провадження щодо нього, копії довідок Пенсійного фонду України та виписку зі своєї медичної карти, які не можуть слугувати достатнім обґрунтуванням розміру коштів, заявлених останнім відшкодування (1741200 грн). Стверджує, що ОСОБА_1 не доведено належними і допустимими доказами, що причиною погіршення якості його життя й стану здоров'я було перебування під слідством і судом. Незважаючи на доводи щодо психологічного стресу, вимушеного безробіття й відсутності трудового стажу у зв'язку з цим, репутаційної шкоди, завданої йому як громадянину, керівнику підприємства й публічній особі, фактичних доказів, які підтверджують указані обставини, позивачем не надано (наприклад, негативної поведінки оточуючих чи інших обставин, які б свідчили про втрату репутації, конкретних заходів для підтримання нормального способу життя, відмови у працевлаштуванні тощо). Заявлений до відшкодування розмір моральної шкоди в сумі 1741200 грн позивачем не доведений.
Вказує, що жодним рішенням компетентного органу дії посадових осіб органів досудового слідства та прокуратури в ході розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_1 не визнавались протиправними чи незаконними. При цьому позивачем неправильно визначено період перебування під судом та слідством.
Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення та задовольнити апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури.
Заперечення ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури повернуто без розгляду у зв'язку з недотриманням вимог ст.ст. 183, 360 ЦПК України.
Інші відзиви учасників справи на апеляційні скарги до суду апеляційної інстанції не надходили, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного суду представники Івано-Франківської обласної прокуратури - прокурор Журавльова Н.Є., Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області - Щадей А.В., Державної казначейської служби України- Гамуляк О.М. доводи та вимоги апеляційних скарг Івано-Франківської обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області підтримали. Щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечили.
ОСОБА_1 та його представник - адвокат Соботник В.Й. підтримали подану ними апеляційну скаргу. Щодо задоволення апеляційних скарг Івано-Франківської обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області заперечили.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповіднодонормматеріальногоправаіздотриманнямнормпроцесуальногоправа.Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 29.03.2010 слідчим СВУ СБУ в Івано-Франківській області порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України (т. 1, а.с. 10-11).
30.08.2010 ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України (т. 1, а.с. 12-13).
У ході проведення досудового слідства було встановлено, що ОСОБА_1 перебуваючи на посаді ліквідатора Відкритого акціонерного товариства «Калушхімремонт», будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов'язками, протягом 2004-2007 років шляхом зловживання своїм службовим становищем привласнив грошові кошти ВАТ «Калушхімремонт» в сумі 11600 грн. та вчинив зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді заподіяння матеріальних збитків вказаному підприємству на суму 71128,53 грн.
24.09.2010 кримінальна справа направлена для розгляду до Калуського міськрайонного суду.
Вироком Калуського міськрайонного суду від 25.05.2012 ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України (т. 1, а.с. 19-26).
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06.11.2012 вирок Калуського міськрайонного суду від 25.05.2012 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд (т. 1, а.с. 27-30).
Вироком Калуського міськрайонного суду від 11.12.2013 ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України (т. 1, а.с. 31-36).
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.06.2014 вирок Калуського міськрайонного суду від 11.12.2013 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд у зв'язку з тим, що суд першої інстанції належним чином не з'ясував дійсну вартість кранів на момент їх відчуження, тобто на час вчинення злочину (т. 1, а.с. 37-42).
Постановою Калуського міськрайонного суду від 22.10.2014 дано доручення органу досудового слідства з метою перевірки та уточнення необхідних для розгляду кримінальної справи доказів (т. 1, а.с. 43-44). І на виконання такого СВ Управління СБУ в Івано-Франківській області надано лист від 10.12.2014 (т. 1, а.с. 45).
11.02.2015 постановою Калуського міськрайонного суду кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України повернуто прокурору Івано-Франківської області для організації додаткового розслідування (т. 1, а.с. 46-48).
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.03.2015 постанову Калуського міськрайонного суду від 11.02.2015 залишено без змін (т. 1, а.с. 49-50, 51).
27.04.2015 прокуратурою Івано-Франківської області за матеріалами кримінальної справи №564, внесено дані у ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №4201509000000060 за фактом зловживання арбітражним керуючим ВАТ «Калушхімремонт» ОСОБА_1 службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, із попередньою правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 364 КК України, та у кримінальному провадженні №4201509000000061 за фактом привласнення шляхом зловживання своїм службовим становищем ОСОБА_1 грошових коштів ВАТ «Калушхімремонт» із попередньою правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 191 КК України.
Того ж дня вказані кримінальні провадження об'єднано в одне під №4201509000000060 та визначено підслідність за Калуським МВ УМВС України області.
У ході досудового розслідування змінено попередню правову кваліфікацію із ч. 2 ст. 364 КК України на ч. 3 ст. 365-2 КК України у зв'язку із тим, що особи, які надають публічні послуги, у тому числі арбітражні керуючі, з 01.07.2011 перестали бути суб'єктом злочину передбаченого статтею 364 Кримінального кодексу України. За зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги, кримінальна відповідальність передбачена ст. 365-2 КК України (т. 1, а.с. 52).
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України відповідальність, що скасовує злочинне діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, тому змінено попередню правову кваліфікацію діяння ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 191 КК України на ч. 1 ст. 365-2 КК України у зв'язку з тим, що санкція частини 1 ст. 365-2 КК України пом'якшує кримінальну відповідальність.
28.08.2015 слідчим Калуського МВ УМВС України в Івано-Франківській області прийнято постанову про закриття кримінального провадження в частині обвинувачення за ч. 3 ст. 365-2 КК України у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, а саме - відсутня суб'єктивна сторона злочину (т. 1, а.с. 53-54).
26.04.2016 слідчим Калуського МВ УМВС України в Івано-Франківській області прийнято постанову про закриття кримінального провадження в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 365-2 КК України, у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, а саме - відсутня суб'єктивна сторона злочину (т. 1, а.с. 55-56).
14.06.2018 Калуською місцевою прокуратурою постанови від 28.08.2015 та від 26.04.2016 скасовано (т. 1, а.с. 57).
Постановою СВ Калуського РВ поліції ГУНП в Івано-Франківській області від 27.12.2023 кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (т. 1, а.с. 58-61). Зазначено, що у ході проведення досудового розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні проведено слідчі дії, а саме:
- на підставі ухвали слідчого судді Калуського міськрайонного суду призначено позапланову документальну ревізію з окремих питань фінансово-господарської діяльності ВАТ «Калушхімремонт»;
- призначено товарознавчу експертизу;
- допитано як свідка ОСОБА_1
27.07.2018 слідчим призначено товарознавчу експертизу вартості гусеничних кранів, виконання якої доручено Львівському НДІСЕ. Однак у зв'язку з великою завантаженістю експертів постанова залишена без виконання.
17.09.2018 слідчим призначено судово-товарознавчу експертизу визначення фактичної вартості гусеничних кранів, виконання якої доручено Київському НДІСЕ.
Згідно Висновку експерта від 16.04.2020 визначити ринкову вартість гусеничних кранів не виявилось за можливе, оскільки у матеріалах справи відсутні документальні підтвердження фактичного технічного стану об'єктів оцінки та можливості їх використання за цільовим призначенням, а саме: результати їх освідчення особами уповноваженого органу та акти технічного стану станом на 2005 рік-2006 роки, які на даний час отримати неможливо.
09.04.2019 слідчим призначено перевірку щодо ведення на ВАТ «Калушхімремонт» у 2004 році касової книги.
Управлінням Західного офісу держаудитслужби в Івано-Франківській області відмовлено у проведенні перевірки, оскільки усі надходження та видача готівки підприємства враховуються у касовій книзі, аркуші якої мають бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені печаткою підприємства. Однак в матеріалах провадження містяться тільки окремі аркуші книги, без підпису посадової особи, без зазначення дати, що унеможливлює здійснити перевірку.
25.05.2020 слідчим доручено проведення слідчих дій працівникам Сокальського ВІ Червоноградського ВП ГУНП в Львівській області щодо допиту власників приміщення, що в АДРЕСА_1 . Однак дана постанова залишилась без виконання.
Слідчим витребувано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна - цегляної прибудови, що в АДРЕСА_1 .
Згідно отриманої інформації власниками приміщення, що в АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Таким чином з матеріалів вказаного кримінального провадження вбачається, що після повернення кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_1 на додаткове розслідування та після скасування постанови про закриття, вжито всіх необхідних дієвих заходів, направлених на усунення окресленої судами першої та апеляційної інстанцій неповноти досудового розслідування та вичерпано всі можливості для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинне діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законної сили.
У ході досудового розслідування змінено попередню правову кваліфікацію діяння ОСОБА_1 з частини 2 статті 191 Кримінального кодексу України на частину 1 статті 365-2 Кримінального кодексу України у зв'язку з тим, що санкція частини 1 ст. 365-2 КК України пом'якшує кримінальну відповідальність.
За таких обставин у діянні арбітражного керуючого ВАТ «Калушхімремонт» ОСОБА_1 відсутня об'єктивна ознака склад кримінального праворушення, передбаченого частиною 1 статті 365-2 Кримінального кодексу України.
Так, згідно із ч. 4 ст. 284 КПК України слідчий приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4 ч. 1 вказаної статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.
У цьому кримінальному проваджені жодній особі про підозру не повідомлено.
Відповідно до ч. 4 ст. 284 КПК України про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Вказана постанова не скасована на час постановлення рішення.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що кримінальне провадження щодо позивача було закрито вперше 28.08.2015 за ч. 1 ст. 365-2 КК України та 26.04.2016 за ч. 1 ст. 365-2 КК України. 14.06.2018 ці постанови були скасовані, та 27.12.2023 кримінальне провадження остаточно закрите за відсутністю саме в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення. Отже, з вказаних постанов вбачається, що досудове розслідування здійснювалось саме щодо позивача, незважаючи на те, що йому не було повідомлено про підозру. Але з 27.04.2016 по 15.06.2018 жодному кримінальному переслідуванню ОСОБА_1 не піддавався, оскільки кримінальне провадження було закрито протягом цього часу. Тому є безпідставним твердження представника відповідача УСБУ в Івано-Франківській області про те, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». В той же час є безпідставними вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди за час період з 27.04.2016 по 15.06.2018, поки кримінальне провадження було закрите.
Враховуючи наявність постанови про закриття кримінального провадження щодо позивача з реабілітуючих підстав, судом встановлено, що позивач незаконно притягувався до кримінальної відповідальності, до нього незаконно застосовано запобіжний захід, а тому є підстави для відшкодування завданої позивачу шкоди у порядку та розмірах, передбачених частиною першою статті 1176 ЦК України та Законом №266/94-ВР.
Взявши до уваги час, протягом якого позивач перебував під слідством, розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, судом розраховано завдану позивачу моральну шкоду в сумі 1074666 грн. 67 коп. за 134 місяці 10 днів, яка підлягає стягненню із Державного бюджету України.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
За положенням ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Крім того, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява №40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Верховний Суд врахував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», №68490/01, §62).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 (провадження №14-24цс21)).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц (№61-18013сво18)).
Частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування (постанова Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі №215/3408/18 (провадження №61-19752св19)).
Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17 (провадження №14-4цс19).
Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2025 року у справі №461/6666/24 (провадження №61-5667св25)).
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув в силу положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у зв'язку із закриттям кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.
При цьому, судом вірно враховано, що вперше постановами слідчого Калуського МВ УМВС України в Івано-Франківській області від 28.08.2015 було закрито кримінальне провадження в частині обвинувачення за ч. 3 ст. 365-2 КК України у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, а саме - відсутня суб'єктивна сторона злочину (т. 1, а.с. 53-54), від 26.04.2016 - закрито кримінальне провадження в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 365-2 КК України, у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, а саме - відсутня суб'єктивна сторона злочину (т. 1, а.с. 55-56).
Остаточно постановою СВ Калуського РВ поліції ГУНП в Івано-Франківській області від 27.12.2023 кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (т. 1, а.с. 58-61).
Закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» дає право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом.
А визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним розміром, який за встановлених фактичних обставин справи відповідає правилам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Твердження представника апелянта - Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області про те, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є безпідставними, суперечать вищевказаним нормам права.
Щодо доводів апелянта - Івано-Франківської обласної прокуратури про те, що судом неправильно встановлено час перебування позивача під слідством, що призвело до безпідставного включення до нього періоду з 14.06.2018 по 27.12.2023, то апеляційний суд зазначає наступне.
Судом визначено, що позивач перебував під слідством з 30 серпня 2010 року (постанова про притягнення його як обвинуваченого) і до 26 квітня 2016 року (закриття кримінального провадження), з 14 червня 2018 року (скасування постанов про закриття кримінального провадження) і до 27 грудня 2023 року (остаточне закриття кримінального провадження), тобто в загальному - 134 місяці та 10 дні.
14.06.2018 Калуською місцевою прокуратурою було скасовано постанови від 28.08.2015 та від 26.04.2016 (т. 1, а.с. 57). Проведено ряд слідчих дій.
Тобто, після скасування постанов про закриття кримінального провадження від 28.08.2015 та від 26.04.2016 було вжито заходів, направлених на усунення неповноти досудового розслідування щодо доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень.
А в постанові СВ Калуського РВ поліції ГУНП в Івано-Франківській області від 27.12.2023 про закриття кримінального провадження зазначено, що «Таким чином з матеріалів вказаного кримінального провадження вбачається, що після повернення кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_1 на додаткове розслідування та після скасування постанови про закриття, вжито всіх необхідних дієвих заходів, направлених на усунення окресленої судами 1 та апеляційної інстанцій неповноти досудового розслідування та вичерпано всі можливості для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень». «За таких обставин у діянні арбітражного керуючого ВАТ «Калушхімремонт» ОСОБА_1 відсутня об'єктивна ознака складу кримінального праворушення, передбаченого частиною 1 статті 365-2 Кримінального кодексу України» (т. 1, а.с. 58-61).
Тобто 14.06.2018 постанови, якими вказане кримінальне провадження було закрите у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення (відсутністю суб'єктивної сторони злочину), були скасовані. І остаточно 27.12.2023 кримінальне провадження закрите за відсутністю саме у діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
Отже, з вказаних постанов вбачається, що досудове розслідування здійснювалось саме щодо позивача, незважаючи на те, що вдруге йому не було повідомлено про підозру.
А посилання вказаного апелянта на те, що жодним рішенням компетентного органу дії посадових осіб органів досудового слідства та прокуратури в ході розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_1 не визнавались протиправними чи незаконними, не можуть свідчити про неможливість звернення позивача до суду за захистом своїх прав щодо відшкодування моральної шкоди згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» за наявності для цього підстав.
При цьому судом визначено мінімальний законодавчо визначений розмір вказаного відшкодування моральної шкоди - однин розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
І обґрунтовано розраховано такий за періоди з 30 серпня 2010 року (постанова про притягнення як обвинуваченого) до 26 квітня 2016 року (закриття кримінального провадження), з 14 червня 2018 року (скасування постанов про закриття кримінального провадження) і до 27 грудня 2023 року (остаточне закриття кримінального провадження), в загальному - 134 місяці та 10 дні, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі з 01 січня 2025 року - 8000 грн., - 1074666 грн. 67 коп. за 134 місяці 10 днів.
Разом з тим, апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта ОСОБА_1 про можливість відшкодування моральної шкоди за період з 26.04.2016 (закриття кримінального провадження) до 14.06.2018 (скасування прокурором постанов про закриття кримінального провадження слідчим).
У вказаному періоді кримінальне провадження відносно позивача було закрите, слідчі дії не проводилися. Тому відсутні підстави вважати, що у цьому періоді мало місце незаконне притягнення останнього до кримінальної відповідальності.
Доводи апелянта про те, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження скасована прокурором з порушенням визначених законом строків, більше ніж через 2 роки, не доводять і не спростовують обставини у цій справі. І вказана постанова не оскаржувалася.
Також безпідставні твердження апелянта для збільшення розміру моральної шкоди на те, що ним було втрачено 8,5 років трудового та страхового стажу, захворювання з 07.12.2014, оскільки ним не доведено, що він не мав можливості працювати на інших посадах, чи причинно-наслідкового зв'язку між противоправними діями правоохоронних органів та захворюванням позивача.
Запобіжний захід ОСОБА_1 - підписку про невиїзд, залишено раніше обраний до вступу постанови Калуського міськрайонного суду від 11.02.2015 в законну силу, яка ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.03.2015 залишена без змін.
Щодо посилань ОСОБА_1 на те, що зареєстровані за ним транспортні засоби досі перебувають під арештом, накладеним 2010 року (т. 1, а.с. 64, т. 2, а.с. 138), то колегія суддів зазначає, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства за зверненням позивача. Про що, зокрема, зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №727/2878/19 (провадження №14-516цс19).
Відтак, аналізуючи питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційних скаргах, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому апеляційні скарги Івано-Франківської обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області та ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги Івано-Франківської обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 26 грудня 2025 року.