справа № 631/497/25
провадження № 2/631/590/25
про залишення позовної заяви без руху
29 грудня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі судді Трояновської Т. М. розглянувши питання можливості відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу,
ОСОБА_1 звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить суд розірвати односторонній договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та повернути їй житловий будинок та земельну ділянку з документацією, а також стягнути судові витрати з відповідача.
При зверненні до суду з відповідним позовом позивач повинен дотримуватися вимог закону щодо підсудності розгляду цивільних справ, передбачених главою 2 розділу І Цивільного процесуального кодексу України.
У відповідності до положень частини 6 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
29 грудня 2025 року за вхідними № ЕП-1785/25-вх. та ЕП-1786/25-вх. в порядку, передбаченому частиною 7 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України, судом від ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ отримано інформацію № 6301.4.3-8132/63.2-25, відповідно до якої відповідач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження у справі, суд виходить з приписів статті 55 Конституції України, які обумовлюють, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Реалізація особою права на звернення до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог Цивільного процесуального кодексу України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї.
Вимоги щодо змісту та форми позовних заяв визначені статтями 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України.
При вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі, проаналізувавши фактичні обставини позову, їх правову кваліфікацію, характер спірних правовідносин та предмет захисту, з'ясовано, що позов подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 - 177 Цивільного процесуального кодексу України.
Статтями 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України визначено вимоги до змісту та форми позовної заяви, документів, що додаються до позовної заяви, обов'язок дотримання яких покладається на позивача.
Так, відповідно до частини 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 176 Цивільного процесуального кодексу України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.
Отже, ціна позову - це грошовий вираз майнових вимог позивача. Ціна позову визначається лише щодо майнових вимог, тобто тих вимог, які мають грошову оцінку. У наведеній вище статті Цивільного процесуального кодексу України сформульовано правила визначення ціни позову.
Позовна вимога про зобов'язання повернути нерухоме майно внаслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу такого майна має майновий характер, оскільки по суті є вимогою про витребування майна, а вирішення відповідного спору вплине на склад майна сторін спору та змінить власника майна. Отже, ставка судового збору за подання такої позовної заяви визначається як за позовну заяву майнового характеру.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 вказано, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Аналогічна правова позицію викладена Верховним Судом у своєї постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 727/3827/22 (провадження № 61-1909св23).
Вартість спірного майна не може бути визначена на власний розсуд сторони, а має бути підтверджена доказами, при цьому позовна заява повинна містити посилання на такі докази у відповідності до вимог пункту 5 частини 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України.
Іншими словами тягар доказування вартості майна несе позивач.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 372/1080/19 (провадження № 61-11398св20).
Як убачається зі змісту позовної заяви позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом щодо розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та повернення їй житлового будинку та земельної ділянки з документацією
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання. До позовних заяв немайнового характеру належать вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Отже подана заява, в якій ставиться питання про визнання права власності позивача на майно, відноситься до майнового характеру.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17 (провадження № 12-76гс18)).
Позивач звертаючись до суду з позовною заявою про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки, зазначила ціну позову 400000 гривень 00 копійок, при цьому будь яких доказів на підтвердження загальної вартості нерухомого майна не надала, тільки власноруч зазначила у долученій до позовної заяви копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_3 , датованого 10 березня 2016 року, оцінку будинку 384460 гривень 00 копійок.
Тобто, вартість спірного майна була визначена позивачем самостійно і зазначена сума не підтверджена будь-яким доказами.
Відповідно до пункту 3 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених постановою Кабінетів Міністрів України № 1440 від 10 вересня 2003 року, ринкова вартість це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.
Вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України № 2658-III від 12 липня 2001 року «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
За статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону. Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.
Слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 12 наведеного Закону України, звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому, суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом Цивільного процесуального кодексу України такий обов'язок покладається на позивача. Вартість майна визначається на момент пред'явлення позову.
Аналогічна правова позиція щодо необхідності підтвердження дійсної вартості майна, яке є предметом спору, безпосередньо на час звернення до суду з відповідними позовними вимогами викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 372/1080/19 (провадження № 61-11398св20).
Проте в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження дійсної вартості спірного житлового будинку, які б відповідали вищевказаним вимогам закону, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити вартість майна, що є предметом спору та відповідно перевірити розмір судового збору, який необхідно сплатити позивачу за дану вимогу майнового характеру відповідно до Закону України від 08 липня 2011 року № 3674 -VІ «Про судовий збір», підпункт 1 пункту 1 частини 2 статті 4 якого передбачає ставку судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, а саме: 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім того, відповідно до частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
За загальними правилами цивільного судочинства судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скарги чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом.
При цьому судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції.
Обов'язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір - це процесуальний обов'язок, визначений нормами процесуального права.
Відповідно до приписів частини 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким спеціальним законом є Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» , стаття 3 якого визначає, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення тощо.
У статті 4 Закону України «Про судовий збір» зазначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пунктами 1 та частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою або фізичною особою - підприємцем позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка була подана фізичною особою, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України № 4059-IX від 19 листопада 2024 року «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 3028 гривень 00 копійок.
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивачем пред'явлено вимогу майнового характеру, проте, дослідивши позовну заяву та копії документів долучених до неї, судом встановлено, що ОСОБА_1 не надано до позову документу про сплату судового збору у встановленому розмірі та порядку. Позивачем було надано копію посвідчення члена сім'ї загиблого серії НОМЕР_1 , виданого 14 вересня 2015 року Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Ленінської районної у місті Харкові ради, з якого вбачається, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З цього приводу слід зазначити, що положеннями Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
Так, відповідно до пунктів 8 та 13 частини 1 статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи, а також учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Водночас, правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Положеннями частини 2 статті 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом таких питань.
Аналіз пунктів 8 та 13 частини 1 статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» у сукупності з частиною 2 статті 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує на те, що члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій, закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.
Отже, сама по собі наявність статусу члена сім'ї померлого ветерана війни не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 зроблений правовий висновок про те, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статтей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Серед переліку пільг сім'ям загиблих (померлих) ветеранів війни, визначеного у статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відсутні пільги щодо звільнення від сплати судового збору у справах про визнання договорів купівлі-продажу та дарування квартири недійсними, скасування державної реєстрації вказаних правочинів.
Пільги членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни стосуються випадків звернення до суду за захистом прав, пов'язаних винятково з таким статусом, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
Подібний правовий висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2020 року у справі № 9901/70/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 640/7310/19.
Слід зазначити, що хоча норми пункту 8 частини1 статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» у сукупності з частиною 2 статті 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не містять вичерпного переліку порушених прав, однак порушені права нерозривно пов'язані саме із статусом члена сім'ї загиблого ветерана війни, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які в свою чергу встановлені Конституцією України та іншими законами.
Предметом спору у даній справі є розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки. Тобто, у цьому спорі не вирішуються питання, пов'язані із соціальним захистом члена сім'ї померлого ветерана війні, передбачені статтею 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Оскільки зазначена справа не пов'язана із соціальним захистом порушених прав позивача, як члена сім'ї померлого ветерана війні, відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за звернення до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу.
Окрім іншого, в порушення вимог пунктів 6 та 7 частини 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України ОСОБА_1 не зазначено відомостей щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися та відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання такої заяви, якщо такі здійснювалися.
Також, позивачем не надано підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, що є порушенням вимог пункту 10 частини 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України.
Крім того, положеннями статті 95 Цивільного процесуального кодексу України врегульовано питання надання письмових доказів. Вказана норма права передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Проте, в порушення приписів статті 95 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем до позовної заяви надані копії письмових доказів, які в порядку, встановленому чинним законодавством України, не засвідчені та у позовній заяві не зазначено про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів.
Відтак, враховуючи вищенаведене, позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог статтей 175 та 176 Цивільного процесуального кодексу України.
Перелічені недоліки позовної заяви унеможливлюють вирішення питання про відкриття провадження у справі та подальший розгляд справи й ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (стаття 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Положеннями частини 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» та від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України», право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Цивільним процесуальним кодексом України.
Як вже зазначалося вище, вимоги щодо змісту та форми позовної заяви визначені статтями 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України.
При цьому, якщо подана позовна заява не відповідає таким вимогам, у частині 1 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України законодавець передбачив механізм залишення позовної заяви без руху задля забезпечення позивачу можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечує можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання та прийняття її судом до розгляду.
Залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України.
В даному випадку, подана позовна заява не відповідає вимогам пунктів 3, 6, 7 та 10 частини 3 статті 175 й частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку з чим підлягає залишенню без руху відповідно до статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, враховуючи наступне.
У частині 1 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина 2 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України).
За таких обставин, суд доходить висновку, що подана позовна заява не відповідає вимогам, які зазначені у частині 2 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України, пунктах 3, 6, 7, 10 частини 3 статті 175 та частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України й вважає за необхідне залишити її без руху, надавши позивачу десятиденний строк, який відраховувати із дня вручення копії даної ухвали, для усунення вищевказаних недоліків.
Спосіб усунення недоліків позовної заяви полягає :
- в поданні заяви у вигляді окремого документу з виправленими недоліками, зазначеними в наявній ухвалі суду щодо зазначення ціни позову згідно нормативно-грошової оцінці спірного нерухомого майна, що є предметом спору, станом на час звернення до суду та наданні відповідних доказів; зазначенні відомостей щодо вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися та відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання такої заяви, якщо такі здійснювалися; письмовому підтвердженні позивача про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, а також надання належним чином засвідчених копій письмових доказів;
- наданні документу, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документу, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
При цьому, суддя вважає за необхідне попередити позивача що в разі не усунення порушень закону, допущених при подачі позовної заяви до встановленого законом строку, позовна заява буде вважатися не поданою та повернута позивачеві.
На підставі викладеного, керуючись статтями 175, 177, частиною 1 статті 185, статтями 258 - 261, 353 Цивільного процесуального кодексу України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу - залишити без руху.
Повідомити позивача про необхідність усунення зазначених недоліків протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору у повному обсязі, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку, окремо від рішення суду, не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Т. М. Трояновська