справа № 631/592/25
провадження № 3/631/339/25
16 червня 2025 року селище Нова Водолага
Суддя Нововодолазького районного суду Харківської області Трояновська Т. М., розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов від відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
До Нововодолазького районного суду Харківської області від відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області для розгляду по суті надійшов адміністративний матеріал, складений відносно ОСОБА_1 .
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 032156, складеного 24 травня 2025 року поліцейським офіцером громади відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області майором поліції Булгаковим Олексієм Івановичем, убачається, що 10 травня 2025 року близько 16 години 50 хвилин, громадянин ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 , ображав нецензурною лайкою громадянку ОСОБА_2 , чим порушив громадський порядок і спокій громадян.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення як дрібне хуліганство.
ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у відповідності до приписів Кодексу України про адміністративні правопорушення, у тому числі шляхом направлення судових повісток в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення на номер мобільного телефону, який був зазначений у матеріалах справи, та заяві про отримання електронних повісток від 24 травня 2025 року. Згідно довідок про доставку SMS-повідомлення на мобільний номер телефону ( НОМЕР_2 ) ОСОБА_1 отримав судову повстку про виклик на 09 червня 2025 року о 15 голині 00 хвилин - цього ж дня о 12 годині 24 хвилини, судова повістка про виклик на 16 червня 2025 року була доставлена 10 червня 2025 року о 17 годині 00 хвилин.
Крім того, постановою Нововодолазького районного суду Харківської області від 09 червня 2025 року відносно ОСОБА_1 був застосований примусовий привід до залу судових засідань для участі в судовому розгляді справи про адміністративне правопорушення, організацію виконання якого доручено відділенню поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 до зали судових засідань органами поліції доставлений не був, вищенаведена постанова залишились без фактичного виконання з боку органу Національної поліції України.
16 червня 2025 року від відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області надійшов лист, відповідно якого тимчасово виконуючий обов'язки начальника відділення поліції капітан поліції Володимир Сосюрка повідомив, що з метою виконання постанови Нововодолазького районного суду Харківської області від 09 червня 2025 року по справі № 631/592/25 щодо здійснення приводу до приміщення залу суду громадина ОСОБА_1 , було здійснено виїзд за адресою мешкання останнього. ОСОБА_1 надав письмові пояснення у якому зазначив, що з постановою суду від 09 червня 2025 року він ознайомлений, але у зв'язку із сімейними обставинами ввечері 13 червня 2025 року вимушений виїхати до країни Бельгії для відвідування у лікарні онкохворої дружини ОСОБА_3 .
До вище вказаного листа були додані письмові пояснення, адресовані тимчасово виконуючому обов'язки начальника відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області Володимирі Сосюрці, в яких ОСОБА_1 повідомив, що він ознайомлений з постановою Нововодолазького районного суду Харківської області від 09 червня 2025 року, але у зв'язку із сімейним обставинами, а саме онкологічним захворюванням свої дружини ОСОБА_3 , яка перебуває у тяжкому стані у лікарні, він вимушений ввечері їхати до дружини у Бельгію мінімум на 30 днів. Крім того було додану заяву ОСОБА_1 , складену 13 червня 2025 року на ім'я голови Нововодолазького районного суду Харківської області, у якій останній просив розглянути адміністративний матеріал про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за його відсутності, оскільки прибути у судове засідання він не може за сімейними обставинами.
З цього приводу слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов'язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім на засіданні. Ця можливість випливає із об'єкта і цілі статті 6 Конвенції, оскільки здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.
Разом із тим в даному випадку, зважаючи на те, що судом вживались усі можливі спроби викликати ОСОБА_1 до суду для забезпечення реалізації останнім права на захист, які позитивного результату не дали, суд вимушений розглянути справу за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки затягування розгляду справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Суддя, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.
Положення частин 1 та 2 статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
У відповідності до вимог частини 1 статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свобод громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245 Кодексу України про адміністративне правопорушення).
При цьому, положеннями статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Водночас, положеннями статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення основним доказом про вчинення особою адміністративного правопорушення є протокол про адміністративне правопорушення, який повинен відповідати вимогам, визначеним у статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення та містити перелік всіх обов'язкових реквізитів протоколу.
На підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення до протоколу про адміністративне правопорушення надано:
копію рапорту старшого інспектора - чергового чергової частини відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області майора поліції Івана Семенченка про те, що 10 травня 2025 року о 16 годині 54 хвилин надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що 10 травня 2025 року о 16 годині 53 хвилини за адресою: АДРЕСА_3 , систематичні сварки з сусідкою з будинку НОМЕР_4 , ОСОБА_4 . Останній раз сварка відбулась о 13 голині 00 хвилин. Заявник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Даний рапорт зареєстрований в Інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (Журнал єдиного обліку) відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області за № 2417 від 10 травня 2023 року;
копію протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 10 травня 2025 року, відповідно до якого ОСОБА_2 просить органи поліції вжити заходи до ОСОБА_1 , який 10 травня 2025 року на території її домоволодіння штовхав її в груди та погрожував фізичною розправою, висловлювався нецензурною лайкою;
копію письмових пояснень ОСОБА_2 від 10 травня 2025 року, в яких остання вказала, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Її сусіди з будинку НОМЕР_3 систематично вчиняють конфлікти та періодично безпідставно викликають працівників поліції. 10 травня 2025 року у неї з сусідами ОСОБА_5 виникла бесіда, в ході якої вона вирішали дізнатись причини постійного виклику останніми працівників поліції відносно неї. В цей час до неї до двору прийшов ОСОБА_1 , який є родичом її сусідів, та почав ображати її нецензурною лайкою, штовхати в груди на території її домоволодіння, а також погрожувати фізичною розправою. Пізніше вона зрозуміла, що ОСОБА_6 приходив сваритися до неї через своїх родичів, яких нібито вона ображає. В результаті конфлікту вона тілесних ушкоджень не отримала, але була налякана;
копію письмових пояснень ОСОБА_1 від 10 травня 2025 року, який зазначив, що 10 травня 2025 року близько 16 години 00 хвилин він пішов до сусідів своєї тещі ОСОБА_7 , щоб дізнатися причину їх конфліктів. До нього підійшла ОСОБА_8 та попросила, щоб він провів бесіду зі своєю тещою та тестем, щоб ті без причин не викликала працівників поліції. У дворі також були його теща ОСОБА_7 та тесть ОСОБА_9 . В цей час він побачив, що у дворі в їх напрямку пішла ОСОБА_2 , яку він взяв за рукав та смикнув з проханням, що та не провокувала його родичів. Ніякої нецензурної лайки в ході розмови він не застосовував, тілесних ушкоджень не наносив;
копію письмових пояснень ОСОБА_10 від 10 травня 2025 року, який повідомив, що 10 травня 2025 року протягом дня він перебував у своєї знайомої ОСОБА_2 , якій допомагав по господарству. Близько 16 години 50 хвилин до неї у двір прийшов ОСОБА_1 , який почав висловлюватись на її адресу нецензурною лайкою, погрожувати фізичною розправою та взявши за одяг почав її штовхати. На його думку, ОСОБА_1 прийшов до ОСОБА_2 з'ясувати обставини події, що відбувалась у цей же день 10 травня 2025 року кількома годинами раніше, а саме конфліктної ситуації між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 ;
копію письмових пояснень ОСОБА_11 від 10 травня 2025 року, в яких останній повідомив, що 10 травня 2025 року о 16 годині 30 хвилин він перебував вдома за адресою: АДРЕСА_1 , ремонтував мотокосу. В цей час він почув, шо хтось кричить на вулиці. Вийшов за двір, побачив, як чоловік штовхає сусідку ОСОБА_12 та виражається нецензурною лайкою у її бік. Підійшовши ближче до учасників конфлікту, він впізнав ОСОБА_1 , який швидко пішов геть.
Водночас, як вже зазначалося вище провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності (стаття 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
У відповідності до частини 1 статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Нормами статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення імперативно визначено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Так, згідно з даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 032156, складеного 24 травня 2025 року поліцейським офіцером громади відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області майором поліції Булгаковим Олексієм Івановичем, ОСОБА_1 ставиться у провину вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме те, що останній 10 травня 2025 року близько 16 години 50 хвилин в АДРЕСА_2 , ображав нецензурною лайкою громадянку ОСОБА_2 , чим порушив громадський порядок і спокій громадян.
З даного приводу слід зазначити, що підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності є наявність в його діях складу правопорушення.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона).
Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони правопорушення є наявність діяння (суспільно небезпечного або шкідливого), причинний зв'язок, наслідки (суспільно небезпечні або шкідливі) діяння. Крім того, серед ознак об'єктивної сторони порушення є місце та час його вчинення.
Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є провина (у формі умислу або необережності), тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).
Відповідно до диспозиції статті 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення дрібним хуліганством є нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку.
Громадський порядок - це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами система відносин, що складаються у громадських місцях в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій.
Найбільш розповсюджена форма дрібного хуліганства - нецензурна лайка у громадських місцях, непристойні висловлювання.
Іншою формою цього правопорушення є образливе ставлення до громадян, під яким необхідно розуміти докучливу поведінку, пов'язану з образливими діями, що зневажають честь і гідність людини та утискають будь-чию волю, до того ж у грубій розв'язній манері.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього правопорушення є місце його скоєння, а саме громадське місце.
Громадське місце - вільна в доступі необмеженому колу осіб територія нежитлового та невиробничого призначення, яка використовується для задоволення особистих потреб, у межах якої здійснюється державне регулювання суспільних відносин з охорони громадського порядку. Отже, громадське місце є публічним і знаходиться у вільному доступі для необмеженого кола осіб, незалежно від соціальної, групової чи іншої належності й без будь-яких спеціальних дозволів.
З об'єктивної сторони, хуліганство, незалежно від виду відповідальності (адміністративної чи кримінальної), характеризується порушенням громадського порядку
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу. Тобто, особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення буде порушено громадський порядок і прагне цього чи умисно допускає.
Елементом суб'єктивної сторони дрібного хуліганства є також мотив задоволення індивідуальних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей. Умисний прояв винним явної неповаги до оточуючих - головний момент, що визначає зміст і сенс поведінки хулігана.
Крім того, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони дрібного хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого.
Тобто, головною рушійною силою хуліганських дій є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об'єкти.
За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.
Таку правову позицію висловила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі з єдиним унікальним № 288/1158/16-к.
Таким чином підсумовуючи вище викладене слід зазначити, що у сенсі статті 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення дрібне хуліганство відноситься до правопорушень, які посягають на громадський порядок. Поняття «дрібне хуліганство» - це нецензурна лайка в громадських місцях, образливе приставання до громадян та інші подібні дій, що порушують громадський порядок і спокій громадян, якщо вони за своїм характером не тягнуть застосування заходів кримінального покарання. Дрібне хуліганство характеризується наявністю умислу - особа, яка скоїла дрібне хуліганство, усвідомлює, що своїми діями вона порушує громадський порядок, і бажає чи свідомо допускає вияв неповаги до суспільства.
Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.
Також слушним буде зауважити, що громадський порядок - це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами система відносин, що складаються у громадських місцях в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій.
Верховний Суд України у постанові від 04 жовтня 2012 року у справі № 5-17кс12 сформулював правову позицію, відповідно до якої громадський порядок слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформулювався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших позаюридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у безпечності громадського спокою, охороні здоров'я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного тощо.
Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях, супроводжуються ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством, зокрема із використанням травмуючих властивостей таких предметів, як вогнепальна зброя, і призводять до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
Характерною ознакою хуліганства є безпричинне вчинення зазначених в диспозиції вказаної статті дій. Разом з тим, за судовою практикою не являються хуліганством дії які, хоча і містять ознаки правопорушення, передбаченого статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, але були вчинені на ґрунті неприязних відносин.
Також слід зазначити, що адміністративне правопорушення, передбачене статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, має матеріальний склад, тому суспільно небезпечні наслідки можуть бути поставлені у вину особі лише за умови, що вони перебували в причинно-наслідковому зв'язку з його дією або бездіяльністю.
З системного аналізу діючого законодавства вбачається, що суть даного правопорушення зводиться до вчинення таких дій, що привели до дестабілізації стану суспільства.
Громадська небезпека дій правопорушників проявляється в тому, що дрібне хуліганство певною мірою дезорганізує весь комплекс суспільних відносин, що склалися, а дії правопорушників спрямовані проти забезпечення нормального життя, суспільно-політичної діяльності громадян.
Між тим, у протоколі про адміністративне правопорушення, що є предметом судового розгляду, взагалі не зазначено, яким чином був порушений громадський порядок і спокій громадян, як і не зазначено мотив вчинення ОСОБА_1 відповідних дій, в той час як протокол, є актом обвинувачення, й повинен містити конкретне обвинувачення, виходячи з поняття адміністративного правопорушення, відповідно до вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В даному випадку, як убачається із наявних матеріалів справи, у тому числі копій письмових пояснень ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , дії з боку ОСОБА_1 виникли на підставі існуючого до цього конфлікту між ОСОБА_2 та родичами ОСОБА_1 . При цьому конфліктна ситуація, як убачається з письмових пояснень ОСОБА_2 , виникла на території її домоволодіння, що не є тотожнім громадському місцю.
Таким чином, з огляду на зміст досліджених у судовому засіданні доказів, обстановка й обставини подій, що мали місце 10 травня 2025 року близько 16 години 50 хвилин в селі Нова Мерефа, а саме коли відбувся словесний конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , свідчать про те, що він був зумовлений особистою неприязню ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , а не бажанням протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам.
Аналізуючи правову природу конфлікту, в ході якого ОСОБА_1 була застосована нецензурна лайка, необхідно дійти висновку про відсутність в ньому такої необхідної складової правопорушення як наявність вини у формі прямого чи непрямого умислу на порушення саме громадського порядку.
Із наявних матеріалів справи не вбачається наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме ні об'єктивної сторони правопорушення у сфері суспільних правовідносин, ні суб'єктивної - у формі умислу особи на скоєння хуліганських дій, з метою порушення громадського порядку.
Жодних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 відповідних дій саме з мотивом явної неповаги до суспільства суду надано не було.
Отже, за наслідками розгляду даного адміністративного матеріалу з наданих органом поліції у якості доказів фактичних даних не можливо з дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом» констатувати факт хуліганського мотиву поведінки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року в справі № 1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачиться на користь її невинуватості.
У постанові від 16 березня 2021 року у справі з єдиним унікальним № 473/2010/17 Верховний Суд зазначив, що розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості винувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Відповідно слідує, що стандарт «достатніх підстав (доказів) вважати», котрим фактично користується компетентна особа при складані проколу про адміністративне правопорушення, є нижчим ніж стандарту «поза розумним сумнівом».
Для цілей стандарту «достатніх підстав (доказів) вважати» передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно зв'язують особу з певним правопорушенням (демонструють імовірну причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше провадження у порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення, однак суд при розгляді справи по суті, у тому числі при їх оцінці керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» та таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні адміністративного проступку. До того ж, поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Наведене питання має бути розв'язане на підставі безстороннього та неупередженого аналізу допустимих доказів, які свідчать «за» чи «проти» викладеної версії подій.
Як свідчить стала практика Європейського суду з прав людини, зокрема, викладена у рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03), суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких i узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Відтак, обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія, викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 9 та статті 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Тобто, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності (постанова Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі з єдиним унікальним № 383/1120/16-а (провадження № 2-а/383/4/17).
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Таким чином, виходячи із правової аксіоми судочинства: «Atrium naben se intromi indicia praese» - «Суд має справу з тими доказами, які перед ним», оцінивши матеріали справи та наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, своєчасному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, ураховуючи, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд повинен вжити всіх передбачених законом заходів для повного, всебічного і об'єктивного дослідження доказів по справі та беручи до уваги, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, а не на суд, вважаю, що вина у інкримінованому особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, проступку, визначеному статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не доведена, а отже факт вчинення ОСОБА_1 цього проступку відсутній, що має місце внаслідок недоведеності усіх складових адміністративного проступку.
Доходячи такого, суд ураховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 липня 2020 року у справі з єдиним унікальним № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18) щодо наявності процесуального обов'язку доказування наявності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, саме у суб'єкта владних повноважень.
Також, як чітко зауважує у вказаному судовому рішенні Верховний Суд, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягається до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Нормою права, яка міститься у статті 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачено, що його завданням є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
При цьому, як вже неодноразово зазначалось, частини 1 і 2 статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення регламентують, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Імперативними положеннями статті 3 Конституції України встановлено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Виходячи з вимог статті 62 Конституції України, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише у разі доведення її вини в установленому законом порядку належними та допустимим доказами, що є складовою справедливого правосуддя у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Так, статтею 62 Основного Закону України, в якій йдеться про презумпцію невинуватості представляє собою певну конституційну конструкцію, яка є узагальненим виразом гарантій прав особи.
Зазначена презумпція є джерелом гарантій для особи, яка притягується до відповідальності.
З огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд має забезпечувати належне вивчення та оцінку доказів і аргументів, представлених сторонами.
Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними статтею 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також статтею 62 Основного закону України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09 вересня 2011 року у справі «Лучанінова проти України» та рішенні від 15 травня 2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
В даному випадку, на переконання суду, дані відображенні у протоколі про адміністративне правопорушення про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є сумнівними з вищезазначених у судовому рішенні підстав, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів.
Навпаки, із наданих матеріалів судом встановлено відсутність у діях ОСОБА_1 об'єктивної та суб'єктивної сторони дрібного хуліганства (мотиву порушувати громадський порядок і спокій громадян), що свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У частині 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення (пункт 1 вказаної норми права).
Відтак, з огляду на зміст протоколу про адміністративне правопорушення, що є предметом судового розгляду та доданих до нього доказів, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, своєчасному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, вважаю факт вчинення ОСОБА_1 проступку, передбаченого статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не доведеним, а тому він не може бути підданий адміністративній відповідальності.
З огляду на зазначене, суддя доходить висновку, що провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення підлягає закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно зі статтею 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення, у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення, сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
В зв'язку із закриттям справи про адміністративне правопорушення, судовий збір стягненню не підлягає.
На підставі викладеного вище, керуючись статтями 1, 7, 9 - 11, 23, 27, частиною 2 статті 38, статтями 173, 245, 246, 247, 249 - 252, частинами 1 і 2 статті 254, частиною 1 статті 255, статтею 256, частиною 2 статті 268, частиною 2 статті 277, статтями 278, 280, 283 - 285, частиною 2 статті 287, статтями 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Провадження в адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення особою, яку притягнуто до відповідальності, її законним представником, захисником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Якщо апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку, у разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя: Т. М. Трояновська