Єдиний унікальний номер справи 183/6660/25
Провадження № 2/183/4465/25
29 грудня 2025 року м. Самар Дніпропетровської області
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Майної Г. Є.,
з участю секретаря судового засідання - Федорової Є. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості, у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 261271602 від 26 липня 2024 року у розмірі 19 407,65 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 26 липня 2024 року було укладено кредитний договір № 261271602, згідно умов якого відповідач отримав кредит у сумі 6 000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені умовами Кредитного договору. ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» виконав свої зобов'язання, проте, відповідач порушив умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку. 19 листопада 2024 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №МВ-ТП/9, згідно якого до ТОВ «Таліон Плюс'перейшло право грошової вимоги до відповідача за цим договором. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку із чим, має заборгованість у розмірі 19 407,65 гривень, яка складається з наступного: 5 999,14 грн. - заборгованість за сумою кредиту; 13 408,51 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом. Тому, позивач просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості.
22 липня 2025 року через канцелярію суду надійшла інформація про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, яка передана судді 23 липня 2025 року.
Ухвалою суду від 23 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, в прохальній частині позовної заяви просив про розгляд справи за його відсутності представника.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, через канцелярію суду подала заяву, у якій просила про розгляд справи за її відсутності, у якій також зазначила, що заперечує проти позовних вимог, оскільки вважає, що позивачем нараховано завеликі проценти, не заперечує сплатити тіло яке кредиту, яке барахла у первісного кредитодавця. Відзив не позов відповідачем не подано.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 04 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов такого.
Судом встановлено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 26 липня 2024 року було укладено договір кредитної лінії №261271602 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, вчиненого одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов договору кредитної лінії, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язувалося надати ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 6000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт».
За п. 2.3. договору кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 1500,00 грн. 26 липня 2024 року, що є датою надання кредиту. Рекомендована дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 16 серпня 2024 року, а саме протягом 21 днів від дня отримання першого траншу позичальником. Кінцева дата повернення кредиту 25 серпня 2029 року (п. 7.1., 7.3. договору).
Згідно п. 8.3. договору, на момент укладення договору та отримання першого Траншу за договором базова процентна ставка складає 1,50 відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 547,50 відсотків річних. У разі отримання додаткових Траншів за цим договором після 21 серпня 2024 року базова процентна ставка, яка використовується для нарахування процентів за користування цими додатковим Траншами, обмежується та розраховується від максимального розміру денної процентної ставки зазначеної в частині 5 статті 8 Закону, що складає 1% за день.
Відповідно до п. 8.5.1 Договору за період від дати видачі першого траншу до 16 серпня 2024 року (включно) розрахунок витрат за кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою 0,83% відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним, що становить 302,95 % річних.
Згідно з пунктом 14.1 кредитного договору, невід'ємною частиною цього договору є Правила та паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті товариства www.moneyveo.ua.
Згідно п. 7.3. Договору кінцева дата повернення кредиту 25 серпня 2029 року.
30 липня 2024 року сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору №261271602 від 26 липня 2024 року згідно з якої відповідач отримав транш в сумі 700,00 грн. Відповідно до чого загальна сума розміру кредиту за договором склала 2 200,00 грн.
31 липня 2024 року сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору №261271602 від 26 липня 2024 року згідно з якої відповідач отримав транш в сумі 1 100,00 грн. Відповідно до чого загальна сума розміру кредиту за договором склала 3 300,00 грн.
01 серпня 2024 року сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору №261271602 від 26 липня 2024 року згідно з якої відповідач отримав транш в сумі 500,00 грн. Відповідно до чого загальна сума розміру кредиту за договором склала 3 800,00 грн.
03 серпня 2024 року сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору №261271602 від 26 липня 2024 року згідно з якої відповідач отримав транш в сумі 500,00 грн. Відповідно до чого загальна сума розміру кредиту за договором склала 4 300,00 грн.
05 серпня 2024 року сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору №261271602 від 26 липня 2024 року згідно з якої відповідач отримав транш в сумі 700,00 грн. Відповідно до чого загальна сума розміру кредиту за договором склала 5 000,00 грн.
06 серпня 2024 року сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору №261271602 від 26 липня 2024 року згідно з якої відповідач отримав транш в сумі 700,00 грн. Відповідно до чого загальна сума розміру кредиту за договором склала 5 700,00 грн.
08 серпня 2024 року сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору №261271602 від 26 липня 2024 року згідно з якої відповідач отримав транш в сумі 300,00 грн. Відповідно до чого загальна сума розміру кредиту за договором склала 6 000,00 грн.
Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Ураховуючи вищенаведене, проаналізувавши зміст кредитного договору, його форму, суд дійшов висновку, що кредитний договір № 261271602 від 26 липня 2024 року та додаткові угоди до нього укладені між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 в електронній формі із застосуванням електронної комерції, відповідають вимогам ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію». Доказів зворотного відповідач суду не надав, як і не спростував факт укладання договору.
Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» виникло зобов'язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача - зобов'язання з повернення кредитних коштів.
Факт перерахування грошових коштів на картковий рахунок відповідача на підставі укладеного договору від 26 липня 2024 року та укладених додаткових угод підтверджується приєднаними до матеріалів справи довідками про перерахування сум кредиту за вказаним договором та додатковими договорами, відповідно до яих на картку відповідача № 5168-74XX-XXXX-6927 зараховані кошти в загальному розмірі 6 000,00 грн. (а.с. 46-49 зворот сторінки, 50-53).
У заявці на отримання грошових коштів у кредит від 26 липня 2024 року окрім інших персональних даних позичальника ОСОБА_1 , зазначено її Рахунок № НОМЕР_1 .
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитора вимагати їх повернення.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором № 261271602 від 26 липня 2024 року установлено, що загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 22 407,22 гривень, яка складається з такого: 5 999,14 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 13 408,51 грн. - прострочена заборгованість за процентами, 2 999,57- заборгованість за неустойкою.
19 листопада 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № МВ-ТП/9, відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до Реєстру боржників за Договором факторингу № МВ-ТП/9 від 19 листопада 2024 року від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до позивача перейшло право вимоги до відповідача.
Як убачається з матеріалів справи на адресу відповідача направлялася досудова вимога про повернення споживчого кредиту та сплати заборгованості, яка ним виконана не була (а.с. 55).
На теперішній час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідач ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка становить 22 407,22 гривень, яка складається з такого: 5 999,14 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 13 408,51 грн. - прострочена заборгованість за процентами, 2 999,57 грн. - заборгованість за неустойкою.
Разом з тим, позивачем у позові заявлено до стягнення суму заборгованості у розмірі 19 407,65 гривень, яка складається з: 5 999,14 грн. - заборгованість за сумою кредиту; 13 408,51 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як установлено у ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
У свою чергу, кожним зі спірних правочинів передбачено розмір та порядок сплати відсотків за користування кредитом, жоден з них відповідачем не оспорювався та в судовому порядку не скасовувався повністю чи окремі його положення.
Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідачем у справі суду надано не було.
Одночасно з цим, на час розгляду справи судом сторонами не надано даних, що свідчать про погашення заборгованості відповідачем за Договором, про причини несвоєчасного погашення заборгованості.
При цьому, суд зауважує, що відповідач не скористався своїм правом на подання будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості як і не надав доказів щодо належного виконання прийнятих на себе зобов'язань, встановлених умовами кредитного договору. Фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку товариству не повернуті, що є підставою для стягнення суми заборгованості. Одночасно з цим, суд звертає увагу, що відповідачем не спростовано, що під час укладенням ним 26 липня 2024 року кредитного договору він діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови. При цьому, нерозуміння позичальником запропонованих банком умов кредитного договору або неможливість їх оцінити в сукупності в момент укладення, щодо витрат на його обслуговування, сплати процентів за надання кредиту, не свідчить про укладення договору під впливом чи обману. ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при укладенні спірного договору, ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» не надало їй всю необхідну, своєчасну і достовірну інформацію перед укладанням договору, не надано належних та допустимих доказів ведення позивачем нечесної підприємницької діяльності, як і не надано доказів, що кредитний договір № 261271602 від 26 липня 2024 року оспорювався відповідачем.
Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до ст. 617 ЦК України.
Ураховуючи те, що суд встановив факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем коштів за цим договором та факт їх неповернення відповідачем у відповідності до умов вказаних у договорі та у строки визначені сторонами, а також доведено, що відповідач був повідомлений про умови кредитування, та за урахуванням того, що на виконання ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, суд убачає підстави для задоволення позову та присудження до стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь позивача у зазначеному вище розмірі.
Щодо вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є обґрунтованим.
Оцінюючи складність цієї справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, суд вважає, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. є неспівмірною з категорією складності справи, витраченим адвокатом часом, об'ємом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторін.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 30 січня 2023 року № 910/7032/17 стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
За таких обставин, ураховуючи характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, значення справи для сторони, з урахуванням того, що розгляд цієї цивільної справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що, на думку суду, не потягне за собою надмірного тягара для платника і можливого виникнення «боргової кабали» відповідача.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, з відповідача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн., які позивач поніс при зверненні до суду з позовом.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» заборгованість за кредитним договором № 261271602 від 26 липня 2024 року в розмірі 19 407,65 гривень, яка складається з наступного: 5 999,14 грн. - заборгованість за сумою кредиту; 13 408,51 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» судові витрати у розмірі 4 922,40 грн., які складаються з: 2422, 40 грн. - витрат зі сплати судового збору та 2 500,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС», код ЄДРПОУ 39700642, місцезнаходження: 14017, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд. 13;
- відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Рішення суду складено і підписано 29 грудня 2025 року.
Суддя Г.Є. Майна