Справа № 201/16483/24
Провадження № 1-кп/201/632/2025
24 грудня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд м. Дніпра у складі: судді ОСОБА_1 , з секретарем судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024047130000079 від 13.12.2024 року, по обвинуваченню:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, який має середньо-технічну освіту, одружений, працює контролером КПП ТОВ «Міксбет», утриманців не має, має хронічні хвороби, зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
В судовому засіданні приймали участь:
прокурор ОСОБА_4
обвинувачений ОСОБА_3
захисники ОСОБА_5 , ОСОБА_6
потерпілий ОСОБА_7
1.Обставини, які встановлені судом
10.12.2024 о 07:32 годин ОСОБА_3 , перебуваючи на відкритій ділянці місцевості біля будинку № 32 по вул. Стартова у м. Дніпро, вступив з ОСОБА_7 в словесний конфлікт, під час якого на ґрунті особистих неприязних відносин із останнім у ОСОБА_3 раптово виник умисел на спричинення тілесного ушкодження ОСОБА_7 .
Далі, перебуваючи у вказаний час та у вказаному місці, ОСОБА_3 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізовуючи раптово виниклий умисел на спричинення тілесного ушкодження, передбачаючи настання можливих суспільно небезпечних наслідків, діючи умисно, тримаючи у двох руках пластмасову щітку, дерев'яним живцем якої наніс один удар у область черевної стінки зліва, три тичкових удари в область грудної клітини, після чого, тримаючись за дерев'яний живець пластиковим кінцем щітки наніс один удар у ліву передвушну ділянку потерпілому ОСОБА_7 .
В результаті своїх умисних протиправних дій ОСОБА_3 спричинив потерпілому ОСОБА_7 тілесні ушкодження у вигляді: садна в лівій передвушній ділянці, шести синців в проекції тіла грудини, на передній поверхні грудної клітини справа між середньо-ключичної та передньо- паховою лінією в проекції 3-6-го ребер, на передій поверхні черевної стінки в епігастральній ділянці зліва, в навколопупковій ділянці по центру, на тильній поверхні лівої кисті. Виявлені у потерпілого ОСОБА_7 тілесні ушкодження, як кожне окремо так і у сукупності, відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.
Умисні дії ОСОБА_3 , які виразилися в нанесенні умисного легкого тілесного ушкодження, кваліфіковані за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
2.Позиція обвинуваченого
Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального проступку та цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 не визнав, зазначив, що не вчиняв ніяких протиправних чи необережних дій по відношенню до потерпілого ОСОБА_7 , а лише діяв в стані самооборони, дав суду наступні покази.
Я вийшов не в свою зміну охоронником 10.12.2024 в 07:20 на робоче місце на вул. Стартову, 32, зайшов в сторожку, там був охоронець ОСОБА_7 , який спитав чого я приїхав, я йому пояснив, що підміняю ОСОБА_8 . ОСОБА_7 був невдоволений цим. Я вийшов на територію, вона була не прибрана. Я сказав ОСОБА_7 , що територія не прибрана, але ОСОБА_7 несподівано накинувся на мене. Я взяв його за тулуб і притиснув його до стіни, притримуючи його, щоб він заспокоївся. Коли він заспокоївся я його відпустив. Він пішов до свого автомобіля на парковку. Я зайшов в сторожку, подивився на монітор відеонагляду і побачив, що Бабіч повертається. Я взяв дерев'яну щітку, якою ми підмітаємо сміття, вийшов зі сторожки і пішов підмітати свій автомобіль. Далі Бабіч швидко вийшов із-за кута і з криками «я тебе завалю», кинувся на мене. Щітку я використовував, аби його стримувати на відстані. Він намагався мене вдарити, а тому я з метою самооборони захищався щіткою, тримав його на відстані, при цьому наніс йому тілесні ушкодження нею хвостовою частиною щітки в область грудної клітини, інші удари я йому не наносив. При цьому свідків не було. Свою вину і цивільний позов не визнаю.
3.Позиція захисника
ЗахисницяОСОБА_6 наголосила на відсутності доказів умисного заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_7 , оскільки, на її думку, в діях ОСОБА_3 було перевищення меж необхідної оборони, у зв'язку з чим захисниця просила його виправдати внаслідок недоведення його вини.
4.Позиція потерпілого
Потерпілий ОСОБА_7 просив призначити покарання на розсуд суду, позов підтримав, надав наступні покази.
10.12.2024 року я перебував на чергуванні в «Бета плюс» за адресою: вул. Стартова, 32. В 07-00 прийшла прибиральниця. На початку восьмої години прийшов ОСОБА_3 . Я йому сказав «привіт», спитав про співробітника Четверика. Він відповів «яка моя справа». Далі я з ним не говорив. Я вийшов на вулицю. З заду на мене напав ОСОБА_3 і став мене бити. Я став захищатися. При цьому намагався його вдарити у відповідь, але не попав. Далі він відчепився від мене. Далі я переніс речі в машину. У мене була кров. Далі я повернувся, спитав його нащо він мене побив. У нього в руках була швабра і він нею одразу став мене бити. Вдарив щіткою у висок. Шваброю бив від 10 до 20 ударів, у тому числі щіткою, дерев'яним живцем в грудь, в пах. Також бив руками (кулаками) в область обличчя, наніс приблизно 10 ударів. Я підтверджую про всі зазначені в обвинувальному акті удари. Далі прийшла прибиральниця ОСОБА_9 , вона бачила наслідки. Далі я лікувався в лікарні. У мене тепер постійно болить голова. На мій погляд ОСОБА_3 займався булінгом по відношенню до інших співробітників.
5. Докази, які досліджені в судовому засіданні
Незважаючи на невизнання ОСОБА_3 своєї вини, його винуватість у вчиненні вказаного кримінального проступку знайшла своє підтвердження у досліджених в судовому засіданні доказах, якими є:
1. Висновок судово-медичного експерта № 3634 від 10.12.2024, відповідно до якого при огляді у потерпілого ОСОБА_7 виявлені червона кайма верхньої та нижньої губи ближче до слизової оболонки вкрита нашаруванням дещо підсохлих кривавих кірок. На слизовій оболонці правої щоки починаючи від кута роту - крововилив рожево-червоного кольору, невірно-овальної форми, з відносно чітким контуром, розміром приблизно 3,0x2,0см, на тлі якого - поверхнева рана лінійної звивистої форми, з нерівними краями, розміром приблизно 0,6x0,1см. У тім'яній ділянці по центру (2), в проекції внутрішнього кута правого ока, на нижній повіці правого ока з розповсюдженням на проекцію правої гайморової пазухи (3), на спинці носу справа, у лівій щічній ділянці, на підборідді зліва, на підборідді справа, в проекції тіла нижньої щелепи справа, на передній поверхні шиї у середній третині між проксимальною та основною фалангою 5-го пальця лівої кисті - 13 саден смугастої та невірно-овальної форми, з вологим світло-червоним западаючим дном, подекуди з дещо підсохлими кривавими кірками, садна розміром від 0,5x0,2см до 3,0x1,0см. Аналогічного характеру садно в лівій передвушній ділянці смугастої форми, розміром 0,6x0,2см на тлі з різко вираженою припухлістю м'яких тканин та відповідно - гіперемією на їх тлі. В проекції тіла грудини, на передній поверхні грудної клітин справа між середньо-ключичної та передньо-пахвовою лінією в проекції 3-6-го ребер, на передній поверхні черевної стінки в епігастральній ділянці зліва, в навколопупковій ділянці по центру, на тильній поверхні лівої кисті (2) - 6 синців багряно-блакитного кольору, невірно-овальної та смугастої форми, з відносно чітким контуром, на тлі з припухлістю м'яких тканин, розміром від 1,0х0,5 см до 8,0х5,0 см.
Експерт прийшов до висновку:
1. у ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: поверхневої забійної рани на тлі крововиливу на правій щоці, численних саден на обличчі, шиї, та лівій кисті, синців на тулубі та лівій кисті, що спричинені від дії твердого тупого предмету (предметів), можливо в термін, на який вказує обстежений.
2. За своїм характером, виявлені тілесні ушкодження відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки. На підставі: п. 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. № 6 (т. 1 а.п. 32-34);
2. Протокол проведення слідчого експерименту від 14.12.2024 за участю потерпілого ОСОБА_7 , відповідно до якого потерпілий ОСОБА_7 показав механізм нанесення йому ОСОБА_3 тілесних ушкоджень (т. 1 а.п. 23-31);
3. Висновок експерта № 3727е від 17.12.2024, відповідно до якого експерт на поставлені перед ним питання надав наступні відповіді:
Питання: 1,2. Чи наявні на тілі ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тілесні ушкодження? Якщо так, то який їх характер, кількість та локалізація, ступінь тяжкості кожного окремо тілесного ушкодження та у сукупності, давність їх нанесення?
Відповідь 1,2: згідно Висновку спеціаліста судово-медичного експерта №3634 від 10.12.2024 року, у нього виявлені тілесні ушкодження у вигляді:
- поверхневої забійної рани на тлі крововиливу - на слизовій оболонці щоки;
- чотирнадцяти саден - у тім'яній ділянці по центру, в проекції внутрішнього кута правого ока, на нижній повіці правого ока з розповсюдженням на проекцію правої гайморової пазухи, на спинці носу справа, у лівій щічній ділянці, на підборідді зліва, на підборідді справа, в проекції тіла нижньої щелепи справа, в лівій передвушній ділянці, на передній поверхні шиї у середній третині, між проксимальною та основною фалангою 5-го пальця лівої кисті:
- шести синців - в проекції тіла грудини, на передній поверхні грудної клітин справа між середньо-ключичної та передньо-пахвовою лінією в проекції 3-6-го ребер, на передній поверхні черевної стінки в епігастральній ділянці зліва, в навколопупковій ділянці по центру, на тильній поверхні лівої кисті.
За своїм характером виявлені тілесні ушкодження, як кожне окремо, так і у сукупності, відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки. На підставі: п. 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995р. №6.
Враховуючи характер та ступінь ознак загоєння виявлених у нього тілесних ушкоджень (червона кайма губ ближче вкрита нашаруванням дещо підсохлих кривавих кірок; крововилив рожево-червоного кольору, з відносно чітким контуром; поверхнева рана з нерівними краями; садна з вологим світло- червоним западаючим дном, подекуди з дещо підсохлими кривавими кірками, та садно па тлі з різко вираженою припухлістю м'яких тканин та гіперемією на їх тлі; синці багряно-блакитного кольору, з відносно чітким контуром, на тлі з припухлістю м'яких тканин), можна вказати, що вони могли утворитися в термін до однієї доби на момент огляду, тобто в термін (10.12.2024р.), на який вказує обстежений та дізнавач у постанові.
Питання: 3,4,7. Який механізм спричинення тілесних ушкоджень? Яка кількість ударів могла бути нанесена потерпілому? Чи могли утворитися вказані тілесні ушкодження внаслідок нанесення їх пластиковою щіткою із дерев'яним живцем (держаком)?
Відповідь 3,4,7: виявлені тілесні ушкодження не відображають на собі характерологічні особливості травмуючого предмету (предметів), можливо лише вказати, що вони могли утворитися від не менше 15-ти механічних дій тупого твердого предмету (предметів) з обмеженою контактуючою поверхнею, частина яких могла виникнути і від щітки з держаком або іншого предмету з аналогічними властивостями.
Питання: 5. Чи могли утворитися вказані тілесні ушкодження при падінні з висоти власного зросту (з наданням тілу прискорення або без)?
Відповідь: враховуючи характер та локалізацію виявлених у нього тілесних ушкоджень, можна вказати, що вони є не характерними для спричинення їх при падінні з висоти власного зросту, як з наданням тілу прискорення, так і без нього.
Питання: 6. Чи міг потерпілий ОСОБА_7 , 27.02.1967, самостійно заподіяти собі встановлені у нього тілесні ушкодження?
Відповідь: виявлені у нього тілесні ушкодження знаходяться в анатомічних ділянках, доступних для нанесення їх власноруч.
Питання: 8. Чи могли виявлені у потерпілого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тілесні ушкодження бути спричинені при обставинах, відтворених в ході слідчого експерименту за участю потерпілого?
Відповідь: локалізація та характер виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 не суперечить механізму їх утворення, на який вказує останній в ході проведення слідчого експерименту за його участю (т .1 а.п. 39-41);
4. З відеозапису з камер відеоспостереження ТОВ «Бета плюс» судом встановлено таке.
При відтворенні відео файлу на екрані з'являється зображення, що відеозапис здійснюється із зовнішньої камери відеоспостереження 10.12.2024, встановленій на фасаді будівлі. Відеозапис починається із 06 годин 31 хвилин. О 07 годині 22 хвилин видно, як на територію вищевказаного ТОВ під'їхав транспортний засіб білого кольору
О 07 годині 23 хвилин із вищевказаного транспортного засобу вийшов чоловік, одягнутий у кепку чорного кольору, куртку чорного кольору, штани чорного кольору із вставками (полосами) білого кольору, черевики чорного кольору (далі по тексту особа № 1) та направився вниз, відносно камери, де зник із зони огляду камери відеоспостереження. О 07 годині 23 хвилини особа № 1 повернулась до вищевказаного транспортного засобу, відкрила бічну розсувні двері, дістав із авто пакет і сумку чорного кольору, закрив двері та знову зник у сліпій зоні камери відеоспостереження. О 07 годині 27 хвилин особа № 1 виходить із-за кута будівлі та знов направляється у напрямку сліпої зони камери відеоспостереження. О 07 годині 32 хвилини особа № 1 повертається до вищевказаного транспортного засобу, тримаючи пластмасову щітку на дерев'яному живцю (держаку) у своїй правій руці. У цей же час особа № 1 розвертається та тримаючи вищевказану пластмасову щітку у своїх обох руках, дерев'яним живцем (держаком) наносить один удар справа (відносно себе) у напрямку сліпої зони камери відеоспосреження (по кому або чому був нанесений удар та відеозаписі не видно), після чого наносить другий удар зліва (відносно себе). Після чого у кадрі з'являється ще один чоловік із рідким, сивим волоссям, чорній куртці, чорних штанах та чорних черевиках (далі по тексу особа № 2), якому особа № 1, тримаючи вищевказану щітку у обох своїх руках, дерев'яним живцем, із розмаху наносить один удар у область тулуба зліва. Після чого, одразу особа № 1 наносить наступний удар особі № 2 вищевказаним дерев'яним живцем у область правої руки, адже останній намагається закритися від удару. Потім особа № 1 наносить наступний удар вищевказаним дерев'яним живцем у область лівої ноги особи № 2. У цей час, особа № 2 іде на особу № 1 намагаючись забрати вищевказану щітку, однак особа № 1 наносить ще один тичковий удар дерев'яним живцем особі № 2 у область грудей та вони зникають у сліпій зоні камери відеоспостереження. О 07 годині 33 хвилин особа № 1 повертається у зоні оглядовості камери відеоспостереження та за ним прямує особа № 2. У цей час особа № 1 наносить ще два тичкових удари вищевказаним дерев'яним живцем у область грудей особі № 2 який, в свою чергу, намагається вихопити із рук особи № 1 вищевказану щітку. У цей час особа № 1 намагається нанести ще два тичкових удари особі № 2, однак останній закриваючись руками, хапає вищевказану щітку за дерев'яний живець та намагаючись вихопити її із рук особи № 1 наносить останньому один удар своєю правою рукою у область обличчя. Після чого особа № 1 наносить один удар своєю лівою рукою у область обличчя особи № 2. Після чого особа № 1 вириває щітку із хватки особи № 2 та тримаючись за дерев'яний живець із розмаху наносить останньому один удар у область голови зліва пластиковим кінцем вищевказаної щітки. На цьому подія була завершена (т. 1 а.п. 57);
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 і потерпілий ОСОБА_7 ідентифікували себе і повідомили, що на відеозаписі ті двоє чоловіків - це вони, а саме: ОСОБА_3 - це Особа 1, ОСОБА_7 - це Особа 2.
5. В судовому засіданні допитана експертка ОСОБА_10 , яка суду повідомила, що вона проводила експертизу у цій справі і повністю підтверджує її висновки. Експерткі було надано достатньо матеріалів, по яким вона провела експертизу. Враховувалась загальна кількість виявлених тілесних ушкоджень на тілі. Синці рахувалися окремо. Садна, які були виявлені на обличчі у кількості 14 рахувалися відповідно в площинному розташуванні. Таким чином було встановлено не менше 15 механічних дій твердим тупим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею. Тобто, якщо синці розташовані в одній анатомічній ділянці поряд між собою, то їх виникнення можливо вважати внаслідок однієї механічної дії.
6.Оцінка Суду
При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв'язку, а також в сукупності з показаннями обвинуваченого, потерпілого та свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
На думку суду, винуватість ОСОБА_3 у кримінально-караному діянні є доведеною на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом у їх взаємозв'язку відповідно до приписів ст. 94 КПК України.
Так, показання потерпілого ОСОБА_7 про обставини нанесення йому тілесних ушкоджень, кількість та локалізацію ударів, а також факт застосування щодо нього дерев'яного живця пластикового кінця щітки, знаходять своє об'єктивне підтвердження у:
1. Відеозаписі з камер відеоспостереження, який чітко зафіксував факт конфлікту між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , а також багаторазове нанесення ОСОБА_3 ударів щіткою потерпілому у область тулуба та голови, що безпосередньо призвело до спричинення тілесних ушкоджень.
2. Протоколі проведення слідчого експерименту за участю потерпілого, де він відтворив механізм нанесення йому тілесних ушкоджень.
3. Висновку судово-медичного експерта № 3634 від 10.12.2024 та висновку експерта № 3727е від 17.12.2024, які підтверджують наявність у потерпілого ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень (саден та синців на обличчі, тулубі та кінцівках), які утворилися від не менше 15-ти механічних дій тупого твердого предмету (предметів), та не суперечать механізму їх утворення, на який вказує потерпілий.
Щодо необхідної оборони.
Суд критично відноситься до показань обвинуваченого ОСОБА_3 , у яких заперечується наявність у останнього умислу на заподіяння легких тілесних ушкоджень, який зазначав, що у тій ситуації, яка виникла, мало місце з боку нього самозахист, тобто необхідна оборона від нападу, та вважає надання цих показань, як спробу уникнути кримінальної відповідальності за вчинення умисного кримінального проступку. До цього висновку суд прийшов проаналізувавши діюче законодавство та всі матеріали кримінального провадження в їх сукупності і він ґрунтується на наступному.
Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Для визнання дій особи необхідною обороною потрібна наявність двох ключових умов:
1. Наявність суспільно небезпечного посягання: це посягання має бути реальним (існувати об'єктивно, а не лише в уяві особи) та наявним (тривати на момент вчинення оборонних дій).
2. Дотримання меж необхідності та достатності: заподіяна особі, що посягає, шкода не має перевищувати ту, яка є необхідною і достатньою для негайного відвернення чи припинення посягання (принцип співмірності).
Судом встановлено, що потерпілий не чинив опору, не спричиняв тілесні ушкодження обвинуваченому та не погрожував вчиненням таких дій, що підтверджується як показами потерпілого, так і показами обвинуваченого (щодо періоду, коли обвинувачений почав активно наносити удари щіткою).
Більш того, аналіз встановлених судом обставин та доказів у їх сукупності, зокрема, відеозапису з камер відеоспостереження, спростовує твердження обвинуваченого про дії в межах необхідної оборони з таких підстав:
- відсутність безпосередньої загрози, що вимагала такої реакції: згідно з показаннями обвинуваченого, після першого конфлікту він вийшов зі сторожки, взявши з собою дерев'яну щітку. Коли потерпілий повернувся, обвинувачений не уникнув конфлікту, а активно використав проти нього щітку.
- неспівмірність та надмірність оборонних дій: навіть якщо допустити, що потерпілий першим намагався напасти чи вдарити, дії обвинуваченого були надмірно інтенсивними та тривалими. Відеозапис фіксує, як обвинувачений, тримаючи щітку, багаторазово наносить удари потерпілому у область тулуба (тичкові удари) та, врешті, один удар пластиковим кінцем щітки в область голови зліва.
- стійкість та спрямованість дій: вчинення не менше 15-ти механічних дій тупим твердим предметом (згідно висновку експерта № 3727е) у різні частини тіла, включаючи обличчя та голову, свідчить не про припинення посягання, а про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень. Навіть коли потерпілий намагався вихопити щітку, дії обвинуваченого не припинилися, а продовжилися ударом в область голови, що явно виходить за межі необхідної оборони та свідчить про наявність умислу на спричинення тілесних ушкоджень.
Щодо перевищення меж необхідної оборони.
Окремо аналізуючи доводи захисту щодо наявності в діях обвинуваченого перевищення меж необхідної оборони, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 КК України, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння посягаючому тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Проте, для встановлення стану необхідної оборони (або її перевищення) суду перш за все необхідно встановити факт наявності суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого. Досліджені у справі докази, зокрема відеозапис події, вказують на те, що ініціатором саме фізичного конфлікту виступив ОСОБА_3 .
На відеозаписі зафіксовано, що обвинувачений не намагався уникнути зіткнення, а навпаки - заздалегідь озброївшись побутовим предметом (щіткою), очікував наближення ОСОБА_7 та першим почав наносити удари. Поведінка потерпілого (намагання закритися руками, спроби перехопити держак щітки) оцінюється судом як захисна реакція на агресію обвинуваченого, а не як первинне посягання.
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, згідно з якою стан необхідної оборони виникає лише тоді, коли особа опиняється в ситуації, де вона вимушена захищатися. У даному випадку ОСОБА_3 мав реальну можливість залишитися в приміщенні сторожки або викликати допомогу, проте він обрав шлях активного фізичного впливу на потерпілого.
Нанесення не менше ніж 15 ударів, локалізація яких охоплює життєво важливі органи (голову, грудну клітину, живіт), свідчить про те, що дії обвинуваченого були спрямовані не на «стримування» особи, як стверджував ОСОБА_3 , а на заподіяння фізичного болю та тілесних ушкоджень на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин.
Отже, оскільки судом не встановлено факту небезпечного посягання з боку потерпілого ОСОБА_7 , право на необхідну оборону у ОСОБА_3 взагалі не виникло. Відтак, питання про перевищення меж такої оборони не може розглядатися в принципі, оскільки відсутній сам стан оборони.
Висновок
Таким чином, суд, керуючись стандартом доказування «поза розумним сумнівом», вважає встановленим факт нанесення обвинуваченим ОСОБА_3 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_7 . Характер дій обвинуваченого, кількість та локалізація ударів свідчать про те, що його умисел був спрямований саме на заподіяння тілесних ушкоджень. Згідно з висновками судово-медичних експертиз, виявлені у потерпілого ушкодження, як кожне окремо, так і в сукупності, відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.
Оцінюючи досліджені докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд зазначає, що вони є належними, допустимими та достовірними, не містять суперечностей і повністю узгоджуються між собою. Ці докази дозволяють суду дійти однозначного висновку про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому діяння.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про повну доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, а саме в умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження. Дії обвинуваченого за вказаною статтею кваліфіковані вірно, а обставини справи встановлені на підставі вичерпного обсягу зібраних та досліджених судом доказів
7.Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд.
Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудний у розумінні ст. 19 КК України.
При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових злочинів, суд приймає до уваги роз'яснення, надані в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання", за якими суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.
Крім того, суд враховує положення ст. 9 Конституції України, ч. 2 ст. 8 КПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно яких суди при розгляді справ зобов'язанні застосовувати положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику ЄСПЛ, як джерела права.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст. 6 Конвенції кожному гарантовано право на справедливий суд.
Вирішуючи питання, щодо призначення обвинуваченому покарання суд виходить з загальних засад призначення покарання, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі №1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.
Призначаючи покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який, виходячи з положень ч. 2 ст. 12 КК України, віднесено законом до категорії кримінального проступку.
Обставин, які в силу ст. 66 КК України, пом'якшують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
Обставиною, яка, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжує покарання обвинуваченому суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
При обранні виду та міри покарання обвинуваченому, суд також враховує особу обвинуваченого, який має середньо-технічну освіту, одружений, працює, утриманців не має, має хронічні хвороби, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, шкоду не відшкодував, перед потерпілим не вибачився, вину не визнав, а також те, що він раніше не судимий.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, виходячи з загальних засад призначення покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, який є кримінальним проступком, конкретних обставин його вчинення, наслідків вчиненого, наявності обставини, яка обтяжує покарання, і відсутності його пом'якшуючої, даних про особу обвинуваченого, думки потерпілого, який висловив думку щодо покарання на розсуд суду, думки прокурора, який просив призначити покарання у виді штрафу, на думку суду, необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів є покарання у виді штрафу, встановленого санкцією інкримінованої статті.
Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).
Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи засудженого таке призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
При цьому підстав для застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання суд не вбачає.
8.Вирішення цивільного позову
Потерпілим ОСОБА_7 до обвинуваченого ОСОБА_3 заявлений цивільний позов про стягнення матеріальної шкоди, суму якого в ході розгляду справи він збільшив до 7804,00 грн матеріальної шкоди і 70000,00 моральної шкоди. Також потерпілий просив стягнути з обвинуваченого витрати на отримання оптичних дисків із технічним записом судового процесу в розмірі 200 грн. Указаний позов обвинувачений ОСОБА_3 не визнає в повному обсязі.
Вирішуючи позов суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди має право пред'явити цивільний позов до обвинуваченого, який суд згідно ст. 129 КПК України має вирішити.
Потерпілий матеріальну шкоду обґрунтовує понесеними витратами на лікування і діагностику, надавши фіскальні чеки, а саме: 374,64 грн від 10.12.2024 за проведення СМЕ (т. 2 а.п. 29), 2582,80 грн від 16.01.2025 за придбання ліків (т. 2 а.п. 29), 2100,00 грн від 13.01.2025 за проведення МРТ головного мозку (т. 2 а.п. 30), а також витрати в розмірі 500,00 грн на БО «БФ «Шипшина» (т. 2 а.п. 114), що разом складає 5557,44 грн.
Разом з тим потерпілий не довів у чому полягають витрати і як вони пов'язані із нанесенням йому тілесних ушкоджень або лікуванням чи діагностикою за квитанцією від 04.11.2025 про сплату 500,00 грн на адресу БО «БФ «Шипшина».
Тому розмір понесеної потерпілим матеріальної шкоди є частково доведеним і підлягає стягненню з обвинуваченого в розмірі 5057,44 грн як витрати потерпілого, пов'язані із лікуванням і діагностикою.
Стосовно вимоги потерпілого про відшкодування моральної шкоди суд зазначає, що потерпілий має право на таке відшкодування.
Так, за змістом ч.ч. 1, 2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Між тим, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить з вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, згідно яких розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з п.3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.
Оскільки такий спосіб захисту цивільних прав, як компенсація моральної (немайнової) шкоди, не повинен стати засобом безпідставного збагачення потерпілої особи, розмір присудженої до відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен вести до збагачення потерпілого за рахунок винного.
У суду не виникає сумніву, що діями обвинуваченого потерпілому завдано моральної шкоди, але потерпілий не вказує у чому вона виразилась, а тому суд позбавлений можливості надати цьому оцінку, оскільки кожну обставину потерпілий повинен перед судом довести (глибину страждань, погіршення здібностей тощо).
Разом з цим, на думку суду, є доведеною та обставина, що потерпілий поніс душевні страждання, що виразилось в тому, що він брав участь у слідчих діях, брав участь у судових засіданнях.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги потерпілого про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
З урахуванням викладеного, суд вважає розумним та справедливим стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
Суд констатує, що для стягнення великих сум моральної шкоди, самого лише факту правопорушення та встановлення вини недостатньо. Потерпілий зобов'язаний надати суду конкретні та переконливі докази глибини та характеру своїх немайнових втрат (наприклад, висновки психолога, психіатра, детальні медичні документи про погіршення психологічного стану та інше), а не просто послатися на статті закону. У даному випадку, компенсація 5000 грн фактично покриває визнані судом мінімальні душевні страждання, пов'язані з процесуальною тяганиною.
Потерпілий також просив стягнути з обвинуваченого понесені ним витрати на отримання оптичних дисків із технічним записом судового процесу в розмірі 200 грн, втім до уточненого позову долучив дві квитанції на суму 160,00 грн.
Вирішуючи зазначену вимогу суд зазначає таке.
У цивільному та кримінальному процесах судовий збір за видачу копій технічних записів зазвичай не вважається витратами, що підлягають автоматичному перекладенню на іншу сторону, якщо не доведено, що без цих копій розгляд справи або захист прав був би неможливим.
Так, ч. 5 ст. ст. 107 КПК України передбачено право учасників судового розгляду отримати копію запису судового засідання, зробленого за допомогою технічного засобу, проте таке право може бути реалізованим за умови сплати судового збору, встановленого п. 4 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання встановлено ставку судового збору у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судові витрати про стягнення з відповідача коштів за виготовлення технічних копій звукозаписів судових засідань є судовим збором, пов'язаним з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи. Такою є правова позиція Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2021 року у справі № 308/1992/16.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи. Аналогічні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Водночас, позивачем не доведено, що отримані ним копії технічних записів судових засідань покладенні в основу обґрунтування цивільного позову або інших процесуальних дій, заяв, клопотань, а отже н доведено, що сплачений судовий збір за ці записи, пов'язаний з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що витрати на отримання копій технічного запису судових засідань у даному випадку не можуть бути віднесені до судових витрат, які підлягають відшкодуванню за рахунок обвинуваченого, оскільки позивачем не обґрунтовано їх необхідність та безпосередній зв'язок із реалізацією його процесуальних прав у межах даного кримінального провадження, у зв'язку з чим в цій частині позову суд відмовляє.
9.Вирішення питання про долю речових доказів
Судом вирішується питання про речові докази у справі в силу ч. 9 ст. 100 КПК України, яка відповідно передбачає, що питання про долю речових доказів і документів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження в тому випадку, якщо такі речові докази або документи були надані суду.
10.Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому не застосовувався, клопотань про його застосування не надходило, враховуючи вимоги ст. ст. 131, 132, 177, 178 КПК України і дані про його особу, суд не вбачає підстав для його застосування.
У кримінальному провадженні процесуальних витрат на проведення судово-медичних експертиз немає.
Керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, суд -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, і призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850,00 грн.
Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду в розмірі 5057,44 грн і моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн, а разом - 10057,44 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Запобіжний захід до ОСОБА_3 не застосовувався.
Витрати на залучення експертів відсутні.
Речові докази:
- оптичний диск з відеозаписом події - залишити на зберіганні в матеріалах кримінального провадження (т. 1 а.п. 57).
Роз'яснити засудженому, що він зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально - виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу. У разі несплати засудженим штрафу у вказаний строк, суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції розглядає питання про розстрочку виплати не сплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.
Роз'яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд м. Дніпра протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду.
Суддя ОСОБА_1