ЄУН 201/8975/25
Провадження № 2/201/4207/2025
(заочне)
18 грудня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого - судді Покопцевої Д.О.,
при секретарі - Тоцькій Л.В.,
розглянувши у загальному позовному провадженні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
21.07.2025р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (далі - ТОВ «Він Фінанс») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві посилався на те, що 28.10.2014р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення по справі № 201/10754/14-ц, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 11358731000 від 11.06.2008р. у розмірі 753197,09 грн. З моменту набрання рішенням законної сили, вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. Станом на дату звернення до суду, право вимоги за кредитним договором № 11358731000 від 11.06.2008 р належить ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». 25.07.2024р. на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс». Вказує, що рішення суду не виконувалось відповідачем у період з 23.02.2019 до 23.02.2022р.р., тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Позивачем було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості, 3% річних у розмірі 67725,83 грн. та інфляційні збитки у розмірі 164697,42 грн., що в загальному розмірі становить 232 423, 25 грн.
На підставі викладеного, просить стягнути з відповідача вказану суму, а також витрати по сплаті судового збору.
Представник позивача ТОВ «Він Фінанс» надав заяву, у якому просив задовольнити позов у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував, просив розглядати справу без його участі.
Відповідач у судові засідання, які були призначені на 11.09.2025р., 03.11.2025р., 18.12.2025р. не з'явився, про дату та час слухання повідомлявся шляхом направлення судових повісток за адресою його місця реєстрації, втім, конверти з судовими повістками були повернуті суду за зворотньою адресою з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання». Крім того, про дати розгляду справи відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошень на сайті «Судова влада України».
Отже, належним чином повідомлений про розгляд справи судом, відповідач в судові засідання повторно не з'явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернувся, а також не скористався правом подачі відзиву на позов.
Згідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч.11 ст.128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, згідно до ст.280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами встановленими ст.89 ЦПК України, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2024р. у справі № 201/10754/14-ц, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11358731000 від 11.06.2008р. в сумі 753 197 грн. 09 коп., яка складається з 380 227,06 грн. - заборгованості за тілом кредиту, в тому числі простроченому, 372 970,03 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом, в тому числі простроченими; стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» у рахунок повернення судового збору у сумі 3 654 грн., тобто по 1 827 грн. 00 коп. з кожного (а.с. 16-17).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08.11.2019р. у справі № 201/10754/14-ц (провадження № 6/201/305/2019) замінено стягувача - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» за виконавчими листами, виданими на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28.10.2014р. у цивільній справі № 201/10754/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) (а.с. 19-21).
Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» № 55-к від 25.07.2024р., перейменовано з 25.07.2024р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (а.с. 14).
Дані зміни були внесені 26.07.2024р. у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 140801500422 (а.с. 22-23).
При обґрунтуванні позову, позивачем було розраховано інфляційні втрати та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем за основним боргом за період з 25.02.2019 по 23.02.2022р.р., яка у загальному розмірі становить 232 423, 25 грн., з яких: інфляційні втрати - 164 697, 42 грн.; 3% річних - 67 725, 83 грн.
Відповідачем належним чином не виконано вищевказане рішення, борг за кредитним договором позивачу не повернутий
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно постанови від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.
У постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16, до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Суд зазначає, що з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2014 році зобов'язання відповідача, як позичальника сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, а відтак позивач, як кредитор, має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до повного та фактичного виконання грошового зобов'язання.
Отже, так як наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту як з боржника, яке не виконане останнім, не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року в справі №520/16692/16-ц вказано, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Разом з тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях із визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Аналізуючи наведені норми матеріального права, правові висновки Верховного Суду, необхідно дійти висновку про те, що грошове зобов'язання - це цивільне правовідношення, в якому праву вимоги кредитора кореспондує юридичний обов'язок боржника (боржників) здійснити відповідний платіж, тобто вчинити дію, що полягає у поверненні коштів та сплаті процентів за користування ними тощо, що передбачено умовами кредитного договору.
Невиконання відповідачем грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16.
Позивач просить стягнути інфляційні втрати та три процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 25.02.2019 по 23.02.2022р.р.
Законом України від 30.03.2020р. №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Зазначений Закон України від 30.03.2020р. № 540-ІХ набрав чинності 02.04.2020 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020р. до 31.10.2020р. на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 01.07.2023р.
У той же час, з початком повномасштабного вторгнення, 24.02.2022 р., Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-ІХ від 15.03.2022р., який набув чинності 17.03.2022р. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
З приводу застосування вищезазначених норм закону Верховний Суд висловив свою позицію в постановах у справах: від 22 вересня 2022 року №920/724/21, від 13 липня 2023 року №910/14550/17, від 29 травня 2024 року №523/19380/21, від 25 вересня 2024 року №206/2984/23, від 03 грудня 2024 року №910/2721/23.
З огляду на наведене, суд вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційні втрат за період з 25.02.2019 по 23.02.2022р.р. у загальному розмірі 232 423, 25 грн. у зв'язку з чим, суд погоджується з розрахунком, наданим позивачем.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Частинами першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають задоволенню.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 2789, 08 грн. (а.с. 26).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 207, 634, 638, 648, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, ч.4 ст.223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, ч.2,3 ст. 274, ч.5 ст. 279, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» збитки за несвоєчасне виконання рішення суду у розмірі 232 423 (двісті тридцять дві тисячі чотириста двадцять три) грн. 25 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 2789 (дві тисячі сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 08 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте Соборним районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення буде складений впродовж 5 днів.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: Д.О. Покопцева