Справа № 171/4592/25
Провадження № 1-кп/210/796/25
іменем України
26 грудня 2025 року
Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2
сторони та учасники кримінального провадження, які приймають участь у судовому розгляді: прокурор Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , обвинувачений ОСОБА_4 , захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 342, частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України, відомості про яке 12.08.2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025050030003099 ,
На розгляді в Металургійному районному суді міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 342, частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 звернувся з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, оскільки на даний час продовжують існувати ризики, передбачені статтею 177 КПК України.
Адвокат ОСОБА_5 заперечував з приводу продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив змінити запобіжний захід на менш суворий, а саме на цілодобовий домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_4 просив змінити запобіжний захід на домашній арешт, зазначив, що ризики зазначені прокурором не обґрунтовані. Дійсно був у СЗЧ, проте від органів досудового розслідування не переховувався, має постійне місце проживання.
Суд, заслухавши клопотання прокурора, доводи захисника та обвинуваченого, прийшов до наступних висновків.
Згідно з положеннями статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу чи його продовження, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з частиною 3 статті 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
У відповідності до положень статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.
Частина 1 статті 183 КПК України передбачає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Суд на стадії судового розгляду не здійснює оцінку обґрунтованості підозри, оскільки обґрунтованість підозри вже була визнана при застосуванні до обвинувачених на стадії досудового розслідування запобіжних заходів
Тому в контексті питання про зміну запобіжного заходу чи продовження його дії, суд оцінює як підстави, що слугували для обрання запобіжного заходу, так і їх чинність на етапі вирішення питання про його продовження, а так само оцінити обставини, на які сторона покликається в обґрунтування підстав для зміни запобіжного заходу на стадії судового розгляду.
На переконання сторони обвинувачення, очікування можливого суворого покарання саме по собі є реальним мотивом та підставою переховуватись від органів досудового розслідування чи суду.
При оцінці ризику переховування, в контексті вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_4 чи його зміну, суд враховує той факт, що існування вищевказаного ризику знаходиться у взаємозв'язку з іншими факторами, зокрема характеру обвинувачення та особи обвинуваченого, а саме:
- ризик переховування від суду (п. 1 ч.1 ст. 177 КПК), в цьому провадженні високий, оскільки ОСОБА_4 покинув місце несення служби, а саме військової частини НОМЕР_1 , у правоохоронні органи, ОРТЦК та СП, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про вчинене ним самовільне залишення військової частини та про причини не повідомляв. ОСОБА_4 не має міцних соціальних зав'язків, офіційно не працевлаштований, а також спосіб та суспільна небезпека вчиненого ним кримінального правопорушення, строк покарання, який йому загрожує в разі визнання винним вказує на високий ступінь ризику переховування від суду;
- ризик незаконного впливу на свідків (п.3 ч. 1 ст. 177 КПК України), який обумовлюється тим, що достовірно знаючи анкетні дані свідків, їх місце проживання, ОСОБА_4 зможе прямо або опосередковано із використанням інших осіб здійснювати моральний або фізичний вплив на свідків з метою зміни останніми показань та недопущення викриття ОСОБА_4 у вчиненні злочину. Оскільки свідки мають бути допитані судом підчас судового розгляду, вказаний ризик на стадії судового розгляду має високий ступінь;
- ризик вчинити інше кримінальне правопорушення (п.5, ч.1 ст. 177 КПК України) достатньо обґрунтований, та є цілком вірогідним. Цей ризик підтверджується тим, що ОСОБА_4 , офіційно не працевлаштований, не має постійного законного джерела доходу, раніше неодноразово судимий, зможе вчинити інше кримінальне правопорушення, зокрема вчинити корисливий злочин. Відносно ОСОБА_4 до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області скеровано обвинувальний акт за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 357 КК України для розгляду по суті, в якому 22.01.2024 року прийнято рішення про зупинення кримінального провадження, до звільненням обвинуваченого з військової служби.
- ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України) обумовлюється тим, що ОСОБА_4 має можливість використовувати свої знання для ухилення від суду шляхом вибору способів і місць переховування, а також попереджати інших військовослужбовців, які можуть бути допитані як свідки, з метою узгодження з ними показань, створювати перешкоди для встановлення істини шляхом поширення неправдивої інформації серед особового складу чи подання до командування неправдивих пояснень та рапортів.
Автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження чи зміну обвинуваченому запобіжного заходу, суд враховує те, що в даному кримінальному провадженні ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу Українита нетяжкого злочину, передбаченого частиною 2 статті 342 Кримінального кодексу України
З урахуванням характеру висунутого обвинувачення, достатньо підстав вважати що, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання останнього винним у інкримінованому злочині, обвинувачений може переховуватися від суду чи перешкоджати кримінальному провадженню, тобто наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винним у вчиненні злочинів, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. В той же час, тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 , а так само й покарання, яке може бути призначено, з урахуванням особи обвинуваченого, дає підстави вважати, що саме запобіжний захід, пов'язаний з ізоляцією від суспільства в цьому випадку зможе попередити встановлені під час обрання слідчим суддею запобіжного заходу ризики.
Суд погоджується і з доводами прокурора про те, що існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, виходячи із характеру пред'явленого обвинувачення та попередніх судимостей.
Доводи захисника про відсутність ризиків, які б безпосередньо вказували на можливість втечі обвинуваченого та/або вчинення нового злочину спростовуються даними про особу обвинуваченого, який не має не міцних соціальних зв'язків, самовільно залишив місце несення військової служби, що свідчить про відсутність будь-яких стримуючих обставин, які б могли запобігти переховуванню останнього від суду. Будь-яких доказів на підтвердження слів обвинуваченого про можливість перебувати під домашнім арештом за місцем проживання ОСОБА_4 суду не надано.
У цій конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинувачених та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України та забезпечити його належну поведінку.
Суд вважає, що інші, менш суворі запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого і продовження раніше обраного щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним.
З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що запобігти ризикам, визначених у пунктах 1, 3, 4, 5 частини 1 статті 177 КПК - ризик переховування від суду, ризик незаконного впливу на свідків, ризик вчинити інше кримінальне правопорушення, ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином - можливо лише шляхом продовження застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує два місяця.
Щодо альтернативного заходу.
За змістом частини 8 статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
Застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім - забезпечення явки особи на судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. ЄСПЛ наголосив на тому, що суд повинен так само обережно і ретельно розглядати питання про застосування застави, як і вирішувати, чи є необхідним продовження тримання особи під вартою. Сума шкоди у справі може бути одним із факторів, що виправдовує вищу суму застави, але лише у поєднанні з іншими критеріями - серйозністю вчиненого злочину, ризику втечі та ін.
КПК України імперативно визначив межі розміру застави, яка може бути призначена в залежності від кваліфікації і тяжкості кримінального правопорушення.
У випадку ігнорування факту завідомої непомірності застави для особи судом спотворюється сутність запобіжного заходу, яка призводить до безальтернативності тримання під вартою, через реальну неможливість внесення особою застави і може свідчити про елементи тиску на неї з боку сторони обвинувачення для досягнення результату протилежного від легального об'єктивного встановлення істини змагальними процесуальними засобами.
У відповідності до положень статті 182 КПК України, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб запобігти бажанню особи, щодо якої застосовано заставу, будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні. А тому розмір застави повинен бути встановлений з урахуванням належної особі власності, якою він може безперешкодно і без шкоди для близьких розпоряджатися для внесення застави, її майнового і сімейного стану, іншими словами, з огляду на особу обвинуваченого впевненість у тому, що перспектива втрати застави у випадку його неявки до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі. Проте поряд з цим особа повинна мати реальну здатність внести заставу відповідного розміру.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Зважаючи на природу та обсяг злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 та необхідність забезпечення запобігання спробам переховуватися від суду, впливу на свідків, перешкоджанню розгляду кримінального провадження, суд вважає обґрунтованим не визначати розмір застави обвинуваченому.
Керуючись статями 130, 131, 170-174, 314-317, 350,372, 376 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі "Криворізька установа виконання покарань №3" строком на 60 /шістдесят/ днів, а саме до 23 лютого 2026 року включно без визначення розміру застави.
Зобов'язати Державну установу "Криворізька установа виконання покарань (№3)" доставити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в судові засідання згідно вимог про доставку в зал судових засідань №309 (м. Кривий Ріг, пр-т Миру, 24).
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, захиснику.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції. Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено та проголошення 29 грудня 2025 року о 09 год. 15 хв. в залі судового засідання №309 Металургійного районного суду міста Кривого Рогу (м. Кривий Ріг, пр-т Миру 24, третій поверх).
Суддя: ОСОБА_1