печерський районний суд міста києва
Справа № 362/6265/23-ц
пр. 2-2425/25
17 листопада 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Вовк С. В.,
при секретарі судового засідання - Ємець Д.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення недоплаченого страхового відшкодування в порядку суброгації, -
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (далі - позивач, ТДВ «Страхова група «Оберіг») звернулося до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення недоплаченого страхового відшкодування в порядку суброгації в розмірі 14 312 грн 43 коп., судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 червня 2020 року між ТДВ «Страхова група «Оберіг» та ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 07-001685, відповідно до умов якого страховик зобов'язувався відшкодувати збитки, що могли настати у зв'язку з пошкодженням, знищенням чи втратою автомобіля марки «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 .
26 вересня 2020 року на вул. Соборній у м. Василькові сталася дорожньо-транспортна за участю транспортного засобу «Peugeot 407», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 .
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортний засіб марки «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , який на підставі договору добровільного страхування було застраховано позивачем.
Згідно постанови Васильківського міськрайонного суду від 09 грудня 2020 року дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 ПДР України.
З метою отримання страхової виплати власник пошкодженого транспортного засобу «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , звернулася до ТДВ «Страхова група «Оберіг» із заявою про виплату страхового відшкодування й відповідно за наслідками розгляду вказаної заяви страховою компанією на користь потерпілої особи здійснено виплату страхового відшкодування в загальному розмірі 41 054,07 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 6264 від 30 грудня 2020 року.
При цьому, на момент вказаної дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність власника автомобіля марки «Peugeot 407», державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта», згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №008877005, у зв'язку із чим, цією страховою компанією здійснено виплату страхового відшкодування на рахунок ТОВ «Страхова група «Оберіг» в розмірі 32 420,08 грн, що становить суму страхового відшкодування за вирахуванням фізичного зносу транспортного засобу «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Позивач, посилаючись на вищевказане, а також на те, що ним виконано зобов'язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування потерпілій особі завдані збитки в повному обсязі, що підтверджено належними та допустимими доказами, однак ПАТ «НАСК «Оранта» як страховиком винної особи лише частково компенсовано суму сплаченого страхового відшкодування, просить позов задовольнити та стягнути решту недоплаченого страхового відшкодування в порядку суброгації з відповідача як винної особи у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року прийнято справу до свого провадженя в порядку п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно з частиною 1 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 26 вересня 2020 року на вул. Соборній у м. Василькові сталася дорожньо-транспортна за участю транспортного засобу «Peugeot 407», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , при ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.п.16.11, 8.45 ПДР України за що передбачена відповідальність ст.124 КУпАП.
Постановою Васильківського міськрайонного суду від 09 грудня 2020 року в справі №362/5118/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортний засіб марки «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , який на підставі договору добровільного страхування було застраховано позивачем.
Згідно частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
На момент вказаної дорожньо-транспортної пригоди майнові інтереси власника автомобіля «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 були застраховані у ТОВ «Страхова компанія «Оберіг» договором добровільного страхування транспортного засобу № 07-001685 від 15 червня 2020 року.
З метою отримання страхової виплати власник пошкодженого транспортного засобу «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , звернулася до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.
За наслідками розгляду вказаної заяви, ТДВ «Страхова компанія «Оберіг» на користь власника пошкодженого транспортного засобу «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 здійснено виплату страхового відшкодування в загальному розмірі 41 054,07 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 6264 від 12 грудня 2020 року.
При цьому, як встановлено судом, на момент вказаної дорожньо-транспортної пригоди відповідальність власника автомобіля марки «Peugeot 407», державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта», згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 008877005, у зв'язку із чим позивач звернувся до страхової компанії відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу.
Разом з тим, ПАТ «НАСК «Оранта» виплатило позивачу страхове відшкодування в розмірі 32 420,08 грн, що становить суму страхового відшкодування за вирахуванням фізичного зносу транспортного засобу «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Таким чином, ПАТ «НАСК «Оранта» у зв'язку із пошкодженням транспортного засобу відшкодовані ТДВ «Страхова компанія «Оберіг» витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством й відповідно різниця між виплаченою позивачу страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді, виникла, в тому числі, в зв'язку із законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме через врахування зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Як вже було встановлено судом вище, вина відповідача у вчинені вказаної дорожньо-транспортної пригоди є преюдиціальним фактом та не підлягає доказуванню.
При цьому, статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.
При цьому, відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Отже, за змістом статті 993 ЦК України у системному зв'язку зі статтею 990 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» можна дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди у межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Крім того, відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
При цьому, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.
У вказаній справі позивач, на підставі договору майнового страхування, укладеного між ним та потерпілою в дорожньо-транспортній пригоді особою, здійснив виплату страхового відшкодування та тим самим відшкодував завдану потерпілому у дорожньо-транспортній пригоді майнову шкоду.
З урахуванням наведеного у цій справі виникають два види зобов'язань: деліктне зобов'язання, що виникло внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, сторонами якого є потерпіла особа (кредитор) та особа, відповідальна за завдані збитки (винна особа, боржник), та договірне зобов'язання, що виникає з договору добровільного майнового страхування, сторонами якого є страховик (страхова компанія) та страхувальник (потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді), а тому слід відрізняти поняття зобов'язання, як правовідношення (договірне або позадоговірне), від обов'язків, які мають сторони такого зобов'язання.
Так, згідно пункту 4 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування.
При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
На підтвердження наведеної правової позиції свідчить те, що стаття 27 Закону України «Про страхування» та стаття 993 ЦК України передбачає перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це вбачається із змісту статтей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування», йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, а регрес - статею 1191 ЦК України.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
Наведених висновків дійшла Велика Палата у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 910/2603/17.
Таким чином, відповідно до вказаних норм закону від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.
Крім того, з огляду на положення ст. 1192 ЦК України розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
При цьому, у порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатив страхувальнику.
Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, то з урахуванням положення статті 515 ЦК України суброгація застосовується лише до майнового страхування.
Крім того, пунктом 3 частини першої статті 988 ЦК України та пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у строк, встановлений договором.
Таким чином, до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Беручи до уваги, що позивач виконав свої зобов'язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування потерпілій особі завданих збитків у повному обсязі, що підтверджено належними та допустимими доказами та з урахуванням наявних у матеріалах справи відомостей про виплату ПАТ «НАСК «Оранта» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, різниця між виплаченою позивачу страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді, яка виникла у тому числі, у зв'язку із законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме через врахування зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу, в розмірі 14 312,43 грн, що складається із: суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу - 8 633,99 грн., інфляційних втрат - 1 102,43 грн., пені - 4 316,99 грн., 3% річних - 259,02 грн., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в порядку суброгації.
Оскільки позов підлягає задоволенню, у відповідності до ст.ст. 137, 141 ЦПК України з відповідача також підлягають стягненню судові витрати в розмірі сплаченого судового збору сумі 2 684,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, та зважаючи на те, що справа є незначної складності, розгляд справи в спрощеному провадженні, обсяг, якість та характер наданих послуг, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням ціни позову, враховуючи відсутність заяви про зменшення витрат, вважаю за можливе стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги на користь позивача в сумі 5 000,00 грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі викладеного, керуючись статтею 27 Закону України «Про страхування», статтею 993 ЦК України, статтями 12, 13, 76-89, 137, 141, 258, 263-265, 270-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку суброгації - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (код ЄДРПОУ 39433769, адреса: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд.14) суму недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 14 312,43 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (код ЄДРПОУ 39433769, адреса: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд.14) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 684,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (код ЄДРПОУ 39433769, адреса: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд.14) витрати на професійну правничу допомогу розмірі 5 000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. В. Вовк