Справа № 703/6934/25
2/703/2337/25
24 грудня 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Овсієнка І.В.,
за участю
секретаря судового засідання Батаргіної Т.М.,
представника позивача - адвоката Тимченка М.М.,
представника відповідача - адвоката Холодняка В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,
установив:
14.10.2025 позивач через представника, адвоката Тимченка М.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30.06.2025 в справі №703/5826/24, провадження 1-кп/703/229/25 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, що передбачене ч. 1 ст. 286 КК України.
В судовому розгляді вказаного кримінального провадження ОСОБА_1 був цивільним позивачем, цивільний позов якого залишений без розгляду. Внаслідок вчинення кримінального правопорушення позивачеві заподіяно матеріальну шкоду, що виявилася в пошкодженні належного йому автомобіля, а також моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав внаслідок протиправної поведінки щодо близьких йому осіб, яким були завдані тілесні ушкодження та пошкодженням його майна. У зв'язку із викладеним просив стягнути із ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 136624,28 грн, 10000,00 грн відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 21.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання, встановлено учасникам справи строк для подання письмових заяв по суті справи.
11.11.2025 представником відповідачки надано до суду письмовий відзив, за змістом якого відповідачка проти задоволення позову заперечує. Відповідні заперечення обґрунтовує тим, що на час дорожньо-транспортної пригоди відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «Перша», якою здійснено виплату страхового відшкодування на користь ОСОБА_3 в сумі 118519,73 грн при ліміті відповідальності за шкоду, заподіяну майну третьої особи - 160000,00 грн. За вказаних обставин покладення на страхувальника відповідальності за заподіяну шкоду суперечить меті страхування цивільно-правової відповідальності, оскільки ліміт відповідальності страховика - не вичерпаний. Крім того, з висновку експерта за результатами автотоварознавчого дослідження автомобіля «Hyundai Tucson» вбачається, що його вартість до ДТП складає 318620,00 грн, що відповідає вартості матеріального збитку, що заподіяний ОСОБА_1 внаслідок ДТП, у зв'язку із чим ремонт пошкодженого автомобіля є економічно необґрунтованим, відтак існують підстави вважати транспортний засіб фізично знищеним, що залишено поза увагою експертом, залученим позивачем. При проведенні автотоварознавчого дослідження не визначено також вартість відновлювального ремонту транспортного засобу. В зв'язку із викладеним у задоволенні позову в частині відшкодування матеріальної шкоди просив відмовити, а моральна шкода не підлягає стягненню за необґрунтованості.
Ухвалою суду від 14.12.2025 закрите підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 24.12.2025.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити на підставі доводів позовної заяви та інформації, викладеної в додатках, а також вироку, що набрав законної сили.
Представник відповідача в судовому засіданні визнавав факт дорожньо-транспортної події та винуватості ОСОБА_2 у її вчиненні, оскільки такі встановлені вироком суду, що набрав законної сили, однак вказував на безпідставність покладення на відповідачку різниці між шкодою, розмір якої визначний експертом, та страховим відшкодуванням, що здійснене власнику автомобіля, вважав за можливе стягнути із винуватця ДТП різницю між вартістю автомобіля до ДТП та сумою страхового відшкодування, належного до сплати страховиком, за вирахуванням вартості залишків автомобіля, відповідна сума в такому випадку становить 95144,00 грн.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд доходить до наступного висновку.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
На розгляді Смілянського міськрайонного суду перебував обвинувальний акт в кримінальному провадженні від 02.07.2024 під №12024250350000563, вироком від 30.06.2025, постановленим в справі №703/5826/24, провадження 1-кп/703/229/25, що набрав законної сили 31.07.2025, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, що передбачене ч. 1 ст. 286 КК України за наступних обставин.
ОСОБА_2 02.07.2024 близько 08-14 год, керуючи технічно-справним автомобілем «Chevrolet Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 та перебуваючи на вулиці Незалежності неподалік будинку №71 у м. Сміла Черкаського району Черкаської області, розташовуючись передньою частиною зазначеного транспортного засобу у напрямку до центру вказаного населеного пункту, у порушення вимог пунктів 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, перед початком руху та виконанні повороту ліворуч на вулицю Трипільську, завчасно не зайняла відповідне крайнє положення на проїзній частині, не переконалась, що це буде безпечно і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, у результаті чого допустила зіткнення із автомобілем «Hyundai Tucson» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 , яка рухалася у крайній лівій смузі по вул. Незалежності у напрямку від вул. Уманської до вул. Рафінадний бульвар.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Hyundai Tucson» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_5 , згідно висновку судово-медичної експертизи №05-6-01/301 від 24.09.2024 отримала наступні тілесні ушкодження: перелом зовнішнього мищелка правої великогомілкової кістки, що за ступенем тривалого розладу здоров'я відноситься до категорії середньої тяжкості; рану губи, яка за ознаками короткочасного розладу здоров'я відноситься до категорії легких, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Згідно з висновком експерта від 27.09.2024 №СТ/299Е-24 у діях водія ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам пунктів 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України, що, з технічної точки зору, перебували у причинному зв'язку із виникненням даної дорожньої-транспортної пригоди та на виконання яких вона перешкод технічного характеру не мала.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У відповідності до ч. 1, 3 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Частиною 7 цієї ж статті КПК України встановлено, що особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
З вироку суду вбачається, що цивільний позов ОСОБА_1 залишений без розгляду у зв'язку із поданням ним клопотання відповідного змісту.
Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для відповідальності у деліктних правовідносинах має бути наявний склад цивільного правопорушення: шкода; протиправна поведінка особи; причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою; вина особи.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов'язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.
Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).
Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому особа, яка заявляє вимоги щодо відшкодування майнової шкоди, доводить лише факти заподіяння такої шкоди.
Вказаний висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 09.04.2024 в справі №584/947/20.
Вироком Смілянського міськрайонного суду від 30.06.2025, постановленим в справі №703/5826/24, провадження 1-кп/703/229/25, підтверджено факт вчинення з боку ОСОБА_2 кримінального правопорушення, яким заподіяні тілесні ушкодження ОСОБА_5 , а також спричинено матеріальну шкоду, що виразилася в пошкодженні майна ОСОБА_1 . Відтак між діянням ОСОБА_2 збитками, що завдані ОСОБА_1 існує прямий причинно-наслідковий зв'язок. За наведених обставин, звернення із позовом до особи, кримінально-протиправним діянням якої заподіяна шкода, є належним та єдиним ефективним способом захисту прав потерпілої особи у відповідних правовідносинах.
Визначаючи розмір відшкодування завданої шкоди, суд виходить з наступного.
У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1192 ЦК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник-особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина другатстатті 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно з Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Таким чином, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки.
Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Сторонами не заперечується, що станом на 02.07.2024 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК «Перша», що підтверджується полісом №221292678 з терміном дії з 04.06.2024 до 03.06.2025.
Правила відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені у статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з пунктом 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена в порядку, встановленому цим законом.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Згідно зі статтями 29, 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів'у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).
Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.
Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.
Отже, показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.
Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.
Враховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, викликане передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей у результаті зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів й агрегатів, з'єднань і захисних властивостей покриттів унаслідок ДТП і подальшого ремонту. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є результатом проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості.
Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків.
Відповідно до пункту 8.6.1 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або працездатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики).
Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкодженої: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ.
Пунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі, коли строк експлуатації легкових автомобілів перевищує 5 років для КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших КТЗ.
Матеріалами справи підтверджується, що автомобіль «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, 2008 року випуску, відтак станом на момент ДТП, перебував в експлуатації понад 15 років.
ОСОБА_2 порушила 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України, що призвело до пошкодження транспортних засобів та завдання матеріальних збитків і ця обставина встановлена вироком суду.
Як вбачається із висновку експерта №120 від 11.09.2025 про оцінку автомобіля «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що виконаний експертом-автотоварознавцем ОСОБА_6 , ринкова вартість автомобіля до ДТП 02.07.2024 складає 318620,00 грн, після ДТП - 63476,00 грн, а вартість матеріального збитку, що заподіяний його власнику - 318620,00 грн. При цьому вартість відновлювального ремонту автомобіля, із урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (0,7), складає 255143,68 грн. Останнє не включено до підсумкової частини висновку експерта, однак вказане дослідження, результати якого сторонами не заперечувалися, містить визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу із урахуванням коефіцієнта фізичного зносу 0,7, оскільки термін експлуатації автомобіля перевищує 12 років.
Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (ст. 30.1-30.2 Закону №1961-IV).
ПрАТ «СК «Перша» на підставі звіту та страхового акту №ЦВ27417-1-1, прийняте рішення про виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 в сумі 118519,72 грн, що визначена із урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0,7, позивачем вказаний розрахунок не оспорювався, що визнано в судовому засіданні.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтями 28, 29 Закону №1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.
У постановах Верховного Суду від 03.02.2021 в справі №592/8115/1, від 15.10.2020 в справі №755/7666/19 наведено правовий висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-115бсв 18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від ЗО жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61- 12032св19).
За обставинами даної справи страховиком особи, відповідальної за заподіяну шкоду, прийняте рішення про відшкодування ОСОБА_1 шкоди в розмірі 118519,72 грн.
Враховуючи те, що вартість ремонту автомобіля «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 складає 255143,68 грн, а отриманого відшкодування від ПрАТ «СК «Перша» у розмірі 118519,72 грн (визначений з урахуванням фізичного зносу) недостатньо для відновлення пошкодженого майна позивача, то різниця підлягає відшкодуванню відповідачем ОСОБА_2 .
Оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує розмір страхового відшкодування, то із відповідача, як винної особи підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, що складає: 255143,68 грн - 118519,72 грн = 136623,96 грн.
При цьому суд не погоджується із доводами відзиву щодо наявності підстав вважати автомобіль «Hyundai Tucson» фізично знищеним, оскільки з висновку експерта слідує, що вартість відновлювального ремонту автомобіля є меншою за його вартість до ДТП, відтак обставин, встановлених ст. 30.1 Закону №1961-IV в даному випадку не вбачається.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно частини 2 статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Головною умовою покладення на особу обов'язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно з частиною п'ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (постанова ВС від 19.02.2024 в справі № 272/579/22).
Обставини, що виключають відповідальність ОСОБА_2 за заподіяну джерелом підвищеної небезпеки шкоду, в даному випадку відсутні, відповідна шкода спричинена внаслідок вчинення останньою кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно п. 5 вказаної Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 9 Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Матеріалами даної справи та вироком від 30.06.2025 підтверджено, що внаслідок протиправних кримінально караних дій ОСОБА_2 потерпіла ОСОБА_5 зазнала тілесних ушкоджень середньої тяжкості, в зв'язку із чим перебувала на лікуванні. Однак вказана особа для позивача не є близьким родичем чи членом сім'ї в значенні, що закладене в такий термін чинним законодавством, відомостей про те, що внаслідок заподіяння їй тілесних ушкоджень саме позивач ОСОБА_1 зазнав моральних страждань, останнім не надано. За таких умов моральна шкода, завдана позивачеві, на переконання суду, полягає виключно в душевних стражданнях, яких останній зазнав внаслідок суттєвих пошкоджень належного йому майна, а саме автомобіля, тобто спричинена порушенням його майнових прав.
Ураховуючи викладене та з огляду на обставини справи, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, приймаючи до уваги, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, суд дійшов висновку, що фактичний розмір заподіяної ОСОБА_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди моральної шкоди складає 4000,00 грн, що слід стягнути із відповідачки, а позивачем не доведено існування підстав стягнення із ОСОБА_2 грошового відшкодування моральної шкоди в більшому розмірі.
Отже позов слід задовольнити частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Зважаючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 6. ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», такий пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідачку.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
Враховуючи викладене, керуючись ст. 9-14, 19, 23, 27, 81, 89, 133, 137, 141, 265, 273 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 136624,28 грн відшкодування матеріальної шкоди та 4000,00 грн відшкодування моральної шкоди, всього 140624 (сто сорок тисяч шістсот двадцять чотири) грн 28 коп.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6521 (шість тисяч п'ятсот двадцять одну) грн 88 коп витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1406 (одна тисяча чотириста шість) грн 27 коп.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складене 29.12.2025.
Суддя І.В. Овсієнко