Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 758/14628/24
Провадження № 2/711/435/25
26 грудня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого-судді Скляренко В.М.,
при секретарі Кошубінській Л.В., Півень С.А.,
за участі:
представника позивача Лисенка Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно, -
Представник позивача - адвокат Лисенко Я.О., який діє на підставі ордеру серії АА №1506750 від 12.11.2024, - звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив звернути стягнення на заставне майно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором застави від 13.11.2020, загальною вартістю 2 157 115 грн. Також в позові заявлено вимогу про відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат з оплати судового збору в розмірі 12 112 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000грн.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, на підставі якого відповідач отримав у позику грошові кошти в сумі 1412 500 грн., що еквівалентно 50 000 доларам США, які мав повернути в строк до 13.11.2021 зі сплатою 30% річних. На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики між сторонами був укладений договір застави від 13.11.2020, за яким відповідач передав позивачу в заставу належне йому на праві власності обладнання загальною вартістю 2 157 115 грн. Всупереч умов договору ОСОБА_2 не виконав своїх зобов'язань за договором позики, внаслідок чого станом на 29.10.2024 за ним обчислюється заборгованість на загальну суму 8 578 400,72 грн., яка складається з наступного: 2 066 460 грн. - заборгованість за позикою, що еквівалентна 50 000 доларам США за курсом НБУ станом на 29.10.2024; 2 456 038,52 грн. - проценти за користування позикою за ставкою 30% річних за період з 13.11.2020 до 29.10.2024; 2 971 011,54 грн. - пеня за ставкою 0,133% за кожен день прострочення за період з 14.11.2021 до 29.10.2024; 901 427,71 грн. - інфляційне збільшення суми заборгованості за період прострочення з листопада 2021 року по вересень 2024 року; 183 462,95 грн. - три відсотки річних за період прострочення з 14.11.2021 до 29.10.2024. Оскільки в добровільному порядку відповідач не виконує своїх грошових зобов'язань перед позивачем за договором позики, то останній просить звернути стягнення на заставне майно.
Від відповідача заперечень проти позову не надходило.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18.11.2024 матеріали справи передано за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси відповідно до ч. 1 ст. 27, п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України.
19.12.2024 судом відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
11.02.2025 судом закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позові. Пояснив, що предметом позову є вимоги про звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення заборгованості відповідача за договором позики, який підтверджується складеною останнім розпискою від 13.11.2020.
В судове засідання відповідач не з'явився. Про час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом надсилання судових повісток-повідомлень засобами поштового зв'язку відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Натомість судові повістки-повідомлення повернулась до суду без вручення відповідачу з причин відсутності останнього за вказаною адресою, що в контексті положень п. 3, 4 ч. 8 ст. 128, ч. 10 ст. 130 ЦПК України суд вважає належним повідомленням. Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідача шляхом направлення SMS-повідомлень про виклик до суду на контактний номер телефону відповідача, вказаний в позовній заяві, а також шляхом розміщення оголошень про виклик в судове засідання на веб-сайті суду.
Отже, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки, внаслідок чого на підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
13.11.2020 між позивачем (позикодавець) та відповідачем (позичальник) був укладений в нотаріальній формі договір позики грошових коштів №1 на наступних умовах: сума позики - 1 409 815 грн., що еквівалентно 50 000 доларам США; позика є безпроцентною; строк повернення - до 12.11.2022 /а.с. 23-25/. У пункті 3 такого договору зазначено, що передача суми позики здійснена під час укладення та нотаріального посвідчення цього договору.
13.11.2020 відповідачем складено розписку, відповідно до якої він отримав від позивача у позику готівкові грошові кошти в сумі 1 412 500 грн., що є еквівалентом 50 000 доларів США, які зобов'язується повернути до 13.11.2021 включно та щомісячно сплачувати проценти за користування позикою в розмірі 30% річних від неповернутої суми позики за кожен день користування коштами до моменту повного повернення позики. Також у розписці зазначено, що у випадку прострочення повернення позики відповідач зобов'язується сплатити пеню у розмірі 0,133% від простроченої суми за кожен день прострочення /а.с. 27/.
13.11.2020 між відповідачем (заставодавець) та позивачем (заставодержатель) був укладений договір застави задля забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором позики від 01.10.2020, відповідно до якого ОСОБА_1 надав позику ОСОБА_2 в сумі 1 412 500 грн., що еквівалентно 50 000 доларам США. Предметом застави є обладнання загальною вартістю 2 157 115 грн., детальний перелік якого визначений у п. 1.1 договору /19-22/.
31.07.2024 позивачем було направлено засобами поштового зв'язку на адресу відповідача письмову претензію, в якій викладено вимогу протягом десяти календарних днів з моменту отримання претензії сплатити усю суму заборгованості за Договором позики грошових коштів №1 від 13.11.2020, яка станом на 30.07.2024 складає 7 042 204 грн. і складається з наступних сум: 2 052 390 грн. - сума позики, що є еквівалентом 50 000 доларів США на 30.07.2024; 2 702 383,20 грн. - пеня за прострочення повернення позики на 990 календарних днів; 2 287 430,80 грн. - проценти за користування позикою за ставкою 30% річних за період з 13.11.2020 по 30.07.2024. Натомість відповідний лист повернувся без вручення /а.с. 28-33/.
Оскільки відповідач в добровільному порядку до теперішнього часу не повернув позивачу позичені грошові кошти, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином, між сторонами існує спір щодо виконання грошового зобов'язання, який регулюється положеннями укладених між сторонами договорів та нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Надаючи оцінку доводам учасників справи в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Спір у цій справі стосується звернення стягнення на предмет застави, якою забезпечено виконання зобов'язання за договором позики.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 1046 ЦК передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 546 ЦК виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 1 Закону України №2654-ХІІ від 02.10.1992 «Про заставу» (далі - Закон №2654) визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Відповідно до ч. 1 ст. 572 ЦК в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до статті 589 ЦК у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 590 ЦК звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Слід звернути увагу, що інститут забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань. Тобто в разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов'язання притягуються разом з боржником і треті особи (п. 6.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №761/36873/18).
Таким чином право заставодержателя на звернення стягнення на предмет застави за договором застави нерозривно пов'язане із настанням строку виконання основного зобов'язання позичальника по договору позики, який забезпечений відповідною заставою.
Відповідно до ст. 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Аналогічне за змістом положення закріплене і у ч. 1 ст. 16 ЦК.
Згідно ст. 13 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).
Аналіз вищенаведених норм процесуального законодавства свідчить, що передумовою ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог є наявність протиправних дій або бездіяльності з боку відповідача по відношенню до позивача, яка свідчить про порушення, невизнання або оспорення законних прав, свобод та інтересів позивача.
За обставинами даної справи судом встановлено, що підставою позову є порушення відповідачем його зобов'язань перед позивачем, які виникли з договору позики, який забезпечений договором застави від 13.11.2020
В цьому контексті суд зауважує, що згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже слід виснувати, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У постанові від 22.09.2021 у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13).
Таким чином, зміст принципу змагальності судового процесу забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони за стандартом більшої переконливості. Отже слід виснувати, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Варто звернути увагу, що засади доказування у цивільному судочинстві свідчать, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов'язаний власні процесуальні дії належним чином обґрунтувати (мотивувати), враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов'язковим за таких обставин та за таких умов.
Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на предмет позовних вимог та зміст спірних правовідносин слід виснувати, що наявність простроченого зобов'язання, яке забезпечене предметом застави, та його зміст є обставинами, які підлягають доказуванню, і з урахуванням змісту позовних вимог обов'язок щодо подання суду доказів на підтвердження таких обставин покладається на позивача.
Аналіз змісту договору застави свідчить, що він укладений на забезпечення зобов'язань заставодавця (відповідач) перед заставодержателем (позивач), які виникли з договору позики від 01.10.2020. Натомість всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України суду не надано доказів щодо умов і змісту договору позики від 01.10.2020, за яким позивач є позикодавцем, а відповідач позичальником. В цьому контексті суд звертає увагу, що надані суду докази свідчать, що відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем, яке підтверджується Договором позики грошових коштів №1 від 13.11.2020 та розпискою відповідача від 13.11.2020, і відповідне зобов'язання стосується позики в розмірі, що є еквівалентом 50 000 доларів США. Проте, із наданих доказів вбачається, що договір позики грошових коштів №1 від 13.11.2020 та розписка від 13.112020 містять різні умови: щодо суми отриманої в позику, зазначеної у національній валюті України (в договорі позики така сума складає - 1 409 815 грн., а в розписці - 1 412 500 грн.); щодо строку привернення позики (в договорі позики зазначено - до 12.11.2022 року, а в розписці - до 13.11.2021 року); щодо сплати процентів (в договорі позики зазначено що позика є безпроцентною, а в розписці передбачена сплата процентів у розмірі 30% річних від суми позики). Окрім того, із договору застави від 13.11.2020 вбачається, що він забезпечує виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором позики від 01.10.2020, а такого договору суду не надано.
Вищезазначене не дає підстав вважати, що між сторонами був укладений єдиний договір позики, а не кілька договорів позики на різних умовах по 50 000 доларів США.
За таких обставин доводи сторони позивача про те, що посилання у договорі застави від 13.11.2020 на те, що він укладений на забезпечення зобов'язань сторін за договором позики від 01.10.2020 з предметом позики в розмірі 50 000 доларів США є формальною опискою в частині визначення дати договору позики, є неприйнятними, оскільки відповідні умови є істотними і саме на сторін договору покладається відповідальність за недоліки, допущені при визначенні та погодженні таких умов.
Таким чином, суд доходить висновку, що оскільки суду не надано доказів на підтвердження наявності невиконаних грошових зобов'язань відповідача перед позивачем за договором позики від 01.10.2020, то твердження позивача про порушення відповідачем договірних зобов'язань та наявність підстав для звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 13.11.2020 є необґрунтованими, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Окремо суд звертає увагу, що цивільне судочинство ґрунтується на принципі диспозитивності, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).
З урахуванням наведеного у сукупності, враховуючи зміст позовних вимог, підставу позову та правове обґрунтування позовних вимог, суд доходить висновку, що позивачем не доведено факт порушення відповідачем договірного зобов'язання, яке забезпечено заставою за договором застави від 13.11.2020, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Оскільки позов не підлягає до задоволення, то понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст рішення складений 29 грудня 2025 року.
Головуючий: В.М. Скляренко