Справа № 571/671/25
23 грудня 2025 року м. Костопіль
Костопільський районний суд Рівненської області в складі:
головуючий суддя Цвіркун О.С.
з участю секретаря судового засідання Забейди А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, в якому просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №103717573 в розмірі 12930,30 грн., за кредитним договором №2668439 в розмірі 10470,36 грн., за кредитним договором №16590-12/2021 в розмірі 8480 грн., всього разом 31880,66 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 15 січня 2022 року між відповідачем та ТзОВ «МІЛОАН» було укладено кредитний договір №103717573 в електронній формі, згідно якого відповідачу товариством надано було кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський картковий рахунок клієнта.
Вказує, що 16.07.2024 року між ТзОВ «МІЛОАН» та ТзОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №16072024, згідно якого до позивача перейшло право вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і до відповідача за договором №103717573 в сумі 12930,20 грн.
08.12.2021 між відповідачем та ТОВ «Лінеура Україна» було укладено кредитний договір №2668439 в електронній формі, згідно якого відповідачу товариством надано було кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський картковий рахунок клієнта.
17.05.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №17052023, згідно якого до позивача перейшло право вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і до відповідача за кредитним договором №2668439 в сумі 10470,36 грн.
20.12.2021 між відповідачем та ТОВ ФК«ІНВЕСТРУМ» було укладено кредитний договір №16590-12/2021 в електронній формі, згідно якого відповідачу товариством надано було кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський картковий рахунок клієнта.
13.01.2023 року між ТОВ «ІНВЕСТРУМ» та ТзОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №13012023, згідно якого до позивача перейшло право вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і до відповідача за кредитним договором №16590-12/2021 в сумі 8480 грн.
Зазначає, що всупереч умовам договорів, незважаючи на повідомлення, відповідачка не виконала своїх зобов'язань. Після відступлення позивачу прав грошової вимоги до відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попередніх кредиторів.
Також зазначає, що з моменту отримання прав вимоги до відповідача позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в прохальній частині позову просив суд проводити розгляд справи за його відсутності, надає згоду на прийняття заочного рішення.
Відповідач та його представник, в судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
Оскільки, відповідач та його представник будучи належним чином повідомлені про судове засідання, в судове засідання не з'явилися, не повідомили про причини неявки, суд приходить до висновку про розгляд справи за їх відсутності.
Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що 15 січня 2022 року відповідач уклав з ТзОВ «Мілоан» договір про споживчий кредит №103717573 (а.с.9-13).
Відповідно до умов вказаного договору, сума кредиту 6000 грн., строк кредитування 15 днів з 15.01.2022 по 30.01.2022.
16 липня 2024 року між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №16072024, згідно якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договором №103717573 від 15.01.2022 року (а.с.17-20).
Встановлено, що 08 грудня 2021 року відповідач уклав з ТзОВ «Лінеура Україна» договір №2668439 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (а.с.29-35).
Відповідно до умов вказаного договору, розмір кредиту - 3000 грн., кредит надається строком на 330 днів.
17 жовтня 2023 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №17052023, згідно якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договором №2668439 від 08.12.2021 року (а.с.39-43).
Встановлено, що 20 грудня 2021 року відповідач уклав з ТзОВ ФК«ІНВЕСТРУМ» договір про надання фінансового кредиту №16590-12/2021 (а.с.55).
Відповідно до умов вказаного договору, розмір кредиту - 4000 грн., кредит надається строком на 30 днів.
13 січня 2023 року між ТзОВ ФК«ІНВЕСТРУМ» та ТзОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №13012023, згідно якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договором №16590-12/2021 від 20.12.2021 року (а.с.64-68).
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за вказаними кредитними договорами у відповідача виникла заборгованість у загальній сумі 53836,34 грн.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч.1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Доведення умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 751/861/17 (провадження № 61-28582ск18).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію», розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Частиною 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Підставою бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти господарських операцій і повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 28.10.2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17.12.2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19) вказано, "що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі."
На підтвердження позовних вимог позивачем ТзОВ «ФК «Європейською агенцією з повернення боргів» надано копію договору №2668439 від 08.12.2021, копію договору факторингу №17052023 від 17.05.2025, витяг з Реєстру боржників, а також розрахунок заборгованості за вказаним договором, копію договору №16590-12/2021 від 20.12.2021, договір факторингу №13012023 від 13.01.2023, витяг з реєстру боржників, розрахунок за вказаним договором.
Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року (№ 342/180/17) та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 року (№ 6-16цс15).
Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.
Разом з тим, вказані документи не підтверджують факт отримання відповідачем коштів на підставі договір №2668439 від 08.12.2021, №16590-12/2021 від 20.12.2021 та наявність у нього заборгованості перед позивачем у заявленому розмірі.
У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15 зазначено, що виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.
Разом з тим, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачу були перераховані грошові кошти на виконання договорів позики №2668439 від 08.12.2021 та №16590-12/2021 від 20.12.2021.
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту та користування ним, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 року у справі №910/1580/18; від 23.09.2019 року у справі №910/10254/18.
Самі по собі витяг з реєстру боржників до договорів факторингу та розрахунки заборгованості, не є належним та достатнім доказом отримання відповідачем кредиту.
Оскільки, відповідно до положень ст.81 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях, а позивачем не надано було суду належних доказів на підтвердження перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача, і як наслідок не підтверджено належними та допустимими доказами факту наявності у відповідача заборгованості по договорах №2668439 від 08.12.2021, №16590-12/2021 від 20.12.2021, тому суд приходить до висновку, що у задоволені позову в цій частині слід відмовити у зв'язку з недоведеністю.
Що стосується договору про споживчий кредиту №103717579 від 15.01.2022.
Так, відповідно п.2.1 вказаного договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Судом встановлено, що первісний кредитор ТзОВ «Мілоан» умови зазначеного договору виконав належним чином, що підтверджується платіжного доручення №38177779 від 15.01.2022 (а.с.15).
Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитору зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Відповідно до положень ст.ст. 1048, 1054 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.
Так, відповідно до умов договору про споживчий кредит №10717573, розмір кредиту 6000 грн., строк кредитування 15 днів., з 15.01.2022 по 30.01.2022, відсотки за користування кредитом 2250 грн., комісія за надання кредиту 1140 грн. (а.с.9-13).
Відтак, ТзОВ «МІЛОАН» мало право на нарахування процентів за 15 днів користування кредитом з 15.01.2022 по 30.01.2022 року. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, ТзОВ «МІЛОАН» нараховувало проценти за користування кредитом з 15.01.2022 по 04.03.2022 року, що не відповідає вимогам ст.ст. 1048, 1054 ЦК України.
При цьому суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, що строк дії кредитного договору продовжувався (що укладалися додаткові угоди про продовження строку кредитування).
Виходячи із сукупної вартості кредиту, ТзОВ «МІЛОАН» мало право на одержання від відповідача заборгованості за кредитом в розмірі 6000 грн., процентів в розмірі 2250 грн., а всього 8250 грн.
З відомості за щоденні нарахування за договором №103717573, судом встановлено, що відповідачем було сплачено 30.01.2022 - 360 грн. комісія за обслуговування кредиту та 30.01.2022 - 420 грн. сплачено тіла кредиту.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 363/1834/17 від 13.07.2022.
Такий чином, сплачені відповідачем кошти за управління та обслуговування кредиту в сумі 360 грн. та нарахування комісії в сумі 1140 грн. підлягають врахуванню в погашення заборгованості за вказаним договором про споживчий кредит.
Враховуючи, що ТзОВ «МІЛОАН» мало право на одержання від відповідача 8520 грн. за вказаним кредитним договором, а також, що відповідач частково погасив заборгованість за зазначеним договором в сумі 420 грн., то суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 7470 грн. (8250 грн. - 360 грн. - 420 грн.)
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 709,49 грн. (7470*3028/31880,66).
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місце знаходження юридичної особи: 01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри 30, реквізити IBAN НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк») суму заборгованості за кредитним договором №103717573 в розмірі 7470 (сім тисяч чотириста сімдесят) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місце знаходження юридичної особи: 01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри 30, реквізити IBAN НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк») 709 (сімсот дев'ять) грн. 49 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, м.Київ, вул.Симона Петлюри 30, код ЄДРПОУ 35625014.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повне судове рішення складено 26.12.2025.
СуддяО. С. Цвіркун