Номер провадження: 33/813/1584/25
Номер справи місцевого суду: 511/1118/25
Головуючий у першій інстанції Бобровська І.В.
Доповідач Артеменко І. А.
26.12.2025 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду - Артеменко І.А.,
за участю: секретаря судового засідання - Подуст Т.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 27 червня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП,
Короткий зміст судового рішення
Постановою Роздільнянського районного суду Одеської області від 27.06.2025 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 605,60 грн.
ОСОБА_1 визнано винним у порушенні п.2.9.а Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.01.2001 №1306 (далі-ПДР), які полягали в тому, що він 04.04.2025 о 18.43 год. за адресою: м.Роздільна, вул.Травнева (1-го Травня) керував ВАЗ 21102, д/з НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Зі згоди водія огляд на стан сп'яніння проводився на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Драгер 6810, тест 850, результат - 2,77 ‰.
Короткий зміст доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 27.06.2025 в частині накладання на нього стягнення, а саме застосувати до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.
В обґрунтування скарги ОСОБА_1 , не оспорюючи доведеність своєї винуватості у вчиненні адмінправопорушення та правильності його кваліфікації, зазначив, що позбавлення його прав керування, враховуючи, що він з 15.04.2025 є військовослужбовцем (посада - водій медик-технік з реанімації та евакуації поранених), не в повній мірі відповідає інтересам держави. Таке стягнення, не зважаючи на те, що воно передбачене санкцією статті закону, є надмірним та не відповідає принципу розумності, а його застосування не слугуватиме досягненню мети забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства та особи, яка на теперішній час перебуває на військовій службі та боронить державу, при цьому слід врахувати фактичну відсутність шкідливих наслідків скоєного правопорушення. Перебування ОСОБА_1 на військовій службі та між іншим використання ним навичок водія в умовах несення служби, вочевидь буде більш раціональним та кориснішим для виконання ним завдань в ЗСУ. Накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу - є достатнім для критичного усвідомлення ним протиправності свого вчинку, в достатній мірі слугуватиме його вихованню, а також запобіганню вчинення нових правопорушень.
В судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_1 та в його інтересах представник Татаровський В.Ю., будучи повідомленими належним чином про час, дату та місце розгляду справи, не з'явились. Від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Апеляційний суд, вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності сторони захисту, дійшов висновку про таке.
Справа про адміністративне правопорушення перебуває в провадженні апеляційного суду з 18.07.2025.
Перше судове засідання по даній справі в апеляційної інстанції було призначено на 11.08.2025, про що особа, яка притягається до відповідальності, була сповіщена 24.07.2025.
Разом з тим, 10.08.2025 (напередодні призначеного судового засідання) від ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» до суду надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі конференції та відкладення розгляду справи на іншу дату.
Постановою Одеського апеляційного суду від 11.08.2025 вказане клопотання було задоволено та відкладено розгляд справи на 15.09.2025, про що ОСОБА_1 був повідомлений 12.08.2025.
Судове засідання, призначене на 15.09.2025, відкладено на 13.10.2025 задля надання можливості ОСОБА_1 укласти договір про надання правничої допомоги з ОСОБА_2 та надання можливості ОСОБА_2 ознайомитись з матеріалами справи.
13.10.2025 за клопотанням представника ОСОБА_2 розгляд справи відкладено на 03.11.2025, про що ОСОБА_2 повідомлений належним чином.
Судове засідання, призначене на 03.11.2025, відкладено на 08.12.2025, за клопотанням представника ОСОБА_2 , у зв'язку з його хворобою та задля забезпечення можливості надати суду документи, що підтверджують статус ОСОБА_1 - бійця ЗСУ, який з 19.09.2025 зник безвісті під час виконання бойового завдання.
Разом з тим, суду не були надані документи щодо проходження ОСОБА_1 військової служби у ЗСУ та числення з 19.09.2025 зниклим безвісті.
У зв'язку з неявкою у судове засідання 08.12.2025 представника ОСОБА_2 , за його клопотанням, слухання справи знов було відкладено на 26.12.2025, про що 09.12.2025 сповіщений представник ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 було направлено судові повістки на зазначені ним в апеляційній скарзі номер телефону та електронну пошту, які доставлені 08.12.2025 та 09.12.2025 відповідно.
Разом з тим, в призначене судове засідання на 26.12.2025 учасники провадження не прибули. Від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з його перебуванням на лікуванні у терапевтичному відділенні КП «Центральна районна лікарня Подільського району Куяльницької сільської ради» з 24.12.2025 по 05.01.2026, на підтвердження чого надана відповідна довідка лікарні від 25.12.2025, та задля надання можливості захиснику надати суду документи, що підтверджують статус ОСОБА_1 - бійця ЗСУ, який з 19.09.2025 зник безвісті під час виконання бойового завдання.
Апеляційний суд, проаналізувавши наведене, дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, з огляду на тривале перебування в провадженні суду вказаної справи, неодноразові клопотання сторони захисту про відкладення розгляду справи з різних підстав, а також не надання як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції жодного документу про перебування ОСОБА_1 на військовій службі в ЗСУ. Також судом враховано, що перебуваючи на лікуванні, представник ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» знайшов можливість сформувати та відправити клопотання про відкладення розгляду справи, але не виявив бажання взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за наявності достатньої зацікавленості у своєчасному розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Слід зазначити, що згідно з одним із принципів судочинства визнано пріоритет публічного інтересу над приватним. Безпідставне умисне затягування розгляду справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, зміцнення законності та виховання громадян.
Крім того, недотримання строків розгляду справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист і негативно впливає на ефективність та авторитет судової влади, а непонесення відповідальності за скоєне правопорушення дискредитує державу та руйнує моральні цінності суспільства.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01.04.2008, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26.04.2007). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).
Поряд з цим, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Крім того апеляційним судом враховано, що справа про адміністративне правопорушення, перебуває в провадженні апеляційного суду понад 5 місяців, жодне з призначених судових засідань не відбулось з підстав задоволення судом численних клопотань сторони захисту про відкладення розгляду справи з різних причин. Також судом враховано, що позиція сторони захисту викладена в апеляційній скарзі, будь-яких інших письмових пояснень по суті справи представник Татаровський В.Ю. після ознайомлення з матеріалами справи суду в суді апеляційної інстанції не надав, так як і документів на підтвердження факту проходження ОСОБА_1 військової служби в ЗСУ.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що така поведінка учасників провадження спрямована на затягування судового розгляду справи, а тому вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд справи за наявними в матеріалах справи доказами. При цьому, судом враховано, що за положеннями ч.2 ст.268 КУпАП присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, під час розгляду справи за адміністративним правопорушенням за ст.130 КУпАП не є обов'язковою.
З огляду на зазначене, враховуючи положення ч.6 ст.294 КУпАП, у суду апеляційної інстанції відсутні перешкоди для розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, та представника в її інтересах.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
За ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги (ч.7 ст.294 КУпАП).
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у керуванні транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, з правовою кваліфікацією таких дій за ч.1 ст.130 КУпАП, за обставин, встановлених в оскаржуваній постанові, в апеляційній скарзі не оспорюється, тому судом апеляційної інстанції в цій частині судове рішення не перевіряється.
Судове рішення оскаржується лише в межах застосованого адміністративного стягнення. Доводи апеляційної скарги зводяться до прохання апелянта, з огляду на принцип розумності та забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства та особи, яка на теперішній час перебуває на військовій службі та боронить державу, змінити стягнення, не позбавляючи його права керування транспортними засобами, збереження якого вкрай необхідне для виконання бойових завдань.
Проте такі обставини не можуть бути підставою для задоволення апеляційною скарги.
Так, у відповідності до ст.23 КУпАП метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
За змістом ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
За позицією апеляційного суду, при розгляді справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП та накладенні на нього стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами вимоги закону судом першої інстанції були дотримані у повній мірі.
Апеляційний суд звертає увагу, що санкція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає накладення штрафу на водіїв з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Будь-яких альтернативних видів стягнення санкція вказаної статті не передбачає. Вочевидь таке стягнення свідчить про підвищену суспільну небезпеку діяння, визначеного ч.1 ст.130 КУпАП.
Як вбачається з матеріалів справи, посилання апелянта на проходження ним військової служби на посаді водія медика-техніка з реанімації та евакуації поранених, не підтверджено жодним доказом. Також суду апеляційної інстанції представником Татаровським В.Ю. в інтересах ОСОБА_1 не було надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 з 19.09.2025 числиться серед бійців ЗСУ, які зникли безвісті, хоча з цих причин, в тому числі, 03.11.2025 було відкладено розгляд справи.
Більш того вказані посилання не можуть бути підставою для зміни накладеного стягнення, з огляду на відсутність правових підстав для застосування відносно ОСОБА_1 аналогії закону (права) і призначення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої ч.1 ст.130 КУпАП, а саме призначення адміністративного стягнення у вигляді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.
Апеляційний суд звертає увагу, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП України, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника, так і для інших учасників дорожнього руху. Характер вказаного правопорушення має підвищену суспільну небезпечність порівняно з іншими встановленими цим Кодексом правопорушеннями, безпідставне звільнення або часткове звільнення від відповідальності правопорушників має вкрай негативні наслідки, розгляд вказаної категорії справ є суспільно значущими та має значний суспільний інтерес.
Крім того апеляційний суд бере до уваги, що ОСОБА_1 , як досвідчений водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки в стані алкогольного сп'яніння (2,77 проміле), усвідомлював, що це заборонено законом та повинен був розуміти, що таким чином поставив у небезпеку кожного потенційного учасника дорожнього руху, а також інших людей, які могли перебувати поряд з проїжджою частиною по напрямку руху його транспортного засобу.
У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових адміністративних правопорушень як особою, що притягнута до адміністративної відповідальності, так і іншими особами, з дотриманням засад справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1ст.130 КУпАП України, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП України щодо загальних правил накладення стягнення та його мети, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.
Не враховуються судом посилання апелянта на відсутність шкідливих наслідків правопорушення з огляду на наявність застереження у ч.2 ст.33 КУпАП щодо правила накладання стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує транспортним засобом, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання транспортним засобом є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти транспортним засобом та їздити на ньому, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
ОСОБА_1 , реалізуючи своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Апеляційний суд наголошує, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів і таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи про призначення стягнення без позбавлення права керування транспортним засобом не відповідають вимогам Закону та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги щодо розгляду місцевим судом справи за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, не спростовують правильність висновків місцевого суду. При цьому, слід зазначити, що сам по собі факт розгляду справи без участі особи, яка притягається до відповідальності, та захисника в її інтересах не є правовою підставою для скасування судового рішення. Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, судом надана належна оцінка можливості такого розгляду.
Разом з тим, апеляційний суд наголошує на тому, що суд під час розгляду справ про адмінправопорушення, окрім дотримання прав учасників судового провадження, повинен дотримуватися розумних строків розгляду справ, зокрема, розглядати їх в межах строків притягнення до адмінвідповідальності, передбачених ст.38 КУпАП. Вказаного балансу судом першої інстанції дотримано в повному обсязі. Частиною 2 ст.268 КУпАП визначено, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП, не є обов'язковою.
Крім того, зважаючи на розгляд місцевим судом справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, право особи на доступ до правосуддя та ефективний захист було поновлено судом апеляційної інстанції шляхом прийняття до розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції та надання ґрунтовної оцінки всім доводам апеляційної скарги.
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.
Апеляційним переглядом справи не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. Підстави для зміни оскаржуваної постанови суду відсутні.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову місцевого суду - залишити без змін.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 27 червня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко