Рішення від 09.12.2025 по справі 914/1229/23

Справа № 914/1229/23

Провадження № 2/463/141/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2025 року м. Львів

Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючий суддя Білоус Ю.Б.,

за участю секретаря с/з Козак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м.Львові в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадуцей", треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_6 , Приватний нотаріус Львівського обласного нотаріального округу Цьолковська Ірина Степанівна про визнання недійсним договору відчуження корпоративних прав, визначення статутного капіталу товариства та розміру частки учасника товариства, -

за участі:

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивача Пилипчук І.Ю. ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

Позивач ОСОБА_1 18.04.2023 року звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору відчуження корпоративних прав, визначення статутного капіталу товариства та розміру частки учасника товариства.

Просить ухвалити рішення, яким:

1) визнати недійсним правочин про відчуження корпоративних прав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадуцей" що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію змін №14151070015006759 від 28.11.2019 року о 12:00:08;

2) скасувати запис про державну реєстрацію змін №14151070015006759 від 28.11.2019, що вчинений о 12:00:08 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

3) визначити розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадуцей" в сумі 964 695,00 грн.; визначити розмір частки єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадуцей" ОСОБА_2 - 100%; визначити кінцевим бенефіціарним власником (контролером) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадуцей" ОСОБА_2 .

4) вирішити питання про розподіл судових витрат.

Згідно матеріалів позовної заяви (т.1, а.с.1-5) заявлені позовні вимоги мотивує тим, що 20 липня 2022 року рішенням Личаківського районного суду міста Львова у справі №463/13531/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 73 000,00 (сімдесят три тисячі) доларів США та судові витрати в сумі 11 350,00 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят) гривень.

Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позики:

15.09.2010 року в сумі 40 000,00 доларів США, які зобов?язувався повернути на першу вимогу.

29.09.2010 року в сумі 12 000,00 доларів США про, що надав розписку, у якій зазначив про зобов'язання повернути кошти на першу вимогу;

04.09.2011 року в сумі 24 000,00 доларів США про, що надав розписку, у якій зазначив про зобов'язання повернути кошти на першу вимогу;

27 червня 2015 року ОСОБА_2 повернув 3 000,00 доларів США. Решта ж коштів не повернена по поточну дату, не зважаючи на вимоги ОСОБА_1 про таке повернення.

07 вересня 2022 року Личаківським районним судом міста Львова було видано виконавчий лист для подальшого його пред'явлення до примусового виконання.

13 жовтня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Михайловським С.В. було відкрито виконавче провадження НОМЕР_6 з примусового виконання виконавчого листа Личаківського районного суду міста Львова від 07.09.2022 року у справі №463/13531/21 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в сумі 73 000,00 дол. США.

Станом на поточну дату виконати рішення Личаківського районного суду міста Львова від 20.07.2022 року у справі №463/13531/21 в примусовому порядку - не вдалось.

13 жовтня 2022 року на підставі заяви стягувача ОСОБА_1 , приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Михайловським С.В. було відкрито виконавче провадження НОМЕР_7 з примусового виконання виконавчого листа Личаківського районного суду міста Львова про стягнення судових витрат в сумі 11 350,00 грн. з боржника ОСОБА_2 у справі №463/13531/21.

14 листопада 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Михайловським С.В. було описано та арештовано, належну ОСОБА_2 земельну ділянку площею: 0,66 га, цільове призначення: для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва, РНОНМ: 265459024627, кадастровий номер: 4622786700:16:000:0109, місце розташування (адміністративно-територіальна одиниця): Львівська область, Жовківський район, Новокам?янська сільська рада (надалі - Земельна ділянка).

Окрім вище зазначеної Земельної ділянки, іншого майна за ОСОБА_2 - не зареєстровано.

При аналізі відкритих даних офіційного веб-сайту Личаківського районного суду міста Львова було встановлено, що:

20 липня 2022 року рішенням Личаківського районного суду міста Львова у справі №463/12886/21 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості було вирішено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 37194,65 доларів США (тридцять сім тисяч сто дев?яносто чотири долара шістдесят п?ять центів США), три відсотки річних в розмірі 12340, 08 грн (дванадцять тисяч триста сорок гривень вісім копійок) та судові витрати, що становлять 11 350,00 грн (одинадцять тисяч триста

п'ятдесят гривень) судового збору.

13 лютого 2023 року постановою Львівського апеляційного суду рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20.07.2022р. було змінено та зменшено суму заборгованості за договором позики з 37 194,65 доларів США (тридцять сім тисяч сто дев?яносто чотири долара шістдесят п?ять центів США) до 36 094, 65 доларів США (тридцять шість тисяч дев?яносто чотири долара шістдесят п?ять центів США. В решті рішення залишено без змін.

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 20.07.2022 року у справі №643/12886/21 встановлено, що ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_9 :

06.01.2019 року грошові кошти в сумі 7 000 доларів США на підтвердження чого власноручно написала розписку, у якій зазначила, що зобов?язується повернути вказані кошти до 06.01.2021 року;

07.06.2019 року отримала у позику 15 000 доларів США, на підтвердження чого власноручно написала розписку, у якій зазначила, що зобов?язується повернути вказані кошти до 07.01.2021 року;

27.08.2019 року отримала у позику 16 000 доларів США, на підтвердження чого власноручно написала розписку від 27.08.2019 року, у якій зазначила, що зобов?язується повернути вказані кошти до 27.08.2021 року.

15 липня 2022 року Личаківським районним судом міста Львова було ухвалено заочне рішення у справі №463/12829/21 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення коштів, яким позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 25.04.2020 в розмірі 15 000 (п?ятнадцять тисяч) доларів США, 3 проценти річних в розмірі 6 597,06 (шість тисяч п?ятсот дев?яносто сім, гривень, шість копійок), проценти за користування грошовими коштами в сумі 24 961,04 (двадцять чотири тисячі дев?ятсот шістдесят одну гривню, чотири копійки). Вирішено питання про судові витрати та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 в сумі 4230,58 грн. судового збору та 2970 витрат на правову допомогу.

Вказаним рішенням встановлено, що 25.04.2020 року ОСОБА_6 отримала в ОСОБА_10 грошові кошти в сумі 15000 доларів США, які зобов?язувалась повернути до 25.04.2021р. На підтвердження отримання зазначених сум ОСОБА_6 видано власноручно написану розписку.

30 січня 2023 року ухвалою Личаківського районного суду міста Львова вище згадане заочне рішення від 15.07.2022 у справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики було скасовано.

04 липня 2022 року ухвалою Личаківського районного суду м. Львова у справі №463/3707/22 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення коштів 299 203,00 грн.

У відповідності до повідомлення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Михайловського С.В. за ОСОБА_2 зареєстрована лише земельна ділянка площею: 0,66 га, кадастровий номер: 4622786700:16:000:0109, місце: Львівська область, Жовківський район, Новокам?янська сільська рада (надалі - Земельна ділянка).

Згідно довідки про оціночну вартість об?єкта від 29.03.2023р. №201-20230329-0005702521, виготовленої у відповідності Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку, оціночна вартість Земельної ділянки становить 25 100,69 грн.

Згідно витягу №29755395 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі - ЄДР) від 24.10.2022 року станом на 20.11.2017 року о 09:00:00 встановлено, що єдиним учасником ТОВ «Кадуцей» (код ЄДРПОУ 19323183) був ОСОБА_2 , який являвся кінцевим бенефіціарним власником (контролером) та керівником даної юридичної особи. Розмір статутного капіталу становив 964 695,00 грн.

У відповідності до витягу №29755383 від 24.10.2022 року з ЄДР станом на 28.11.2019 року о 12:00:08, запис про державну реєстрацію змін N?14151070015006759 встановлено, що єдиним учасником ТОВ «Кадуцей» (код ЄДРПОУ 19323183) є ОСОБА_3 . Керівником юридичної особи був ОСОБА_2 . Інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) в ЄДР - відсутня. Розмір статутного капіталу становить 964 695,00 грн.

Відповідно до відомостей з ЄДР, сформованих за допомогою веб-ресурсу «Vkursi» станом на поточну дату, єдиним учасником, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) та керівником ТОВ «Кадуцей» (код ЄДРПОУ 19323183) є ОСОБА_3 .

Таким чином, маючи невиконані зобов?язання перед ОСОБА_1 на загальну суму 73 000,00 (сімдесят три тисячі) доларів США та незважаючи на вимоги Позивача до Відповідача про повернення коштів, що було встановлено рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 20.07.2022 року у справі №463/13531/21, ОСОБА_2 відчужив свої корпоративні права у ТОВ «Кадуцей» (код ЄДРПОУ 19323183) ОСОБА_3 (надалі - Оспорюваний правочин). Відповідна реєстраційна дія, яка була вчинена за результатами такого відчуження 28.11.2019 року о 12:00:08, запис про державну реєстрацію змін здійснено за №14151070015006759 приватним нотаріусом Львівського обласного нотаріального округу Цьолковською Іриною Степанівною.

Зважаючи на вказані обставини, позивач переконана, що відповідачем ОСОБА_2 було вчинено фраундаторний правочин внаслідок якого, Відповідач відчужив цінне майно - корпоративні права у ТОВ «Кадуцей», на шкоду правам та охоронюваним законом інтересам його кредитора - ОСОБА_1 .

Обгрунтовуючи фраундаторність спірного правочину позивач зазначає про те, що вказані дії ОСОБА_2 за своїм характером не є добросовісними, так як оспорюваний правочин не був спрямований на реальні наслідки, які обумовлені його предметом. Єдиною ціллю укладання Оспорюваного правочину було уникнення виконання, прийнятих ОСОБА_2 зобов'язань перед ОСОБА_1 , оскільки на момент вчинення Оспорюваного правочину ОСОБА_1 неодноразово зверталась з вимогою про повернення коштів.

Більше того, при укладенні Оспорюваного правочину воля сторін правочину - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідала зовнішньому її прояву та не передбачала реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином. Дії сторін щодо переходу права власності на корпоративні права у ТОВ «Кадуцей» (код ЄДРПОУ 19323183), вчинені з метою приховання майна від звернення стягнення на нього через невиконання боргових зобов?язань Відповідача, відповідно, Оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсними на підставі статті 234 ЦК України. Дані твердження базуються на інформації, яка була отримана Позивачем у зв?язку з доволі тісним зв?язком зі сім?єю ОСОБА_2 - ОСОБА_2 та його дружини - ОСОБА_6 , що підтверджується наданням позики в значній (для Позивача) сумі. Мова йде про те, що ці відносини були започатковані задовго до 2010 року (рік вчинення першого договору позики) і Позивач достеменно обізнана, що сім?я ОСОБА_2 перебувала у дружніх, тісних відносинах з ОСОБА_3 , тому саме з нею і було вчинено Оспорюваний правочин, з розрахунку на те, аби близька людина, яка не пов?язана із сім?єю ОСОБА_2 родинними стосунками, управляла їх сімейним бізнесом - ТОВ «Кадуцей» (код ЄДРПОУ 19323183), яке було створене у 1996 році. Також відповідно до відкритих відомостей сайту Личаківського районного суду міста Львова ОСОБА_3 неодноразово представляла інтереси, як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_14 . Таким чином, зважаючи на зазначене, на думку позивача, є достатні підстави вважати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пов?язаними особами в розумінні п.14.1.159. ПК України, що наділяє Оспорюваний правочин додатковими ознаками фраундаторності.

Доказом фраундаторності спірного правочину позивач вважає і ту обставину, що за ОСОБА_2 не зареєстровано жодного майна, на яке можливо звернути стягнення, окрім Земельної ділянки, оціночна вартість якої становить 25 100,69 грн., що не є достатнім для погашення боргу в сумі 73 000,00 дол. США перед ОСОБА_1 . Зважаючи на той факт, що розмір статутного капіталу ТОВ «Кадуцей» (код ЄДРПОУ 19323183) становить 964 695,00 грн., відповідно, вартість корпоративних прав даної юридичної особи може дорівнювати, як мінімум, розміру статутного капіталу.

Таким чином, позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_2 відчужив свої корпоративні права в ТОВ «Кадуцей» (код ЄДРПОУ 19323183), на які можливо було б звернути стягнення для виконання рішення Личаківського районного суду міста Львова у справі №463/13531/21 від 20.07.2022 року. Вказана дія ОСОБА_2 розцінюється позивачем фактично як використання права на відчуження даного майна на зло інтересам ОСОБА_1 . Внаслідок таких дій ОСОБА_2 . Позивач у справі має значні негативні наслідки у вигляді неповернення Відповідачем, належних Позивачу коштів та можливості розпоряджатися ними і вирішувати життєві питання, які виникають у тяжкий час війни. Тобто, мало того, що Відповідач не повертає позичені кошти, так і відчужив майно, за рахунок якого можливо було б частково закрити заборгованість. Описана поведінка Відповідача є повністю аморальною, цинічною і такою, яка порушує права та охоронювані законом інтереси Позивача.

ОСОБА_2 , відчужуючи належні йому корпоративні права у ТЗОВ «Кадуцей» (код ЄДРПОУ 19323183) ОСОБА_3 , про що було здійснено запис в ЄДР про державну реєстрацію змін №14151070015006759 від 28.11.2019 року о 12:00:08, був достеменно обізнаний про наявність договорів позики, укладених 15.09.2010 року на суму 40 000,00 доларів США; 29.09.2010 року на суму 12 000,00 доларів США; 04.09.2011 року на суму 24 000,00 доларів США з ОСОБА_1 . Відповідач міг передбачити негативні наслідки Оспорюваного правочину у випадку невиконання прийнятих на себе фінансових зобов?язань, проте не переймаючись наявністю невиконаних зобов?язань та подальшим порядком їх виконання, зухвало, вдаючись до недобросовісної поведінки та всупереч моральним засад, порушуючи ряд норм чинного законодавства та знівечивши щире бажання ОСОБА_1 , яке вона свого часу проявила, коли позичала кошти, вчинив Оспорюваний правочин.

А тому, на думку позивача, враховуючи зазначені обставини вчинення ОСОБА_2 правочину з розпорядження належним йому майном з метою

унеможливити задоволення вимоги ОСОБА_1 - стягувача, за рахунок корпоративних прав у ТОВ «Кадуцей» (код ЄДРПОУ 19323183) може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Покликавшись на відповідну практику Верховного Суду, сформованого щодо питання фраундаторності правочину, позивач звернулася до суду з позовом, який просить задовольнити.

04.08.2023 року представником позивача подано відповіді на відзиви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т.2 а.с.18-20), згідно яких просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

18.03.2025 року представником позивача через систему «Електронний суд» подано письмові пояснення (т.5 а.с.1-7), в яких стороною позивача викладено обставини з метою додаткового підтвердження позиції сторони Позивача, яка була викладена у позовній заяві, заявах по суті.

Спростовуючи твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що позивач не зверталась до останнього із вимогою про повернення коштів, зазначила про таке.

05 жовтня 2020 року ОСОБА_1 у Відділі поліції №1 Львівського районного управління №2 ГУ НПУ у Львівській області було зареєстровано заяву про вчинене кримінальне правопорушення через несвоєчасне повернення позичених коштів. В абзаці останньому на даного звернення, звертаючись до правоохоронних органів ОСОБА_1 зазначила «Відповідно до наведеного вище, строк повернення позичених коштів за усіма трьома розписками настав. Оскільки щодо цього були неодноразово висловлені вимоги, я наполягала на їх поверненні, оскільки мені потрібні були кошти.».

02 листопада 2021 року на заяву ОСОБА_1 щодо неповернення грошових запозичень громадянином ОСОБА_2 надано відповідь Відділом поліції №1 Львівського районного управління №2 ГУ НПУ у Львівській області.

30 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Відділу поліції №1 Львівського районного управління №2 ГУ НПУ у Львівській області про, що проставлена відповідна відмітка на титульному аркуші заяви про вчинене кримінальне правопорушення ОСОБА_2 стосовно заволодіння коштами у незаконний спосіб, шляхом обману без наміру повертати кошти. У вказаній заяві ОСОБА_1 заявлено: «…щодо цього були неодноразово висловлені вимоги, я наполягала на їх поверненні, оскільки мені були потрібні мої кошти. Окрім того, захворів на онкологію мій чоловік, йому необхідним було вартісне оперативне втручання, незважаючи на повторні категоричні наполягання про повернення коштів, такі досі не повернуті. Вилікувати чоловіка через це я також не змогла».

08 грудня 2021 року на заяву ОСОБА_1 від 01.12.2021 надано відповідь Відділом поліції №1 Львівського районного управління №2 ГУ НПУ у Львівській області про відсутність складу кримінального злочину чи адміністративного правопорушення.

Описані вище звернення ОСОБА_1 , на думку представника позивача, свідчать про те, що жінка вже була у відчаї, коли зверталась до правоохоронних органів за допомогою, очевидним є той факт про, що і вказано у її зверненнях, що ОСОБА_1 перш ніж звертатись до поліції неодноразово зверталась до ОСОБА_2 з вимогами повернути кошти, оскільки такі потрібні були на лікування її онкохворого чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що свідчить про те, що вже станом на 2017 рік ОСОБА_1 зверталась з вимогами до ОСОБА_2 про повернення коштів, тобто, як мінімум з 2017 року строк виконання зобов'язання Відповідача перед Позивачкою є таким, що настав.

Крім того, наголосив, що документи, які подавались ОСОБА_2 до матеріалів справи (докази здійснення платежів за будівництво квартири, листки непрацездатності тощо), не спростовують того факту, що: 1) на момент укладання спірного Договору 27.11.2019 року - існували вимоги про повернення коштів від ОСОБА_1 ; 2) Договір є безоплатним; 3) Договір укладено з пов'язаною з ОСОБА_2 особою.

Короткий зміст заперечень відповідачів

25.07.2023 року відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позов (т.1 а.с.108-113; т.4 а.с.53-56), згідно якого просив в позові ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю позовних вимог. Заперечуючи проти заявлених позивачем позовних вимог зазначив про наступне.

Як вбачається із змісту позовної заяви ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір відчуження корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю «КАДУЦЕЙ», укладений між ним та ОСОБА_3

27.11.2019 року.

Свій позов обгрунтовує тим, що нібито він уклав даний договір з наміром уникнути відповідальності за грошовими зобов?язаннями перед позивачем.

Вважає, що договір відчуження корпоративних прав є фраудаторним.

Однак, такі твердження не відповідають дійсності.

Дійсно між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено ряд договорів позики, відповідно до яких останній зобов?язувався повернути позичені кошти на першу вимогу.

В 2015 році на вимогу ОСОБА_1 він повернув їй 3 000 дол. США.

В позовній заяві ОСОБА_1 покликається на заочне рішення

Личаківського районного суду м. Львова від 20.07.2023 року у справі №463/13531/21 за її позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, яким її позов задоволено частково, стягнуто на її користь 73 000,00 доларів США.

Як вбачається із рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20.07.2022 року з письмовою вимогою про повернення позичених коштів ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 05.07.2022 року. Вказав, що зазначеної вимоги не отримував та і не міг отримати у зв?язку із станом здоров?я.

Зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в кінці 2021 року лише

тому, що він серйозно захворів. Провадження у справі №463/13531/21 відкрито 31.12.2021 року, тобто після укладення договору відчуження корпоративних прав.

На час укладення договору відчуження корпоративних прав будь-якого спору щодо

повернення позичених у ОСОБА_1 коштів не було.

Наголосив, що укладення договору відчуження корпоративних прав не мало на меті уникнення виконання зобов'язань перед ОСОБА_1 .

Зазначив, що у нього є в наявності майно, на яке може бути накладено стягнення.

Як вбачається із позовної заяви 14.11.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Михайловським С.В. описано та арештовано належну мені земельну ділянку.

Крім того, 01.06.2017 року був укладений Договір № 27 про здійснення пайового внеску в ОБСЛУГОВУЮЧИЙ КООПЕРАТИВ «ЖИТЛОВО БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «ГОСПОДАР», відповідно до якого був затверджений графік внесків за будівництво квартири на АДРЕСА_1 .

Наявними квитанціями, які долучаються, вбачається, що вартість квартири була виплачена.

Крім того, на правах спільної сумісної власності з дружиною ОСОБА_6 йому належить квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 105 кв.м., ринкова вартість якої на час укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав у ТОВ «КАДУЦЕЙ» становила більше 160 тис. дол. США, а тому твердження позивача про те, що договір відчуження корпоративних прав був укладений з метою невиконання грошового зобов'язання перед ОСОБА_1 відповідач вважає безпідставними.

Зазначив, що станом на 2019 рік він займався підприємницькою діяльністю, а відтак мав можливість повертати позичені кошти, якщо б того хотіла на той час ОСОБА_1 .

Отже, маючи в наявності інше майно, якого достатньо для виконання взятих на себе зобов'язань перед ОСОБА_1 , при укладенні договору відчуження корпоративних прав не було та і не могло бути на меті уникнути від виконання зобов'язань перед Позивачем.

Відтак, на думку відповідача, безпідставними є покликання Позивача про те, що його дії по відчуженню корпоративних прав не є добросовісними, що оспорюваний правочин не був направлений на реальні наслідки, які обумовлені його предметом, єдиною ціллю укладення оспорюваного правочину було ухилення від виконання прийнятих на себе зобов'язань перед ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач покликався на позицію, висловлену у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року, відповідно до якої фраундаторний договір може бути як оплатним, так і безоплатним. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент із яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пов'язана юридична особа); ціна (ринкова/неринкова); наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Фраудаторні правочини зазвичай укладаються після відкриття провадження і до першого судового засідання у справі про стягнення коштів.

Як вбачається із матеріалів справи договір відчуження корпоративних прав мав місце задовго до звернення ОСОБА_1 з позовом до суду.

Щодо контрагента в оспорюваному договорі, то зазначив, що Покупець корпоративних прав у ТОВ «КАДУЦЕЙ» ОСОБА_3 не є його родичкою та не є пов'язаною особою.

Йому повністю сплачена вартість частки у статутному капіталі у ТОВ «КАДУЦЕЙ», а отже ціна не була занижена і оплата була здійснена, що підтверджується податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2019 рік.

Відтак з урахуванням наведених обставин, укладений між ним та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «КАДУЦЕЙ» немає ознак фраундаторного договору, а був реальним та не укладався з метою ухилення від виконання грошового зобов'язання.

25.07.2023 року відповідачем ОСОБА_3 подано відзив на позов (т.1 а.с.167-171; т.4 а.с.98-102), згідно якого просила застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності та в позові ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю позовних вимог. Заперечуючи проти заявлених позивачем позовних вимог зазначила про наступне.

Як вбачається із змісту позовної заяви ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір відчуження корпоративних прав у Товаристві

з обмеженою відповідальністю «КАДУЦЕЙ», укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 27.11.2019 року.

Позовна вимога грунтується на тому, що ОСОБА_2 уклав вказаний договір з наміром уникнути відповідальності за грошовими зобов?язаннями перед позивачем.

Покликається на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20.07.2022 року у справі №463/13531/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, яким її позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 73 000,00 доларів США.

Вважає, що договір відчуження корпоративних прав є фраудаторним.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_2 відчужив свої корпоративні права 27.11.2019 року.

Провадження у цивільній справі №463/13531/21 відкрито 31.12.2021 року, тобто через два з лишнім роки після укладення договору відчуження корпоративних прав.

Як вбачається із рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20.07.2022

року з вимогою про повернення позичених коштів ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 05.07.2022 року.

Відповідно до укладених ОСОБА_2 з ОСОБА_1 договорів позики у ОСОБА_2 виникав обов?язок повернути позичені кошти після пред?явлення ОСОБА_1 такої вимоги.

Отже, на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 не ставила питання про повернення їй позичених коштів, такі докази нею суду не надано, а відтак вважає, що ОСОБА_2 вправі був відчужити свої корпоративні права.

Надуманим та невірним вважає покликання Позивача на те, що при укладенні оспорюваного правочину воля сторін правочину не передбачала реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином щодо переходу права власності на корпоративні права у ТОВ «КАДУЦЕЙ», вчинені з метою приховання майна від звернення стягнення на нього через невиконання зобов?язань Відповідача, відповідно.

Відповідач ОСОБА_3 зазначила, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір відчуження корпоративних прав мав реальний характер. Будь якого наміру приховати майно від звернення стягнення на нього не було та і не могло бути, оскільки ОСОБА_1 не пред?являла вимоги про повернення їй коштів, до суду з відповідним позовом не зверталася.

Відповідно до п.5.1 Договору купівлі-продажу частки в Статутному капіталі

Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДУЦЕЙ» продавець гарантує, відчужувана за даним Договором Частка у Статутному капіталі ТОВ «КАДУЦЕЙ» не заставлена, не продана, не подарована, іншим способом не обтяжена, в спорі та під арештом не знаходиться, претензій з боку третіх осіб щодо неї не висувається.

Відповідно до п.2.1 вищевказаного Договору ціна Частки, що складає 100%: (сто відсотків) Статутного капіталу ТОВ «КАДУЦЕЙ» становить 964 695,00 грн. (дев'ятсот шістдесят чотири тисячі шістсот дев?яносто п?ять гривень 00 копійок).

Згідно п.2.2 Оплата вартості, вказаної у п.2.1 цього Договору, здійснюється

Покупцем до підписання цього Договору.

У п.3.2.1. зазначено, що Покупець оплатив Продавцю вартість Частки у Статутному капіталі ТОВ «КАДУЦЕЙ» згідно з п.2.1. та п.2.2 даного Договору та приймає вказану Частку у власність.

Відповідно до Акту прийому-передачі частки у розмірі 100% (сто відсотків) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДУЦЕЙ» від 27.11.2019 року ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняла у власність частку у розмірі 100% (сто відсотків) у статутному капіталі

з обмеженою відповідальністю «КАДУЦЕЙ», ідентифікаційний номер

юридичної особи 19323183.

Рішенням №27/19 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю

Призначено ОСОБА_3 директором ТОВ «КАДУЦЕЙ» та взято обов'язки

директора цього Товариства.

Затверджено нову редакцію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю

«КАДУЦЕЙ», проведено державну реєстрацію відповідних змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Наказом №1 від 29.11.2019 року ОСОБА_3 призначена директором Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДУЦЕЙ» з 29.11.2019 року.

Покликавшись на положення статтей 202,203,215,655 ЦК України відповідач зазначила про те, що оскільки вчинений правочин мав дійсний реальний характер, не був удаваним, волевиявлення сторін було укласти такий договір, підстав для визнання його недійсним немає.

Невірним також вважає покликання Позивача на те, що є підстави вважати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пов?язаними особами в розумінні п.14.1.159 Податкового Кодексу України з огляду на таке.

Відповідно до 14.1.159. ПК України пов?язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв:

в) для фізичних осіб - чоловік (дружина), батьки (у тому числі усиновлювачі), діти (повнолітні/неповнолітні, у тому числі усиновлені), повнорідні та неповнорідні брати і сестри, опікун, піклувальник, дитина, над якою встановлено опіку чи піклування.

Оскільки ОСОБА_3 не є дружиною, матір?ю, дочкою, сестрою чи піклувальником ОСОБА_2 підстав вважати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пов?язаними особами немає.

Крім того, наголосила, що ОСОБА_2 після відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «КАДУЦЕЙ» немає будь якого відношення до Товариства та не може впливати на умови або економічні результати діяльності товариства.

Крім того, просила застосувати строк позовної давності, оскільки вважає, що такий позивачем ОСОБА_1 пропущено для звернення з позовом до суду.

Обгрунтовуючи необхідність застосування строку позовної давності відповідач ОСОБА_3 зазначила про те, що як вбачається із змісту позовної заяви договір відчуження корпоративних прав був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 27.11.2019 року.

Позивач ОСОБА_1 звернулася із позовом про визнання правочину недійсним 20.04.2023 року.

Отже, ОСОБА_1 могла дізнатися про укладення спірного правочину з моменту

його державної реєстрації.

Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові.

Короткий зміст пояснень третіх осіб

02.10.2023 року третьою особою ОСОБА_5 подано письмові пояснення (т.2 а.с.66), згідно яких просила позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Короткий зміст позиції учасників справи

Позивач та її представник - адвокат Пилипчук І.Ю. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, передбачених в позові та відповідях на відзиви, та просили такі задовольнити в повному обсязі. Додатково пояснили суду, що відповідач, маючи невиконані грошові зобов'язання перед позивачем та будучи обізнаним про необхідність їх неухильного виконання, діючи недобросовісно вчинив оспорюваний правочин щодо відчуження цінного майна, належного ОСОБА_2 , корпоративних прав у ТОВ «Кадуцей» на користь відповідача ОСОБА_3 . Свої зобов'язання щодо повернення позивачу грошових коштів - відповідної суми позики, стягнутих за судовим рішенням, відповідач на сьогоднішній день не виконав. При цьому, позивач не заперечила факту періодичної сплати відповідачем ОСОБА_2 відповідних відсотків за взятою ним позикою до моменту звернення позивача до суду із вимогою про стягнення суми позики в судовому порядку, за результатами розгляду якої 22.07.2022 року Личаківським судом м.Львова було ухвалено відповідне рішення про стягнення коштів в розмірі 70 000 доларів США.

Відповідач ОСОБА_3 , яка на момент розгляду справи є єдиним учасником та директором ТОВ «Кадуцей», в судовому засідання проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позов. Зазначила, що оспорюваний договір купівлі-продажу корпоративних прав, укладено реально між сторонами з метою настаннях правових наслідків, обумовлених його укладенням. Сторони при його укладенні діяли добросовісно. Покупець ОСОБА_3 не є пов?язаною особою в розумінні п.14.1.159. ПК України, а тому відповідні покликання сторони позивача в цій частині вважає необгрунтованими. А тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним та кваліфікації як фраундаторного, тобто вчиненого на шкоду кредитора.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Масляний Ю.А. в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Вважає такий безпідставним, оскільки оспорюваний правочин купівлі-продажу корпоративних прав у ТОВ «Кадуцей» вчинено відповідачем ОСОБА_2 добросовісно та з метою настання реальних правових наслідків, передбачених таким. Жодними мотивами щодо вчинення такого правочину на шкоду кредитора - позивача ОСОБА_1 відповідач при його укладення не керувався. Про наявність грошових зобов'язань перед позивачем відповідач ОСОБА_2 обізнаний та таких не оспорює. Додав, що ОСОБА_2 до моменту звернення позивача до суду із вимогою про стягнення суми позики в судовому порядку, за результатами розгляду якої 22.07.2022 року Личаківським судом м.Львова було ухвалено відповідне рішення про стягнення коштів в розмірі 70 000 доларів США, періодично сплачував позивачу відсотки за позикою.

Треті особи в судове засідання не з'явилися, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Рух справи в суді

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 18.04.2023 року справу передано для розгляду в провадження судді Господарського суду Львівської області Коссака В.М.

Справа неодноразово призначалась до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.10.2023 року закрито провадження у справі № 914/1229/23. Постановляючи дану ухвалу, господарський суд виходив з того, що заявлений позов не направлений на захист корпоративних прав позивача, а направлений на захист його прав як стягувача у виконавчому провадженні. Відтак, спір між фізичними особами у спорі, рішення якого при задоволенні позову не передбачає передачі корпоративних прав, часток, паїв чи акцій позивачу, не належить до корпоративних спорів, які розглядаються у порядку господарського судочинства, і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 року дану ухвалу господарського суду Львівської області залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 12 березня 2024 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 у справі № 914/1229/23 залишено без змін. У своїх висновках Верховний суд зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.04.2024 з підстав, передбачених ч.2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України матеріали даної справи передано до Личаківського районного суду м.Львова.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м.Львова Леньо С.І. від 23.04.2024 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду.

У зв'язку із перебуванням судді Леньо С.І. у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, наданій їй наказом голови Личаківського районного суду м.Львова №144/К від 28 жовтня 2024 року, з метою забезпечення розгляду справ у визначеним законом строки, у відповідності до положень п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 2.13 Засад використання автоматизованої системи документообігу Личаківського районного суду м. Львова, справу було передано для повторного автоматизованого розподілу.

У відповідності до вимог ст.33 Цивільного процесуального кодексу України автоматизованою системою документообігу суду було визначено суддю Білоуса Ю.Б. для розгляду вказаної справи.

Ухвалою судді від 31.12.2024 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 28.04.2025 року закрито підготовче провадження у справі, а справу призначено до судового розгляду по суті.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Суду

Заслухавши пояснення учасників справи, оглянувши матеріали справи та додані до неї письмові документи, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, постановляючи рішення відповідно до вимог ст.265 ЦПК України, суд вважає, що в позові слід відмовити виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлені судом обставини

Судом встановлено, що 20 липня 2022 року рішенням Личаківського районного суду міста Львова у справі №463/13531/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 73 000,00 (сімдесят три тисячі) доларів США та судові витрати в сумі 11 350,00 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят) гривень (т.1 а.с.10-11).

Згідно мотивувальної частини вказаного судового рішення встановлено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позики:

15.09.2010 року в сумі 40 000,00 доларів США, які зобов?язувався повернути на першу вимогу.

Як зазначила позивач, і сторона відповідача вказаної обставини не спростувала, станом на поточну дату виконати рішення Личаківського районного суду міста Львова від 20.07.2022 року у справі №463/13531/21 в примусовому порядку - не вдалось.

14 листопада 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Михайловським С.В. у виконавчому провадженні НОМЕР_7 було описано та арештовано, належну ОСОБА_2 земельну ділянку площею: 0,66 га, цільове призначення: для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва, РНОНМ: 265459024627, кадастровий номер: 4622786700:16:000:0109, місце розташування (адміністративно-територіальна одиниця): Львівська область, Жовківський район, Новокам?янська сільська рада (надалі - Земельна ділянка) (т.1 а.с.13-14).

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова у справі №463/12886/21 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, яке змінено постановою Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 36 094, 65 доларів США (тридцять сім тисяч сто дев?яносто чотири долара шістдесят п?ять центів США), три відсотки річних в розмірі 12340, 08 грн (дванадцять тисяч триста сорок гривень вісім копійок) та судові витрати, що становлять 11 350,00 грн (одинадцять тисяч триста

п'ятдесят гривень) судового збору (т.1 а.с.15-19).

Крім того, 15 липня 2022 року Личаківським районним судом міста Львова було ухвалено заочне рішення у справі №463/12829/21 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення коштів, яким позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 25.04.2020 в розмірі 15 000 (п?ятнадцять тисяч) доларів

США, 3 проценти річних в розмірі 6 597,06 (шість тисяч п?ятсот дев?яносто сім, гривень, шість копійок), проценти за користування грошовими коштами в сумі 24 961,04 (двадцять чотири тисячі дев?ятсот шістдесят одну гривню, чотири копійки). Вирішено питання про судові витрати та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 в сумі 4230,58 грн. судового збору та 2970 витрат на правову допомогу (т.1 а.с.20-21).

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 22 червня 2023 року у справі № 463/3707/22, Провадження № 2/463/873/23, вирішено стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 25.04.2020 в розмірі 232569,68 грн., а також судовий збір в розмірі 2325,70 грн.

Згідно витягу №29755345 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі - ЄДР) від 24.10.2022 року станом на 20.11.2017 року о 09:00:00 встановлено, що єдиним учасником ТОВ «Кадуцей» (код ЄДРПОУ 19323183) був ОСОБА_2 , який являвся кінцевим бенефіціарним власником (контролером) та керівником даної юридичної особи. Розмір статутного капіталу становив 964 695,00 грн. (т.1 а.с.26-29).

Згідно копії договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДУЦЕЙ» від 27.11.2019 року такий укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т.1 а.с.172-175).

Відповідно до п.1.1 Договору, продавець передає Покупцю свою частку у розмірі 100% (сто відсотків) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДУЦЕЙ» (надалі «Товариство» або ТЗОВ «КАДУЦЕЙ»), що еквівалентно 964 695,00 грн. (дев'ятсот шістдесят чотири тисячі шістсот дев'яносто п'ять гривень) (надалі «Частка»).

Відповідно до п.5.1 Договору купівлі-продажу частки в Статутному капіталі

Згідно п.2.2 Оплата вартості, вказаної у п.2.1 цього Договору, здійснюється

Покупцем до підписання цього Договору.

з обмеженою відповідальністю «КАДУЦЕЙ», ідентифікаційний номер

юридичної особи 19323183 (т.1 а.с.176).

Рішенням №27/19 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю

«КАДУЦЕЙ» від 27.11.2019 року ОСОБА_2 звільнено з посади директора ТОВ «КАДУЦЕЙ», знято з ОСОБА_2 право вчиняти дії від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДУЦЕЙ» без довіреності, у тому числі підписувати договори. Призначено ОСОБА_3 директором ТОВ «КАДУЦЕЙ» та взято обов'язки директора цього Товариства. Затверджено нову редакцію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДУЦЕЙ», проведено державну реєстрацію відповідних змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.177).

Наказом №1 від 29.11.2019 року ОСОБА_3 призначена директором Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДУЦЕЙ» з 29.11.2019 року (т.1 а.с.178).

Мотиви, з яких виходить Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_1 зазначає про те, що відповідач ОСОБА_2 , маючи перед нею невиконані грошові зобов'язання щодо сплати взятої суми позики (в подальшому підтверджені рішенням Личаківського районного суду міста Львова у справі №463/13531/21 від 20 липня 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 73 000,00 доларів США та судові витрати в сумі 11 350,00 гривень) 28.11.2019 року вчинив оспорюваний правочин про відчуження корпоративних прав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадуцей" на користь ОСОБА_3 , який, за твердженням позивача, підлягає визнанню недійним на підставі пункту 6 статті 3, статті 13, 234 ЦК України, оскільки є фраундаторним, так як вчинений на шкоду кредитора ОСОБА_1 з метою ухилення та невиконання обов'язку щодо виплати позиченої суми коштів.

Оцінюючи обґрунтованість та вмотивованість заявлених позивачем у позовній заяві вимог, на предмет їх відповідності обставинам справи та вимогам чинного законодавства суд враховує наступне.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:

«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

фіктивного (стаття 234 ЦК України);

такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що:

«цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).

Цей суд звертав увагу, що:

відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24));

мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23));

застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред'явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов'язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з'ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24));

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що розглядається позивач ОСОБА_1 просить визнати недійсним правочин про відчуження корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Кадуцей", що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію змін №14151070015006759 від 28.11.2019 року о 12:00:08, з підстав, що вказаний правочин вчинено фіктивно, тобто без мети настання відповідних правових наслідків, а також недобросовісно на шкоду кредитору ОСОБА_1 з метою ухилення та невиконання обов'язку ОСОБА_2 щодо виплати позиченої суми коштів.

Суд з урахуванням обставин справи та представлених сторонами доказів на підтвердження своїх доводів (позовних вимог та заперечень) вважає, що позивач не довів обставин, необхідних для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав фраудаторності, як і не довів порушення своїх прав та законних інтересів укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу корпоративних прав.

Як встановлено судом і жодна із сторін вказаної обставини не оспорює між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 існують грошові зобов'язання з повернення відповідної суми позики, яку останній отримав від позивача протягом 2010-2011 років. Факт часткового погашення боргу та сплати відсотків ОСОБА_2 за отриманою позикою до моменту звернення позивача у грудні 2021 року із позовом до суду у справі №463/13531/21 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 70 000 доларів США заборгованості за договором позики позивач в судовому засідання не заперечила.

Тобто, вчинивши 28.11.2019 року оспорюваний правочин з відчуження корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Кадуцей" відповідач ОСОБА_2 ще два роки, до грудня 2021 року, виконував свої зобов'язання перед позивачем ОСОБА_1 зі сплати боргу (відсотків). Тобто, вчинення відповідного правочину не вплинуло на наявні між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 грошові зобов'язання.

З позовом про стягнення грошових коштів позивач звернулася лише через два роки після вчинення оспорюваного правочину.

На час укладення оспорюваного договору ОСОБА_2 був власником відповідних корпоративних прав, мав право розпоряджатися ними на власний розсуд, спірне майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою, а тому суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено також вчинення неправомірних дій відповідача, а саме того, що на день укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав було судове рішення або розпочато судове провадження про стягнення боргу за договором позики, що було б свідченням неплатоспроможності відповідача ОСОБА_2 , неможливості виконання зобов'язання про повернення боргу та його майновий стан унеможливлював чи унеможливлює виконання зобов'язання за договором позики на цей час. Як зазначено вище, оспорюваний договір вчинено 28.11.2019 року, судовий спір про стягнення коштів за договором позики ініційовано в грудні 2021 року і рішення про стягнення коштів постановлено в липні 2022 року. Вказане свідчить про те, що спір було ініційовано та ухвалено рішення про стягнення коштів уже після вчинення оспорюваного правочину.

Суд, перевіряючи чи існують підстави для кваліфікації оспорюваного правочину як вчиненого всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), зокрема, щодо використання учасниками цивільного обороту приватного інструментарію всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та для зменшення обсягу майна боржника, щодо того, чи відповідала, ціна вказана в договорі, ринковій ціні на момент вчинення договору, виходить з наступного.

З наданих в судовому засіданні пояснень та представлених сторонами суду письмових документів судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_2 , використовуючи, передбачений чинним законодавством приватноправовий інструментарій у договірних відносинах шляхом укладення з відповідачем ОСОБА_3 спірного договору купівлі-продажу корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Кадуцей", дія недобросовісно, зловживаючи правом.

Тому спірний правочин не може бути кваліфікований як фраундаторний, тобто як правочин, що вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу. Зокрема, при цьому судом враховувано, що оспорюваний правочин укладено, як до ініціювання судового процесу, так і ухвалення рішення про стягнення боргу; контрагентом за договором є особа, яка не є пов'язаною особою в розумінні Податкового кодексу, а відтак відповідні покликання сторони позивача також не знайшли свого підтвердження.

Тобто, суд робить висновок про те, що умисел обох сторін оспорюваного правочину - відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був спрямований на настання реальних наслідків: для ОСОБА_2 продати корпоративні права, для ОСОБА_3 - їх придбати за суму, обумовлену в договорі, яка в подальшому і була сплачена покупцем, що стверджується долученою до матеріалів справи копією розписки.

Таким чином, судом встановлено наявність умислу всіх сторін правочину на настання реальних правових наслідків, передбачених оспорюваним правочином. Маючи цілі, чітко передбачені в договорі, сторони правочину очевидно вчиняли такий не для виду, а з метою його реального виконання, що і підтверджується їхніми діями в подальшому: сплата коштів за придбане майно ОСОБА_3 , виключення відомостей про ОСОБА_2 , як особу (директор, кінцевий бенефіціарний власник), яка має відношення до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадуцей".

А відтак вказаний правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, оскільки позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Однак, позивач ОСОБА_1 цього обов'язку не виконала.

Обгрунтованість поданого позову, а відтак необхідність визнання недійсним правочину про відчуження корпоративних прав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадуцей", що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію змін №14151070015006759 від 28.11.2019 року о 12:00:08, позивач обгрунтовує тим, що вказаний правочин вчинено фіктивно, тобто без мети настання відповідних правових наслідків, а також недобросовісно на шкоду кредитору ОСОБА_1 з метою ухилення та невиконання обов'язку ОСОБА_2 щодо виплати позиченої суми коштів.

Поряд з цим, суд вважає, що жодних належних, допустимих, достовірних та в своїй сукупності достатніх доказів на підтвердження факту вчинення між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фраундаторного правочину позивачем суду не представлено, клопотань про витребування доказів саме на підтвердження вказаних обставин із зазначенням причин неможливості самостійно представити суду такі не заявлено.

Зокрема, під час розгляду даної справи судом не встановлено обставин які об'єктивно перешкодили чи унеможливили стороні позивача надати відповідні письмові докази на підтвердження вмотивованості заявлених вимог.

Згідно із частиною сьомою статті 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Воднораз, у суду відсутні сумніви у добросовісному здійсненні позивачем його процесуальних прав і виконання обов'язків щодо доказів, оскільки інтереси позивача у даній справі було представлено фахівцем у галузі права адвокатом.

Вирішуючи заявлені позивачами позовні вимоги та надаючи таким відповідну правову оцінку суд також враховує і таке.

Стверджуючи про недійсність зважаючи на фраундаторність спірного правочину позивач не представив жодного доказу на підтвердження зазначених покликань.

Як підсумок, з урахуванням визначених статтею 2 ЦПК України завдань та основних засад цивільного судочинства, слід вважати, що права, свободи чи інтереси позивача у даному випадку не є порушеними, невизнаними або оспорюваними, а тому і не потребують ефективного захисту, оскільки оспрюваний правочин про відчуження корпоративних прав вчинений за наявності для цього відповідних правовоих підстав і як встановлено в ході розгляду справи сторони, укладаючи такий, передбачали настання реальних правових наслідків.

Таким чином, у суду відсутні правові підстави для визнання недійсним правочину про відчуження корпоративних прав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадуцей", що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію змін №14151070015006759 від 28.11.2019 року о 12:00:08.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Щодо заяви відповідача ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Зважаючи на те, що в ході розгляду справи судом не встановлено факту порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого та звернулася до суду, а відтак суд дійшов висновку про те, що таке право чи інтерес не порушені, а тому відмовив в позові з підстави його необґрунтованості. Відтак суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до положень ч.3 ст.2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ст. 133 ПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно положень ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що в задоволенні позову суд відмовляє, то понесені стороною позивача судові витрати суд залишає за позивачем.

Керуючись статтями 10,12,13,76-80,259,263,264,273,354,355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадуцей", треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_6 , Приватний нотаріус Львівського обласного нотаріального округу Цьолковська Ірина Степанівна про визнання недійсним договору відчуження корпоративних прав, визначення статутного капіталу товариства та розміру частки учасника товариства - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду в порядок та строки, передбачені ст.ст.354,355 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 );

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кадуцей" (79007, м.Львів, вул. Гнатюка,5, ЄДРПОУ 19323183);

Третя особа: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Третя особа: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Третя особа: ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 );

Третя особа: Приватний нотаріус Львівського обласного нотаріального округу Цьолковська Ірина Степанівна (79016, м.Львів, вул. Шептицьких,40/1).

Суддя Білоус Ю. Б.

Попередній документ

132961605

Наступний документ

132961607

Інформація про рішення:

№ рішення:	132961606
№ справи:	914/1229/23
Дата рішення:	09.12.2025
Дата публікації:	31.12.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Личаківський районний суд м. Львова
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (30.01.2026)
Дата надходження:	30.01.2026
Предмет позову:	за позовом Борсук Світлани Леонідівни до Зеленого Володимира Йосиповича, Галаси Жанни Теофілівни, Товариства з обмеженою відповідальністю “Кадуцей”, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача Дроботій Олена Ігор

Розклад засідань:

Минулі засідання (23)

27.07.2023 12:00	Господарський суд Львівської області
08.09.2023 13:00	Господарський суд Львівської області
05.10.2023 14:30	Господарський суд Львівської області
19.10.2023 15:30	Господарський суд Львівської області
05.12.2023 10:00	Західний апеляційний господарський суд
14.02.2024 16:30	Касаційний господарський суд
12.03.2024 10:40	Касаційний господарський суд
13.03.2024 14:50	Касаційний господарський суд
13.08.2024 15:30	Личаківський районний суд м.Львова
04.09.2024 12:30	Личаківський районний суд м.Львова
22.10.2024 15:30	Личаківський районний суд м.Львова
29.01.2025 12:15	Личаківський районний суд м.Львова
24.02.2025 11:30	Личаківський районний суд м.Львова
19.03.2025 15:30	Личаківський районний суд м.Львова
28.04.2025 11:00	Личаківський районний суд м.Львова
20.05.2025 11:00	Личаківський районний суд м.Львова
24.06.2025 15:00	Личаківський районний суд м.Львова
14.08.2025 14:30	Личаківський районний суд м.Львова
23.09.2025 12:00	Личаківський районний суд м.Львова
22.10.2025 11:00	Личаківський районний суд м.Львова
26.11.2025 11:00	Личаківський районний суд м.Львова
08.12.2025 15:00	Личаківський районний суд м.Львова
09.12.2025 11:00	Личаківський районний суд м.Львова