Справа № 462/10127/25
29 грудня 2025 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Боровкова Д.О.
при секретарі Свищо В.С.,
за участю заявниці ОСОБА_1 ,
представника заявниці ОСОБА_2 ,
заінтересованої особи ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові в окремому проваджені цивільну справу за заявою ОСОБА_1 (заінтересована особа ОСОБА_3 ) про видачу обмежувального припису,
встановив:
18 грудня 2025 року заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить видати обмежувальний припис відносно її чоловіка ОСОБА_3 на строк шість місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме: заборонити ОСОБА_3 перебувати в місці проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_3 наближатися на відстань менше 300м до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_3 вести телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто чи через третіх осіб; заборонити ОСОБА_3 особисто чи через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуватиме в місці, невідомому кривднику, переслідувати її, заборонити в будь-якій спосіб спілкуватися з нею. Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_3 постійно погрожує їй, висловлюється нецензурно та неадекватно поводиться, вона декілька разів викликала поліцію. Відносно ОСОБА_3 неодноразово оформлялися термінові заборонні приписи. В зв'язку з наведеними просить заяву задовольнити.
У судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 та її представник - адвокат Колодій Н.Б. заяву підтримали, дали пояснення аналогічні вищенаведеному, додатково пояснивши, що 19 грудня 2025 року ОСОБА_1 разом з дітьми переїхала жити до помешкання своєї матері за адресою АДРЕСА_2 , де проживає дотепер, а 22 грудня 2025 року вона подала до Залізничного районного суду м. Львова позов про розірвання шлюбу. ОСОБА_3 зловживає алкоголем та змінюватися не бажає, і тому просять заяву задовольнити.
У судовому засіданні заінтересована особа ОСОБА_3 проти заяви заперечив, пояснивши, що він та його дружина з двома синами, а також, його мати проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить йому на праві власності. Між ним та заявницею останнім часом виник конфлікт, оскільки його дружина почала приходити з роботи пізно та час від часу на підпитку, а він її любить та сильно ревнує. Він також не правий у конфліктах, оскільки зловживає алкоголем, проте має намір виправитися, просить у задоволені заяви відмовити.
Заслухавши пояснення заявниці, її представника, заінтересованої особи, свідків, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 26 лютого 2005 року і мають двох дітей: неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.14-16/.
Сторони разом з дітьми та матір'ю ОСОБА_3 - ОСОБА_6 проживають у двоповерховому будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві спільної власності заінтересованій особі ОСОБА_3 та його матері /а.с.19-25/. При цьому, заявниця проживає у вказаному будинку без реєстрації її місця проживання.
07 вересня 2022 року постановою Залізничного районного суду м. Львова ОСОБА_3 у справі № 462/10127/22 було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП, і на нього накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 170 грн. за те, що він 29.06.2022 року, близько 17 год. 25 хв., по АДРЕСА_1 , вчинив психологічне домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_1 , ображаючи її нецензурними словами та чинивши на неї психологічний моральний тиск в присутності дітей. У суді ОСОБА_3 визнав факт вчинення правопорушення /а.с.12/.
30 листопада 2025 року на громадянина ОСОБА_3 було складено тимчасовий заборонний припис стосовно кривдника серії АА 278583, зі змісту якого вбачається, що 30 листопада 2025 року, близько 20:30 год, ОСОБА_3 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно його дружини ОСОБА_1 , а саме: вчинив домашнє насильство, ображав, погрожував, виражався нецензурною лайкою, чим завдав шкоди психологічному здоров'ю дружини /а.с.4/.
Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 05 грудня 2025 року у справі № 462/9687/25 протокол про адміністративне правопорушення серії АА №152736 від 30 листопада 2025 року відносно ОСОБА_3 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення з доданими до нього матеріалами - повернути в Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції для доопрацювання. Зі змісту вказаної постанови суду вбачається, що 04 грудня 2025 року на адресу Залізничного районного суду м. Львова надійшов вказаний протокол відносно ОСОБА_3 . Проте, всупереч нормам КУпАП, працівниками поліції не виконано обов'язку зі складання вказаного протоколу, оскільки заява ОСОБА_1 та її письмові пояснення суперечать обставинам викладених у протоколі, а у письмових пояснення ОСОБА_1 у графі для дати зазначено «31.08.2024 р.», однак подія яка відбулася згідно з матеріалів сталася 30 листопада 2025 року /а.с.10,11/.
19 грудня 2025 року заявниця разом з дітьми переїхала жити до помешкання своєї матері за адресою АДРЕСА_2 , де проживає дотепер. Крім цього, 22 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала до Залізничного районного суду м. Львова позов про розірвання шлюбу /а.с.28,29/.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
У пункті 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частинами 3 та 4 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Відповідно до частини 10 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв'язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов'язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.
Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23), на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22), на яку посилається ОСОБА_1 , вказано, що «стаття 4 Закону визначає основні засади запобігання та протидії домашньому насильству, стаття 22 Закону - права постраждалої дитини. З огляду на конструкцію та логічну побудову вказаних статей, закон захищає дітей у тому випадку, коли вони є постраждалими. Відповідно до статті 1 Закону, дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства. Отже, обставини, які визначають статус дитини як постраждалої особи, в тому числі і те, що особа стала свідком (очевидцем) таких подій, мають бути доведені належними та допустимими доказами. Крім того, касаційний суд звертає увагу на те, що докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) вказано, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. […] При оцінці ризиків відповідно до Закону № 2229-VIIIапеляційному суду слід врахувати поведінку ОСОБА_2 , як до так і після звернення ОСОБА_1 до суду у розглядуваній справі; з огляду на тривалий час, який минув після подання заяви ОСОБА_1 , з'ясувати чи не відбулось примирення між сторонами; чи є наразі необхідним тимчасове обмеження прав та/або покладення на ОСОБА_2 обов'язків передбачених статтею 26 Закону № 2229-VIIIта чи не застосовувались до нього подібні обмежувальні заходи у кримінальному провадженні № 12020180180000749 відповідно до положень частини шостої статті 194 КПК України або статті 911 КК України».
Обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22)).
Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Заявниця на підтвердження неправомірних дій ОСОБА_3 посилається на вищевказані постанову Залізничного районного суду м. Львова від 07 вересня 2022 року у справі № 462/10127/25, якою ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 КУпАП та на тимчасовий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_3 серії АА 278583 від 30 листопада 2025 року.
Суд, дослідивши зібрані докази, приходить до висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як між подружжям 30 грудня 2025 року склалася конфліктна ситуація, яка частково обумовлена, зловживанням спиртними напоями ОСОБА_3 та вживанням алкоголю ОСОБА_1 .
При цьому, після звернення зі заявою про видачу обмежувального припису заявниця подала позов про розірвання шлюбу та виїхала з дітьми з будинку АДРЕСА_1 , де вона проживала разом з ОСОБА_3 , до помешкання її матері. Про намір повертатися до будинку АДРЕСА_1 заявниця в суді нічого не повідомляла, а відтак, будь-які обмеження прав ОСОБА_3 щодо вказаного будинку, який належить йому на праві спільної сумісної власності, на даний час втратили свою актуальність.
Також, мати ОСОБА_3 - свідок ОСОБА_7 , будучи допитана у судовому засіданні, підтвердила, що останнім часом між сторонами виник конфлікт, у якому в певній мірі винні, як її син, так і невістка.
Суд, виходячи зі змісту заяви ОСОБА_1 , приходить до висновку, що заявниця при зверненні до суду 18 грудня 2025 року не обґрунтувала, які саме конкретні дії ОСОБА_3 стали підставою для подання заяви про видачу обмежувального припису. При цьому, вона не довела вчинення ОСОБА_3 у листопаді, грудні 2025 року психологічного та фізичного насилля відносно неї.
Так, притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою 1 статті 173-2 КУпАП 05 грудня 2022 році, не є безумовною підставою для застосування судом до нього спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Відомостей про будь-які конфлікти між заявником та заінтересованою особою та продовження вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства у період з 05 грудня 2022 році по 30 листопада 2025 року суду не надано.
Крім цього, з пояснень свідка ОСОБА_8 , яка є рідною сестрою заявниці, слідує, що їй відомо про затяжний конфлікт між сторонами. Проте безпосередньо свідком конфліктів та сварок вона не була, хоча їй відомо про факти фізичного насильства з боку ОСОБА_3 відносно заявниці, які мали місце до початку війни з російської федерацією (тобто, до 22 лютого 2022 року).
Отже, у суду є всі підстави вважати, що ОСОБА_3 надав критичну оцінки агресивності своїх дій, оскільки з грудня 2022року по 30 листопада 2025 року (тобто, майже протягом трьох років) заявниця жодного разу не зверталася в органи поліції.
Досліджуючи постанову Залізничного районного суду м. Львова від 05 грудня 2025 року у справі № 462/9687/25, якою протокол про адміністративне правопорушення серії АА №152736 від 30 листопада 2025 року відносно ОСОБА_3 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України повернуто до органу поліції на доопрацювання, суд приходить до висновку, що сам факт складання вказаного протоколу не підтверджує факт вчинення домашнього насильства ОСОБА_3 відносно заявниці, який би був підставою для видачі обмежувального припису.
Заявниця не довела обставин, які б вказували на те, що ОСОБА_3 вчинив будь-які неправомірні дії відносно неї, після того, як вона з дітьми виїхала з будинку її чоловіка та переїхала жити до помешкання своєї матері за адресою АДРЕСА_2 . Крім цього, заявниця у судовому засіданні не висловила намірів повертатися жити до помешкання її чоловіка та його матері за адресою:
АДРЕСА_1 огляду на викладене, взявши до уваги, що заявниця добровільно з дітьми виїхала з будинку АДРЕСА_1 , оцінюючи вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, відносно заявниці, суд приходить до висновку, що зазначені заявницею підстави та долучені на підтвердження таких підстав докази не підтверджують ризиків настання насильства у майбутньому відносно заявниці.
Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі в їх сукупності, прийшов до висновку, що у задоволені заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, з підстав зазначених у неї, слід відмовити.
Керуючись ст.ст.81, 89, 265-268, 350-6 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволені заяви ОСОБА_1 (заінтересована особа ОСОБА_3 ) про видачу обмежувального припису - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова.
Суддя:
Оригінал рішення.