Номер провадження: 22-ц/813/5147/25
Справа № 497/2650/24
Головуючий у першій інстанції Кравцова А. В.
Доповідач Вадовська Л. М.
23.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,
суддів - Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря - Венжик Л.С.,
за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:
відповідача ОСОБА_1 ,
від позивача ОСОБА_2 - не з'явились,
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі, - не з'явились,
переглянувши справу №497/2650/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 12 березня 2025 року у складі судді Кравцової А.В., -
Позивач ОСОБА_2 , звернувшись 04 листопада 2024 року до суду з вищеназваним позовом, просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 в порядку відповідальності за прострочення за період з жовтня 2021 року по лютий 2024 року сплати аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неустойку (пеню) в сумі 120845,00 грн. (а.с.1-4).
Ухвалою судді Болградського районного суду Одеської області від 18 листопада 2024 року відкрито провадження у справі (а.с.20).
Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 позов не визнав, зазначивши у відзиві, що відповідальність за частиною 1 статті 196 СК України наступає у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти. Вина ОСОБА_1 у створенні заборгованості відсутня, так як про відкриття 23 жовтня 2021 року виконавчого провадження стало відомо тільки 19 лютого 2024 року. Заборгованість за три роки утворилася через бездіяльність посадових осіб ВДВС (не проведення стягнень за місцем роботи боржника), яка ним була оскаржена в суді. Оскільки вина ОСОБА_1 у створенні заборгованості зі сплати аліментів відсутня, то позовні вимоги про стягнення неустойки (пені) безпідставні. Проведений розрахунок пені неправильний, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, пеня має складати суму у розмірі 37943,00 грн. (розрахунок пені вказаний у додатку до відзиву, проте в справі відсутній) (а.с.22-24).
Позивачем ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 надано відповідь на відзив, за змістом якої вказано, що у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії, рішення, бездіяльність державного виконавця питання щодо заборгованості не вирішувалось, вимоги про скасування заборгованості не заявлялись. Порушення державним виконавцем порядку надіслання сторонам виконавчого провадження копій процесуальних документів саме по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. ОСОБА_1 було відомо про рішення суду про стягнення аліментів та обсяг призначених до стягнення сум. За весь період знаходження виконавчого листа на примусовому виконанні відповідач сплачував дитині щомісяця 4000,00 грн., які визначав на власний розсуд, що і потягло утворення заборгованості зі сплати аліментів. Посилання на неправильність розрахунку пені безпідставні, так як розрахунок проведено з урахуванням останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 (а.с.26-28).
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 12 березня 2025 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 120845,00 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн. (а.с.42-45).
Висновок суду мотивовано наявністю визначених частиною 1 статті 196 СК України підстав для відповідальності за прострочення сплати аліментів та відповідності заявленого розміру пені розміру заборгованості за аліментами за період з жовтня 2021 року по лютий 2024 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає у наступному. Про відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення аліментів на утримання дитини дізнався у лютому 2024 року, з огляду на що звернувся до суду зі скаргою на дії, рішення, бездіяльність державного виконавця. У справі №497/483/24 за скаргою ОСОБА_1 суд встановив, що в зв'язку з неналежним виконанням державним виконавцем своїх обов'язків по вчиненню дій у виконавчому провадженні у боржника ОСОБА_1 виникла заборгованість за виконавчим листом, оскільки він не був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, не було надіслано постанову про звернення стягнення з заробітної плати за місцем його служби, що свідчить про порушення прав боржника. Суд першої інстанції висновки суду в справі №497/483/24 не прийняв, чим порушив вимоги частини 4 статті 82 ЦПК України. Суд вказав, що будь-яких обставин, за яких можливо було б звільнити відповідача від неустойки за прострочення сплати аліментів, суду не наведено та доказів не надано. Проте відповідач надав до суду дані про перебування на військовій службі, повну сплату нарахованої заборгованості після повідомлення про відкриття провадження та її нарахування, перебування з червня 2021 року в іншому шлюбі, перебування на утриманні ще двох дітей від другого шлюбу. Суд задовольнив вимоги без правових підстав, оскільки стягнення передбаченої частиною 1 статі 196 СК України пені можливе за встановлення вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. Матеріали справи містять докази вини державного виконавця у виникненні заборгованості, тому частина 1 статті 196 СК України застосуванню не підлягала. Перелік причин, з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів, не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. Ухвалюючи рішення в справі, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен встановити відсутність чи наявність належних та допустимих доказів повідомлення державним виконавцем боржника про початок виконання судового рішення про стягнення з останнього аліментів, оскільки державний виконавець за відсутності підтвердження отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження не має права вчиняти будь-яких виконавчих дій, у тому числі і видавати такий документ як розрахунок, тому в такому випадку позовні вимоги щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів є безпідставними та підлягають відхиленню.
Відзив на апеляційну скаргу не поданий.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення суду без змін з огляду на наступне.
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2010 року в справі №2ц-606/2010 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше встановленого законом мінімуму, щомісячно, починаючи з 17 травня 2010 року до 21 червня 2025 року включно.
ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_8 » у зв'язку з укладенням 15 квітня 2015 року шлюбу з ОСОБА_9 .
Дублікат виконавчого листа №2ц-606/2010 видано Болградським районним судом Одеської області 06 жовтня 2021 року на боржника ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів у розмірі частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше встановленого законом мінімуму, щомісячно, починаючи з 17 травня 2010 року до 21 червня 2025 року включно.
Виконавче провадження №67231838 з примусового виконання виконавчого листа №2ц-606/2010, виданого Болградським районним судом Одеської області 06 жовтня 2021 року на боржника ОСОБА_1 , за заявою стягувача від 22 жовтня 2021 року відкрито постановою від 23 жовтня 2021 року державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
29 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав до суду скаргу на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця (справа №497/483/24), в якій просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо не направлення постанови про відкриття виконавчого провадження №67231838 від 23 жовтня 2021 року на адресу боржника та зобов'язати державного виконавця скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №67231838 від 23 жовтня 2021 року.
За результатами розгляду справи №947/483/24 ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 24 квітня 2024 року скаргу задоволено частково; визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не направлення постанови про відкриття виконавчого провадження №67231838 від 23 жовтня 2021 року з виконання виконавчого листа №2ц-606/2010, виданого Болградським районним судом Одеської області 06 жовтня 2021 року, на адресу боржника ОСОБА_1 ; в іншій частині вимог скарги відмовлено.
В ухвалі Болградського районного суду Одеської області від 24 квітня 2024 року в справі №947/483/24 наявна інформація про те, що вперше виконавчий лист №2ц-606/2010, виданий 19 жовтня 2010 року Болградським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки ОСОБА_7 , 2007 року народження, був поданий на примусове виконання у жовтні 2012 року; постанову про відкриття виконавчого провадження №34953464 від 24 жовтня 2012 року було відкрито державним виконавцем Овідіопольського відділу державної виконавчої служби; виконавче провадження №34953464 було закрито за заявою від 15 вересня 2018 року стягувача ОСОБА_2 ( ОСОБА_10 ); надалі ОСОБА_1 перераховував добровільно на банківську карту ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_7 , 2007 року народження, щомісячно в рахунок аліментів 4000,00 грн.
Дублікат виконавчого листа №2ц-606/2010 видано Болградським районним судом Одеської області 06 жовтня 2021 року на боржника ОСОБА_1 , який за заявою стягувача від 22 жовтня 2021 року був поданий на примусове виконання; виконавче провадження відкрито постановою від 23 жовтня 2021 року державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
За період з 01 жовтня 2021 року по 11 лютого 2024 року ОСОБА_1 перерахував добровільно на банківську картку ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_7 , 2007 року народження, грошові кошти в загальній сумі 113000,00 грн.
Отже, ОСОБА_1 було відомо про судове рішення від 18 жовтня 2010 року в справі №2ц-606/2010, яким з нього стягнуто на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше встановленого законом мінімуму, щомісячно, починаючи з 17 травня 2010 року до 21 червня 2025 року включно.
ОСОБА_1 було відомо, що виконавчий лист №2ц-606/2010, виданий 19 жовтня 2010 року Болградським районним судом Одеської області про стягнення з нього аліментів на утримання дочки ОСОБА_7 , 2007 року народження, перебував на примусовому виконанні з жовтня 2012 року по вересень 2018 року.
ОСОБА_1 посилається на те, що за домовленістю з ОСОБА_2 після вересня 2018 року перераховував на банківську картку щомісячно в рахунок аліментів 4000,00 грн.
Звернення ОСОБА_2 до суду за видачею дублікату виконавчого листа та подання виконавчого документа у жовтні 2021 року до примусового виконання вказує на те, що домовленість між сторонами як батьками дитини ОСОБА_7 щодо перерахування грошових коштів на банківську картку не була усталеною та визначеною у розмірі 4000,00 грн. незважаючи на те, що судовим рішенням від 18 жовтня 2010 року до стягнення було присуджено аліменти в частці від заробітку (доходу) платника аліментів.
Визначені статтею 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитини передбачають: 1)домовленість сторін; 2)рішення суду.
На утримання ОСОБА_11 , 2007 року народження, кошти присуджені рішенням суду з батька на користь матері, з якою дитини проживає, у частці від доходу (заробітку) батька.
Отже, способом виконання батьками обов'язку утримувати дитину ОСОБА_11 є присудження судовим рішенням стягнення аліментів з батька у частці від його заробітку (доходу) з 17 травня 2010 року до повноліття дитини; відтак, посилання на домовленість у виконанні обов'язку утримувати дитину є безпідставним.
Більш того, домовленість у розумінні статті 181 СК України передбачає укладення між батьками та нотаріальне посвідчення договору про утримання дитини та розмір такого утримання, а не просту «розмову чи домовленість» між батьками від якої будь-хто з них може відмовитися чи за спливом часу не визнавати як таку, що мала місце.
За судовим рішенням від 18 жовтня 2010 року в справі №2ц-606/2010 ОСОБА_1 зобов'язаний до сплати аліментів у розмірі частки заробітку (доходу).
Отже, перераховуючи грошові кошти на утримання дитини на банківський рахунок, ОСОБА_1 у визначенні суми таких коштів мав виходити з того, що така сума коштів мала становити частку його заробітку (доходу), а не визначати довільно сталу суму 4000,00 грн.
ОСОБА_1 не був позбавлений можливості самостійно за місцем своєї служби (роботи) подати до бухгалтерії заяву про щомісячне відрахування із його заробітної плати (доходу) частки в рахунок аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 з перерахуванням коштів на рахунок отримувача аліментів.
Розмір аліментів, що судовим рішенням визначений до стягнення у частці від заробітку (доходу) рівній та відповідно підлягає сплаті платником аліментів щомісячно, не залежить від того чи перебуває виконавчий лист на примусовому виконанні, чи з тих чи інших причин там відсутній.
ОСОБА_1 не був позбавлений права звернення до суду в порядку статті 192 СК України з позовом про зміну розміру аліментів на утримання дочки ОСОБА_7 , якщо зміна його матеріального та сімейного стану не дозволяла йому сплачувати аліменти в частці від заробітку (доходу).
Оскільки ОСОБА_1 певний час сплачував аліменти на утримання дочки ОСОБА_7 у сумі 4000,00 грн. щомісячно, що не завжди відповідало частці його заробітку (доходу), то виникло прострочення сплати аліментів, зокрема, за період з жовтня 2021 року (подання виконавчого листа на примусове виконання) та, як наслідок, заборгованість.
Відповідальність за прострочення сплати аліментів визначена статтею 196 СК України, за положеннями частини 1 даної статті у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Заборгованість за аліментами у ОСОБА_1 виникла з жовтня 2021 року по лютий 2024 року та згідно розрахунку державного виконавця визначена рівною 123514,11 грн. Розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів заявлений до стягнення в сумі 120845,00 грн., що не перевищує 100 відсотків заборгованості за аліментами, що виникла за період з жовтня 2021 року по лютий 2024 року.
Розрахунок пені за прострочення сплати аліментів підлягає проведенню на підставі частини 1 статті 196 СК України та з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 25 квітня 2018 року в справі №572/1762/15-ц (постанова містить відступлення від правових висновків Верховного Суду України), яка констатує те, що зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення пені на підставі частини 1 статті 196 СК України суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувати розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначити загальну суму пені за весь період заборгованості шляхом додавання показників за кожен місяць.
Всього неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів в загальній сумі 123514,11 грн. за період з жовтня 2021 року по лютий 2024 року включно становить 429116,82 грн., що, відповідно, перевищує заборгованість за аліментами, відповідальність у вигляді стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати яких підлягає застосуванню.
Отже, у сенсі положень частини 1 статті 196 СК України неустойка (пеня), що підлягає стягненню в даному випадку, не може перевищувати 123514,11 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції встановив обставини, що мають значення для справи, визначився зі спірними правовідносинами та нормами матеріального права, що такі регулюють, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Положеннями частини 2 статті 196 СК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 не визнавав право ОСОБА_2 на неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів, обґрунтовуючи свою позицію тим, що відсутня його як платника аліментів вина у виникненні заборгованості. Доводи про відсутність вини у виникненні заборгованості за аліментами правильно не прийняті судом, оскільки є чинним судове рішення про стягнення аліментів у частці від заробітку, яке підлягало виконанню ОСОБА_1 у добровільно або у примусовому порядку, зміна розміру аліментів чи способу їх стягнення (у частці від заробітку чи у твердій грошовій сумі) в установленому законом порядку проведена не була. За обраної правової позиції відповідача суд не мав підстав для застосування частини 2 статті 196 СК України з власної ініціативи.
Правові підстави для скасування рішення суду відсутні.
В судовому засіданні 11 грудня 2025 року апеляційний суд закінчив з'ясування обставин і перевірку їх доказами, надав учаснику справи ОСОБА_1 можливість виступити у судових дебатах та перейшов до стадії ухвалення судового рішення за результатами апеляційного провадження. З огляду на складність справи та тривалі відключення електроенергії ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 23 грудня 2025 року.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Болградського районного суду Одеської області від 12 березня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення пені за прострочення сплати аліментів - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 29 грудня 2025 року.
Головуючий Л.М.Вадовська
Судді С.О.Погорєлова
Є.С.Сєвєрова