Справа № 583/6229/25
2/583/2246/25
про передачу справи за підсудністю
29 грудня 2025 року суддя Охтирського міськрайсуду Сумської області Сидоренко Р.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» про стягнення заборгованості,
встановив:
Позивач звернувся до Охтирського міськрайсуду Сумської області із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» заборгованість за договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством в сумі 148458,27 грн. та судові витрати по справі.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, судом встановлено наступне.
Підсудністю у цивільному судочинстві визначено розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ.
Як вбачається з матеріалів позову, звертаючись за підсудністю до «Енера Суми», позивач керувався ст. 28 ч. 5 та ст. 31 ч. 1 ЦПК України, подаючи позов за своїм зареєстрованим місцем проживання.
Відповідно до ст. 28 ч. 5 ЦПК України, якою встановлені правила альтернативної підсудності, за зареєстрованим місцем проживання позивача можуть пред'являтись позови про захист прав споживача.
Закон України "Про захист прав споживачів" № 1023-XII від 12.05.1991 регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно зі ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Пунктом 23статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Із п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» слідує, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов'язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).
Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті, які передують укладенню договору.
Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України,Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» тощо).
У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору: про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.
Після укладання договору між сторонами виникають інші правовідносини, тому до спорів щодо виконання договору цей закон не може застосовуватись.
Позивачем не обґрунтовано позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», шляхом визначення, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», що б могло свідчити що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
А відтак, правовідносини, що виникли між сторонами за вищевказаним позовом, не є захистом прав споживача, а тому на них не поширюються вимоги ЦПК України про право позивача на альтернативну підсудність - за його зареєстрованим місцем проживання.
Крім того, відповідно до положень ч. 1 ст. 30 ЦПК, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18, правила ст. 30 ЦПК України про виключну підсудність застосовуються до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
У пункті 1.1.2. розділу 1.1. «Визначення основних термінів та понять» глави I. «Загальні положення» Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії,що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 14 березня 2018 року № 312, визначено, що: «генеруюча установка приватного домогосподарства - комплекс взаємопов'язаних споруд і устаткування, призначених для виробництва електричної енергії з енергії сонячного випромінювання та/або енергії вітру, які розташовані в межах приватного домогосподарства».
Відповідно до договорів про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством № 6-ОХ від 01.01.2019 року та № 7-ОХ від 01.01.2019 року, № 38-ОХ від 26.12.2019 року, укладеними між ОСОБА_1 (споживач) та ТОВ «Енера Суми» (постачальник універсальних послуг), споживач бере на себе зобов'язання продавати постачальнику універсальних послуг електричну енергію, вироблену з енергії сонячного випромінювання та/або енергії вітру об'єктами електроенергетики (генеруючими установками) приватного домогосподарства, а постачальник універсальних послуг бере на себе зобов'язання купувати у споживача електричну енергію за «зеленим» тарифом, встановленим НКРЕКП в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії приватним домогосподарство, у строки, передбачені договором.
Звертаючись до суду ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Енера Суми» заборгованість за договорами купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством, тобто позовні вимоги стосуються договірних правовідносин в яких нерухоме майно не є безпосереднім об'єктом спірного матеріального правовідношення.
Отже, зі змісту позовної заяви вбачається, що заявлені вимоги позивача не пов'язані із вирішенням спору щодо правового статусу нерухомого майна чи будь-яких прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до матеріалів позовної заяви, відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» знаходиться за адресою: 40004, м. Суми, вул. Металургів, буд. 16.
Згідно з нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини» інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у пункті 1 статті 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається належний суд, тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Положеннями статті 31 ЦПК України встановлено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Відповідно до ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
З урахуванням викладеного, позовна заява не підсудна Охтирського міськрайсуду Сумської області, у зв'язку із чим підлягає передачі за належною підсудністю до Ковпаківського районного суду міста Суми.
Керуючись ст.ст. 27, 31, 32, 260, 261, 353 ЦПК України,
Справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» про стягнення заборгованості, передати за підсудністю до Ковпаківського районного суду міста Суми.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом 15 днів з часу її проголошення.
Суддя Охтирського міськрайонного суду Р.В.Сидоренко