Справа № 509/6463/25
25 грудня 2025 року ООвідіопольський районний суд Одеської області в складі :
судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Садівничого товариства «Схід» до ОСОБА_1 , 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору : Комунальне підприємство «Чорноморськводоканал» ЧМР Одеського району Одеської області про стягнення боргу за спожиті житлово-комунальні послуги, -
11 листопада 2025 року, представник СТ «Схід» звернувся до суду з названим позовом, в якому просив суд, стягнути з відповідачки, як власниці земельної ділянки АДРЕСА_1 на користь позивачів борг за водопостачання у розмірі 57807 грн., а також судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 2180,16 грн., мотивуючи це актом СТ «Схід» від 11.02.2023 р., складеного членами товариства, яким було зафіксовано витік води з ділянки відповідачки, який утворився внаслідок несвоєчасної заміни відповідачкою лічильника води, не утеплення оглядової ями, у зв?язку з чим було прорвано трубу перед лічильником та стався витік води на вказаній ділянці протягом 45 днів (з 28.12.2022 р. по 11.02.2023 р.), і за даними КП «Чорноморськводоканал» ЧМР та підрахунками комісії СТ «Схід» - обсяг втраченої води становить 2562 м. куб. на суму 57807 грн., що відповідно до п. 4.7 Статуту позивачів, є матеріальною відповідальністю за пошкодження спільного майна, мереж та збитків, заподіяних через недбале користування інженерними мережами, про що було вказано у письмовій вимозі (претензії) про відшкодування збитків № 17 від 11.02.2023 р., яка була залишена відповідачкою без відповіді та задоволення.
У визначений ухвалою суду від 14.11.2025 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 178 ЦПК України, відповідачка відзиву на позов, письмових пояснень, заперечень чи зустрічного позову не надала, хоча вказані матеріали позову та ухвалу суду у відповідності до вимог ст.ст. 130,131 ЦПК України, направлялись за місцем реєстрації відповідачки : АДРЕСА_2 , що підтверджується штампом у паспорті та зворотним поштовим повідомленням, яке повернулося до суду з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 10,35,47,48).
3-ою особою без самостійних вимог на предмет спору КП «Чорноморськводоканал» ЧМР на електронну адресу суду були направлені письмові пояснення з приводу спору, в яких повідомляється про укладення договору з позивачами СТ «Схід» про надання послуг з централізованого водопостачання № 32 від 01.11.2023 р., та якими, в порушення договірних зобов?язань, не здійснюється своєчасна оплата за отримані послуги з централізованого водопостачання, внаслідок чого за позивачами рахується заборгованість з вказаних послуг, яка станом на 24.11.2025 р. становить 787433,62 грн. (а.с. 37-38).
Відповідно до Постанови КЦС ВС від 10.05.2023 р. № 755/17944/18 (61-185св23) - довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв?язку «відсутній за вказаною адресою» - вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, так як зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
На підставі ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач не подав відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, що відповідає положенням ст.ст. 191 ч. 2 ст. 281 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до приписів ст.ст. 15,16 ЦК України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути : 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п?ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред?являються за місцем знаходження майна або основної його частини. Якщо пов?язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Таким чином, правила виключної підсудності - застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов?язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
Предметом позову у цій справі є зобов?язання, які випливають з надання житлово-комунальних послуг. Такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна.
В силу специфіки предмету спору в таких справах, процесуальний закон встановлює виключну підсудність, за якою тільки один конкретний суд серед інших може розглядати таку категорію справ.
З урахуванням наведеного, позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна - має пред?являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.
Аналогічного висновку щодо підсудності дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 10.04.2019 року у справі № 638/1988/17, провадження № 61-30812св18.
Так, між позивачами СТ «Схід» та КП «Чорноморськводоканал» ЧМР Одеського району Одеської області було укладено договір про надання послуг із централізованого водопостачання № 32 від 01.11.2023 р. (а.с. 11-14).
У відповідності до статуту садового товариства «Схід», передбачені внески на водопостачання та компенсація збитків садовому товариству (а.с. 23-27).
На сьогоднішній день КП «Чорноморськводоканал» Чорноморської міської ради Одеської області було надано претензію Садовому товариству «Схід» про необхідність сплати 445288,22 грн. заборгованості за послуги центрального водопостачання (а.с. 20-21).
Боржник ОСОБА_1 є членом товариства та споживачем послуг водопостачання (а.с. 14,15).
Згідно акту СТ «Схід» від 11.02.2023 р., складеного членами товариства, зафіксовано витік води з ділянки відповідачки АДРЕСА_1 , який утворився внаслідок несвоєчасної заміни відповідачкою лічильника води, не утеплення оглядової ями, у зв?язку з чим було прорвано трубу перед лічильником та стався витік води на вказаній ділянці протягом 45 днів (з 28.12.2022 р. по 11.02.2023 р.), і за даними КП «Чорноморськводоканал» ЧМР та підрахунками комісії СТ «Схід» - обсяг втраченої води становить 2562 м. куб. на суму 57807 грн., що відповідно до п. 4.7 Статуту позивачів, є матеріальною відповідальністю за пошкодження спільного майна, мереж та збитків, заподіяних через недбале користування інженерними мережами, про що було вказано у письмовій вимозі (претензії) про відшкодування збитків № 17 від 11.02.2023 р., яка була залишена відповідачкою без відповіді та задоволення (а.с. 8-9).
Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Дана позиція підтверджується постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 462/1232/23.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України - зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно положень ст. 322 ЦК, власник зобов?язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Суб?єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги“).
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до положень ст. 9 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов?язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, навіть у разі відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду, які викладені у Постанові від 20 квітня 2016 р. у справі № 6-2951цс15 та Постанові від 25 березня 2020 року у справі № 211/3347/18.
Положеннями статті 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так відповідно до зазначеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов?язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Як зазначено в Аналізі практики застосування ст. 625 ЦК в цивільному судочинстві, вирішуючи спори цієї категорії, судам слід враховувати, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання житлово-комунальних послуг, є грошовими зобов'язаннями, у яких, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України), - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Згідно ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначено відповідним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Враховуючи те, що зобов'язання відповідчкою не виконанні, її заборгованість перед позивачами становить 57807 грн., яка підлягає стягненню на користь позивачів, а також судовий збір на спідставіі ст. 141 ЦПК України, з урахуванням попередньої сплати судового збору за видачу судового наказу (242,24 грн.), сума судового збору за подачу даного позову складає (3028 грн.*коефіцієнт 0,8) - 242,24 грн. =2180,16 грн.
Керуючись ст.ст. ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 15,16,202-204,207,218,257,258,525,526,610,625,638,901-903,905,906 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», суд, -
1.Позов Садівничого товариства «Схід» до ОСОБА_1 , 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору : Комунальне підприємство «Чорноморськводоканал» ЧМР Одеського району Одеської області про стягнення боргу за спожиті житлово-комунальні послуги - задовольнити ;
2.Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) на користь Садівничого товариства «Схід» (ЄДРПОУ: 22490105) заборгованість у розмірі 57807 грн., судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 2180,16 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлений 25.12.2025 р.
Суддя Гандзій Д.М.