Справа № 183/13213/24
№ 2/183/2499/25
01 грудня 2025 рокуСамарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря судових засідань Григорьєвої В.С.,
розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю, -
Стилий виклад позиції сторін у процесуальних заявах по суті.
25 грудня 2024 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Пташинського О.А., звернулася до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій просила визнати за нею право власності, в порядку набувальної давності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що вона з 2012 року фактично проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказане домоволодіння перебуває у користуванні позивачки за проханням спадкоємців даного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які прийняли спадщину після смерті власника будинку - ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак не оформили своїх спадкових прав, оскільки не мали до будинку інтересу, як до об'єкту нерухомості для свого особистого володіння та користування.
Понад дванадцять років позивачка постійно, безперервно володіє та користується вказаним житловим будинком: обладнала його новими меблями та побутовою технікою на власний смак, створила належні умови життя, здійснила поточний ремонт домоволодіння, замінила вікна, двері, водопостачальну та водовідвідну системи, газифікувала його, в 2016 році здійснила повний ремонт (перекриття) крівлі будинку, сплачує всі комунальні платежі.
В даний час, на підтвердження користування будинком, замовила виготовлення на своє ім'я технічного паспорту у відповідності до вимог чинного законодавства.
Таким чином, позивач наполягає на тому, що за весь час користування будинком вона відкрито та безперервно володіє ним і не вживає заходів спрямованих на приховування даного факту, а у зв'язку з неможливістю оформити право власності позасудовим шляхом, змушена звернутися до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 24 січня 2025 року відкрито загальне позовне провадження по справі.
За клопотанням представника позивача про витребування доказів від 17.02.2025 року, судом направлено запит доКП "Самарівське МБТІ" ДОР"щодо надання для огляду матеріалів інвентаризаційної справи на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.
Ухвалою суду від 30 червня 2025 року закінчено підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
Позиція сторін в судовому засіданні.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, від її представника надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, в зв'язку з чим судом, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, проведено заочний розгляд справи.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Суд, дослідивши підстави позову, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.
За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві приватної власності ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Новомосковською районною державною нотаріальною конторою 17 серпня1990 року, зареєстрованого в реєстрі за № 5617. Дане свідоцтво зареєстроване 20 серпня 1990 року в Новомосковському міському бюро технічної інвентаризації за реєстраційним № 3608-34., що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.
Суду, надано копію технічного паспорту на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виданого 03 червня 2024 року ФОП « ОСОБА_5 » на замовлення ОСОБА_1 . Відповідно до характеристики об'єкта нерухомого майна (узагальнена інформація) він має наступний склад: житловий будинок А1-1 загальною площею 159,8 кв.м., житловою площею 80,6 кв.м., побудований 1982 року, МС - мансарда, ПГ - погріб, Б - літня кухня, б2 - прибудова, В - вбиральня, № 1 - колодязь, № 2 - огорожа.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується наданою копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 07 жовтня 2008 року.
Спадщину за законом прийняли: дружина померлого ОСОБА_2 в розмірі 2/3 частин від усієї спадкової маси та син ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини майна, що підтверджується копіями свідоцтв про право на спадщину за законом, посвідченими 23 травня 2012 року нотаріусом м. Москва Юдаєвою І.Г. за реєстровими №№1н-1080 та 1н-1076, спадкова справа № 346122/21/2009.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Отже відповідачі у справі прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , однак у відповідності до відомостей, наявних в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованого адвокатом Пташинський О.А. 20.11.2024 року, свої спадкові права щодо житлового будинку АДРЕСА_1 , до теперішнього часу не оформили, право власності у встановленому порядку не зареєстрували.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а тому суд приходить до висновку, що саме ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є належними відповідачами у справі.
У відповідності до довідки, виданої 05 червня 2025 року головою квартального комітету № 27 в м. Самар Самарівського району Дніпропетровської області ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно проживає без реєстрації в будинку АДРЕСА_1 .
Факт постійного та безперервного проживання за вищезазначеною адресою позивачка підтверджує квитанціями про сплату комунальних послуг з водопостачання, газопостачання, розподілу газу, вивезення твердих побутових відходів; видатковою накладною № ЧП1992 від 14 листопада 2015 року про придбання обладнання та матеріалів для монтажу газопостачальної системи в будинку; накладною від 15 липня 2016 року, виданою ФОП « ОСОБА_7 » про придбання будівельних матеріалів для ремонту (перекриття) крівлі будинку; квитанціями про придбання побутової техніки, меблів, сантехнічних виробів, вхідних дверей до будинку, що свідчить про те, що позивачка піклується по стан будинку, сплачує всі комунальні послуги протягом тривалого часу.
Правовідносини щодо набуття права власності за набувальною давністю врегульовані наступними нормами закону.
За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Підставами звільнення від доказування відповідно до вимог ст. 82 ЦПК України є обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі,що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи,проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою,яка не брала участі у справі,в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
За змістом ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 15 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Нормою ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст.41 Конституції України, визначено, що право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.
У свою чергу глава 24 ЦК України регламентує набуття права власності.
Так, за змістом ст. 328 ЦК України набуття права власності певний юридичний склад, із яким закон пов'язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
До підстав набуття права власності на нерухоме майно чинним законодавством віднесена, зокрема, набувальна давність (ст. 344 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 344 ЦК України визначено, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних в кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18), аналізуючи, зокрема, поняття добросовісності заволодіння майном, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України зазначала, що слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен був знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Отже, для застосування набувальної давності володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.
Набувальна давність (або давність володіння) відноситься до первісних способів набуття права власності, тому що права набувача засновані не на минулій власності чи відносинах правонаступництва, а на обов'язковій сукупності обставин, передбачених ч. 1 ст. 344 ЦК України, до яких насамперед відносяться законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).
Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, також в інших ситуаціях.
Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 211/3988/16-ц (провадження № 61-36481св18).
ОСОБА_1 , звертаючись в суд з позовом, зазначила, що вона добросовісно, відкрито, безперервно, без правової підстави володіє спірним житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами більше десяти років, а тому володіння нею цим майном є добросовісним і у даному випадку застосовується правовий механізм для набуття у власність такого майна, передбачений ст. 344 ЦК України за набувальною давністю.
Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що позовна заява ОСОБА_1 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.76-81,89,258-259,263-268 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності, в порядку набувальної давності, на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку - А1-1, мансарди - МС, загальною площею 159,80 кв.м., житловою площею 80,60 кв.м., погребу - ПГ, літньої кухні - Б, прибудови - б2, вбиральні - В, колодязю № 1, огорожі № 2.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , РОНКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_3 , РОНКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В.Сорока.