1[1]
05 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року у кримінальному провадженні №120201001400000321 від 10.05.2020 року за ч. 1 ст. 259 КК України,
Вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м.Кагарлик Київської області, громадянина України, з середньою освітою, приватного підприємця, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим за ст. 259 ч.1 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням-іспитовим строком на 2 роки. На підставі ст.76 КК України покладено на ОСОБА_6 обов'язки: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання та роботи,не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Судом визнано доведеним, що 10.05.2020 року біля 20.04 обвинувачений ОСОБА_6 , знаходячись за адресою проживання: АДРЕСА_1 , маючи умисел на порушення громадської безпеки, в частині надання недостовірної інформації про загрозу вибуху і поширення неправдивих відомостей, створення обстановки загального страху, паніки та порушення безпеки суспільства, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання таких наслідків, прагнучи дезорганізувати діяльність установи, здійснив дзвінок із власного мобільного телефону марки «Samsung Galaxy A30» з абонентським номером зв'язку НОМЕР_1 на спецлінію «102» та оператору чергової частини неправдиво повідомив про замінування будівлі вокзалу станції «Київ-Пасажирський» за адресою: м. Київ, площа Вокзальна, 1, завдавши виробничому підрозділу вокзалу станції Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» матеріальний збиток в сумі 1800 грн.
Не погодившись із вироком суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року скасувати, закрити кримінальне провадження у зв'язку із відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, мотивуючи тим, що матеріали кримінального провадження не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, позаяк, на переконання апелянта, в його діях відсутній прямий умисел на здійснення завідомо неправдивого повідомлення про замінування вокзалу «Київ-Пасажирський», а тому в його діях відсутній склад кримінального процесуального закону. Крім того, матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження того, що саме будівля вокзалу «Київ-Пасажирський» замінована
Колегією суддів відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні з огляду на те, що підстави для задоволення такого клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів та обставин кримінального провадження, передбачені ч. 3 ст. 404 КПК України, відсутні.
При цьому належить врахувати те, що у постанові Верховного Суду від 09.07.2019 р. (справа № 676/603/17) зазначено, що « … відповідно до положень ст. 404 КПК України, повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду». Таку ж позицію підтримала і Велика Палата Верховного Суду (справа № 640/6847/15-к).
Натомість обвинувачений обґрунтував своє клопотання лише доводами, які зводяться виключно до незгоди з оцінкою доказів, на які суд послався у вироку.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; провівши судові дебати, вислухавши останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводиапеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченому задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Висновки суду першої інстанції про доведеність обвинувачення із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення,та про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 259 КК України, колегія суддів уважає обґрунтованими, оскільки вони відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, ґрунтуються на сукупності допустимих, достовірних та достатніх для цих висновків доказів, які повно, всебічно, об'єктивно та неупереджено досліджені в судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Так, на підтвердження встановлених фактичних обставин справи суд першої інстанції обґрунтовано послався на докази, наявні в матеріалах кримінального провадження: рапорт інспектора - чергового відділу поліції на станціях залізничного транспорту ГУНП в м. Києві; протокол огляду місця події від 10.05.2020; довідка ГУ Служби Безпеки України за № 5119/2-43972 від 13.05.2020 про те,що анонімний дзвінок з номеру телефону НОМЕР_2 здійснив ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючий в АДРЕСА_1 ; довідка начальника вокзалу станції Київ - Пасажирський від 03.07.2020 про те,що в результаті мінування вокзалу станції Київ-пасажирський 10 травня 2020 року сума матеріальних збитків склала 1800 гривень.(а.п.63); протокол огляду місця події від 11.05.2020 року; протокол огляду від 11.05.2020 р.; протокол огляду речей (мобільний телефон) від 11.05.2020 року; протокол огляду від 27.06.2020; висновок експерта № 23-1/288 від 02.07.2020.
На переконання колегії суддів, наявні в кримінальному провадженні докази є логічними, послідовними та правдивими, такими що не викликають сумнівів у своїй достовірності, узгоджуються між собою, яким суд першої інстанції дав належну оцінку у розумінні ст. 94 КПК України та навів мотиви з яких одні визнав докази належними та допустимими, а інші - відхилив.
Досліджені безпосередньо судом першої інстанції докази, суд апеляційної інстанції вважає належними, допустимими та у їх сукупності достатніми для встановлення існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та які у своїй сукупності вказують на умисний характер дій обвинуваченого і відтворюють обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення та доводять його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Всупереч доводів апеляційної скарги, фактичні дані, покладені в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_6 , отримано в порядку, визначеному КПК України, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення, а тому твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджено наявні у матеріалах кримінального провадження докази, є безпідставними.
Нових переконливих даних, які ставили би під сумнів зазначені висновки суду першої інстанції, та вказували на недопустимість та неналежність зібраних у кримінальному провадженні письмових доказів, до суду апеляційної інстанції надано не було.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що судом першої інстанції проігноровано його показання у тій частині, що він не вказував про замінування саме вокзалу у місті Києві, - є необґрунтованими, позаяк доказів на підтвердження позиції сторони захисту матеріали справи не містять. При цьому, у суді апеляційної інстанції обвинувачений не заперечував свою винуватість в інкримінованому правопорушенні.
Отже, колегія суддів уважає доводи обвинуваченого про те, що викладені у вироку висновки не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і є такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, оскільки суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив всі докази кримінального провадження в їх сукупності, визнав їх належними та допустимими, дійшов обґрунтованого та вмотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України.
Судом апеляційної інстанції не встановлено таких порушень КПК України, що унеможливили ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що мали би як наслідок порушення процесуальних прав обвинуваченого.
Крім того, на переконання колегії судів апеляційної інстанції, суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання із дотриманням вимог ст. 65 КК України.
Враховуючи фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, суд дійшов висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства та обґрунтовано застосував до ОСОБА_6 положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням строком 2 роки з покладенням обов'язків, визначених ст. 76 КК України. На переконання колегії суддів, таке рішення є обґрунтованим і достатньо вмотивованим.
З огляду на другорядну роль кари як мети покарання, враховуючи дані про особу ОСОБА_6 у своїй сукупності, на переконання колегії суддів, звільнення його від відбування покарання з випробуванням в умовах передбаченого законом контролю за його поведінкою буде вважатися співрозмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає, що висновок про призначення ОСОБА_6 основного покарання в межах санкції статті у виді позбавлення волі з іспитовим строком є обґрунтованим, відповідає вимогам ст. ст. 65, 67 КК України та у відповідності до ст. 50 КК України є необхідним та достатнім для виправлення його та для запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Даний висновок суду узгоджується з правовими позиціями Конституційного Суду України про те, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та межі покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Колегією суддів враховано і практику рішень Європейського суду з прав людини, зокрема справі Скополла проти Італії від 17.09.2009 року суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Також у справі Ізмайлов проти Росії від 16.10.2008 року суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості і не ставити особистий і надмірний тягар для особи.
Порушень кримінального процесуального закону, які могли би істотно вплинути на висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого та кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 259 КК України, колегією суддів не встановлено.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що підстави для скасування вироку суду першої інстанції відсутні, а тому в задоволенні поданих апеляційних скарг обвинуваченого та захисника слід відмовити, а вирок суду щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 417 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України, - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: _______________ ______________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/824/5127/2025
Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_7
Доповідач: ОСОБА_1