Апеляційне провадження № 22-ц/824/17193/2025
Справа № 755/13971/24-ц
Іменем України
26 грудня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року, ухвалене в складі судді Єрмічової В.В. м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», третя особа Національний банк України, про стягнення отриманих коштів поза межами строку дії кредитного договору,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, з підстав, передбачених ст. 1212 ЦК України, просив стягнути з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» отримані кошти поза межами строку дії кредитного договору в сумі 13799,23 грн. та судовий збір в розмірі 1380 грн.
Позов мотивував тим, що листом ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 14 березня 2024 року № 1316-12/2024 йому надано копію договору, що укладався між ним та Товариством, зокрема від 30 травня 2021 року № 289848129, а також операції по вищевказаному договору (видача, нарахування відсотків, оплата). Зазначений договір не містить змін до нього в частині продовження його дії.
Вказував, що відповідно до п. 1.3 договору кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 13780 грн. одразу після укладення договору. П. 1.7 договору передбачено, що позичальник в будь-який час протягом дисконтного періоду дії договору може збільшити суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. Повернення кредиту в повному обсязі позбавляє права позичальника отримати нові транші, а договір вважається припиненим шляхом його повного виконання.
Водночас згідно п. 1.7 договору кредитна лінія надається строком на 16 днів від дати отримання кредиту позичальником («дисконтний період»). Таким чином, строк дії договору закінчився 14 червня 2021 року.
Згідно п. 1.9.1 виключно на період строку, визначеного в п. 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 602,25 % річних, що становить 1,65 % від суми кредиту за кожний день користування ним. Поряд з цим згідно з п. 1.8 договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.7 договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.
Згідно операцій по договору, нарахування відсотків за ним здійснювалось у строк по 08 серпня 2021 року, вказаний договір було закрито шляхом здійснення ОСОБА_1 повного погашення заборгованості (довідка про закриття кредиту від 08 серпня 2021 року № 289848129/0808202/Э та операцій за договором додається).
Відповідно до п. 4.3 договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його довгострокового розірвання, у розмірі, визначеному в п. 1.7.2 договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином, умовами договору встановлено декілька строків дії кредитного договору та взагалі відсутність строку відповідно до п. 1.7, що пов'язаний з припиненням договору шляхом його виконання (подія). Отже, таке формулювання взагалі дозволяє не встановлювати строк дії договору, але поряд з цим суперечить ст. 631 ЦК України.
Посилався на правові висновки Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 352/1950/15-ц та від 14 травня 2022 року в справі № 944/3046/20 щодо тлумачення змісту правочину, вказував, що при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування, а саме у 4130 грн. та в 30 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наводив зміст ст. 42 Конституції України щодо захисту прав споживачів, ст. 610, 612, 1050, 1048 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/95/12 про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 про те, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за користування кредитом поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатися легітимними.
Вказував, що з урахуванням наведеного можна дійти висновку, що у зв'язку із закінченням строку кредитування за кредитним договором від 30 травня 2021 року № 289848129 відповідачем нараховувались відсотки незаконно, оскільки таке нарахування проводилось поза межами дії строку договору.
Таким чином, з урахуванням судової практики, у разі звернення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до суду з позовом про стягнення заборгованості, позовні вимоги було б задоволено частково, оскільки товариством відсотки нараховувались за користування кредитом поза межами строку дії договору.
Згідно операцій за договором, загальна сума отриманих коштів становить 19000 грн., отже, сума відсотків становить 5016 грн., і загальні витрати в межах строку кредитування, що підлягали сплаті, становлять 19000 грн. тіла кредиту та 5016 грн. відсотків. Враховуючи наведене, сума, що підлягала сплаті, становила 24016 грн. Водночас, згідно з операцій по договору, загальна сума сплачених позивачем коштів становить 37815,23 грн. Враховуючи викладене, набуті грошові кошти поза межами строку дії договору становлять 13799,23 грн. (37815,23 грн. - 24016 грн.).
Отже, в зв'язку з нарахуванням відсотків відповідачем поза межами строку дії договору існує необхідність застосування ст. 1212 ЦК України щодо повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року в позові відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Вказував, що судом першої інстанції встановлено, що починаючи з 18 квітня 2021 року це вже був двадцять перший договір кредитування, укладений між сторонами, які виконано в повному обсязі, сплачено всі відсотки за користування коштами, які були надані в кредит за такими договорами. Тому факт укладення попередніх договорів позивача з фінансовою установою свідчить про наявність достатнього досвіду з укладення кредитних договорів з товариством та ознайомлення з усіма умовами кредитних договорів, в тому числі нарахування процентів.
Водночас предметом розгляду у цій справі є кредитний договір від 30 травня 2021 року, і ні позивач, ні відповідач у відзиві не вказували на його порядковий номер серед договорів, укладених ними. На його запит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» повідомило, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у 2021 році було укладено чотири договори. Отже, кредитний договір від 30 травня 2021 року не є двадцять першим, укладеним між сторонами, і суд першої інстанції ухвалив рішення в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, що є підставою для скасування рішення в силу положень ст. 376 ЦПК України.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що позивач скористався умовами договору та продовжив строк надання кредитної лінії за договором на 30 днів шляхом здійснення оплат, а після закінчення дисконтного періоду позивачем добровільно на виконання умов кредитного договору було здійснено оплати заборгованості, отже, позивач своїми діями продовжив строк дії договору на 90 днів, та зокрема пізніше, а саме 08 серпня 2021 року, здійснив дії у вигляді платежу у розмірі 20148,23 грн., чим виконав умови договору та погасив всю суму заборгованості по кредитному договору в межах строку його дії. Тому суд вважав, що товариство здійснювало нарахування процентів в межах дисконтного періоду та +90 днів після його закінчення (тобто в межах строку кредитування), що відповідає умовам договору.
Зазначав, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки доводам позивача, що відповідно до п. 1.3 вказаного договору, кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 13780 грн. одразу після укладення договору.
Водночас згідно п. 1.7 договору кредитна лінія надається строком на 16 днів від дати отримання кредиту позичальником («дисконтний період»). Таким чином, строк дії договору закінчився 14 червня 2021 року.
Згідно п. 1.9.1 виключно на період строку, визначеного в п. 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 602,25 % річних, що становить 1,65 % від суми кредиту за кожний день користування ним. Поряд з цим згідно з п. 1.8 договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.7 договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.
Згідно операцій по договору, нарахування відсотків за ним здійснювалось у строк по 08 серпня 2021 року, вказаний договір було закрито шляхом здійснення ОСОБА_1 повного погашення заборгованості (довідка про закриття кредиту від 08 серпня 2021 року № 289848129/0808202/Э та операцій за договором додається).
Відповідно до п. 4.3 договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його довгострокового розірвання, у розмірі, визначеному в п. 1.7.2 договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином, умовами договору встановлено декілька строків дії кредитного договору та взагалі відсутність строку відповідно до п. 1.7, що пов'язаний з припиненням договору шляхом його виконання (подія). Отже, таке формулювання взагалі дозволяє не встановлювати строк дії договору, але поряд з цим суперечить ст. 631 ЦК України.
Посилався на правові висновки Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 352/1950/15-ц та від 14 травня 2022 року в справі № 944/3046/20 щодо тлумачення змісту правочину, вказував, що при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування, а саме у 4130 грн. та в 30 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наводив зміст ст. 42 Конституції України щодо захисту прав споживачів, ст. 610, 612, 1050, 1048 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/95/12 про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 про те, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за користування кредитом поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатися легітимними.
Вказував, що з урахуванням наведеного можна дійти висновку, що у зв'язку із закінченням строку кредитування за кредитним договором від 30 травня 2021 року № 289848129 відповідачем нараховувались відсотки незаконно, оскільки таке нарахування проводилось поза межами дії строку договору.
Таким чином, з урахуванням судової практики, у разі звернення Товариства до суду з позовом про стягнення заборгованості, позовні вимоги було б задоволено частково, оскільки товариством відсотки нараховувались за користування кредитом поза межами строку дії договору.
Згідно операцій за договором, загальна сума отриманих коштів становить 19000 грн., отже, сума відсотків становить 5016 грн., і загальні витрати в межах строку кредитування, що підлягали сплаті, становлять 19000 грн. тіла кредиту та 5016 грн. відсотків. Враховуючи наведене, сума, що підлягала сплаті, становила 24016 грн. Водночас, згідно з операцій по договору, загальна сума сплачених позивачем коштів становить 37815,23 грн.
Враховуючи викладене, набуті грошові кошти поза межами строку дії договору становлять 13799,23 грн. (37815,23 грн. - 24016 грн.).
Отже, в зв'язку з нарахуванням відсотків відповідачем поза межами строку дії договору існує необхідність застосування ст. 1212 ЦК України щодо повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Від відповідача ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Вказував, що встановлена судом кількість договорів, укладених сторонами, жодним чином не спростовує факту наявності досвіду співпраці сторін перед укладенням оспорюваного кредитного договору, а тому ніяк не могла впливати на розгляд справи і ухвалення рішення. Навіть після укладення оспорюваного договору скаржник продовжував користуватися послугами відповідача і надалі укладати кредитні договори з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», добровільно погоджуючись з умовами кредитування та порядком сплати процентів. Починаючи з 18 квітня 2021 року, скаржник, укладаючи договори з відповідачем, був повністю ознайомлений з умовами, процедурою укладення договору, процедурою нарахування та погашення відсотків за договором.
Щодо нарахування відсотків в межах строку кредитування та строку дії договору, пояснював, що фінансова установа не стягує неустойку у вигляді пені за невиконання зобов'язання скаржником, а здійснювала лише нарахування процентів в межах строку дії кредитного договору відповідно до його умов та чинного законодавства України.
Наводив зміст ст. 1054, 1056, 525, 526, 627, 628, 629 ЦК України, вказував, що відповідно до п. 4.13 договору скаржник підтвердив, що отримав від кредитодавця до укладання цього договору інформацію, вимоги надання якої передбачені чинним законодавством України, в тому числі передбачену ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка необхідна для отримання споживчого кредиту. Враховуючи інформацію, що наведена в паспорті споживчого кредиту та Правилах кредитування, інформація надана кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства України та забезпечує повне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її укладення.
Укладення кредитного договору, отримання та користування грошовими коштами відповідно до умов договору скаржником визнається та не заперечується.
Згідно п. 4.9 договору позичальник засвідчує, що умови цього договору є справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов'язків кредитодавця та позичальника.
Вказував, що сторони, підписавши кредитний договір, дійшли згоди щодо всіх його умов, а сам ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися умов договору та Правил, які є невід'ємною частиною до нього. Позичальник мав змогу ознайомитись з умовами договору ще до його оформлення, отримав екземпляр договору на власну електронну пошту, а також мав вільний доступ до умов договору на сайті фінансової установи.
Пояснював, що згідно п. 1.10 кредитного договору позичальник зобов'язаний не пізніше останнього дня дисконтного періоду (в термін платежу), з урахуванням всіх продовжень дисконтного періоду, на умовах п. 1.8 цього договору, оплатити всі фактично нараховані на термін платежу проценти за користування кредитом протягом дисконтного періоду.
30 травня 2021 року відповідно до умов договору скаржнику було надано перший транш за договором у сумі 13780 грн., який мав бути повернутий до 15 серпня 2021 року.
05 червня 2021 року відповідно до умов договору скаржнику було надано другий транш за договором у сумі 3500 грн.
06 червня 2021 року відповідно до умов договору скаржнику було надано третій транш за договором у сумі 1720 грн.
Згідно п. 1.7 договору кредитна лінія надається строком на 16 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі «дисконтний період»). У випадку надання першого траншу не в день укладення договору, строку дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів.
Відповідно до п. 1.8 договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.7 договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового період оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умовами, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.
На умовах цього пункту договору, строк продовження дисконтного періоду кожен раз розраховується за формулою Z = 30 - (X - Y), де Z - кількість днів, на які продовжується дисконтний період, Х - поточна дата (день місяця) закінчення дисконтного періоду, з урахуванням всіх попередніх продовжень дисконтного періоду, Y - дата ініціації (день місяця) продовження дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок кредитодавця). При цьому сторони узгоджують, що у випадку, якщо Y > X, то кількість днів, на які продовжується дисконтний період, дорівнює 30 днів.
Виходячи з вищевикладеного, позивач скористався умовами договору та продовжив строк надання кредитної лінії за договором на 30 днів шляхом здійснення наступних оплат: 11 червня 2021 року в розмірі 665 грн., 1075 грн., 1000 грн. та 985 грн.; 14 червня 2021 року - 1075 грн., 15 червня 2021 року - 1000 грн. та 5040 грн., 16 червня 2021 року - 1015 грн.
До того ж, відповідно до п. 1.12 сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором та є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах: згідно п. 1.12.1 зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при ненадходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.
Так, після закінчення дисконтного періоду позивачем добровільно на виконання умов кредитного договору, було здійснено наступні оплати заборгованості: 25 червня 2021 року - 915 грн. та 1995 грн., 26 червня 2021 року - 475 грн., 10 липня 2021 року - 3351 грн., 08 серпня 2021 року - 20148,23 грн. (повне погашення заборгованості по кредитному договору). Отже, позивач своїми діями продовжив строк дії договору на 90 днів, та зокрема пізніше, а саме 08 серпня 2021 року, здійснив конклюдентні дії у вигляді платежу у розмірі 20148,23 грн., чим виконав умови договору та погасив всю суму заборгованості по кредитному договору в межах строку його дії.
З вищенаведеного вбачається, що товариство здійснювало нарахування процентів в межах дисконтного періоду та +90 днів після його закінчення, тобто в межах строку кредитування, що відповідає умовам договору.
Таким чином, умовами договору встановлено декілька строків дії кредитного договору, що повністю відповідає чинному законодавству України. Відсотки за користування кредитом нараховувалися в межах строку кредитування та на умовах, передбачених кредитним договором, а посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року є неаргументованими та безпідставними.
Щодо правомірності нарахування відсотків, наводив зміст ст. 1054, 1056, 536, 1056-1 ЦК України, п.п. 1.7, 1.8, 1.9.2, 1.9.3 кредитного договору, за умовами яких кредитор має право змінити розмір відсоткової ставки боржнику, оскільки це визначено в самому договорі. Договір містить умови про дисконтну (зменшену), індивідуальну та базову (звичайну) процентні ставки. У випадку, якщо позичальник сплачує фактично нараховані проценти за кредитним договором належним чином у строк, обумовлений договором, він користується зменшеною процентною ставкою, у випадку, якщо позичальник не виконує зобов'язання у належний строк, пільгова ставка вже не застосовується, а сплачується звичайна (базова).
Наводив зміст ст. 526, 527, 536 ЦК України, вказував, що передбачені договором проценти є процентами за користування кредитними коштами та ніяким чином не порушують умов чинного законодавства. Умови договору містять інформацію про розрахунок відсотків за базовою процентною ставкою. Враховуючи зазначене, а також принцип презумпції правомірності правочину та свободи договору, підстави для задоволення позову відсутні.
Щодо нібито порушення Товариством положень Закону України «Про захист прав споживачів» та нечесної підприємницької практики, пояснював, що позивачем не надано жодних належних доказів того, що Товариство при укладенні договору застосовувало нечесну підприємницьку практику. В свою чергу, Товариством у повному обсязі було надано інформацію позивачу стосовно умов кредитування, зазначених у договорі. Скаржник не мав претензій стосовно умов кредитного договору при його укладенні, а також при укладенні попередніх договорів та наступних після нього. До того ж, скаржник правом споживача відмовитися в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів не скористався, тобто не подав письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору, та разом з відкликанням згоди не повернув виданого кредиту у вказаний строк.
Повідомляв, що на сьогоднішній день Верховним Судом вже сформовано усталену правозастосовчу практику в аналогічних справах, де стороною виступало ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», у яких Верховний Суд декларує правомірність укладення кредитного договору в електронній формі, можливість підписання даного договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором та нарахування відсотків згідно його умов. Оспорюваний договір за умовами та порядком укладення ідентичний тим кредитним договором, які фігурують у цих справах.
Вказував, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, на підставі чого позивач має право на звільнення від виконання умов кредитного договору, сплати відсотків за користування кредитними коштами та їх повернення позивачу, а твердження позивача, що у разі звернення Товариства до суду з позовом про стягнення заборгованості позовні вимоги було б задоволено частково, - не відповідають дійсності та є припущенням і не стосується саме цієї справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості, оскільки позивач, уклавши кредитний договір з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», добровільно виконав його, повернув кредитні кошти, а також сплатив проценти за користування кредитом відповідно до умов укладеного кредитного договору.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 30 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 289848129, відповідно до умов якого Фінансова установа зобов'язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 22000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - «Правила»).
Відповідно до п. 4.13 договору Позичальник підтверджує, що отримав від кредитодавця до укладення цього Договору інформацію, вимоги надання якої передбачені законодавством України, в тому числі інформацію, передбачену ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка необхідна для отримання споживчого кредиту, включаючи інформацію, що наведена в паспорті споживчого кредиту та Правилах, інформація надана кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства України та забезпечує правильне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання.
Згідно з п. 1.7 договору кредитна лінія надається строком на 16 (шістнадцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі - «Дисконтний період»), У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору, строк дії Кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого траншу за Договором.
Відповідно до п. 1.8 договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.7 договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового період оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умовами, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.
На умовах цього пункту договору, строк продовження дисконтного періоду кожен раз розраховується за формулою Z = 30 - (X - Y), де Z - кількість днів, на які продовжується дисконтний період, Х - поточна дата (день місяця) закінчення дисконтного періоду, з урахуванням всіх попередніх продовжень дисконтного періоду, Y - дата ініціації (день місяця) продовження дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок кредитодавця). При цьому сторони узгоджують, що у випадку, якщо Y > X, то кількість днів, на які продовжується дисконтний період, дорівнює 30 днів.
Пунктом 1.9 договору визначено, що за користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом відповідно до умов Договору.
Згідно п. 1.9.1 виключно на період строку, визначеного в п. 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 602,25 % річних, що становить 1,65 % від суми кредиту за кожний день користування ним.
Відповідно до п. 1.9.3 договору у випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.8 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 620.50 процентів річних, що становить 1.70 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов'язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду.
Пунктом 1.10. договору передбачено, що Позичальник зобов'язаний не пізніше останнього дня Дисконтного періоду (в Термін платежу), з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. цього Договору, оплатити всі фактично нараховані на Термін платежу проценти за користування Кредитом протягом Дисконтного періоду.
Згідно п. 1.12 договору, сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії на наступних умовах: (п. 1.12.1): зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при ненадходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.
Згідно п. 4.3 договору, сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору( після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі, визначеному п. 1.7.2 договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Згідно довідки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 14 березня 2024 року, станом на 14 березня 2024 року заборгованість за договором № 289848129 від 30 травня 2021 року, укладеним позичальником ОСОБА_1 та позикодавцем ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відсутня (а. с. 9).
Також до позову надано перелік операцій по договору, складений ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за період з 30 травня 2021 року по 14 березня 2024 року, згідно якого 30 травня 2021 року ОСОБА_1 було видано 13780 грн., з 30 травня 2021 року по 05 червня 2021 року здійснювалось щоденне нарахування по 227,37 грн., 05 червня 2021 року було видано 3500 грн., 05 червня 2021 року здійснено нарахування 285,12 грн., 05 червня 2021 року видано 3000 грн., 05 червня 2021 року здійснено нарахування 49,5 грн., 06 червня 2021 року здійснено видачу 1720 грн., з 06 червня по 11 червня 2021 року здійснено щоденне нарахування в розмірі 363 грн., 11 червня 2021 року ОСОБА_1 здійснено оплату в розмірі 665 грн., 1075 грн., 1000 грн., 985 грн. З 12 червня 2021 року по 14 червня 2021 року здійснено щоденне нарахування в розмірі 359,52 грн. 14 червня 2021 року ОСОБА_1 здійснено оплату в розмірі 1075 грн., а 15 червня 2021 року - 1000 грн. 15 червня 2021 року здійснено нарахування 359,52 грн. 15 червня 2021 року ОСОБА_1 здійснено оплату в розмірі 5040 грн. 16 червня 2021 року здійснено нарахування в розмірі 265,85 грн. 16 червня 2021 року ОСОБА_1 здійснено оплату в розмірі 1015 грн. З 17 червня 2021 року по 25 червня 2021 року здійснено щоденне нарахування по 253,49 грн. 25 червня 2021 року ОСОБА_1 здійснено оплату в розмірі 915 грн. та 1995 грн. 26 червня 2021 року здійснено нарахування в розмірі 243,11 грн. 26 червня 2021 року ОСОБА_1 здійснено оплату в розмірі 475 грн. З 27 червня 2021 року по 10 липня 2021 року здійснювалось щоденне нарахування в розмірі по 239,29 грн. 10 липня 2021 року ОСОБА_1 здійснено оплату в розмірі 3351 грн. З 11 липня 2021 року по 12 липня 2021 року здійснювалось щоденне нарахування в розмірі 239,27 грн., а з 13 липня 2021 року по 08 серпня 2021 року в розмірі 191,42 грн. 08 серпня 2021 року ОСОБА_1 здійснено оплату в розмірі 20148,23 грн. (а. с. 18 - 20).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено статтею 526 ЦК України.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтями 627, 628 та 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Дослідивши умови договору та зміст операцій по договору за період з 30 травня 2021 року по 14 березня 2024 року, суд першої інстанції встановив, що позивач своїми діями продовжив строк дії договору на 90 днів, і пізніше, а саме 08 серпня 2021 року, здійснив дії у вигляді платежу у розмірі 20148,23 грн., чим виконав умови договору та погасив всю суму заборгованості по кредитному договору в межах строку його дії.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що товариство здійснювало нарахування процентів в межах дисконтного періоду та + 90 днів після його закінчення (тобто в межах строку кредитування), що відповідає умовам договору.
Суд першої інстанції врахував доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву (а. с. 88 зворот), що починаючи з 18 квітня 2021 року, сторонами вже укладено 21 договір кредитування, умови всіх договорів, в тому числі й оспорюваного, виконано в повному обсязі, сплачено всі відсотки за користування коштами, які були надані у кредит за такими договорами, тому факт укладення попередніх договорів позивача з фінансовою установою свідчить про наявність достатнього досвіду з укладання кредитних договорів з товариством та ознайомлення з усіма умовами кредитних договорів, в тому числі нарахування процентів.
Доводи апеляційної скарги, що згідно відповіді ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» між ним та товариством було в дійсності укладено лише 4 договори - від 18 квітня 2021 року, 04 травня 2021 року, 30 травня 2021 року та 05 листопада 2021 року, що, на думку позивача, свідчить про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та відповідно є підставою для скасування рішення відповідно до ст. 376 ЦПК України, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, оскільки розбіжність у кількості укладених сторонами договорів не впливає на результат вирішення справи, а встановлений судом факт укладення кредитних договорів ОСОБА_1 з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» як до, так і після укладення кредитного договору 30 травня 2021 року, який є предметом розгляду в даній справі, позивачем не спростовано.
Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційної скарги щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів у вигляді процентів за кредитним договором, сплачених поза межами строку дії договору, апеляційний суд враховує наступне.
Так, положеннями п. 1.12 договору від 30 травня 2021 року № 289848120 сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії на наступних умовах: (п. 1.12.1): зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при ненадходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших).
Апеляційний суд не погоджується із аргументами позивача щодо безпідставності стягнення процентів за кредитним договором після 14 червня 2021 року, оскільки пункт 1.12 договору від 30 травня 2021 року № 289848120, яким встановлено порядок та умови продовження строку його дії, ОСОБА_1 в судовому порядку не оскаржувався та недійсним не був визнаний, а ОСОБА_1 , здійснивши оплати з 11 червня по 16 червня 2021 року, зазначеними діями продовжив строк кредитування.
Добровільно сплативши на користь ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» отримані кредитні кошти та проценти за користування ними, в тому числі і після 14 червня 2021 року, який, на думку позивача, є закінченням строку кредитування, ОСОБА_1 фактично погодився з умовами кредитного договору та належно їх виконав.
При укладенні кредитного договору ОСОБА_1 був повідомлений про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, добровільно уклав цей договір та користувався отриманими коштами.
Апеляційний суд також враховує, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші платежі у зв'язку з відмовою від договору про споживчий кредит.
Разом із тим, правом відмовитися від договору про споживчий кредит ОСОБА_1 на свій розсуд не скористався.
Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє необґрунтовані доводи апеляційної скарги, з посиланням на правові висновки Верховного Суду щодо тлумачення змісту правочину, викладені в постановах від 05 жовтня 2022 року в справі № 352/1950/15-ц та від 14 травня 2022 року в справі № 944/3046/20, про те, що при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування, а саме у 4130 грн. та в 30 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Апеляційний суд відхиляє, з огляду на нерелевантність судової практики, посилання позивача в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в якій Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України; в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, у справі № 444/9519/12 розглянуто спір за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором. Натомість, у справі, що переглядається, позивач ОСОБА_1 добровільно сплатив відповідачу ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» грошові кошти, надані в кредит, та проценти за користування кредитними коштами, припинивши зобов'язання належним виконанням відповідно до ст. 599 ЦК України.
Аналогічно, у справі № 910/4518/16, у якій Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року зазначено, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними, - зроблено у межах справи про банкрутство за заявою про визнання грошових вимог до боржника, а тому такі правові висновки зроблено у справі, яка не є подібною до справи, що переглядається.
Апеляційний суд звертає увагу, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року в справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022св22), від 04 серпня 2021 року в справі № 185/446/18 (провадження № 61-434св20).
Аналогічні правові висновки підтримувалися Верховним Судом і в подальшому, зокрема, в постанові від 17 квітня 2024 року в справі № 127/12240/22 (провадження № 61-18405 св 23), що свідчить про сталість такої правової позиції.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
За даних обставин, поведінка позивача ОСОБА_1 , який звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів, суперечить його попередній поведінці, оскільки зазначені грошові кошти сплачувалися ним регулярно і впродовж тривалого періоду, а отже навіть у випадку безпідставного нарахування відсотків поза межами дії кредитного договору, чого у даній справі не встановлено судом, такі кошти не підлягали би поверненню, що є додатковою підставою для відмови в позові.
Крім того, апеляційний суд враховує, що підставою позову в даній справі ОСОБА_1 , посилаючись на відсутність правової підстави для набуття або збереження майна, зазначив ст. 1212 ЦК України.
Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Разом із тим, ОСОБА_1 вносив кошти на рахунок банку з метою погашення заборгованості за кредитним договором, який вважав дійсним.
Оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі кредитного договору, тобто є зобов'язальними, до них не можуть бути застосовані норми статті 1212 ЦК України, визначені як підстава позову, однак зазначене вище не вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції щодо правових наслідків у вигляді відмови у задоволенні позову.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 травня 2024 року в справі № 755/3702/17.
Повторне викладення позивачем в апеляційній скарзі обставин, на які він посилався в позовній заяві, саме по собі не становить підставу для задоволення позову та відхиляється апеляційним судом.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги щодо відсутності мотивованої оцінки всіх доводів позивача, викладених у позові, виходячи з наступного.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.