25 грудня 2025 року м. Київ
Справа № 363/2800/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/8553/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Рукас О.В. 03 лютого 2025 року в м. Вишгород, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з ОСОБА_2 половину сплаченого боргового зобов'язання за договором позики від 04 жовтня 2015 року у розмірі 71772 грн, а також вирішити питання про розподіл судових витрат
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 14 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Під час перебування у шлюбі у сторін народилася донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В період спільного проживання, сторони як подружжя неодноразово перебували у складному фінансовому становищі, внаслідок чого змушені були позичати кошти на сімейні потреби.
Враховуючи, що боргові зобов'язання сторін збільшувалися, а коштів на проживання і погашення заборгованості не вистачало, ОСОБА_2 звернулася до своєї матері - ОСОБА_4 з проханням позичити у неї кошти. ОСОБА_4 погодилась надати кошти у позику за умови укладення письмового договору позики та його нотаріального посвідчення, а також за умови присутності на угоді матері позивача - ОСОБА_5 як свідка отримання подружжям позики.
04 жовтня 2015 року між ОСОБА_6 , як позикодавцем, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як позичальниками, було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передала у власність позичальникам грошові кошти в сумі 276000 грн. що становило 12000 доларів США, строком на 1 рік, а позичальники зобов'язалися повернути позику у визначений договором строк, тобто до 04 жовтня 2016 року. 14 жовтня 2015 року при укладенні договору позики ОСОБА_2 , як дружина ОСОБА_1 надала згоду на отримання позики її чоловіком, яка була посвідчена приватним нотаріусом.
Отримані за договором позики грошові кошти були використані ОСОБА_1 в інтересах сім'ї, а саме для погашення заборгованості за кредитними договорами та на забезпечення основних потреб сім'ї, оскільки наявного у сім'ї доходу було недостатньо для забезпечення нормального існування. Оскільки отримані у позику кошти у визначений договором строк не були повернуті, то у квітні 2017 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_5 про стягнення з них заборгованості за договором позики. За результатами розгляду судової справи № 363/1258/17 постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 травня 2018 року в частині задоволення первісного позову скасовано та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики було задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 основну суму боргу за договором позики від 14 жовтня 2014 року у розмірі 276000 грн. та три відсотки річних за час прострочення у розмірі 11088 грн. У задоволенні решти вимоги було відмовлено.
ОСОБА_5 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 повністю виконала солідарний обов'язок перед ОСОБА_4 , сплативши на користь останньої грошові кошти у розмірі 287088, 10 грн. Виконавши солідарне зобов'язання ОСОБА_5 звернулась до ОСОБА_1 з вимогою про повернення половини боргу. 31 травня 2024 року ОСОБА_1 повернув ОСОБА_5 половину боргу в сумі 143544,05 грн.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що матеріали справи не містять будь-якого належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу тих обставин, що договір позики від 14 жовтня 2015 року укладався в інтересах сім'ї, а отримані кошти були використані в інтересах сім'ї.
Не погодився із заочним рішенням суду позивач, його представником подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи у зв'язку з неповним їх з'ясуванням, що призвело до неправильного вирішення справи.
Представник відповідача вказує на те, що у випадку якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Вказаний висновок також підтверджується постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №713/285/2012, де Верховний Суд вказав на необхідність встановлення цільового призначення позики, оскільки як видно х постанови, згоди на отримання позики одним із подружжя інший не надавав. Однак, у цій справі згода на отримання позики чоловіком надана дружиною, що презюмує отримання позики чоловіком в інтересах сім'ї.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідач не скористалась правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом встановлено,що 14 жовтня 2015 року ОСОБА_2 надала нотаріально посвідчену згоду на отримання позики її чоловіком - ОСОБА_1 у розмірі 276000 грн., що є еквівалентом 12000 доларів США. ОСОБА_2 дала згоду на укладення та нотаріальне посвідчення договору позики, умови договору були обговорені між ними попередньо. Згода ОСОБА_2 на укладення договору позики нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Грицаєнко Ю.І. за № 666 /а.с. 24/
Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у справі № 363/1258/17 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики було задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 основну суму боргу за договором позики від 14 жовтня 2015 року у розмірі 276000 грн. та три відсотки річних за час прострочення у розмірі 11088 грн. У задоволенні решти вимог було відмовлено /а.с. 36-44/.
З постанови про закінчення виконавчого провадження від 12 вересня 2023 року судом встановлено, що виконавче провадження № НОМЕР_1, яке було відкрито на виконання виконавчого листа Вишгородського районного суду Київської області № 363/1258/17 від 07 грудня 2018 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 основної суми боргу за договором позики від 14 жовтня 2015 року та три відсотки річних за час прострочення, було закінчено у зв'язку з фактичним повним виконанням виконавчого документа з боку солідарного боржника - ОСОБА_5 .
31 травня 2024 року ОСОБА_5 звернулася до ОСОБА_1 з заявою про повернення грошових коштів у розмірі 143544, 05 грн. в якості половини виконаного нею солідарного зобов'язання перед ОСОБА_4 за договором позики від 14 жовтня 2015 року та постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у справі № 363/1258/17 /а.с. 49/
З розписки ОСОБА_5 від 31 травня 2024 року судом встановлено, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 143544, 05 грн. в якості половини виконаного нею солідарного зобов'язання перед ОСОБА_4 за договором позики від 14 жовтня 2015 року та постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у справі № 363/1258/17 /а.с. 50/.
В силу ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В порядку ч.1 ст. 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з положеннями ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
В порядку ч. ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина перша ст. 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до ч.1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї.
Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.3 ст.61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до положень ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Правовий аналіз ч. 4 ст. 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
Суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з'ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163цс12, а також у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №752/24638/18 провадження №61-13652св20.
Правовий аналіз ч. 4 ст. 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Тобто, лише у разі, якщо договір позики був укладений в інтересах сім'ї, боржниками за цим договором мають вважатися обоє з подружжя.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.
За таких обставин, згідно з нормами сімейного законодавства, умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з'ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163цс12, а також у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №752/24638/18 провадження №61-13652св20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Верховний Суд у постанові від 30 січня 2019 року у справі №372/1558/16-ц (провадження №61-26356св18) указує на правильність висновків суду апеляційної інстанції про те, що наявна в матеріалах справи розписка не дає підстав для висновку, що договір позики укладено в інтересах сім'ї, а одержані в борг грошові кошти витрачені в інтересах сім'ї, оскільки доказів про надання дружиною згоди на укладення договору позики, як і доказів про те, що вона знала про існування такого договору та про придбання спірних будинку й земельної ділянки за одержані в борг за розпискою грошові кошти, не надано.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 12 січня 2021 року у справі №404/330/19 зазначив: «Тлумачення ч.4 ст. 65 СК Україна вказує на те, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов; 1) договір укладений другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Також, Верховний Суд у своїй постановах наголошує на тому, що важливу роль при вирішенні спорів у подібних правовідносинах відіграє факт використання майна, одержаного за договором, саме в інтересах сім'ї, а також зазначає про обов'язковість надання згоди другим з подружжя на укладення договору в інтересах сім'ї.
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
У ч. 2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
З наведених обставин справи вбачається, що договір позики було укладено між ОСОБА_4 , з однієї сторони, як позикодавцем, та ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , з другої сторони, як позичальниками. Тобто, сторона договору, для якої виникає боргове зобов'язання з повернення позичених коштів була представлена тільки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 які, як вказав сам позивач перебували у родинних відносинах, а саме ОСОБА_5 є матір'ю позивача. Інша сторона договору ОСОБА_4 , за твердженням позивача, є матір'ю його колишньої дружини, ОСОБА_2 .
Договір позики було підписано лише ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .. Грошові кошти за договором позики від 14 жовтня 2015 року було передано лише особам, які були зазначені в договорі позики як позичальники, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . При цьому, з самого договору позики неможливо встановити, яким чином позичені кошти були розподілені між позичальниками. У договорі також відсутні будь-які положення чи відомості щодо цільового призначення позичених коштів. Крім того, у договорі відсутні будь-які положення чи відомості щодо створення зобов'язання за цим договором відносно третіх осіб, зокрема, відносно ОСОБА_2 .
Сам договір позики від був укладений з письмової та нотаріально посвідченої згоди дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , про що зазначено у п. 7.3 договору. При цьому, у вказаній заяві не було зазначено на які саме потреби ці кошти будуть використані та чи підуть вони на потреби сім'ї.
Таким чином, з наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не була безпосереднім учасником позикового зобов'язання, що виникло на підставі договору позики від 14 жовтня 2015 року.
Додані до позовної заяви позивачем витяги з Бюро кредитних історій про наявність у позивача та ОСОБА_2 кредитних зобов'язань не підтверджують того факту, що грошові кошти, взяті у позику були взяті саме для вирішення зокрема боргових зобов'язань сім'ї або для інших сімейних потреб. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що саме кошти, взяті у позику були використані для погашення боргів сім'ї.
Колегія суддів вважає, що обставини укладання договору позивачем та його матір'ю - ОСОБА_5 , як позичальниками у позикодавця ОСОБА_4 , яка є матір'ю відповідача ОСОБА_2 самі по собі вказують на те, що позика була отримана на інші потреби, ніж інтереси сім'ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки не є логічним у такому випадку прийняття на себе зобов'язань ОСОБА_5 . До того ж, на обставину солідарного зобов'язанняз відповідачем ОСОБА_2 позивач посилався в доводах апеляційної скарги у справі №363/12581/17 та суд апеляційної інстанції вказав на відсутність підстав вважати, що колишня дружина позивача - ОСОБА_2 є солідарним боржником і повинна повертати вказані кошти.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що наявність самої лише заяви про надання згоди одного з подружжя на отримання коштів у позику іншому з подружжя не дає право робити висновок, що той подружжя, що надав згоду беззаперечно буде нести боргову відповідальність за вказаним договором. Доказуванню підлягають обставини отримання цих коштів для цілей сім'ї.
Таким чином, позивачем не було надано належних та допустимих доказів отримання вказаних коштів в інтересах сім'ї та використання їх в інтересах сім'ї.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції дав належну правову оцінку наданим сторонами доказам та вірно вирішив справу в межах заявлених позовних вимог та визначених позивачем підстав позову. Тому рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, підстави для компенсації відповідачеві понесених на стадії апеляційного перегляду справи судових витрат - відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В.Соколова
Судді: С.М. Верланов
Н.В.Поліщук