25 грудня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 369/5755/23
номер провадження: 22-ц/824/10452/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мєстєчкіна Ігоря Володимировича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2025 року у складі судді Фінагеєвої І.О., у справі за позовом комунального підприємство «Вишнівськтеплоенерго» Вишневської міської ради Бучанського району Київської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу,
У квітні 2023 року комунальне підприємство «Вишнівськтеплоенерго» Вишневської міської ради Бучанського району Київської області (далі - КП «Вишнівськтеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що 14 січня 2020 року між КП «Вишнівськтеплоенерго» та ОСОБА_1 укладено договір про постачання теплової енергії №97. Теплова енергія постачалася споживачу за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 76,8 кв.м. Надавач послуг надав споживачу послуги з надання теплової енергії протягом періоду із січня 2020 року до лютого 2023 року на суму 50 800 грн 43 коп., проте відповідач кошти за спожиту послугу не сплатив.
Позивач вказував, що 09 листопада 2020 року підприємство надало відповідачу ОСОБА_1 під розписку пакет документів, включаючи звіт про використану теплову енергію. Проте відповіді споживач не надав. На неодноразово претензії споживач також не відповів. Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у встановлений договором строк, то позивач вважав за можливе застосувати приписи ст.625 ЦК України.
З урахуванням наведеного, КП «Вишнівськтеплоенерго» просило стягнути на свою користь із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в рівних частинах заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 78 882 грн 80 коп., яка складається із: основного боргу у розмірі 50 800 грн 43 коп.; 3% річних у розмірі 3 152 грн 75 коп.; пені у розмірі 16 055 грн 77 коп.; інфляційних збитків у розмірі 8 873 грн 85 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2025 року позовні вимоги КП «Вишнівськтеплоенерго» задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь КП «Вишнівськтеплоенерго» заборгованість за постачання послуги у розмірі 78 882 грн 80 коп., яка складається із: основного боргу у розмірі 50 800 грн 43 коп.; 3% річних у розмірі 3 152 грн 75 коп.; пені у розмірі 16 055 грн 77 коп.; інфляційних збитків у розмірі 8 873 грн 85 коп.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь КП «Вишнівськтеплоенерго» судовий збір у розмірі 2 684 грн 00 коп.
У задоволенні позовних вимог КП «Вишнівськтеплоенерго» до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Мєстєчкін І.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові КП «Вишнівськтеплоенерго» відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що маються значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував наявність в матеріалах справи належного письмового доказу, а саме, акту про опломбування запірної арматури №1 від 17 червня 2020 року, складеного представником позивача КП «Вишнівськтеплоенерго», в якому зафіксовано факт технічного перекриття подачі теплової енергії до приміщення відповідача за вказаною адресою, що фактично свідчить про припинення надання відповідної послуги з 17 червня 2020 року. Пломба з арматури з того часу не знімалась, що унеможливлює будь-яке споживання теплової енергії.
Вказує, що суд проігнорував наявність у відповідача облікового приладу теплової енергії (теплового лічильника SHARKY 774), який згідно з актом від 25 лютого 2020 року був прийнятий до експлуатації самим позивачем. Цей засіб обліку повинен був бути єдиною підставою для здійснення нарахувань відповідно до норм закону та умов договору. Зазначає, що суд не дослідив показники лічильника та не навів відомостей про обсяг спожитої енергії після 17 червня 2020 року, що вказує на неповне встановлення фактичних обставин справи.
Зазначає, що суд безпідставно не застосував позовну давність у спірних правовідносинах, незважаючи на те, що відповідач у відзиві на позов заявив про сплив позовної давності. Вказує, що позов подано до суду 03 квітня 2023 року, а тому всі вимоги, що стосуються періоду до 03 квітня 2020 року, є такими, що подані з порушенням трирічного строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України.
Також вказує, що суд застосував санкції та компенсаційні виплати, передбачені ст.625 ЦК України (пеню, 3% річних, інфляційні втрати), не встановивши факту прострочення з боку відповідача. Відсутність надання послуги унеможливлює виникнення обов'язку зі сплати, а відтак і нарахування штрафних санкцій. Таким чином, застосування санкцій та компенсаційних виплат без факту належного зобов'язання протиправне.
Зазначає, що рішення суду ухвалено за відсутності учасників процесу. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2024 року клопотання представника відповідача - адвоката Мєстєчкіна І.В. про участь в усіх судових засіданнях у даній справі було задоволено. Представник відповідача приймав участь в судових засіданнях 18 січня 2024 року, 04 червня 2024 року в режимі відеоконференції. На 04 грудня 2024 року було призначено судовий розгляд даної справи, представник відповідача - адвокат Мєстєчкін І.В. чекав на запрошення до підключення до відеоконференції, однак в системі ВКЗ (vkz.court.gov.ua) суд першої інстанції відеоконференцію не створював, запрошення представнику відповідача - адвокату Мєстєчкіну І.В. на підключення до відеоконференції не надсилав. При цьому в оскаржуваному рішенні судом зазначено, що відповідачі в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином, причини неявки не повідомили. Отже вважає, що суд першої інстанції не дотримався принципу змагальності та не забезпечив повного з'ясування обставин справи.
КП «Вишнівськтеплоенерго» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що відповідачу було здійснено такі нарахування: за період з січня 2020 по квітень 2020 року - за опалення приміщення по лічильнику; починаючи з червня 2020 року, так як з 01 червня 2020 року введено двоставковий тариф, здійснюється нарахування абонентської плати протягом року; з грудня 2021 року (з моменту введення в дію публічного індивідуального договору та застосування Методики №315) здійснюються нарахування на послугу з постачання теплової енергії на загальнобудинкові потреби та донарахування до мінімального споживання, оскільки він володіє нежитловим приміщенням в багатоквартирному будинку та має вузол розподільного обліку.
Зазначає, що опломбування це не припинення надання послуги, а запобігання несанкціонованому доступу. Припинення надання послуги це відокремлення (відключення) квартири/нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, у відповідності до вимог Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2019 року №169. Водночас нежитлове приміщення відповідача знаходиться на першому поверсі житлового будинку, а відключення одного нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку діючим законодавством не передбачено.
Зазначає, що твердження сторони відповідача про те, що засіб обліку повинен бути єдиною підставою для здійснення нарахувань уданому випадку не ґрунтується на діючому законодавстві. Так, послуга з постачання теплової енергії, це не тільки цифрові показники вузла розподільного обліку (лічильника) в тому чи іншому приміщенні. Необхідно враховувати, який тариф застосовується для споживача, а також розташування приміщення. КП «Вишнівськтеплоенерго» здійснює відповідачу нарахування у відповідності з Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, яка затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року №315.
Вказує, що КП «Вишнівськтеплоенерго» виставляє скаржнику рахунки на послугу з постачання теплової енергії на загальнобудинкові потреби, оскільки він володіє нежитловим приміщенням в багатоквартирному будинку. Будинок споживає теплову енергії в опалювальний сезон.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 78 882 грн 80 коп., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову КП «Вишнівськтеплоенерго» до ОСОБА_2 , про стягнення боргу в апеляційному порядку не оскаржуються, а тому відповідно до положень ч.1 ст.376 ЦПК України його законність та обґрунтованість в цій частині колегією суддів не перевіряється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що житлово-комунальна послуга з постачання теплоенергії у визначений договором період не надавалася. Відповідач у відзиві стверджує про те, що з 17 червня 2020 року послуга з теплопостачання перестала надаватись, що підтверджується актом про опломбування, проте суд визнав його в контексті ч.1 ст.80 ЦПК України недостатнім, оскільки в акті не зазначена підстава для опломбування та інші обставини, які дають підстави для висновку про наслідки такого опломбування, тобто чи продовжувалося постачання теплоенергії до приміщення відповідача, чи постачання послуги було припинено. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги КП «Вишнівськтеплоенерго» про стягнення заборгованості є обгрунтованими.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог КП «Вишнівськтеплоенерго» до ОСОБА_2 , оскільки матеріали справи не містять доказів наявності договірних правовідносин між нею та КП «Вишнівськтеплоенерго».
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не виконав покладений на нього обов'язок з оплати вартості спожитої житлово-комунальної послуги, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних збитків, 3% річних та пені.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 січня 2020 року між КП «Вишнівськтеплоенерго» та ОСОБА_1 був укладений договір про постачання теплової енергії №97 за адресою: АДРЕСА_1 . Договір укладений строком до 14 січня 2021 року, а в частині проведення його розрахунків - до повного завершення розрахунків.
Право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 76,8 кв.м, в рівних частках належить ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та зареєстроване 06 березня 2018 року, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Вишневської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №49/4 від 07 листопада 2018 року встановлено тарифи на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, які надаються КП «Вишнівськтеплоенерго», шляхом їх коригування згідно з додатком.
22 січня 2020 року КП «Вишнівськтеплоенерго» та ОСОБА_1 підписали Акт, яким посвідчили наявність на підприємстві опалювальних приладів.
25 лютого 2020 року КП «Вишнівськтеплоенерго» склало акт встановлення пломб на засіб обліку Sharky №66054678 в присутності споживача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення виконавчий комітет Вишневської міської ради Києво-Святошинського району Київської області 16/7 від 29 березня 2020 року встановлено тарифи на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, які надаються КП «Вишнівськтеплоенерго», шляхом їх коригування згідно з додатками 1, 2, 3, 4.
03 листопада 2021 року виконавчий комітет Вишневської міської ради Києво-Святошинського району Київської області прийняв рішення 134/2, згідно з яким встановлено одноставкові тарифи на теплову енергію на території міста Вишневе та села Крюківщина, зокрема, для потреб категорії населення - 2 387,92 грн/Гкал з ПДВ.
24 грудня 2021 року КП «Вишнівськтеплоенерго» надіслало ОСОБА_1 претензію №615 про виконання зобов'язання щодо погашення заборгованості у розмірі 13 315 грн 88 коп., яка була отримана ОСОБА_1 28 грудня 2021 року.
17 лютого 2023 року виконавчий комітет Вишневської міської ради Києво-Святошинського району Київської області надіслав ОСОБА_1 претензію-вимогу про погашення заборгованості у розмірі 38 773 грн 63 коп., яка була отримана відповідачем 18 лютого 2023 року.
Відповідно до ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов'язує.
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно із ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, і яке, згідно ст.11 ЦК України, виникає в тому числі і з договорів.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Норма ст.610 ЦК України вказує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За приписами пунктів 37-39 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21 серпня 2019 року (далі - Правила №830), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів. Споживач здійснює оплату за спожиту послугу щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору.
Крім того, у ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» законодавець визначив, що споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
За приписами Закону України «Про захист прав споживачів» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Виходячи з положень п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуги з постачання теплової енергії за своїм функціональним призначенням належать до житлово-комунальних послуг.
Згідно з п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Вищенаведене також кореспондується із вимогами Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року №690 (далі - Правила №690).
Отже особа, яка є споживачем послуг з постачання теплової енергії, зобов'язана сплачувати надані їй такі послуги вчасно.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Стаття 10 вказаного Закону визначає порядок розподілу обсягів комунальних послуг між споживачами. Зокрема, відповідно до частин 1-2 даної статті у будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів - розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої - четвертої цієї статті.
Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку:
1) загальний обсяг теплової енергії, що надходить до індивідуального теплового пункту, зменшується на обсяг теплової енергії, витраченої на приготування гарячої води, визначений на підставі показань відповідних вузлів обліку, а в разі їх відсутності - за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;
2) обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;
3) загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів.
Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії/вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» для споживачів, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі (1 кубічний метр об'єму) квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії, яка визначається згідно з методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується учасниками справи, що у відповідача наявний обліковий прилад теплової енергії, який згідно з актом від 25 лютого 2020 року був прийнятий до експлуатації позивачем.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до акту про опломбування запірної арматури №1 від 17 червня 2020 року, складеного безпосередньо представником позивача КП «Вишнівськтеплоенерго», зафіксовано факт технічного перекриття подачі теплової енергії до приміщення №4 за адресою: АДРЕСА_2 , що свідчить про припинення надання відповідної послуги з 17 червня 2020 року.
Разом з тим, позивачем не ставиться під сумнів та не заперечується вказана обставина. КП «Вишнівськтеплоенерго» зазначає, що відповідачу було здійснено нарахування за період з січня 2020 по квітень 2020 року - за опалення приміщення по лічильнику, а починаючи з червня 2020 року, так як з 01 червня 2020 року введено двоставковий тариф, здійснюється нарахування абонентської плати протягом року, а з грудня 2021 року (з моменту введення в дію публічного індивідуального договору та застосування Методики №315) здійснюються нарахування на послугу з постачання теплової енергії на загальнобудинкові потреби та донарахування до мінімального споживання, оскільки він володіє нежитловим приміщенням в багатоквартирному будинку та має вузол розподільного обліку.
Таким чином факт технічного перекриття подачі теплової енергії до приміщення №4 за адресою: АДРЕСА_2 , з урахуванням наявності у вказаному приміщенні вузлу розподільного обліку, не звільняє ОСОБА_1 від зобов'язання утримувати майно, що йому належить на праві спільної часткової власності, та, відповідно, сплачувати обсяг спожитої теплової енергії у розмірі не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі.
Нарахування плати за витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання здійснюється позивачем за тарифом на послугу з постачання теплової енергії, з урахуванням визначеного обсягу відповідно до Методики розподілу.
За умови наявності будинкового вузла комерційного обліку теплової енергії використаної для надання послуги з постачання гарячої води, обсяг теплової енергії витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання визначається з урахуванням показань вузла комерційного обліку та фактичного обсягу спожитої гарячої води мешканцями будинку.
Обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання визначається в одиницях виміру (Гкал) та розподіляється між усіма споживачами будівлі пропорційно. При цьому при розподілі не враховується фактичне споживання гарячої води в одиницях виміру (куб м) у приміщенні споживача.
Відповідачем ОСОБА_1 та його представником не надано доказів на спростування розміру заборгованості відповідно до наданого позивачем розрахунку суми боргу. Власного розрахунку чи альтернативної методики розрахунку стороною відповідача не наведено.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, які свідчать про те, що позивачем надавалась відповідачу ОСОБА_1 послуга з постачання теплової енергії у період із січня 2020 року до лютого 2023 року на суму 50 800 грн 43 коп., проте відповідач кошти за спожиту послугу не сплатив, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь КП «Вишнівськтеплоенерго» заборгованості у заявленому розмірі.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Установивши, що ОСОБА_1 не виконав покладений на нього обов'язок з оплати вартості спожитої житлово-комунальної послуги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних збитків, 3% річних та пені.
Тому доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для сплати штрафних санкцій та компенсаційних виплат, передбачених ст.625 ЦК України, є необґрунтованими з наведених вище підстав.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обгрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову частково.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував позовну давність до спірних правовідносин, про що було заявлено відповідачем у відзиві на позов, який було подано до суду 03 квітня 2023 року, а тому вважає, що всі вимоги, які стосуються періоду до 03 квітня 2020 року, є такими, що заявлені з порушенням трирічного строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).
Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з пунктом 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (включаючи загальну позовну давність тривалістю у три роки). Відповідно, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України скасовано.
Отже під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з урахуванням дати звернення позивача до суду з даним позовом - 03 квітня 2023 року (а.с.87, т.1), позовна давність у даній справі не спливла, а тому доводи апеляційної скарги про необхідність застосування строку позовної давності до вимог, що стосуються періоду до 03 квітня 2020 року, є безпідставними.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що представник відповідача чекав на запрошення до підключення до відеоконференції у судовому засіданні, яке було призначене судом на 04 грудня 2024 року, однак в цей день у даній справі в системі ВКЗ (vkz.court.gov.ua) суд першої інстанції відеоконференцію не створював та запрошення представнику відповідача - адвокату Мєстєчкіну І.В. на підключення до відеоконференції не надсилав, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2024 року було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мєстєчкіна І.В. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у даній цивільній справі №369/5755/23.
Забезпечено участь представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мєстєчкіна І.В. у всіх судових засіданнях у справі №369/5755/23, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення EASYCON, відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв'язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 08 квітня 2020 року №169.
Роз'яснено представнику відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мєстєчкіну І.В., що для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції він зобов'язаний: зайти та авторизуватися в системі відеоконференцзв'язку за 10 хвилин до часу судового засідання; активувати технічні засоби (мікрофон, навушники та камеру) та перевірити їх працездатність шляхом тестування за допомогою системи відеоконференцзв'язку; очікувати запрошення секретаря судового засідання до участі в судовому засіданні.
Роз'яснено представнику відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мєстєчкіну І.В., що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Із наявної у справі довідки від 04 грудня 2024 року, складеної секретаря судового засідання, слідує, що у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення (а.с.23, т.2).
Проте представником відповідача - адвокатом Мєстєчкіним І.В. до апеляційної скарги не додано доказів на спростування вказаних обставин, які викладені у довідці секретаря судового засідання від 04 грудня 2024 року.
Крім того, колегія суддів враховує, що користуючись своїм правом на проведення судового засідання в режимі відеоконференції сторона у справі має враховувати положення ч.5 ст.212 ЦПК України, якою встановлено, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст.12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мєстєчкіна Ігоря Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2025 року в частині задоволення позовних вимог комунального підприємства «Вишнівськтеплоенерго» Вишневської міської ради Бучанського району Київської області до ОСОБА_1 про стягнення боргу - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: