25 грудня2025 року м. Київ
Справа № 215/3343/24
Провадження: № 22-ц/824/16333/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 06 травня 2025 року, постановлену під головуванням судді Анохіна А. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної служби України з питань праці про відшкодування моральної шкоди,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з Держави України в особі Державної служби України з питань праці в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 211 200 грн.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року позовну заяву передано за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 серпня 2024 року у відкритті провадження у справі відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 21 серпня 2024 року скасовано, справу № 215/3343/24 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 31 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків.
02.05.2025 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі після усунення недоліків, в якій позивач просив звільнити його від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві та ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про відвід судді Анохіна А. М.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи внаслідок їх неповного з'ясування, оскільки суд не посилається на доказ, який засвідчує, що судовий збір не перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік, хибно вважає, що довідка про доходи не засвідчує майновий стан сторони. Вказав, що суд першої інстанції не повідомив його про розгляд заяви про відвід судді Анохіна А. М.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що заявник у строк, визначений в ухвалі суду, не усунув недоліків заяви, а саме: не надав докази сплати судового збору за позовну вимогу майнового характеру та не надав суду оригінал квитанції про сплату судового збору.
Перевіривши такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04).
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначено у ст. 175 ЦПК України, а положеннями ст. 177 ЦПК України передбачено перелік документів, що додаються до позовної заяви.
Так, згідно з ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Згідно з ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Розміри ставок судового збору регламентовано ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Позивач до позовної заяви долучив заяву про звільнення від сплати судового збору, в якій просив звільнити його від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», оскільки розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік ОСОБА_1 , який подав позовну заяву.
У ст 3 Закону України «Про судовий збір» визначено за що не справляється судовий збір. Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу.
Проте, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 заявлено позов про відшкодування шкоди, заподіяної особі діями органу державної влади, Державної служби України з питань праці, відповідно до рішення Дніпровського окружного суду від 26.02.2024 року у справі № 215/5035/23.
Відповідно до вимог п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Отже, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 звернувся з позовом про відшкодування шкоди, завданої діями органу державної влади, та зробив помилковий висновок щодо обов'язку позивача сплатити судовий збір за подання позову.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує на те, що при застосуванні процедурних правил національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France», від 8 грудня 2016 року «ТОВ «Фріда» проти України»).
Таким чином, за встановлених у цій справі обставин позовна заява ОСОБА_1 відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України, а надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно з усталеною практикою ЄСПЛ є неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції не врахував наведеного та безпідставно залишив позов без руху, і, відповідно, безпідставно визнав позовну заяву неподаною та повернув її заявнику.
Також в апеляційній скарзі скаржник просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, якою було відмовлено у задоволенні його заяви про відвід судді Анохіна А. М. При цьому зазначив, що суд не повідомив його про розгляд цієї заяви. Водночас, всупереч вимогам п. 4 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, в апеляційній скарзі не зазначено дату ухвалу, що оскаржується. Крім того, матеріали справи взагалі не містять ухвали щодо розгляду заяви про відвід судді, у зв'язку з чим колегія суддів позбавлена можливості перевірити доводи апеляційної скарги щодо законності та обґрунтованості ухвали про відмову у задоволенні заяви про відвід судді Анохіна А. М.
Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Отже, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 06 травня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура