25 грудня 2025 року м. Київ
Справа № 369/18318/23
Провадження № 22-ц/824/15375/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
сторони: позивачі Товариство з обмеженою відповідальністю
«Фінансова компанія «Фінтраст Україна»
відповідачі ОСОБА_1
розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У жовтні 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 16.11.2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було укладено електронний Договір № 5079007 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 20 000,00 грн., строком на 30 днів, зі сплатою 1,90 % за кожен день користування кредитом.
18.04.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 18.04/23-Ф, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 5079007 від16.11.2021 року укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем набуло ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна».
Позивач зазначає, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за договором виконав повністю та надав грошові кошти в обумовленому Договором розмірі шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.
Оскільки, відповідач порушив умови договору, станом на 31.10.2023 року сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 58000,00 грн., з яких: 20000,00 грн. сума заборгованості за основним боргом, 38000,00 грн. відсотки за користування кредитом.
Посилаючись на наведене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» суму заборгованості в розмірі 58000,00 грн., інфляційні втрати - 12180,00 грн, три відсотка річних - 2807,84 грн, судовий збір у розмірі 2147,20 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.
16.04.2025 року представник позивача подав заяву через систему «Електроний суд»,в якій зазначив, що рішенням № 251124/1 єдиного учасника ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 року змінено найменування ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», просив здійснити аміну найменування позивача у цивільній справі №369/18318/23 на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал».
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.11.2023 року відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
30.11.2023 року представник позивача через електрону систему «Електронний суд» подав заяву про зменшення/ збільшення розміру позовних вимог. Користуючись своїм правом позивач відмовився від позовних вимог в частині інфляційних втрат та трьох відсотків річних, просив стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 58000,00 грн, сплачений судовий збір у розмірі 2 147,00 грн, та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія«Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором № 5079007 від 16.11.2021 року у розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп., суму сплаченого судового позивачем судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1110 (одна тисяча сто десять) грн. 62 коп. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.
В решті вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що суд, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків по невиконаному зобов'язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає за необхідне зменшити розмір відсотків до розміру 50 % від суми заборгованості по кредиту, а саме: до 10000,00 грн.
Отже, зважаючи на об'єктивні обставини, що склалися в межах цієї справи, які підтверджуються належними та допустимими письмовими доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача належить стягнути заборгованість за тілом кредиту у розмірі 20000,00 грн. та заборгованість за відсотками 10000,00 грн., а всього 30000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» адвокат Крюкова М.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції помилково зазначив про неправильне нарахування відсотків позивачем та про те, що зазначений розмір відсотків не відповідає умовам кредитного договору.
Апелянт не погоджується з позицією суду, оскільки відповідачу, перед укладенням кредитного договору, було в чіткій та зрозумілій формі надана вся інформація.
Усі нарахування було здійснено відповідно до умов кредитного договору та в межах строку кредиту. А отже, суд в своєму рішенні неправильно здійснив нарахування відсотків, що призвело до ухвалення неправомірного рішення та спричинило негативні наслідки для позивача. Окрім того, умови договору є справедливими, добросовісними, зрозумілими та не суперечать чинному законодавству України. Станом на сьогоднішній день, ані кредитний договір, ані будь-яке його положення чи пункт, включаючи ціну договору, не визнано відповідно до чинного законодавства недійсними, несправедливими чи недобросовісними.
Підписуючи договір, позичальник погодився на укладання договору саме такого змісту, що нівелює усі доводи щодо невідповідності нарахування заборгованості умовам договору.
У даному випадку сторонами погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування процентів здійснено в межах погодженого строку.
Суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо відмови у стягненні відсотків, оскільки нараховані позивачем відсотки не носять штрафного характеру - не є пенею чи неустойкою, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту, тобто є процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Позивач документально довів, що ним понесено витрати на правову допомогу, а тому у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні. Крім того, позивач поніс витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 10 000,00 грн.
07 серпня 2025 року листом Київського апеляційного суду витребувано матеріали справи № 369/18318/23 з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року у справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року справу призначено до розгляду.
Згідно з частиною тринадцятою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено , частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частинами першою-третьою встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Встановлено, що 16.11.2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було укладено електронний Договір № 5079007 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 20 000,00 грн., строком на 30 днів, зі сплатою 1,90 % за кожен день користування кредитом.
18.04.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 18.04/23-Ф, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 5079007 від16.11.2021 року укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем набуло ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна».
Позивач зазначає, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за Договором виконав повністю та надав грошові кошти в обумовленому Договором розмірі шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.
Оскільки, відповідач порушив умови договору, станом на 31.10.2023 року сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 58000,00 грн., з яких: 20000,00 грн. сума заборгованості за основним боргом, 38000,00 грн. відсотки за користування кредитом.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Відповідно до положень статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З огляду на частину 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Суд апеляційної інстанції встановив, що 16 листопада 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір, який містить електронний підпис одноразовим ідентифікатором.
Суд першої інстанції, зменшуючи розмір відсотків, виходив з того, що позивач просить суд стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже, змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов'язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
Так, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір установлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).
У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).
Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням наведених норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1.5 кредитного договору, стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.4 цього договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до пункту 4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до пункту 4.3 договору.
15 грудня 2021 року відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, в зв'язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3. кредитного договору, кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль.
Підписуючи кредитний договір відповідач погодився з умовами укладеного договору.
Колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновку суду першої інстанції про те, що нарахований позивачем розмір відсотків є несправедливим.
Заборгованість відповідача за кредитом становить 20 000,00 грн.
При цьому, розмір заборгованості за встановленими договірними відсотками за користування кредитом складає 38 000,00 грн, яка хоч і перевищує розмір боргу, однак вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі. Аналогічного висновку дійшов суд касаційної інстанції у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19.
З наданих позивачем документів вбачається, що позичальника повідомлено, що у разі надання позичальнику кредиту, останній за договором споживчого кредитування зобов'язаний буде сплачувати відсотки, розмір та порядок нарахування яких було визначено в договорі та паспорті споживчого кредиту, з яким відповідач ознайомився та без будь яких заперечень підписав.
Таким чином, позичальника повідомлено про загальні витрати, які будуть понесені ним у разі отримання кредиту у відповідній фінансовій установі, зокрема повідомлено про реальну переплату за кредитом, тобто розмір відсотків, які зобов'язані будуть повернуті позичальником разом із грошовими коштами, наданими фінансовою установою позичальнику у кредит.
Колегія суддів звертає увагу, що проценти за користування кредитом нараховано відповідно до статей 1048, 1056-1 ЦК України, а відтак такі не є компенсацією за невиконання зобов'язань за договором в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тому помилковим є посилання суду першої інстанції на пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», який регулює встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Крім цього, паспорт споживчого кредиту надається позичальнику до укладення кредитного договору, і його метою є повідомлення позичальника про умови надання кредиту у відповідній установі, у разі непогодження позичальника із викладеними у ньому умовами, останній має право відмовитися від отримання відповідної фінансової послуги.
На момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 не зверталася до позикодавця із заявою про надання роз'яснень незрозумілих йому умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився зі всіма умовами такого договору.
Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення боргу за процентами за користування кредитом.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідач, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції власних розрахунків заборгованості не надав, отже належними та допустимими доказами не спростував розмір боргу за кредитом.
Тому розрахунок позивача щодо наявності підстав для стягнення отриманої позичальником суми основного боргу так і процентів за користування кредитом є обґрунтованим.
Водночас помилковим є застосування судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні до спірних правовідносин правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, оскільки такі висновки стосуються можливості судом зменшити розмір неустойки, штрафу та процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України.
У справі, що є предметом цього спору, позивач не просив стягнути проценти річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України.
Предметом дослідження у цьому апеляційному провадженні є стягнення договірних відсотків, передбачених статтею 1048 ЦК України. Тому, при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із положень статей 536, 1048, 1056-1 ЦК України.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 38 000,00 грн підлягають задоволенню.
За таких підстав, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зменшення суми процентів до 10 000,00 грн та часткове задоволення позову.
Щодо витрат на правову допомогу.
Частиною 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки про те, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження надання правової допомоги у суді першої інстанції адвокат Столітній М.М. надав ордер від 27 жовтня № 1423361, свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 9422/10 від 18.09.2020, звіт про надання правової допомоги.
Відповідно до звіту про надання правової допомоги від 27 жовтня 2023 року за надання правових послуг: збір та аналіз доказів і документів для подання позовної заяви, складання позовної заяви та подання позовної заяви до суду, загальна кількістю витраченого часу 10 годин та вартість 10 000,00 грн.
Також на підтвердження надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції адвокат Столітній М.М. надав звіт та платіжну інструкцію на суму 8 000,00 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, судова колегія виходить з того, що дана справа при як при розгляді в суді першої інстанції та і під час її перегляді у суді апеляційної інстанції, для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує зібрання великого обсягу доказів, залучення до участі у справі інших учасників.
Враховуючи викладене, колегія судів врахувавши співмірність наданої правничої допомоги та гонорару а також врахувавши складність справи дійшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у суді першої інстанції у сумі 4 000,00 грн, заява про стягнення витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції підлягає задоволенню частково, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн, а разом витрати на правничу допомогу розмірі за розгляд справи у сумі 7 000,00 грн.
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Під час звернення з позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2 147,20 грн.
Під час звернення з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2 906,88 грн.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» в розмірі 5 054,08 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» - задовольнити.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором № 5079007 від 16.11.2021 року у розмірі 58 000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судовий збір у розмірі 5 054,08 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» витрати на правову допомогу у суді першої та апеляційної інстанції у сумі 7 000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна