справа № 760/27117/23 головуючий у суді І інстанції Аксьонова Н.М.
провадження № 22-ц/824/15369/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
24 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Аксьонової Н.М. у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Лебедів квартал» про відшкодування шкоди, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_3 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСББ «Лебедів квартал» про відшкодування шкоди, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду в розмірі 228 645,92 грн., моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн., витрати на проведення оцінки в розмірі 6 000,00 грн.
01 березня 2024 року представником позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходи забезпечення позову, а саме накласти арешт на частину майна що належать відповідачу, а саме 6,68 квадратних метрів квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 947211480000, загальною площею 80,8 кв.м., номер відомостей про речове право 33817178, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 24 жовтня 2019 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А., що зареєстрований в реєстрі за № 9216.
Заява обґрунтована тим, що позивачу стало відомо про те, що відповідач має намір продати належну йому квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . В результаті стане неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків, у разі задоволення позовних вимог. Невжиття заходів забезпечення позову може привести до неможливості поновлення порушених прав позивача, а також утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року заяву ОСОБА_3 задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 в межах суми позовної заяви у розмірі 284 645,92 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що оскільки предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в рахунок відшкодування шкоди, а не вимога безпосередньо щодо арештованого нерухомого майна, то у випадку задоволення судом позову для виконання такого рішення позивачу доведеться докласти ряд додаткових зусиль у вигляді реалізації такого майна в порядку виконавчого провадження, а враховуючи незначну суму стягнення відносно вартості арештованої квартири, реалізація такого майна матиме ряд додаткових нюансів. У зв'язку з чим застосований судом вид забезпечення позову є помилковим. Виконання рішення про стягнення грошових коштів відбувається в переважній більшості випадків за рахунок коштів, наявних на рахунках боржника, у зв'язку з чим саме арешт коштів за даних умов є більш доцільним видом забезпечення. Відповідач є фізичною особою підприємцем, має дохід від підприємницької діяльності, що підтверджується деклараціями.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , вказує, що суд першої інстанції не допустив порушення норм процесуального права на які вказує апелянт, повно та всебічно дослідив обставини справи та постановив законну та обґрунтовану ухвалу, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року без змін.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувавши обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати позивач, позовним вимогам, суд вважав необхідним та достатнім застосувати захід забезпечення позову у виді накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 в межах суми позовних вимог у розмірі 284 645,92 грн., оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Судовий захист повинен бути ефективним, що вимагає ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту другого частини першої ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у цивільній справі 522/19690/18 висловив правову позицію, що забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду у гіпотетичному випадку задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У ст. 2 ЦПК України визначені завдання та основні засади цивільного судочинства, серед яких змагальність та диспозитивність.
У ч. 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Апеляційним судом встановлено, що позивач звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову не заявляв вимоги про застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 в межах суми позовної заяви у розмірі 284 645,92 грн.
Приймаючи рішення про забезпечення позову у такий спосіб, суд першої інстанції вийшов за межі вимог заяви позивача та фактично вжив заходів забезпечення позову, про які позивач не просив, порушивши як принцип диспозитивності так і принцип безсторонності, застосував заходи забезпечення позову з своєї ініціативи.
При цьому суд не звернув уваги, що ст. 149 ЦПК України передбачає право суду застосовувати заходи забезпечення позову виключно за заявою учасника справи, що виключає ініціативу суду в обрані заходів забезпечення позову про які не просив позивач.
Зазначене порушення призвело до неправильного вирішення заяви.
Зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що предметом спору у даній цивільній справі є стягнення з відповідача матеріальних збитків у загальному розмірі 284 645,92 грн.
Оскільки квартира, на частку якої позивач просив накласти арешт не є предметом позову, її вартість неспівмірно більша ціни позову, апеляційний суд приходить до висновку ,що за обставинами зазначеної справи відсутні підстави вважати, що не накладення арешту на квартиру чи її частку, що належать відповідачу, виконання можливого рішення суду про задоволення позову буде утрудненим чи неможливим.
Заявляючи вимогу про накладення арешту на 6.68 кв.м. квартири, яка має загальну площу 80.8 кв.м. позивач не звернув уваги, що такий захід забезпечення позову, які мінімум буде утруднювати виконання можливого судового рішення, оскільки 6.68 кв.м. квартири не є часткою, яка забезпечує можливість користування нею будь-якою особою, а відтак наявні обґрунтовані сумніви про можливість швидкого та ефективного відчуження такої частки в рахунок погашення боргу.
Також позивач залишив поза увагою, що накладення арешту на незначну частку квартири відповідача, створює значні перешкоди для відповідача в реалізації його права власності, а саме вільно розпоряджатися своїм майном, оскільки продаж, навіть не арештованої частини квартири, з обтяженням у вигляді арешту 6.68 кв.м. її площі, очевидно створить труднощі в пошуку потенційних покупців, у разі якщо відповідач виявить бажання відчужити своє майно.
В даному випадку очевидною є обставина, що не кожна особа погодиться придбати квартиру з арештованою часткою площею 6.68 м.кв., яку не можливо виділити в натурі.
Отже, заявлений позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним з заявленими позовними вимогами, що свідчить про відсутність підстав до задоволення заяви.
При цьому позивач не звернув уваги, що враховуючи предмет позову, його вимоги можуть бути забезпечені як за рахунок грошових коштів, що належать відповідачу так і за рахунок іншого майна відповідача, в межах ціни позову.
В постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі№ 904/2357/20 зазначено, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. Сума підданих арешту грошових коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 915/870/18 та від 05 вересня 2019 року у справі № 911/527/19).
Згідно пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову у цивільній справі за позовомОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Лебедів квартал» про відшкодування шкоди відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 25 грудня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.