Унікальний номер справи № 753/44690/24-ц Головуючий у суді першої інстанції - Матійчук Г.О.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10877/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
24 грудня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства Холдингова компанія «Київміськбуд» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року та на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Холдингова компанія «Київміськбуд», третя особа: ОСОБА_2 , про розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири та стягнення внесеної передоплати,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 03 червня 2021 року між ОСОБА_1 (Майбутній Покупець) та ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» в особі віце-президента Бондарева А.В. (Майбутній Продавець) укладено попередній договір купівлі-продажу квартири (далі - Попередній договір).
Відповідно до пункту 1.1 цього договору Сторони зобов'язуються в майбутньому в строк та на умовах, визначених договором, укласти договір купівлі-продажу (Основний Договір) квартири АДРЕСА_1 (четверта) черга будівництва в об'єкті: «Будівництво житлових будинків з прибудованими нежитловими приміщеннями та дитячим дошкільним закладом за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_9 » (далі - Майно).
Основний Договір Сторони зобов'язуються укласти протягом 6 (шести) місяців із дня отримання Майбутнім Продавцем поштової адреси будинку, в якому знаходиться Майно та за умови виконання Майбутнім Покупцем вимог пунктів 1.4 та 1.5 цього Договору (пункт 1.2 Попереднього договору).
Відповідно до квитанції №ПН82731 ОСОБА_1 вніс грошові кошти на рахунок ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» у розмірі 1 111 932, 80 грн, чим виконав у повному обсязі свої зобов'язання щодо сплати вартості Майна у порядку, передбаченому пунктом 1.4 Попереднього Договору.
Позивач вказував, що ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» свої зобов'язання належним чином не виконує, що полягає у зупиненні будівництва, за більше ніж три роки відповідачем не було закінчено взагалі жодного виду робіт щодо будівництва будинку в цілому, зокрема, влаштування паль відбулось тільки на 73 %, а влаштування фундаменту на 60 %. Крім того, починаючи із 01.01.2024 року ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» не проводило жодних будівельних робіт по об'єкту будівництва: «Будівництво житлових будинків з прибудованими нежитловими приміщеннями та дитячим дошкільним закладом за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_9 ».
09.08.2024 року позивачем на адресу ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» було направлено повідомлення про розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири від 10 червня 2021 року, яке отримано ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» 12.08.2024 року.
Позивач зазначав, що оскільки відповідач ніякої відповіді на повідомлення про розірвання договору не надав та ігнорує звернення позивача, то такою бездіяльністю відповідач порушує його право на односторонню відмову від попереднього договору купівлі-продажу, а тому наявні підстави для розірвання даного договору та стягнення з відповідача на його користь сплаченої передоплати, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд розірвати попередній договір купівлі-продажу квартири від 10 червня 2021 року, укладений між ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лищук Л. А. та зареєстрований у реєстрі за №3445, стягнути з ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_1 1 111 932, 80 грн внесеної передоплати та витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 рокупозов задоволено.
Розірвано попередній договір купівлі-продажу квартири від 10 червня 2021 року, укладений між ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лищук Л. А. та зареєстрований у реєстрі за №3445.
Стягнуто з ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_1 суму внесених грошових коштів (передоплати) за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 10 червня 2021 року у розмірі 1 111 932, 80 грн.
Стягнуто з ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь держави судовий збір у розмірі 12 330, 52 грн.
Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року стягнуто з ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 50 000 грн.
Не погоджуючись із таким рішенням та додатковим рішенням суду, відповідачка відповідач ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» подав апеляційні скарги, в яких, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, відмовити у стягненні судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги на рішення суду зазначає, що умовами Договору не передбачено право Позивача на односторонню відмову від договору. Відповідно має бути взаємна згода сторін правочину, що свідчить про пряме порушення умов договору, а також про невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки розірвання договірних відносин, можливе за взаємною згодою сторін правочину, при ініціативі такого розірвання Покупцем.
Вказує, що з боку позивача не доведено порушення Компанією умов договору (строк чи рік введення в експлуатацію будинку в умовах договору не вказано, Компанія не припиняла своєї діяльності). Крім цього, Компанія не порушила свого обов'язку, передбаченого п.1. 2 Договору (Основний Договір сторони зобов'язані укласти протягом 6 місяців з дня отримання Майбутнім продавцем поштової адреси будинку.
Посилається на те, що у разі розірвання договору, позивачу могли бути повернуті внесені за умовами Попереднього договору кошти, АЛЕ виключно за вирахуванням штрафу в розмірі 5% від суми внесеної за цим договором.
Апеляційну скаргу на додаткове рішення обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам, які б підтверджували заявлену суму коштів правової допомоги з урахуванням складності справи, із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); із обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, та відсутності її оплати.
Вважає, що даний спір не був складним, не потребував багато витраченого часу, тобто заявлена сума не відповідала критеріям реальності адвокатських витрат в нинішніх умовах війни країни та складності ведення господарської діяльності підприємств, доказів понесення витрат матеріали справи не містять, відповідно заявлена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є завищеною та не підлягала стягненню.
У відзивах на апеляційні скарги представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Орлов О.О. проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення та додаткове рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для їх скасування відсутні.
У судовому засіданні взяли участь позивач ОСОБА_1 , його представник адвокат Орлов О.О. та третя особа ОСОБА_2 , які проти апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що 03 червня 2021 року між ОСОБА_1 (Майбутній Покупець) та ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» в особі віце-президента Бондарева Аркадія Володимировича (Майбутній Продавець) укладено попередній договір купівлі-продажу квартири (а. с. 15-16).
Вказаний попередній договір купівлі-продажу квартири від 03 червня 2021 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лищук Л. А. та зареєстрований в реєстрі за №3445.
Відповідно до пункту 1.1 цього договору Сторони зобов'язуються в майбутньому в строк та на умовах, визначених договором, укласти договір купівлі-продажу (Основний Договір) квартири АДРЕСА_1 (четверта) черга будівництва в об'єкті: «Будівництво житлових будинків з прибудованими нежитловими приміщеннями та дитячим дошкільним закладом за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_9 » (далі - Майно).
Основний Договір Сторони зобов'язуються укласти протягом 6 (шести) місяців із дня отримання Майбутнім Продавцем поштової адреси будинку, в якому знаходиться Майно та за умови виконання Майбутнім Покупцем вимог пунктів 1.4 та 1.5 цього Договору (пункт 1.2 Попереднього договору).
Відповідно до квитанції №ПН82731 ОСОБА_1 вніс грошові кошти на рахунок ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» у розмірі 1 111 932, 80 грн, чим виконав у повному обсязі свої зобов'язання щодо сплати вартості Майна у порядку, передбаченому пунктом 1.4 Попереднього Договору (а. с. 17).
Станом на час звернення ОСОБА_1 до суду будівельні роботи щодо будівництва квартири АДРЕСА_1 (четверта) черга будівництва в об'єкті: «Будівництво житлових будинків з прибудованими нежитловими приміщеннями та дитячим дошкільним закладом за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_9 », ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» повністю зупинено із 01.01.2024 року і наразі відсутня інформація щодо строку відновлення будівельних робіт.
Доказів на спростування вказаної обставини відповідач суду не надав.
Пунктом 4.8 Попереднього договору передбачено, що до прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію майбутній покупець має право відмовитись від договору шляхом його розірвання, про що сторонами укладається відповідний договір про розірвання. За таких умов, цей Договір вважається розірваним в повному обсязі з моменту підписання відповідного Договору про розірвання. В такому випадку Майбутній Продавець повертає Майбутньому Покупцю на банківський рахунок кошти протягом 60 банківських днів з дня підписання Договору про розірвання, за вирахуванням штрафу в розмірі 5 % від суми, внесеної за цим Договором.
Згідно п. 6.1 Попереднього договору він може бути розірваний за взаємною згодою сторін у встановленому законодавством порядку.
07.08.2024 ОСОБА_1 надіслав поштою на адресу ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» повідомлення про розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири (а. с. 34-38).
10.09.2024 ОСОБА_1 надіслав поштою на адресу ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» повторне повідомлення про розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири (а. с. 39-40).
Матеріали справи не містять доказів розгляду відповідачем ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», повідомлень ОСОБА_1 про розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За правиломстатті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Попередній договір щодо купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва або майбутнього об'єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 635 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до ч. 5 ст. 635 ЦК України будь-які платежі на підтвердження зобов'язання за попереднім договором щодо купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва або майбутнього об'єкта нерухомості, а також встановлення інших фінансових зобов'язань сторін, крім штрафних санкцій, за попереднім договором купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва або майбутнього об'єкта нерухомості не допускаються.
Частиною 1 ст. 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) зазначено, що «Інакше кажучи, для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 117-120)).
Аналіз пункту 4.8. Попереднього договору, укладеного між сторонами, свідчить про те, що майбутній покупець до прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію наділений правом на відмову від договору, шляхом його розірвання.
Матеріали справи не містять доказів того, що об'єкт будівництва був прийнятий в експлуатацію, тому ОСОБА_1 реалізував своє право, передбачене п. 4.8. Попереднього договору, на розірвання договору та повернення коштів у розмірі 1 111 932, 80 грн, сплачених за договором, звернувшись до суду з відповідним позовом.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази бездіяльності ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» щодо будівництва об'єкта, оскільки обов'язок спростування вказаних обставин з урахуванням принципу змагальності сторін лежить на відповідачеві. За таких обставин, посилання відповідача на те, що він вживає заходів щодо будівництва, хоча умовами Попереднього договору не передбачено встановлених строків введення в експлуатацію, не заслуговують на увагу, оскільки самими умови Попереднього договору визначено право ОСОБА_1 на розірвання договору до прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію.
Доводи відповідача про те, що право на розірвання договору в односторонньому порядку не передбачено умовами Попереднього договору, є безпідставними та спростовуються змістом самого Попереднього договору.
Посилання відповідача на те, що у разі розірвання Попереднього договору, позивачу можуть бути повернуті внесені за умовами Попереднього договору кошти, але виключно за вирахуванням штрафу в розмірі 5 % від суми внесеної за цим договором, також є необґрунтованими.
Так, у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року справа №308/3956/15-ц (провадження № 61-8074св22) зазначено, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Разом з тим, за ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610,пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Разом з тим, штраф в розмірі 5 % від суми, визначений п. 4.8. Попереднього договору, не має компесанторний характер, адже підставою для вирахування є не порушення майбутнім покупцем зобов'язання, а відмова від укладення основного договору, що є правом останнього, а тому з урахуванням загальних засад справедливості, добросовісності та розумності відсутні підстави для його вирахування від суми, внесеної позивачем.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання Попереднього договору купівлі-продажу квартири від 10 червня 2021 року, укладеного між ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лищук Л. А. та зареєстрованого у реєстрі за №3445, та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 1 111 932, 80 грн сплачених за договором.
Отже, суд першої інстанції, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів дійшов правильного висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Посилання у апеляційній скарзі на судову практику Київського апеляційного суду у цивільній справі №757/38202/23 не може бути враховане апеляційним судом при розгляді даної справи, оскільки зазначена справа стосується відмінних за своєю суттю правовідносин.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача повністю повторюють доводи відзиву на позовну заяву, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Погоджується апеляційний суд також з висновками суду першої інстанції щодо ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу.
Так, частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків падання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та па підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою:,
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі з протилежною стороною). При цьому, норми статей 137, 141 ЦПК України спрямовані саме на захист прав та інтересів учасників судових процесів, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість учасників отримати відшкодування понесених витрат, на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналізуючи зазначену норму процесуального права, слід дійти висновку про те, що для відшкодування витрат на правничу допомогу, заявником має бути вчинено дві обов'язкові дії, а саме, до закінчення судових дебатів зробити заяву про відшкодування судових витрат, а в подальшому, надати докази понесених витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, якщо такі докази не було подано під час розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача здійснювалось адвокатом Орловим О.В., який і звернувся до суду із заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження надання послуг адвокат надав суду: копію Договору про надання правової допомоги №9280723/01-02/11 від 28 липня 2023 року, копію Додатка № 3 від 21 червня 2024 року до Договору № 280723/01-02/11 від 28 липня 2023 року; копію Додатка № 4 від 16 вересня 2024 року до Договору №280723/01-02/11 від 28 липня 2023 року; копію Акта №3 про надання правової допомоги від 16.09.2024 р.; копію Акта №4 про надання правової допомоги від 27.02.2025 року, копію Акта №5 про надання правової допомоги від 31.03.2025 року, платіжна інструкція 0.0.3732670972.1 від 28.06.2024 на суму 22 000,00 грн, платіжна інструкція 1.101178431.1від 03.03.2025 на суму 53250,00 грн, платіжна інструкція 1.111881133.1 від 31.03.2025 на суму 53 250,00, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, зазначено, що при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону N 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону N 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з правовою позицією, викладеної в постанові Великої Палати ВС від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи викладене та аналізуючи надані позивакою докази в підтвердження здійснення відповідних витрат за укладеним договором про надання правничої допомоги, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, заперечення відповідача щодо витрат, суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви про відшкодування ОСОБА_1 витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 50 000 грн.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення та додаткове рішення підлягають залишенню без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства Холдингова компанія «Київміськбуд» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено 25 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома